Рішення № 113863638, 02.10.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/19727/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі судді Бутенка А.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 05 червня 2023 року №213050024646 про відмову в призначенні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пільгової пенсії за списком № 2;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 29 травня 2023 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з не досягненням необхідного пенсійного віку та відсутністю необхідного стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці.

17.08.2023 року від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву в обґрунтування якого зазначено, що згідно п.2 ч. 2 статті 114 Закону №1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Cписком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону №1058. Позивачка 29.05.2023 року звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пільгової пенсії за Списком №2. За результатом розгляду документів до пільгового страхового стажу не зараховано період роботи з 05.10.1988 року по теперішній час згідно з довідкою від 22.05.2023 року №3-18/30, оскільки вказана довідка не відповідає встановленій законодавством формі. Більш того, станом на момент звернення за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах Позивачка не досягла віку, що визначений п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058 55 років, адже вік ОСОБА_1 на момент звернення 51 рік. А отже, Головним управлінням 05.06.2023 року прийнято правомірне та обґрунтоване рішення №213050024646 про відмову у призначенні пенсії за віком за Списком №2 у зв`язку з відсутністю пільгового стажу та недосягненням пенсійного віку.

24.08.2023 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області надійшов відзив на позовну заяву в обґрунтування якого зазначено, що ОСОБА_1 , 27.09.2021 вперше звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. З 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунки пенсій. Екстериторіальність передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунки пенсій бек-офісами територіальних органів Фонду в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер. Застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України, зареєстрованої в Мін`юсті 16.03.2021 за № 339/35961. На виконання вимог п. 4.2 Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, затвердженим постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 р. №22-1 (далі Порядок №22-1), для розгляду зазначеної заяви за принципом екстериторіальності, визначено структурний підрозділ органу, що приймає рішення про призначення або перерахунок пенсії. За результатами розгляду вищезазначеної заяви, 29.09.2021 прийнято рішення №213050024646 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв`язку з недосягненням пенсійного віку та відсутністю спеціального стажу, які б давали право на такий вид пенсії. Після чого Позивач продовжила працювати на посаді медичного працівника. 29 травня 2023 Позивач вдруге звернулася до Управління із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, як медичному працівнику. На виконання принципу екстериторіальності для розгляду заяви від 29.05.2023 обрано структурний підрозділ Пенсійного фонду Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області. За результатами розгляду прийнято рішення від 05 червня 2023 року за №213050024646 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з недосягненням необхідного віку та відсутністю необхідного стажу роботи зі шкідливими та важкими умовами праці, для призначення такого виду пенсії. З огляду на це, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області протиправних дій, щодо Позивача під час прийняття рішення не допущено, оскільки жодних рішень стосовно заяви ОСОБА_1 Відповідачем не приймалось.

28.08.2023 року, 29.08.2023 року, 01.09.2023 року та 04.09.2023 року від представника позивача надійшли відповіді на відзиви в яких представник підтримав позицію викладену в позовній заяві та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заяви чи клопотання від сторін.

17.08.2023 року від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшло клопотання про зменшення витрат на правову допомогу.

23.08.2023 року від представника позивача надійшла заява про виправлення описки.

Процесуальні дії, вчинені судом.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07.08.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Обставини справи.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності для розгляду заяви від 29.05.2023 року обрано структурний підрозділ Пенсійного фонду - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 213050024646 від 05.06.2023 року відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах, у зв`язку з не досягненням необхідного пенсійного віку та відсутністю необхідного стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці. Вік ОСОБА_1 на дату другого звернення із заявою про призначення пенсії - 51 рік. Загальний страховий стаж становить 34 роки 05 місяців 23 дні. Страховий стаж роботи за Списком № 2 - відсутній.

Не погодившись із відмовою у призначенні пенсії, позивач звернулась до суду із цим позовом.

Джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. \Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі Закон №1058-IV).

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 2 Закону № 1788-ХІІ визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно зі ст. 7 Закону № 1788-ХІІ звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

При цьому, пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується.

Згідно з п.1 ч.1,2 ст.9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначається пенсія за віком. За рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках Накопичувального фонду або на індивідуальних пенсійних рахунках у відповідних недержавних пенсійних фондах - суб`єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення, здійснюються такі пенсійні виплати, як довічні пенсії і одноразова виплата.

Пунктом 1 статті 11 Закону №1058-IV, встановлено, що загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об`єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру.

Згідно з частинами 1-4 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 114 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.

Так, згідно з ч.1 ст. 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до п. 2 ч.2 ст. 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.

Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

У відповідності до ст.62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 (далі Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Висновки суду.

Щодо аргументів позивача про зменшення пенсійного віку на підставі статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, суд зазначає наступне.

Пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

02 березня 2015 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII, яким пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в такій редакції, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

В свою чергу, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).

Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.

Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: п. б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам».

Отже, у статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII було встановлено пенсійний вік досягнення жінкою 50 років, а також, страховий стаж роботи для жінок не менше 20 років, з них не менше 10 років пільговий стаж.

Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.

Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.

Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та права на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Отже, особи, які належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII. Зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином стаття 13, частина 2 статті 14, пункт «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 дійшла висновку, що застосуванню підлягають норми Закону №1788-XI з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону №1058-IV.

Окрім цього, суд зазначає, що у справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

За вказаних обставин, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.

Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію у їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, фактичною підставою для відмови позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 стали висновки відповідачів, викладених в оспорюваному рішенні № 213050024646 від 05.06.2023 року, про відсутність необхідного пенсійного віку 55 років та пільгового стажу за Списком №2 на дату звернення.

Щодо висновків відповідачів про відсутність необхідного пенсійного віку для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач двічі зверталась до відповідача за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 27.09.2021 року та 29.05.2023 року.

На час звернення позивача із заявами про призначення пенсії від 27.09.2021 року та від 29.05.2023 року ОСОБА_1 досягла 50-річного віку.

За результатом розрахунку страхового та пільгового стажу на дату звернення 27.09.2021 мала 32 роки 8 місяців 23 дні страхового стажу.

За результатом розрахунку страхового та пільгового стажу на дату звернення 29.05.2023 мала 34 роки 5 місяців 23 дні страхового стажу, пільговий стаж за Списком №2 - відсутній. Так, до пільгового стажу не зараховано період роботи з 05.10.1988 року по теперішній час, згідно довідки № 3-18/33 від 29.05.2023 року про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, оскільки в наданій довідці не вірно зазначено нормативний акт, яким затверджено Список №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, чинний на період роботи заявниці, що є порушенням п.3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою правління ПФУ №18-1 від 10.11.2006 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2006 року.

Тобто, позивач на час звернення за призначенням пенсії досягла необхідного віку та мала необхідний страховий стаж, що згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 є обов`язковими необхідними умовами для призначення на пільгових умовах пенсії за віком за Списком №2, тому відмовляючи позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з підстав недосягнення нею 55 років, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, тому рішення про відмову у призначенні пенсії № 213050024646 від 05.06.2023 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Доводи відповідача про те, що станом на дату звернення позивача за призначенням пенсії, а саме станом на 29.05.2023 року пільговий стаж позивача за Списком №2 менше 10 років, що не дає право на призначення пенсії за Списком №2 відповідно до п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», не враховуються судом.

Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Суд зазначає, що відповідачами не заперечується той факт, що позивачка працювала на посадах за Списком №2, відтак мала легітимні очікування щодо настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію, тому у спірних правовідносинах підлягає застосуванню стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (п. «б» ст. 13 Закону).

Щодо висновків відповідачів про відсутність необхідного пільгового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, суд зазначає наступне.

Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 05.10.1988 року по теперішній час працює медсестрою хірургічного (гнійного) відділення.

Згідно з довідкою № 3-18/33 від 29.05.2023 року, виданою директором комунального некомерційного підприємства «Херсонської дитячої обласної клінічної лікарні», ОСОБА_1 з 08.06.1995 року працює в комунальному некомерційному підприємстві «Херсонській дитячій обласній клінічній лікарні» на посаді палатної медсестри хірургічного (гнійного) відділення.

Відповідно до довідки № 3-18/30 від 22.05.2023 року, виданою директором комунального некомерційного підприємства «Херсонської дитячої обласної клінічної лікарні», ОСОБА_1 з 26.04.1993 по 14.02.1996 роки та з 09.08.2001 по 15.06.2004 роки перебувала у відпустках по догляду за дитиною віком до 3-х років. Також, у періоди з 02.08.1989 року по 14.08.1989 роки, з 17.03.1997 року по 01.04.1997 року, з 01.11.2000 року по 15.11.2000 року та з 01.05.2009 року по 15.05.2009 року перебувала у відпустках без збереження заробітної плати.

Трудова книжка позивачки в частині спірного періоду оформлена у відповідності до вимог законодавства, у трудовій книжці містяться відомості про роботу позивачки на посаді медсестри хірургічного (гнійного) відділення, вказані записи містять номери та дати наказів про прийом на роботу, переведення, записи завірені печатками підприємства.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем разом із трудовою книжкою при зверненні за призначенням пенсії надавались наступні документи: довідку про період роботи № 3-18/33 від 29.05.2023, про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній; довідку про періоди роботи № 3-18/30 від 22.05.2023, про періоди роботи Позивача; копію наказу про результати атестації робочих місць за умовами праці для визначення права працівників на пільгове пенсійне забезпечення № 135 від 08.06.2000, видану дитячою обласною лікарнею; копію наказу про результати атестації робочих місць за умовами праці для визначення права працівників на пільгове пенсійне забезпечення № 97-а від 16.06.2005, видану дитячою обласною лікарнею; копію наказу про затвердження результатів атестації робочих місць № 110 а від 15.06.2010, видану Херсонською обласною клінічною лікарнею Херсонської обласної ради; копію наказу про затвердження результатів атестації робочих місць № 84 а від 15.06.2015, видану Херсонською обласною клінічною лікарнею Херсонської обласної ради; - копію висновку щодо експертизи якості атестації робочих місць в Дитячій обласній клінічній лікарні м. Херсон № 98 від 18.12.2000; копію висновку щодо експертизи якості атестації робочих місць в Дитячій обласній клінічній лікарні м. Херсон № 94 від 03.07.2005; копію висновку щодо експертизи якості атестації робочих місць в Херсонській дитячій обласній клінічній лікарні Херсонської обласної ради № 83 від 19.11.2010.

Суд звертає увагу, що вказана довідка містять всі необхідні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах для підтвердження спеціального трудового стажу (періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, відомості про атестацію робочого місця).

Отже, згідно із відомостями з трудової книжки та довідки № 3-18/33 від 29.05.2023 року позивач у період з 05.10.1988 року по теперішній час працює на посаді палатної медсестри хірургічного (гнійного) відділення. Вказана професія атестована за Списком №2 та надає право на пенсію на пільгових умовах.

В якості підстави для відмови у зарахуванні спірного періоду до пільгового стажу за Списком №2 відповідачем у рішенні № 213050024646 від 05.06.2023 року зазначено, що в наданій довідці № 3-18/33 від 29.05.2023 року не вірно зазначено нормативний акт, яким затверджено Список №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, чинний на період роботи заявниці, що є порушенням п.3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою правління ПФУ №18-1 від 10.11.2006 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2006 року.

Суд критично ставиться до означеної позиції відповідача, оскільки основним та достатнім документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17.

Водночас рішення, що оскаржується, не містить обґрунтувань підстав не врахування записів трудової книжки в частині спірного періоду. Формальні ж неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 11 липня 2019 року у справі №607/14795/16-а, від 31 липня 2019 року у справі №750/10916/16-а, від 19 вересня 2019 року у справі №229/1905/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а та від 15 листопада 2019 року у справі №495/5161/17.

Поряд з цим, в силу положень ч.1 ст.101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» саме органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на проведення перевірки відомостей у доданих позивачем до заяви про призначення пенсії довідок.

Суд звертає увагу, що з метою забезпечення соціального захисту та належного пенсійного забезпечення працівників, зайнятих на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, наказом Міністерства праці та соціальної політики від 18.11.2005 № 383 затверджено Порядок застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі Порядок - №383). Цей Порядок регулює застосування Списків під час обчислення стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до пунктів «а», «б» статті 13 та статті 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов`язаних з виконанням своїх трудових обов`язків (пункт 2 Порядку №383).

Відповідно до пункту 3 Порядку №383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року.

Розділом XXIV «Охорона здоров`я та соціальна допомога» Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 року № 10 та постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року №162, за списком №2 передбачені: працівники, які безпосередньо обслуговують хворих в опікових і гнійних відділеннях - лікарі, середній і молодший медичний персонал.

Розділом XXIV «Охорона здоров`я та соціальна допомога» Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року № 36 та від 24.06.2016 року №461, за списком №2 передбачені: працівники, які безпосередньо обслуговують хворих в опікових і гнійних відділеннях - лікарі, молодші спеціалісти з медичною освітою, молодші медичні сестри, молодші медичці сестри з догляду за хворими, сестри-господині.

Отже, посада (професія) медичної сестри в хірургічному (гнійному) відділенні передбачена Списком № 2.

З огляду на викладене, суд вважає протиправним не зарахування відповідачами до пільгового стажу позивача за Списком №2 періодів її роботи з 05.10.1988 року по 29.05.2023 року (дату звернення за призначенням пенсії), тому висновки відповідачів про відсутність необхідного пільгового стажу є безпідставними.

Відповідно до положень ч.1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4 частини другої статті 245 КАС України).

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Нормами частини другої статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Як вбачається з матеріалів справи, спір стосується наслідків розгляду відповідачами заяви позивача від 29.05.2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах у вигляді рішення № 213050024646 від 05.06.2023 року, яке скасоване судом як протиправне.

При цьому, судом зроблено висновок про неправомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо не зарахування спірного періоду роботи позивача до стажу, що надає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, та зобов`язано відповідача зарахувати спірні періоди роботи до пільгового стажу.

Суд зазначає, що обрахунок стажу, що враховується у призначенні пенсії, є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Оскільки відповідачами було протиправно відмовлено позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах через недосягнення пенсійного віку, що встановлено судом, поряд з цим встановлено, що позивач на момент звернення із заявою від 27.09.2021 року (первинне звернення) про призначення пенсії досягла необхідного пенсійного віку, мала необхідний страховий стаж, водночас на час судового розгляду матеріали справи не містять доказів обрахунку пільгового стажу з урахуванням зобов`язальних вимог суду, суд з метою належного та ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву позивача від 29.05.2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.

Щодо підстав зобов`язання саме Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).

Відповідно до абз.13 п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Згідно з абз.1-3 п.4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Відповідно до абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

З аналізу наведених норм слідує, що рішення про призначення пенсії або про відмову у її призначенні приймається пенсійним органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності, а в подальшому, у разі прийняття таким органом рішення про призначення пенсії, це рішення разом з електронною пенсійною справою засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Зважаючи на те, що у даному випадку органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності за заявою позивача було саме Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, яке, відповідно, при розгляді документів ОСОБА_1 і здійснювало розрахунок її стажу, в тому числі, і пільгового, то саме на нього, як на належного відповідача, і слід покласти обов`язок щодо повторного розгляду заяви ОСОБА_1 для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Водночас, Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, за наведених обставин, не є належним відповідачем у цій справі, тому у задоволенні позовних вимог до нього слід відмовити повністю, бо останній фактично не розглядав заяву позивача про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 115 Закону №1058-IV та будь-якого рішення за цією заявою, в тому числі, і оскаржуваного, не приймав.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 536,80 грн.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 12000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до положень п.1 ч.3 ст.132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу суд, відповідно до положень ч.5, ч.6 ст.13 Закону України Про судоустрій та статус суддів, ч.5 ст.242 КАС України враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.

Так, відповідно до висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15 травня 2018 року у справі №821/1594/17, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що компенсація таких витрат здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом статті 134 КАС України за результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16.

Судом встановлено, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн. представником позивача надано до суду:

Договір про надання правової допомоги № 05/07/2023 від 06.07.2023 року, додаток №1 до договору про надання правової допомоги, рахунок №01/07/2023 від 26.07.2023 року, платіжну інструкцію №120669447.1:WEB від 27.07.2023 року.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відтак, чинним законодавством не заборонено права суду присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, за рахунок іншої сторони адвокатські витрати у меншому розмірі, який погоджений у договорі між адвокатом та його клієнтом.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути не лише доведений, а документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співрозмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тому стягнення адвокатських витрат в сумі 12000,00 грн. не відповідає критеріям розумності, співрозмірності та справедливості.

Крім того, справа не є складною, її розгляд відбувався у спрощеному порядку без виклику сторін.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість зменшення суму витрат на правову допомогу та стягнення з відповідача на користь позивача 3 000,00 грн.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке Шосе, буд. 7, м. Вінниця, Вінницька обл., 21100, код ЄДРПОУ 13322403), Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (вул. 28 Армії, 6, м. Херсон, 73036, код ЄДРПОУ 21295057) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 05 червня 2023 року №213050024646 про відмову в призначенні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.05.2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403) на користь ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 536,80 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

СуддяА.В. Бутенко