Постанова № 11386903, 11.08.2010, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а-2299/10/1770

11 серпня 2010 року 16год. 01хв. м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання Пушкової О.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Огородник М.С.

відповідача: представник не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітфрукт"

доДержавної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області

про визнання нечинним та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Елітфрукт" звернулося з позовом доДержавної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень №969/23-0/16874/34809922 від 09.10.2009 року, згідно з яким платнику податків визначено суму податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємства в сумі 481582,00 грн., в т.ч. 321055,00 грн. основного платежу та 160527,00 грн. штрафних санкцій і №970/23-0/16874/34809922 від 09.10.2009 року, згідно з яким платнику податків визначено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 24241,00 грн., в т.ч. 16161,00 грн. основного платежу та 8080,00 грн. штрафних санкцій.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Доводить, що нарахування суми податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств, здійснено органом державної податкової служби за рахунок неправильного застосування норм податкового законодавства, є помилковим та безпідставним. Зокрема, зазначає, що посадовими особами відповідача в дійсності не проводилася перевірка вантажно-митних декларацій та документів про реалізацію товару і, по цій причині, відомості акту перевірки не є обґрунтованими. Разом з тим, доводить , що ТОВ "Елітфрукт" не реалізовувало товари по цінам нижче звичайних, так як реалізація товару проводилася через роздрібну мережу з прилюдним оголошенням ціни продажу, а тому вважає, що у відповідності до пп.1.20.3. п.1.20, ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, ціни продажу відповідають рівню звичайних цін. Крім того, наголошує, що застосування митної вартості для обґрунтування звичайної ціни є неправомірним, так як це не передбачено чинним законодавством. Вказує, що донарахування податку на додану вартість є неправомірним по аналогічним причинам, а також зазначає, що в дійсності у позивача наявна переплата з податку на додану вартість. На таких підставах просить позов задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився повторно, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Заперечень на позов та витребовуваних судом документів не надав.Клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Враховуючи вимоги ч.4 ст.128 КАС України, суд ухвалив розгляд справи не відкладати і вирішити на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача у судовому засіданні, оцінивши докази та всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що з 01 по 21 вересня 2009 року посадовими особами відповідача була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 13.12.2006 року по 01.04.2009 року. Її результати оформлені актом №1781/23-0/34809922 від 24.09.2009 року.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

- №969/23-0/16874/34809922 від 09.10.2009 року, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємства в сумі 481582,00 грн., в т.ч. 321055,00 грн. основного платежу та 160527,00 грн. штрафних санкцій;

- №970/23-0/16874/34809922 від 09.10.2009 року, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 24241,00 грн., в т.ч. 16161,00 грн. основного платежу та 8080,00 грн. штрафних санкцій.

В основу податкового повідомлення-рішення №969/23-0/16874/34809922 від 09.10.2009 року покладено висновки акту перевірки про те, що позивачем занижено валовий дохід на загальну суму 1284220,00 грн. В акті перевірки зазначено, що ТОВ "Елітфрукт" здійснювало в охопленому перевіркою періоді реалізацію товарів під час виїзної торгівлі згідно торгового патенту фізичним особам, які не зареєстровані як платники податку на прибуток. На підставі цього зроблено висновок, що позивач був зобов`язаний визначати доход від зазначених операцій виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (митну вартість).

В основу податкового повідомлення-рішення №970/23-0/16874/34809922 від 09.10.2009 року покладено висновки акту перевірки про те, що при реалізації імпортного товару податкові зобов`язання повинні визначатися за правилами, встановленими п.4.1. ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року. При цьому, база оподаткування таких операцій повинна розраховуватися виходячи з рівня звичайної ціни, тобто не нижче договірної (контрактної) вартості такого товару, але не менше митної вартості. Оскільки позивачем для визначення бази оподаткування податком на додану вартість використано договірну ціну, яка менша за митну вартість, податковим органом констатовано заниження позивачем показника рядка 1 декларації з податку на додану вартість "Операції, що оподатковуються за ставкою 20%" за перевірений період на загальну суму 256844,00 грн.

Суд вважає такі висновки податкового органу необґрунтованими та такими, що не відповідають положенням чинного законодавства і наявним у справі доказам.

Так, згідно з п.4.1 ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, валовий дохід це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. До таких доходів, відповідно до пп.4.1.3 п.4.1 ст. 4 цього Закону, включаються доходи від операцій, передбачених статтею 7 цього Закону. В свою чергу, підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону встановлено, що дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) повязаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу. Згідно пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону, положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

В свою чергу, порядок визначення звичайної ціни регулюється п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року.

Згідно з пп.1.20.1 вказаного пункту, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. В свою чергу, справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). А ринок товарів (робіт, послуг) це сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) це товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Відповідно до пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобовязань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші обєктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, повязані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Відповідно до пп.1.20.3 п.1.20 ст.1 Закону для товарів (робіт, послуг), які продаються шляхом прилюдного оголошення умов їх продажу, звичайною визнається ціна, що міститься у такому прилюдному оголошенні.

В силу вимог пп.1.20.8. п.1.20 ст.1 Закону, обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Зі змісту акту перевірки не вбачається, що податковий орган звертався до позивача із письмовим запитом про надання інформації в обґрунтування рівня звичайних цін. Жодних обґрунтувань тому, що застосована позивачем в охопленому перевіркою періоді ціна реалізації не відповідає рівню звичайної ціни, не наведено.

Відповідно до п.4 розділу I Інструкції про заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України №307 від 09.07.1997 року, ціна товарів, які переміщуються через митний кордон України, це фактурна вартість і зазначається вона в рахунку-фактурі.

Відповідачем не встановлено і в акті перевірки не відображено, що ціна реалізації товару, що був попередньо ввезений позивачем на територію України і реалізовувався в охопленому перевіркою періоді нижча за його фактурну вартість.

Визначення ж відповідачем звичайної ціни, за логікою якого, звичайна ціна дорівнює митній вартості товару, не ґрунтується на правових нормах.

Окремо слід зазначити, що відповідно до пп.1.20.10. п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, донарахування податкових зобовязань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобовязань за непрямими методами.

Разом з тим, судом встановлено, що рішення про застосування непрямих методів для визначення суми податкового зобов'язання позивача з податку на прибуток податковим органом не приймалося.

За таких обставин, висновки перевіряючих про заниження позивачем валового доходу не підтверджуються доказами, як наслідок, не можуть вважатися обґрунтованими.

Відповідно до п.4.3. ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, договірна (контрактна) вартість товарів, не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування, - є базою оподаткування податком на додану вартість лише для товарів, які імпортуються платниками податку на митну територію України.

Відповідно до ст.260 МК України №92-IVвід 11.07.2002 року, митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу. Порядок визначення митної вартості товарів поширюється на товари, які переміщуються через митний кордон України. А в силу вимог ст.261 МК України, відомості про митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.

Таким чином, митна вартість використовується при здійсненні процедури розмитнення товарів, що ввозяться на митну територію, для визначення розміру сум податків та зборів, що сплачуються на митниці.

З урахуванням наведеного та норм п.4.3. ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, митна вартість використовується при визначенні бази оподаткування податком на додану вартість товарів, які імпортуються в Україну, тобто для визначення податкових зобовязань, які сплачуються при ввезенні товарів на митну територію України.

При подальшому продажу імпортованого товару на митній території України податкове зобовязання з податку на додану вартість визначається платником податків на підставі п.4.1 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 0З.04.1997 року, тобто виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

При цьому, слід враховувати, що згідно пункту 1.32. статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Під час проведення перевірки позивача не було встановлено, що ціни на реалізовану позивачем продукцію були нижчими за фактурну вартість такого товару, а відтак і не було встановлено відсутності у нього господарської мети на отримання прибутку.

Податковий орган, всупереч вимогам пп.1.20.8. п.1.20. ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, не довів, що ціна реалізації, застосовувана позивачем, не відповідає рівню звичайної ціни.

Ототожнення ж податковим органом поняття "звичайна ціна" та "митна вартість" не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, як і не узгоджується з вимогами законодавства застосування податковим органом норм п.4.3. ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року для визначення бази оподаткування податком на додану вартість з поставки товарів, місце поставки яких знаходиться на митній території України, які передбачені лише для визначення бази оподаткування при імпорті.

Відповідно до пп.2.3.2. п.2.3. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затвердженого наказом ДПА України №327 від 10.08.2005 року та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 25.08.2005 року за №925/11205 встановлено, що у акті перевірки за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

У акті перевірки №1781/23-0/34809922 від 24.09.2009 року не наведено посилань на конкретні первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку та не наведено ніяких інших доказів, що б достовірно підтверджували наявність фактів порушень порядку визначення розміру валових доходів та

бази оподаткування податком на додану вартість.

Позивачем долучено до матеріалів справи, засвідчену належним чином копію додатку №4 до акту перевірки, з якого випливає, що при визначенні розміру валового доходу, посадовою особою відповідача, що здійснювала перевірку валового доходу позивача - ГДПРІ Юхимук Л.П., не опрацьовувалися вантажно-митні декларації зі змісту яких можна встановити розмір митної вартості по кожній товарній позиції та суму сплаченого при імпорті податку на додану вартість, яка включена до податкового кредиту, а також не здійснювалася перевірка касових стрічок реєстратора розрахункових операцій, які містять ціну роздрібного продажу відповідної товарної позиції і, відповідно, суму податку на додану вартість.

Суд зазначає, що в результаті нечіткого викладення виявлених в акті перевірки порушень не можливо встановити, які саме документи були використані ревізором під час розрахунку суми донарахованого валового доходу та податкових зобовязань з ПДВ, що відповідно, позбавляє можливості суд витребувати їх у позивача. Покладення ж на позивача обовязку по наданню всієї документації, за охоплений перевіркою період, правових підстав немає, позаяк оцінка такої документації, а відповідно і розрахунок на її основі податкових зобов`язань, буде по своїй суті нічим іншим, як повторною податковою перевіркою позивача.

Крім того, позивачем долучено до справи реєстри ВМД, що використовувались ним при визначені суми податкового кредиту за квітень 2008 року, з яких вбачається, що у даному періоді загальна сума податкового кредиту по імпортним ВМД складає 330655,00 грн. В той же час, в акті перевірки в таблиці зведених даних, щодо задекларованих та встановлених у ході проведення перевірки сум податкового кредиту, вказано, що сума податкового кредиту за квітень 2008 року складає 248340,00грн. З наведених відомостей вбачається, що у позивача наявне заниження податкового кредиту у декларації з податку на додану вартість за квітень 2008 року, а відтак податкове зобов`язання має бути від`ємним. В порушення пп. "б" пп.4.2.2. п.4.2. ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-ІІІ від 21.12.2000 року податковим органом не здійснено перерахунок суми податкового зобов`язання внаслідок виявленого факту завищення податкових зобов`язань.

Вирішуючи спір по справі, суд виходить з того, що в силу пп."б" п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами " №2181-ІІІ від 21.12.2000 року, норм Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України №110 від 17.03.2001 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.03.2001 року за №268/5459, норм Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженої наказом ДПА України №253 від 21.06.2001 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06.07.2001 року за №567/5758, правова специфіка податкових повідомлень-рішень, як актів органів державної податкової служби України полягає у тому, що владний припис таких правових актів індивідуальної дії міститься безпосередньо в самому податковому повідомленні-рішенні, а мотиви його винесення, тобто обставини, якими керувався суб`єкт владних повноважень, - у відповідному акті перевірки, на підставі якого і приймався такий правовий акт індивідуальної дії.

За таких обставин, перевірка законності податкових повідомлень-рішень з огляду на приписи ч.3 ст.2 КАС України полягає, в тому числі, і у визначенні достатності тих обставин, які наведені у відповідному акті перевірки, для обґрунтованого (юридично та фактично вірного) висновку про наявність в діях особи порушення конкретно визначеного положення чинного законодавства.

Враховуючи викладене, а також ту обставину, акт перевірки №1781/23-0/34809922 від 24.09.2009 року не може вважатися належним та достатнім доказом обставин, що покладені в основу винесених відповідачем податкових повідомлень-рішень, суд вважає, що відповідачем, всупереч ч.2 ст.71 КАС України, не доведено правомірності свого рішення, а відтак, позов в частині скасування податкового повідомлення-рішення №969/23-0/16874/34809922 від 09.10.2009 року підлягає до задоволення.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд не знаходить підстав для визнання правильним висновку відповідача про порушення позивачем п.4.1 ст.4, пп.7.3.4 п.7.3 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року та п.4.3, п.4.1. ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року. Відповідач, в акті перевірки не навів належних доказів про наявність порушень, які стали основою для винесення спірних повідомлень-рішень, що є підставою для задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене, та враховуючи вимоги п. 1) ч.2 ст. 162 КАС України, згідно з якою у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб`єкта владних повноважень і про скасування або визнання нечинним рішення, та норми матеріального права, що визначають порядок набрання та втрати чинності лише стосовно нормативно-правових актів, що кореспондується з нормою ч.11 ст.171 КАС України, а позивачем фактично оскаржуються правові акти індивідуальної дії, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в спосіб визнання відповідних податкових повідомлень-рішень протиправними та їх скасування.

Судові витрати по справі згідно ч.1 ст.94 КАС України стягуються на користь позивача з Державного бюджету.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області №969/23-0/16874/34809922 від 09.10.2009 року, згідно якого Товариству з обмеженою відповідальністю "Елітфрукт" визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємства у розмірі 481582,00 грн., в т.ч. 321055,00 грн. - за основним платежем та 160527,00 грн. - за штрафними санкціями, та податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області №970/23-0/16874/34809922 від 09.10.2009 року, згідно якого Товариству з обмеженою відповідальністю "Елітфрукт" визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість 24241,00 грн., в т.ч. 16161,00 грн. - за основним платежем та 8080,00 грн. - за штрафними санкціями, визнати протиправними та скасувати.

Присудити на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітфрукт " із Державного бюджету судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частин постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копія судового рішення надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох днів з дня його ухвалення чи складення у повному обсязі або у разі їх звернення вручаються під розписку безпосередньо в суді. Якщо справа розглядається судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, суд не надсилає копії такого рішення, а лише повідомляє про можливість отримання копії судового рішення безпосередньо в суді і десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду в такому випадку обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя <Підпис >Друзенко Н.В.

Постанова складена в повному обсязі 16.08.2010 року