Рішення № 11387781, 27.09.2010, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.09.10р.Справа № 40/84-10

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Кривий Ріг

до Криворізької міської ради Дніпропетровської області, м.Кривий Ріг

про визнання недійсною тимчасової угоди №5590/1 від 09.11.2009р.

Суддя Красота О.І.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_2 дов. від 02.09.10р.

Від відповідача: Гусакова І.О. дов. №7/26-473 від 18.08.10р.

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі-Позивач) звернулася до господарського суду з позовом до Криворізької міської ради Дніпропетровської області (надалі-Відповідач) про визнання недійсною тимчасової угоди №5590/1 від 09.11.2009р року за фактичне користування земельною ділянкою.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у відзиві на позов проти позову заперечує та в позові просить відмовити, оскільки згідно норм цивільного законодавства волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Таким чином, факт підписання угоди сторонами свідчать про вільне волевиявлення обох сторін. Також відповідач вказує на те, що на момент підписання тимчасових угод про фактичне користування земельною ділянкою, а також на протязі всієї дії тимчасових угод, у ОСОБА_1, не виникло жодних сумнівів щодо правомірності укладеної угоди і звернення позивача з даним позовом до відповідача є лише намаганням уникнути відповідальності щодо сплати коштів за фактичне користування земельною ділянкою за спірною угодою.

Оригінали документів, оглянуті у судових засіданнях, відповідають копіям, залученим до матеріалів справи.

В порядку ст. 85 ГПК України, у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника Позивача та відповідача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

09.11.2009р. між Позивачем та Відповідачем була укладена тимчасова угода №5590/1 про сплату за фактичне користування земельною ділянкою площею 57 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 для розміщення вбудованого приміщення під склад, перукарню, тренажерний зал, надалі Угода. Вищезазначене вбудоване приміщення, яке розташоване за вищезазначеною адресою належить позивачу на праві приватної власності згідно з договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 28.11.2007року та витягу з реєстру про реєстрацію прав власності на нерухоме майно від 23.01.2008року.

Відповідно до пункту 1 Угоди Позивач зобов'язався, враховуючи фактичне використання ним земельної ділянки для потреб розміщення вбудованого приміщення сплачувати до місцевого бюджету суму, яка відповідає розміру земельного податку та становить 30,09 грн. на місяць. Строк дії Угоди передбачений п.5, у якому зазначено, що Угода діє з 09.11.2009року по 30.11.2010року включно.

Позивач вважає, що зазначена Угода, її зміст суперечать нормам чинного законодавства України та мають бути визнані судом недійсними, що підтверджується наступним.

Згідно з вимогами частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Угода, укладена між Позивачем та Відповідачем суперечить чинному законодавству України та моральним засадам суспільства, а саме, Конституції України, Земельному кодексу України, Цивільному кодексу України, Закону України «Про плату за землю», Закону України «Про систему оподаткування», Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва». Також згідно з ч.3 статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Позивач при укладенні Угоди помилково сприйняв фактичні обставини правочину, що вплинуло на волевиявлення, яке не відповідає його справжньому наміру. Помилка для Позивача мала істотне значення, так як наслідком цієї помилки є те, що Позивач поніс значні витрати та сплачував гроші, які не повинен був сплачувати.

Відповідно до п. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Основним наслідком визнання недійсним правочину, вчиненого внаслідок помилки є згідно зі статтею 216 Цивільного кодексу України двостороння реституція - повернення сторін до первісного стану.

Відповідно до п. 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Приміщення Позивача відповідно до Угоди знаходиться у багатоповерхового будинку, не має установлених меж, тому взагалі не є і не може бути земельною ділянкою.

Правові засади оренди земельних ділянок та сплати орендної плати за них визначаються статтею 93 Земельного кодексу України та Законом України "Про оренду землі". В оренду може бути передана лише земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості). Орендна плата сплачується орендарем за користування саме такою відокремленню земельною ділянкою.

Відповідно до ч.1 статті 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками, а згідно із частиною 2 цієї статті Кодексу в разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників.

Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України або за результатами аукціону.

Відповідно до вимог статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, серед іншого належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до Земельного кодексу України; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до Земельного кодексу України.

Відповідно до вимог статті 125 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Таким чином, шляхи набуття права на землю громадянами та юридичними особами є законодавчо обмеженими. Інших правових підстав для передачі земельних ділянок комунальної власності у власність або користування громадянам та юридичним особам ніж шляхом отримання документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою або шляхом укладання договору оренди законодавцем не визначено.

Відповідач при укладенні Угоди не дотримувався вищезазначеного порядку. Угода не зареєстрована, немає рішень Відповідача про передачу у власність або надання у користування земельної ділянки. Укладення тимчасових угод про фактичне користування земельною ділянкою не передбачено чинним законодавством України. Уклавши з Позивачем Угоду, яка не відповідає нормам чинного законодавства щодо документів, які посвідчують право власності чи право користування земельною ділянкою, Відповідач перевищив надані йому повноваження, визначені Земельним кодексом України та Законом України «Про оренду землі», щодо передачі земельної ділянки у власність або користування.

Чинне законодавство України не містить вимог щодо оформлення кожним із співвласників багатоквартирного будинку права власності або права користування частиною земельною ділянки багатоквартирного будинку. Також виділення частки земельної ділянки власникам квартир і нежитлових приміщень в натурі та їх окреме відчуження не допускається.

Згідно з частиною 7 статті 93 Земельного кодексу України відносини, пов'язані з орендою землі Законом України «Про оренду землі»від 06.10.1998 року.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України «Про оренду землі»істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі», є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Відповідно до частини 4 статті 15 Закону України «Про оренду землі»невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Угода не містить всіх вищезазначених істотних умов договору оренди землі та невід'ємних частин (додатків) до договору, а саме: умов збереження стану об'єкта оренди; умов і строків передачі земельної ділянки орендарю; умов повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючих обмежень (обтяжень) щодо використання земельної ділянки; визначення сторін, які несуть ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкту оренди чи його частин; відповідальність сторін; умов передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки; плану або схеми земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастрового плану земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди.

Укладена між Позивачем та Відповідачем Угода не відповідає законодавчо встановленим вимогам щодо документів, які посвідчують право власності чи постійного користування земельною ділянкою, або договору оренди, оскільки не є документом, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, а також не є договором оренди.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва основними напрямками державної підтримки малого підприємництва, серед іншого є: встановлення системи пільг для суб'єктів малого підприємництва; запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності; фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва.

Всупереч вищезазначеному закону Відповідач замість підтримки Позивача уклав з ним Угоди, якими зобов'язав Позивача сплачувати платежі, які він не повинен сплачувати взагалі.

Уклавши з Позивачем тимчасову Угоду про сплату за фактичне користування земельною ділянкою, яка не відповідає нормам чинного законодавства щодо документів, що посвідчують право власності чи право користування земельною ділянкою, Відповідач перевищив надані йому повноваження, визначені Земельним кодексом України та Законом України «Про оренду землі», щодо передачі земельної ділянки у власність або користування.

Позивачем на підставі ст. 33 ГПК України документально було доведено ті обставини, на які він посилався в позовній заяві, як підставу своїх позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на Відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Визнати недійсною тимчасову угоду №5590/1 від 09.11.2009р. укладену між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Криворізькою міською радою Дніпропетровської області, м.Кривий Ріг з моменту її укладення.

Стягнути з Криворізької міської ради Дніпропетровської області, (50101, м.Кривий Ріг, вул.Радянська, 1, ідентифікаційний номер 24230992)на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)85 грн. 00 коп. державного мита, 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційне технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного терміну з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя

О.І. Красота Рішення підписано

27.09.2010р.