Рішення № 11388855, 15.06.2010, Господарський суд Полтавської області

36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

15.06.2010р.                                                                                          Справа № 5/72-14/44

за позовом Приватного підприємства "Хімагромаркетинг-2000", просп. Возз'єднання, 15, м. Київ, 02160

до Фермерського господарства "Жито-3", вул. Вокзальна, 1, м. Гадяч, Полтавської області, 37300

про стягнення 5939,77 гривень

                               Суддя Іваницький О.Т.

Представники

від позивача: Волкова О.О., дов. № 4/25 від 02.01.2010 р.

від відповідача : Житченко Ю.Я., дов. № 24 від 12.04.2010 р.

          СУТЬ СПРАВИ: розглядається позовна заява про стягнення 55682,00 гривень, з яких сума основного боргу за договором поставки засобів захисту рослин від 06.05.2008 р. № Х2-03-0035 складає 19598,50 гривень, пеня 4244,09 гривень, штраф в розмірі 15% від суми зобов'язань 5939,77 гривень, збитки від інфляції 3247,08 гривень та 15% річних від простроченої суми 2652,56 гривень, а також заява про уточнення позовних вимог від 15.06.2010 р. (вхід. № 08422д від 15.06.2010 р. канцелярії суду) до суми 5939,77 гривень, що являє собою штраф в розмірі 15% від суми зобов'язань.

          Справа поступила на новий розгляд в частині стягнення штрафу в розмірі 5939,77 гривень на підставі постанови Вищого господарського суду України № 5/72 від 14.02.2010 р. та прийнята до розгляду суддею Іваницьким О.Т. на підставі ухвали від 01.03.2010 р.

          Представники сторін на підставі ст. 22 ГПК України та ч. 4 ст. 69 ГПК України подали суду клопотання про продовження строку вирішення спору в термін більший, ніж передбачено ч. 1 ст. 69 ГПК України. Суд вказане клопотання прийняв, розглянув по суті та ухвалою від 30.04.2010 р. задовольнив, залучивши його до матеріалів справи.

          Представником позивача в судове засідання 15.06.2010 р. подана заява про уточнення позовних вимог від 15.06.2010 р. (вхід. № 08422д від 15.06.2010 р. канцелярії суду) до суми 5939,77 гривень, що являє собою штраф в розмірі 15% від суми зобов'язань, у зв'язку із тим, що питання про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 19598,50 гривень, пені в сумі 4244,09 гривень, 3247,08 гривень інфляційних витрат та 2652,56 гривень річних було вирішено у рішенні господарського суду Полтавської області у справі № 5/72 від 23.06.2009 р. та залишено без змін апеляційною та касаційною інстанціями. Суд вказану заяву прийняв, розглянув по суті та задовольнив.

          Відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог. Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір (див. п. 17 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 р. N 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року").

          Таким чином, предметом спору є стягнення з відповідача суми штрафу в розмірі 15% від суми зобов'язань 5939,77 гривень.

          Позивач та його представник в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримує, вважає їх підтвердженими належними по справі доказами та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

          Відповідач та його представник в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечує в частині стягнення штрафу в розмірі 15% від суми зобов'язань 5939,77 гривень, пені 4244,09 гривень, збитки від інфляції 3247,08 гривень та 15% річних від простроченої суми 2652,56 гривень з мотивів і підстав, викладених у письмових поясненнях № 54 від 14.06.2010 р. (вхід. № 08404д від 15.06.2010 р. канцелярії суду).

          Розглянувши матеріали справи, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши подані сторонами докази, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, в їх сукупності, керуючись законом, заслухавши представників сторін, суд встановив, що рішенням господарського суду Полтавської області від 23.06.2009 р. у справі № 5/72 (суддя Гетя Н.Г.) позовні вимоги Приватного підприємства "Хімагромаркетинг 2000", м. Київ (надалі Позивач) до Фермерського господарства "Жито-3", м. Гадяч (надалі Відповідач) про стягнення 55682,00 гривень, з яких 39598,50 гривень основного боргу, 3247,08 гривень інфляційних витрат, 2652,56 гривень річних, 4244,09 гривень пені та 5939,77 гривень позовні вимоги були задоволені частково - провадження у справі в частині стягнення 20000,00 гривень основного боргу припинено; в частині стягнення штрафу в розмірі 5939,77 гривень відмовлено та стягнуто з Відповідача на користь Позивача 19598,50 гривень основного боргу, 4244,09 гривень пені, 2652,56 гривень річних, 3247,08 гривень інфляційних витрат, 497,42 гривень державного мита та 105,42 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Не погодившись із прийнятим господарським судом Полтавської області рішенням Позивач оскаржив його в апеляційному порядку до Київського міжобласного апеляційного господарського суду та просив його скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу в сумі 5939,77 гривень. В іншій частині просив залишити рішення без змін.

          Також із вказаним рішенням не погодився і Відповідач і оскаржив його в апеляційному порядку до Київського міжобласного апеляційного господарського суду та просив скасувати його в частині стягнення 4244,09 гривень пені, 2652,56 гривень річних та 3247,08 гривень інфляційних витрат. В іншій частині просив залишити рішення без змін.

          Постановою від 30.09.2009 р. рішення господарського суду Полтавської області у справі № 5/72 було залишено без змін, а апеляційні скарги Позивача та Відповідача - без задоволення.

          Не погодившись із прийнятою Київським міжобласним апеляційним господарським судом постановою Позивач оскаржив її в касаційному порядку до Вищого господарського суду України і просив змінити рішення господарського суду Полтавської області від 23.06.2009 р. і постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.09.2009 р. у справі № 5/72 в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення штрафу в сумі 5939,77 гривень.

          Також із вказаною постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.09.2009 р. не погодився і Відповідач і також оскаржив її у касаційному порядку до Вищого господарського суду України та просив у скарзі скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.09.2009 р. та рішення господарського суду Полтавської області по справі № 5/72 від 23.06.2009 р. і передати справу на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.

          04.02.2010 р. Вищим господарським судом України прийнято постанову, якою касаційні скарги Позивача та Відповідача було задоволено частково.

          Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.09.2009 р. та рішення господарського суду Полтавської області від 23.06.2009 р. скасовано в частині відмови від стягнення штрафу в розмірі 5939,77 гривень. В цій частині матеріали справи № 5/72 були скеровані до господарського суду Полтавської області на новий розгляд, а в іншій частині постанова та рішення залишені без змін.

          На підставі викладеного вище господарський суд Полтавської області розглядає справу № 5/72-14/44 (суддя Іваницький О.Т.) на новому розгляді в частині відмови від стягнення штрафу в розмірі 5939,77 гривень.

          Статтями 509 та 510 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

          Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

          Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України (надалі ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

          Відповідно до статей 525-527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Згідно ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

          Пунктом 5.4. Договору поставки засобів захисту рослин від 06.05.2008 р. № Х2-03-0035, який був укладений між Позивачем та Відповідачем, передбачено, що у випадку прострочення виконання зобов'язаннь, передбачених п. 2.1. цього Договору (Покупець (Відповідач) зобов'язаний сплатити Продавцю (Позивач) вартість товару в наступні строки: не пізніше 25 жовтня 2008 р. - 70220,00 гривень) більше, ніж 30 днів, Покупець додатково сплачує Продавцеві штраф у розмірі п'ятнадцяти відсотків від ціни договору.

          Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

          Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

          Згідно із ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

          Частиною 1 та 2 ст. 551 ЦК України передбачено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

          Відповідно до п. 10 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.04.1994 р. № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань" (із змінами та доповненнями) якщо платник необгрунтовано відмовився від оплати продукції (товарів), робіт (послуг) і згідно із законом чи договором зобов'язаний сплатити за це штраф (пункт 66 Положення про поставки продукції та пункт 57 Положення про поставки товарів), то пеня підлягає стягненню незалежно від сплати штрафу за ухилення від оплати.

          Враховуючи те, що чинним законодавством не виключена можливість, а сторонами у Договорі було передбачено одночасне застосування пені та штрафу, - штрафні санкції підлягають стягненню з Відповідача в повному обсязі в розмірі 5939,77 гривень.

          Заперечення Відповідача проти стягнення з нього штрафу на підставі п. 5.4. Договору поставки засобів захисту рослин від 06.05.2008 р. № Х2-03-0035 в розмірі 5939,77 гривень на користь Позивача у зв'язку із настанням форс-мажору - світової фінансової кризи - суд відхиляє в повному обсязі виходячи з того, що відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Крім того, на підтвердження викладених заперечень Відповідачем не було надано суду жодного доказу, який підтверджував факт завдання йому саме світовою економічною кризою значних фінансових збитків та втрат.

          Відповідно до статті 32 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

          Стаття 33 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

          Згідно зі статтею 34 ГПК України Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

          Стаття 36 ГПК України передбачає, що письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Відповідно до п. 2.2. Роз’яснень ВАСУ від 18.09.1997 р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" вирішуючи питання щодо доказів господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Частинами 1 та 2 статті 614 ЦК України особа визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідач не зміг довести відсутність своєї вини у порушенні зобов'язань та не подав матеріалів та доказів, які б спростовували твердження Позивача, які були викладені останнім у позовній заяві, заяві про уточнення позовних вимог та письмових поясненнях по суті предмету спору.

          Позивачем у відповідності до положень статей 32-34, 36 ГПК України суду подані належні докази, що містяться в матеріалах справи, які дають підстави заявлені позовні вимоги задовольнити повністю та стягнути з Відповідача на користь Позивача суму штрафу в розмірі 15% від суми зобов'язань 5939,77 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином на користь Позивача підлягає стягненню з Відповідача сума державного мита в розмірі 145,82 гривень та 12,59 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Згідно із п. 4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/422 від 10.12.1996 р. (із змінами і доповненнями) "Про судове рішення" у відповідності з статтею 4 ГПК України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

          Враховуючи викладене, матеріали справи, керуючись статтями 22, 32-36, 38, 43, 44, 45, 471, ч. 4 ст. 69, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

          1. Позов задовольнити повністю.

          2. Стягнути з Фермерського господарства "Жито-3", вул. Вокзалдьна, 1, м. Гадяч, Полтавська область, 37300 (р/р 260000714 в ПФ ВАТ "Мегабанк", м. Полтава, МФО 331757, код ЄДРПОУ 34401491) на користь Приватного підприємства "Хімагромаркетинг 2000", пр-т Возз'єднання, 15, м. Київ, 02160 (р/р 26006010071701 в ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит", м. Київ, МФО 300937, код ЄДРПОУ 30369454) суму штрафу в розмірі 15% від суми зобов'язань 5939,77 гривень, суму державного мита в розмірі 145,82 гривень та 12,59 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          СУДДЯ                                                                                Іваницький О.Т.