Рішення № 113871331, 02.10.2023, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/1855/23

Провадження № 2/463/1039/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2023 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого-судді - Грицка Р.Р.,

з участю секретаря судового засідання - Романської І.В.,

представника позивача - Ільків Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 доЛичаківської районноїадміністрації Львівської міської ради, третя особа Львівське комунальне підприємство «Господар» про визнання права користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и в :

позивач звернулася в суд з позовом до відповідача про визнання за ОСОБА_1 право на користування квартирою АДРЕСА_1 ; визнання ОСОБА_1 основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 у зв`язку із смертю основного квартиронаймача ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що на підставі ордеру № 3542 від 31.12.1947 року, її дід ОСОБА_2 , як основний квартиронаймач та члени його сім`ї - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вселились у квартиру АДРЕСА_1 . Її дід ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , баба ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а батько ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вона фактично проживає в цій квартирі та є в ній зареєстрована, внаслідок чого звернулась до відповідача із заявою про зміну договору найму житлового приміщення та визнання її основним квартиронаймачем. Відповідач відмовив у задоволенні цієї заяви у зв`язку з відсутністю ордеру № 3542 від 31.12.1947 року, на підставі якого її дід вселився у зазначену квартиру. Проте, такий ордер є втраченим, а вжиті нею заходи щодо його пошуку виявились безрезультатними. Через це вимушена в судовому порядку захищати свої права.

Відповідач не погодився та подав відзив на позовну заяву, долучивши докази його направлення іншим учасникам справи. Зазначає, що не лише відсутність ордеру, але й низка інших порушень стали підставою для відмови у задоволенні заяви, а саме подана довіреність не уповноважувала довірителя на відповідне звернення від імені позивача, не подано експлікації приміщень до поверхового плану, неналежно завірені копії поданих документів, допущені помилки у документах, які підтверджують родинні зв`язки. Крім того, позивач не надала жодних доказів про те, що вона вселилась у квартиру за згодою основного квартиронаймача, особливо враховуючи той факт, що її дід ОСОБА_2 помер у 1981 році, а вона зареєстрована у квартирі у 2001 році. Просить у задоволенні позову відмовити та окремо подав заяву про пропуск строку позовної давності та застосування відповідних наслідків, оскільки позивач вперше зверталась з відповідною заявою про визнання її основним квартиронаймачем 19.11.2018 року і з цього часу минуло більше чотирьох років.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких в силу вимог статті 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування не надходило.

Позовна заява поступила до суду 16.03.2023 року.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 21.04.2023 року, прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами загального позовного провадження. Визначено строк та черговість подання заяв по суті справи.

Після цього за відповідним клопотанням представника відповідача, ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 17.05.2023 року, витребувано з ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» матеріали інвентаризаційної справи, заведеної на квартиру АДРЕСА_1 .

Матеріали інвентаризаційної справи надійшли на адресу суду 12.06.2023 року.

Також, за відповідним клопотанням представника відповідача ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 14.06.2023 року, витребувано з Головного центру обробки інформації Державної прикордонної служби України інформацію щодо перетину позивачем та малолітнім ОСОБА_5 державного кордону.

Зазначена інформація надійшла на адресу суду 28.06.2023 року.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п.22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27 жовтня 2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.

Суд забезпечив сторонам можливість ефективно представляти свою справу в суді. Справа слухалась у відкритому судовому засіданні, а сторони повідомлялись про дату, місце та час розгляду справи.

Перед тим як розпочати розгляд справи по суті суд провів підготовче засідання, в межах якого були виконані завдання підготовчого провадження. Крім того, суд розглянув абсолютно усі клопотання учасників справи, попередньо надавши можливість протилежній стороні висловитись з приводу таких клопотань.

Підготовче провадження закрито ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 02.08.2023 року. Справа призначена до судового розгляду по суті.

Відтак, суд у відповідності до вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Про існування будь-яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу частин другої, третьої та четвертої статті 83 ЦПК України, вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.

Суд у відповідності до вимог частини сьомої статті 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Представник позивача в судовому засіданні під час виступу з вступним словом позовні вимоги підтримала. Дала пояснення, аналогічні мотивам позову та просить такий задовольнити.

Представник відповідача під час виступу із вступним словом проти обґрунтованості позову заперечив з підстав, викладених у відзиві. Також вважає, що позов пред`явлено після спливу строків позовної давності. Просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити в позові.

В судове засідання 02.10.2023 року представник відповідача не з`явився, належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи. Разом з тим, від відповідача 02.10.2023 року на адресу суду поступило клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням представника відповідача Василюка Б. на лікарняному. Суд відмовляє у задоволенні зазначеного клопотання, оскільки відповідачем не представлено жодних доказів перебування представника відповідача Василюка Б. на листку непрацездатності та неможливості забезпечити участь в судовому засіданні іншого представника.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином, причин неявки не повідомив, заяв про розгляд справи у його відсутності не подав.

Оскільки суд забезпечив можливість учасникам справи представити свою позицію, а строки для подання доказів завершились, суд вважає за можливе завершити розгляд справи у відсутності осіб які не з`явились на підставі зібраних доказів, обсяг яких є достатнім для ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, матеріали інвентаризаційної справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з огляду на наступне.

Відповідно до поквартальної карточки квартири АДРЕСА_1 (а.с.13), в такій квартирі були зареєстровані ОСОБА_2 , як основний квартиронаймач, його дружина ОСОБА_3 , син ОСОБА_4 , невістка ОСОБА_6 та онуки ОСОБА_7 (позивач) і ОСОБА_8

ОСОБА_4 та ОСОБА_6 є батьками позивача, що підтверджується копією відповідного свідоцтва про народження (а.с.11).

При цьому, згідно витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання (а.с.8) та витягу з Реєстру територіальної громади (а.с.9), позивач зареєстрована в спірній квартирі з 02.10.2001 року.

Відповідно до долучених до матеріалів справи копій свідоцтв про смерть (а.с.14, 15, 16, 17), ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 - ІНФОРМАЦІЯ_4 .

З метою зміни договору найму житлового приміщення позивач в особі свого представника зверталась до відповідача з відповідною заявою від 21.10.2022 року (а.с.18).

Листом від 03.11.2022 року (а.с.47) відповідач відмовив у задоволенні цієї заяви, посилаючись зокрема на відсутність повноважень у представника подавати від імені позивача такого роду заяви, відсутність ордера на квартиру, відсутність експлікації приміщень до поверхового плану, допущені помилки в документах, які підтверджують родинні зв`язки.

Спроби позивача відшукати ордер, на підставі якого її дід вселився у квартиру, виявились безрезультатними. Державний архів Львівської області, Архівний відділ Львівської міської ради, Галицька районна адміністрація Львівської міської ради та Департамент житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради надали позивачу письмові відповіді (а.с.21, 22, 23, 24) за змістом яких інформація про місцезнаходження ордера на вселення в квартиру АДРЕСА_1 відсутня.

З метою захисту своїх прав в судовому порядку позивач звернулась до суду з цим позовом.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

У статті 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 61 статей 64 та 65 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.

Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Частиною першою статті 106 ЖК України передбачено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз`яснив, що при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що статті 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11.07.2012 року № 6-60цс-12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, які вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК України).

При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.

Статтею 8 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод закріплено право людини на повагу до свого житла.

У справі яка розглядається незважаючи на відсутність ордеру на вселення ОСОБА_2 до спірної квартири, такий в ній фактично проживав та був зареєстрований до самої смерті. Крім того, у цій квартирі фактично проживали і були зареєстровані члени його сім`ї, в тому числі батьки позивача - ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .

Сама позивач народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 , тобто ще за життя основного квартиронаймача, а оскільки в квартирі були також зареєстровані її батьки, від основного квартиронаймача відповідно до частини першої статті 65 ЖК України не вимагалось згоди на її вселення, а відсутність прописки в зазначеній квартирі на момент вселення, сама по собі не свідчить про відсутність у позивача права користування.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтвердили, що позивач з моменту народження по теперішній час проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Раніше у даній квартирі проживали батьки позивача, дід та баба. Позивач постійно сплачує комунальні послуги та станом на сьогоднішній день проводить ремонтні роботи у квартирі.

Зрештою як уже зазначалось вище, позивач все ж таки 02.10.2001 року зареєструвалась в спірній квартирі та була членом сім`ї основного квартиронаймача, а як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 754/14628/17 (постанова від 28.06.2022), відсутність письмової згоди квартиронаймача на вселення позивача у спірну кімнату сама по собі не свідчить про те, що позивач не набула права користування жилим приміщенням.

У справі яка розглядається безспірно встановлено, що позивач є членом сім`ї основного квартиронаймача ОСОБА_2 та зареєстрована в цій квартирі понад 20 років, продовжуючи нести витрати на її утримання, а отже, вона довела своє право користування спірною квартирою.

Відповідно до встановлених обставин, таке право відповідачем заперечується, внаслідок чого відповідна позовна вимога підлягає до задоволення.

В свою чергу, що стосується позовної вимоги про визнання позивача основним квартиронаймачем, в її задоволенні слід відмовити, оскільки з урахуванням висновків, які сформовані у цьому рішенні, визнання права користування житлом є підставою для укладення з нею в подальшому договору найму.

Вказане відповідає висновкам Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, які сформовані під час розгляду справи № 754/14628/17 (постанова від 28.06.2022), предметом позову в якій також було визнання права користування житлом та визнання позивача наймачем і в якій Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанції щодо обґрунтованості лише вимоги про визнання права користування житлом.

Що ж стосується заяви відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності, суд таку відхиляє.

Так, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України).

Натомість, у справі яка розглядається відповідач заперечує право позивача користування спірним житлом і на такі правовідносини не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, допоки існують правовідносини та правопорушення.

В силу вимог частини першої статті 141 ЦПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 1073,60 гривень, сплата якого підтверджується відповідною квитанцією (а.с.1).

Керуючись ст.ст.10, 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право на користування квартирою АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути зЛичаківської районноїадміністрації Львівськоїміської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073,60 гривень.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Відповідач: Личаківська районнаадміністрація Львівськоїміської ради, місцезнаходження: 79017, м.Львів, вул.К.Левицького,67, код ЄДРПОУ 04056109.

Третя особа: Львівське комунальне підприємство «Господар», місцезнаходження: 79010, м.Львів, вул.Личаківська,75, код ЄДРПОУ 20822324.

Повний текст судового рішення складено - 03 жовтня 2023 року.

Суддя Грицко Р.Р.