Рішення № 113856278, 02.10.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.10.2023Справа № 910/2501/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МОНОПРОД" (провулок Кустарний, 10, кв. 103, м. Полтава, Полтавська область, 36008)

про стягнення 215 600,00 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МОНОПРОД" про стягнення 215 600,00 грн. пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 592/В33-2022 від 03.10.2022 року в частині своєчасної поставки товару, у зв`язку з чим позивачем нарахована пеня у вказаній сумі.

Окрім цього в позовній заяві викладено клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 07.03.2023 року позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/2501/23, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання позивача про розгляд даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та здійснення розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Також суд зазначає, що згідно з ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

При цьому, за загальним правилом, місце виконання зобов`язання є договірною умовою та узгоджується сторонами у договорі, та у даному випадку сторони можуть передбачити будь-яке місце виконання, яке буде зручне для сторін.

Місце виконання договору, у випадку його визначення сторонами у договорі, є однією з умов договору, що зумовлює обов`язок виконання договору саме у погодженому сторонами місці.

Так, згідно зі ст. 532 ЦК України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі.

У відповідності до ч. 1 ст. 197 ГК України господарське зобов`язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором або місцем, яке визначено змістом зобов`язання.

Отже зважаючи на визначення сторонами умовами п.6.2 спірного Договору № 592/В33-2022 від 03.10.2022 року та Заявки від 01.11.2022 року місця поставки за адресою: м. Київ, вул. Нижньоюрківська, 8А, а сплата штрафних санкцій за рішенням суду не містить прив`язки до певного місця, наведене в сукупності свідчить про можливість застосування в даному випадку ч. 5 ст. 29 ГПК України, у відповідності до якої позивачем подано вказану позовну заяву до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 07.03.2023 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: провулок Кустарний, 10, кв. 103, м. Полтава, Полтавська область, 36008 та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Так, про відкриття провадження у справі № 910/2501/23 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення останньому 17.03.2023 року поштового відправлення №0105493945099.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 07.03.2023 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк до 02.04.2023 року.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтями 165, 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 9 статті 165, частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "МОНОПРОД" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано на адресу суду відзиву на позовну заяв, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Статтею 1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.

Згідно з ч.ч. 1, 4 статті 10 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу в порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, зокрема, оголошення про проведення відкритих торгів, тендерну документацію та проект договору про закупівлю не пізніше ніж за 15 днів до кінцевого строку подання тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині третій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж.

Відповідно до пункту 15 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України «По публічні закупівлі» рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі.

За приписами частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.

Так, за результатами проведення процедури закупівлі товарів, 03.10.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МОНОПРОД» (постачальник за договором, відповідач у справі) та Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (замовник за договором, позивач у справі) укладено Договір №592/ВЗЗ-2022 (далі - Договір) за умовами якого Постачальник зобов`язується поставити Замовникові якісні товари, зазначені у специфікації, яка є невід`ємною частиною цього Договору (Додаток № 1), а Замовник - прийняти і оплатити такі товари (пункт 1.1 Договору).

Розділами 1-12 Договору сторони погодили предмет договору, якість товару та порядок контролю за якістю, ціну договору, порядок здійснення оплати, умови поставки товару, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, обставини непереборної сили, порядок вирішення спорів, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до пункту 11.1 Договору цей Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до завершення воєнного стану, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та продовженого Указами Президента України від №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного станув Україні», від №259/2022 «Про продовження строку дії воєнного станув Україні», від №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» та від № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», а в частині оплати за поставлений товар - до повного виконання сторонами узятих на себе зобов`язань. Строк дії Договору може бути продовжений за згодою сторін у разі продовження строку дії воєнного стану в Україні понад період, визначений Указом Президента України від № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», але не довше ніж до 31.12.2022.

Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і замовника та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 1.2 Договору найменування, номенклатура, асортимент та кількість товару зазначена в Додатку № 1 до цього Договору. Предметом закупівлі за цим Договором є Код ДК 021:2015: 15110000-2 - М`ясо.

Відповідно до Специфікації від 03.10.2022 року, яка є Додатком №1 до Договору, сторони погодили поставку м`яса свинини в блоках, країна походження - Україна, загальною кількістю 200 000 кг., за ціною 196,00 грн. за один кг., на загальну суму 39 200 000,00 грн.

Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до умов пункту 4.1 Договору ціна Договору складає 39 200 000,00 грн. з ПДВ.

Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Так, у пункті 5.1 Договору сторони погодили, що розрахунки за товар, що поставляється, Замовником проводяться шляхом оплати за фактично поставлену кількість товару (партію товару) з відстрочкою платежу до 30 календарних днів або до 10 календарних днів у випадку поставки продовольчого товару вітчизняного виробництва (згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України від № 160 «Щодо забезпечення стабільної роботи виробників продовольства в умовах воєнного стану», з дати прийняття товару на склад Замовника та/або на склади військових частин Національної гвардії України (товароодержувачів), факт чого засвідчується підписами уповноважених на це осіб Постачальника та Замовника (товароодержувача) на відповідній видатковій накладній.

Наразі, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини виконання умов Договору в частині здійснення оплати товару замовником не є предметом дослідження у даній справі.

Поряд із цим станом на час розгляду справи докази наявності претензій відповідача як продавця з питань здійснення оплати, та/або наявного спору щодо стягнення заборгованості позивача з оплати поставленого відповідачем товару (м`яса свинини) в матеріалах справи відсутні.

Доказів наявності на момент реалізації сторонами правовідносин за спірним Договором та звернення ТОВ «МОНОПРОД» до покупця з відповідними листами, вимогами, претензіями щодо питання невчасного здійснення оплати за поставлений товар сторонами суду не надано.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як передбачено частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до умов пункту 6.1 Договору дата та місце поставки товару зазначається у письмовій заявці Замовника, яка вручається під особистий підпис Постачальнику (представнику Постачальника) або у разі не прибуття вищезазначених осіб, надсилається Постачальнику рекомендованим листом із повідомленням про вручення або цінним листом з описом вкладеного, направленим на адресу Постачальника, зазначену в розділі 14 Договору.

У заявці зазначається найменування товару, місце поставки товару, кількість товару та інша необхідна інформація для поставки товару.

Постачальник (представник Постачальника) завчасно прибуває до Замовника для отримання письмової заявки.

У випадку корегування інформації яка зазначена у заявці, Замовник має право здійснити таке корегування засобами зв`язку з обов`язковим письмовим підтвердженням в подальшому. В разі відсутності письмового підтвердження таке корегування вважається не дійсним.

Згідно з пунктом 6.2 Договору передача (приймання - здача) товару здійснюється в пункті відвантаження Замовника за адресою: м. Київ, вул. Нижньоюрківська, 8-А та/або в пунктах відвантаження військових частин Національної гвардії України (товароодержувачі), визначених заявкою Замовника.

При передачі товару Постачальник повинен направити до Замовника (товароодержувача) уповноваженого представника, який має право підпису на необхідних документах та який зобов`язаний передати всю необхідну товарно-супровідну документацію на товар, а Замовник (товароодержувач) зобов`язаний прийняти товар і підписати всі необхідні документи, що підтверджують передачу Товару. Присутність Постачальника (уповноваженого представника) під час приймання товару Замовником (товароодержувачем) є обов`язковою (пункт 6.4 Договору).

Пунктом 6.5 Договору також визначено, що на кожну партію товару, що постачається, Постачальник обов`язково надає Замовнику (товароодержувачу) наступні документи, зокрема: товарно-транспортну накладну (у разі перевезення Товару автомобільним транспортом); рахунок-фактуру, підписану особою, уповноважену на підписання господарських та фінансових документів; видаткову накладну (у трьох примірниках), підписану особою, уповноважену на підписання господарських та фінансових документів; оригінал декларації виробника або сертифікат якості на поставлену партію харчового продукту, що підтверджують відповідність Товару, тощо.

Відповідно до пункту 6.7 Договору право власності на товар переходить від Постачальника до Замовника (товароодержувача) після прийняття товару на склад Замовника (товароодержувача), факт чого засвідчується підписами уповноважених на це осіб Постачальника та Замовника (товароодержувача) на відповідній видатковій накладній. Датою прийняття товару Замовником (товароодержувачем) вважається дата, вказана уповноваженою особою Замовника (товароодержувача) на видатковій накладній.

Докази того, що сторони узгодили інший термін поставки товару за Договором в матеріалах справи відсутні.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Як зазначає позивач у позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, на виконання умов Договору позивачем 08.11.2022 року було надано уповноваженому представнику відповідача Сороці А.А. під підпис, зроблений власноруч, Заявку від 07.11.2022 року №78/8/2-2083 про необхідність поставки 100 000 кг товару до 03.11.2022 року та 100 000 кг товару до 04.11.2022 року. За умовами заявки доставка товару здійснюється на склад замовника (в/ч НОМЕР_1 НГУ АДРЕСА_2 ). Копія Заявки від 07.11.2022 року №78/8/2-2083 наявна у матеріалах справи.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснив поставку товару у кількості 200 000 кг. на загальну суму 39 200 000,00 грн. за вказаною заявкою наступним чином:

- 09.11.2022 року відповідачем було здійснено поставку товару у кількості 100 000 кг. вартістю 19 600 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № МП-0000362 від 09.11.2022 року;

- 11.11.2022 року відповідачем було здійснено поставку товару у кількості 100 000 кг. вартістю 19 600 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № МП-0000373 від 11.11.2022 року.

Як свідчать матеріали справи, вказані видаткові накладні № МП-0000362 від 09.11.2022 року на суму 19 600 000,00 грн. та № МП-0000373 від 11.11.2022 року на суму 19 600 000,00 грн. підписані уповноваженими представниками постачальника та замовника і скріплені печатками юридичних осіб.

В свою чергу, заперечень щодо факту поставки товару (м`яса свинини) у кількості 200 000 кг на суму 39 200 000,00 грн. за вказаними видатковими накладними позивачем суду не надано.

Доказів пред`явлення претензій щодо якості поставленого товару у кількості 200 000 кг на суму 39 200 000,00 грн. у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або письмових повідомлень щодо невідповідності фактично поставленого товару вимогам державних стандартів або пошкодження пакування, а також складання актів виявлених недоліків від позивача до суду не надходило.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, є зобов`язанням.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Як зазначає позивач та встановлено судом, за умовами Заявки №78/8/2-2083 від 07.11.2022 року відповідач був зобов`язаний здійснити поставку товару двома партіями по 100 000 кг у строк до 03.11.2022 року та 04.11.2022 року відповідно.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом за змістом видаткових накладних № МП-0000362 від 09.11.2022 року та № МП-0000373 від 11.11.2022 року, відповідачем допущено порушення умов Договору в частині своєчасної поставки передбаченого умовами Договору товару - м`яса свинини в блоках у кількості 100 000 кг на загальну суму 19 600 000,00 грн. - на 5 діб та у кількості 100 000 кг на загальну суму 19 600 000,00 грн. - на 6 діб.

Згідно з пунктом 8.3 Договору за порушення строку поставки товару, зазначеного у письмовій заявці Замовника, Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення.

Аналогічні умови щодо відповідальності постачальника за порушення строку поставки товару містить Заявка від 07.11.2022 року №78/8/2-2083.

Суд зазначає, що згідно приписів частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (стаття 218 Господарського кодексу України).

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з пунктом 1 статті 546, статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, оскільки, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, відповідачем допущено порушення умов Договору в частині своєчасної поставки передбаченого умовами Договору товару, позивачем на підставі статей 216-218, 231 ГК України та пункту 8.3 Договору нараховано відповідачеві пеню в сумі 98 000,00 грн. за період з 04.11.2022 по 08.11.2022 року за видатковою накладною № МП-0000362 від 09.11.2022 року та в сумі 117 600,00 грн. за період з 05.11.2022 по 10.11.2022 року за видатковою накладною № МП-0000373 від 11.11.2022 року, всього 215 600,00 грн. пені, яку позивач просить суд стягнути з відповідача в поданій суду позовній заяві.

Поряд із цим суд зазначає, що спосіб захисту свого порушеного права шляхом досудового врегулювання даного спору не є обов`язковим до правовідносин, що складаються між сторонами, оскільки право особи на звернення до суду передбачено статтею 55 Конституції України, статтями 15,16 Цивільного кодексу України та відповідними нормами Господарського процесуального кодексу.

При цьому згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 (справа №1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання своїх зобов`язань в частині здійснення своєчасної поставки товару, передбаченого умовами Договору, відсутності боргу з оплати штрафних санкцій, або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору №592/ВЗЗ-2022 від 03.10.2022 року та/або його окремих положень, а також розірвання правочину на час фактичного виконання сторонами суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується той факт, що в розумінні статей 610, 612 Цивільного кодексу України відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання, позаяк не виконав належним чином умови укладеного між сторонами Договору в частині постачання товару покупцю - військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України у визначені Договором строки.

Судом встановлено за матеріалами справи, що відповідно до умов Заявки від 07.11.2022 року №78/8/2-2083 відповідач був зобов`язаний поставити товар у строк до 03.11.2022 року (включно) у кількості 100 000 кг та у строк до 04.11.2022 року (включно) у кількості 100 000 кг.

Отже, враховуючи визначений умовами Договору та Заявки граничний строк поставки партій товару - 03.11.2022 року та 04.11.2022 року та дату фактичної поставки товару - 09.11.2022 року за видатковою накладною № МП-0000362 та 11.11.2022 року за видатковою накладною № МП-0000373, починаючи з 04.11.2022 року відбулося прострочення виконання зобов`язання з постачання товару на суму 19 600 000,00 грн. та починаючи з 05.11.2022 року відбулося прострочення виконання зобов`язання з постачання товару на суму 19 600 000,00 грн. відповідно.

Статтею 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватись передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

За приписами частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, даною нормою, що належить застосуванню до правовідносин сторін, пов`язаних із виконанням зобов`язання, що фінансується за рахунок Державного бюджету України, чітко встановлено розмір штрафних санкцій за порушення господарського зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Відтак, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, зокрема, неустойки, передбаченої пунктом 8.3. Договору.

Зокрема, за порушення строку поставки товару, зазначеного у письмовій заявці Замовника, Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення (пункт 8.3. Договору).

При цьому, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товару, факт якого належним чином підтверджується матеріалами справи, суд приходить до висновку, що передбачений умовами Договору розмір пені узгоджується з приписами чинного законодавства України та, відповідно, про правомірність застосування позивачем передбаченої пунктом 8.3 Договору пені та наявність правових підстав для нарахування відповідачеві відповідних штрафних санкцій за прострочення виконання договірних зобов`язань.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення судом встановлено, що розмір вказаних нарахувань відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 215 600,00 грн. пені за порушення строків поставки товару підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань з поставки товару за Договором у встановлений строк та правомірність нарахування у зв`язку з цим пені, розмір заборгованості зі сплати якої відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів вчасної поставки товару відповідач суду не представив, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 215 600,00 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 5 ст. 29, ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МОНОПРОД" (провулок Кустарний, 10, кв. 103, м. Полтава, Полтавська область, 36008; код ЄДРПОУ 44819172) на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ 25574423) 215 600 (двісті п`ятнадцять тисяч шістсот) грн. 00 коп. пені та 3 234 (три тисячі двісті тридцять чотири) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 02 жовтня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон