Рішення № 113856170, 27.09.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.09.2023Справа № 910/7359/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз збут" (43024, м. Луцьк, пр. Молоді, 14А, ідентифікаційний код 39589216)

до Акціонерного товариства "Мегабанк" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, ідентифікаційний код 09804119)

про визнання припиненим зобов`язання,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Майборода А.Л.

Від відповідача: Бериндя О.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз збут" до Акціонерного товариства "Мегабанк" про визнання припиненим зобов`язання за договором про надання гарантії № 390 від 29.10.2021 року, укладеного між АТ "Мегабанк" та ТОВ "Волиньгаз Збут" в розмірі 80 219,18 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зобов`язання позивача перед відповідачем в сумі 80 219,18 грн щодо погашення заборгованості по сплаті комісійної винагороди за договором про надання гарантії № 390 від 29.10.2021 року є припиненими на підставі заяви № 437-Сл-211-0323 від 29.03.2023 року про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 17.05.2023 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

22.05.2023 від позивача засобами поштового зв`язку через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи № 910/7359/23 здійснювати у порядку загального позовного провадження; призначити підготовче засідання на 05.07.2023.

27.06.2023 від відповідача через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, який залучено до матеріалів справи.

29.06.2023 на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю прийняти участь у даному судовому засіданні через зайнятість в судовому засіданні у іншій справі № 903/399/23.

Позивач участь свого представника у засідання суду 05.07.2023 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

У засіданні суду 05.07.2023 представник відповідача заперечив щодо задоволення клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Розглянувши клопотання представника позивача, суд на місці ухвалив відхилити дане клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на таке.

Представником позивача у своєму клопотанні не наведено об`єктивних причин, за яких останній чи інші представники позбавлені можливості приймати участь у судовому засіданні у справі № 910/7359/23 у Господарському суді міста Києва, доказів на підтвердження зайнятості в іншому судовому засіданні суду не надано. Крім того, представником позивача надано перевагу одному засіданню над іншим.

Враховуючи, що позивач не обмежений у виборі повноважного представника для участі в судовому засіданні, а також те, що позивач у своєму клопотанні не наводить жодних належних та допустимих доказів наявності об`єктивних причин, за яких позбавлений можливості приймати участь у засіданні суду по справі № 910/7359/23 у Господарському суді міста Києва, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 відкладено підготовче зсідання на 09.08.2023.

03.08.2023 на електронну адресу суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз збут" про участь у судовому засіданні по справі №910/7359/23 в режимі відеоконференції повернуто заявнику без розгляду.

Представники сторін у засідання суду 09.08.2023 не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 27.09.2023.

Представник позивача у судовому засіданні 27.09.2023 підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач у судовому засіданні 27.09.2023 проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі.

25.01.2023 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

29.10.2021 року між Акціонерним товариством "Мегабанк" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут" (клієнт) було укладено договір № 390 про надання гарантії, за умовами п.1.1 якого банк надає клієнту послуги з видачі тендерної

гарантії на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотраснпортної системи України" з метою забезпечення виконання клієнтом зобов`язання перед бенефіціаром за закупівлею: договором транспортування природного газу №1910000125 від 12.12.2019 на наступних умовах: сума гарантії 800 000,00 грн; строк гарантії - до 28.10.2022 включно.

На підставі рішення Правління Національного банку України №261-рш/БТ від 02.06.2022 "Про віднесення Акціонерного товариства "Мегабанк" до категорії неплатоспроможних" та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02 червня 2022 року №383 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "МЕГАБАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку запроваджено тимчасову адміністрацію в Акціонерному товаристві "Мегабанк".

Відповідно до рішення Правління Національного банку України з 22 липня 2022 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розпочав ліквідацію Акціонерного товариства "Мегабанк" строком на три роки з 22 липня 2022 року до 21 липня 2025 року включно.

15.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" було укладено договір №12А167-17-23 про відступлення права вимоги, відповідно до п.1.2 договору новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від Акціонерного товариства "Мегабанк" виконання визначеного в основному договорі зобов`язання з повернення грошових коштів (вкладу) в розмірі 80 219,18 грн.

Згідно з п. 1.4. договору право вимоги, що відступається за цим договором, переходить до нового кредитора з моменту укладення цього договору. Додаткового оформлення відступлення права вимоги не вимагається. Після переходу права вимоги до нового кредитора останній стає кредитором по відношенню до боржника та набуває відповідне право вимоги.

29.03.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут" направило на адресу Акціонерного товариства "Мегабанк" повідомлення про заміну кредитора у зобов`язанні №437-Сл-212-0323, яким позивач повідомив відповідача, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут" є новим кредитором за зобов`язанням Акціонерного товариства "Мегабанк" повернути грошові кошти (вклад) в розмірі 80 219,18 гривень за договором № 59/2021 банківського строкового вкладу юридичної особи (з виплатою процентів щомісяця) від 24 вересня 2021 року.

29.03.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут" направило на адресу Акціонерного товариства "Мегабанк" заяву про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог №437-Сл-211-0323.

У заяві про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог №437-Сл-211-0323 від 29.03.2023 позивач зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут" має перед Акціонерним товариством "Мегабанк" невиконане грошове зобов`язання з погашення заборгованості по сплаті комісійної винагороди за договором про надання гарантії № 390 від 29.10.2021 за період з 01.02.2022 року по 02.06.2022 року включно в сумі 80 219,18 грн.

Одночасно, в заяві зазначено, що Акціонерне товариство "Мегабанк" має перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут" невиконане грошове зобов`язання з повернення грошових коштів в розмірі 80 219,18 грн, яке виникло на підставі та у відповідності до договору № 59/2021 банківського строкового вкладу юридичної особи (з виплатою процентів щомісяця) від 24.09.2021, та право вимоги щодо виконання якого відступлене Товариством з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " Волиньгаз Збут" на підставі договору про відступлення права вимоги від 15 березня 2023 року.

У заяві №437-Сл-211-0323 від 29.03.2023 вказано, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут" та Акціонерного товариства "Мегабанк" щодо виконання зазначених вище зобов`язань є зустрічними, однорідними, строк виконання яких настав, відповідно такими, зарахування яких допускається законодавством України.

Враховуючи вищенаведене, Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут", керуючись статтею 601 Цивільного кодексу України, повідомило Акціонерне товариство "Мегабанк" про припинення свого зобов`язання з погашення заборгованості по сплаті комісійної винагороди за договором про надання гарантії № 390 від 29.10.2021 за період з 01.02.2022 по 02.06.2022 включно в сумі 150410,96 гривень шляхом повного зарахування наступних зустрічних однорідних вимог:

- вимоги Акціонерного товариства "Мегабанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут" щодо погашення заборгованості по сплаті комісійної винагороди за договором про надання гарантії № 390 від 29.10.2021 за період з 01.02.2022 по 02.06.2022 включно в сумі 80 219,18 гривень;

- вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут" до Акціонерного товариства "Мегабанк" щодо виконання останнім грошового зобов`язання з повернення грошових коштів в розмірі 80 219,18 грн, яке виникло на підставі та у відповідності до договору № 59/2021 банківського строкового вкладу юридичної особи (з виплатою процентів щомісяця) від 24.09.2021, та право вимоги щодо виконання якого відступлене Товариством з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницягаз Збут" на підставі договору про відступлення права вимоги від 15 березня 2023 року.

Листом №5619 від 11.04.2023, який був направлений на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут", Акціонерним товариством "Мегабанк" було повідомлено позивача про наявність заперечень щодо припинення зобов`язань сторін шляхом їх зарахування, з огляду на обмеження, які визначені у ст.46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

З огляду на наведене у сукупності, посилаючись на непогодження Акціонерним товариством "Мегабанк" із обставинами припинення зобов`язань сторін шляхом їх зарахування, з огляду на відсутність доказів визнання одностороннього правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог недійсним у порядку, визначеним чинним законодавством, Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут" звернулось до суду з позовними вимогами до Акціонерного товариства "Мегабанк" про визнання припиненим зобов`язання за договором про надання гарантії №390 від 29.10.2021, укладеним між Акціонерним товариством "Мегабанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут", в розмірі 80 219,18 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.

Встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав і законних інтересів осіб. Такі права та законні інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити в рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.10.2022 по справі №910/14224/20 вказала, що особливість спорів про захист інтересу у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань полягає в тому, що позивач просить суд підтвердити (визнати) існуючий стан прав і обов`язків у договірних відносинах з іншою стороною для правової визначеності сторін договору в цих відносинах, однакового розуміння ними своїх прав та обов`язків за цим договором.

Саме цим спори про захист інтересу у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань відрізняються від спорів про зміну, припинення правовідносин (наприклад, зміну, розірвання договору), коли договірні відносини між сторонами змінюються або припиняються внаслідок судового рішення.

Одним зі способів захисту, який передбачений частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України, є визнання права. Норми частини другої статті 20 Господарського кодексу України визначають такі способи захисту, як визнання наявності або відсутності прав.

Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Отже, зобов`язання містить дві нерозривно поєднані складові - обов`язок боржника вчинити дію або утриматись від її вчинення та право кредитора вимагати виконання цього від боржника.

Виходячи з наведеного способами захисту інтересу особи у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань можуть бути: 1) визнання права позивача; 2) визнання відсутнім (припиненим)обов`язку позивача; 3) визнання відсутнім (припиненим) права вимоги відповідача.

Схожі висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2012 року у справі № 6-134цс12 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц.

Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Зокрема, неефективними є такі способи захисту права чи законного інтересу, як визнання права вимоги виконання зобов`язання від відповідача або визнання наявності договірного обов`язкувідповідача, оскільки такі способи не ведуть до виконання боржником свого зобов`язання, у тому числі в примусовому порядку, та отримання кредитором належного на виконання зобов`язання. У цьому випадку в позивача виникне потреба повторного звернення до суду.

Також слід ураховувати, що наведені вище способи захисту інтересу особи у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань будуть належними лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. Зокрема, у таких випадках: кредитор у правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право в межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц).

Судом вище було встановлено, що 29.03.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут" направило на адресу Акціонерного товариства "Мегабанк" повідомлення про заміну кредитора у зобов`язанні №437-Сл-212-0323, яким позивач повідомив відповідача, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут" є новим кредитором за зобов`язанням Акціонерного товариства "Мегабанк" повернути грошові кошти (вклад) в розмірі 80 219,18 гривень за договором № 59/2021 банківського строкового вкладу юридичної особи (з виплатою процентів щомісяця) від 24 вересня 2021 року.

29.03.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут" направило на адресу Акціонерного товариства "Мегабанк" заяву про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог №437-Сл-211-0323.

В заяві про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог №437-Сл-211-0323 від 29.03.2023 позивач зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут" має перед Акціонерним товариством "Мегабанк" невиконане грошове зобов`язання з погашення заборгованості по сплаті комісійної винагороди за договором про надання гарантії № 390 від 29.10.2021 за період з 01.02.2022 року по 02.06.2022 року включно в сумі 80 219,18 грн.

Одночасно, в заяві зазначено, що Акціонерне товариство "Мегабанк" має перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут" невиконане грошове зобов`язання з повернення грошових коштів в розмірі 80 219,18 грн, яке виникло на підставі та у відповідності до договору № 59/2021 банківського строкового вкладу юридичної особи (з виплатою процентів щомісяця) від 24.09.2021, та право вимоги щодо виконання якого відступлене Товариством з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут" на підставі договору про відступлення права вимоги від 15 березня 2023 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут", керуючись статтею 601 Цивільного кодексу України, повідомило Акціонерне товариство "Мегабанк" про припинення свого зобов`язання з погашення заборгованості по сплаті комісійної винагороди за договором про надання гарантії № 390 від 29.10.2021 за період з 01.02.2022 по 02.06.2022 включно в сумі 80 219,18 гривень шляхом повного зарахування наступних зустрічних однорідних вимог:

- вимоги Акціонерного товариства "Мегабанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут" щодо погашення заборгованості по сплаті комісійної винагороди за договором про надання гарантії № 390 від 29.10.2021 за період з 01.02.2022 по 02.06.2022 включно в сумі 80 219,18 гривень;

- вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут" до Акціонерного товариства "Мегабанк" щодо виконання останнім грошового зобов`язання з повернення грошових коштів в розмірі 80 219,18 грн, яке виникло на підставі та у відповідності до договору № 59/2021 банківського строкового вкладу юридичної особи (з виплатою процентів щомісяця) від 24.09.2021, та право вимоги щодо виконання якого відступлене Товариством з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут" на підставі договору про відступлення права вимоги від 15 березня 2023 року.

Також судом встановлено, що листом №5618 від 11.04.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницягаз Збут" повідомило Акціонерне товариство "Мегабанк" про наявність заперечень щодо припинення зобов`язань сторін шляхом їх зарахування, з огляду на обмеження, які визначені у ст.46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

За приписами ст.601 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам: бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); - строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Суд зазначає, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Аналогічний правовий висновок міститься у п. п. 28, 29 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19.

Суд звертає увагу учасників судового процесу на те, що потрібно розмежовувати зарахування та заяву про зарахування. Адже сама по собі наявність зустрічних однорідних вимог не призводить до їх зарахування, і, відповідно не припиняє зобов`язання. Необхідним і достатнім є наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча б однієї із сторін. Заява однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім. Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов`язань повністю або частково. Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог можливе на будь-якій стадії розвитку відносин сторін, у тому числі й на стадії виконання судового рішення. Вказану правову позицію було висловлено Верховним Судом у постанові від 08.09.2021 по справі №761/33621/18.

Проте, звертаючись до відповідача із заявою №437-Сл-211-0323 від 29.03.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут" не було прийнято до уваги приписи ст.602 Цивільного кодексу України, якою визначено випадки, за яких зарахування зустрічних вимог є недопустимим.

Зокрема, вказаною правовою нормою передбачено, що не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Судом вище було встановлено, що на підставі рішення Правління Національного банку України №261-рш/БТ від 02.06.2022 "Про віднесення Акціонерного товариства "Мегабанк" до категорії неплатоспроможних" та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02 червня 2022 року №383 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Мегабанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку запроваджено тимчасову адміністрацію в Акціонерному товаристві "Мегабанк".

Відповідно до рішення Правління Національного банку України з 22 липня 2022 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розпочав ліквідацію Акціонерного товариства "Мегабанк" строком на три роки з 22 липня 2022 року до 21 липня 2025 року включно.

Зі змісту ст.1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вбачається, що відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

За приписами п.8 ч.2 ст.46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін. Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на правочини, зобов`язання за якими припиняються у процедурі ліквідаційного неттінгу, що здійснюється в порядку, встановленому статтею 54-1 цього Закону, та припинення зобов`язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог боржника, який одночасно є кредитором банку, що ліквідується. Зарахування зустрічних однорідних вимог боржника, який одночасно є кредитором банку, що ліквідується, здійснюється під час задоволення Фондом відповідної черги акцептованих вимог кредиторів, до якої віднесені вимоги такого кредитора, за заявою кредитора банку і в сумі, що не перевищує суму акцептованих вимог за заявою банку.

Отже, у даному випаду, з огляду на те, що відповідно до рішення Правління Національного банку України з 22 липня 2022 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розпочав ліквідацію Акціонерного товариства "Мегабанк" строком на три роки з 22 липня 2022 року до 21 липня 2025 року включно, припинення зобов`язання за договором про надання гарантії №391 від 29.10.2021, укладеним між Акціонерним товариством "Мегабанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут", в розмірі 80 219,18 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є недопустимим в силу ст.602 Цивільного кодексу України та п.8 ч.2 ст.46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Одночасно, наведені висновки суду не спростовуються посиланням позивача на те, що постанови правління Правління Національного банку України про віднесення Акціонерного товариства "Мегабанк" до категорії неплатоспроможних та ліквідацію Акціонерного товариства "Мегабанк" скасовано в судовому порядку. Означені висновки суду грунтуються на такому.

Так, рішенням від 10.11.2022 Окружного адміністративного суду м. Києва у справі №640/12723/22 скасовано рішення Правління Національного банку України №261-рш/БТ від 02.06.2022 "Про віднесення Акціонерного товариства "Мегабанк" до категорії неплатоспроможних". Вказане рішення Окружного адміністративного суду м.Києва у справі №640/12723/22 залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.03.2023.

Однак, в контексті вказаних обставин, слід враховувати, що за приписами ч.7 ст.77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" розпочата процедура ліквідації банку не може бути зупинена/припинена, у тому числі в разі визнання протиправними (незаконними) та скасування індивідуальних актів Національного банку України та/або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що були підставою для її початку.

За таких обставин, з огляду на наведене вище, розпочата процедура ліквідації Акціонерного товариства "Мегабанк" не була зупинена/припинена із скасуванням вказаного вище акту Національного банку України, а отже, обмеження (правові наслідки початку процедури ліквідації банку) не припинили своєї дії та розповсюджуються на спірні правовідносини сторін, а отже, зарахування зустрічних однорідних вимог позивача та відповідача на підставі заяви №437-Сл-211-0323 від 29.03.2023 Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут" є недопустим.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного у сукупності, позов Товариства з обмеженою відповідальністю " Волиньгаз Збут" до Акціонерного товариства "Мегабанк" про визнання припиненим зобов`язання за договором про надання гарантії №390 від 29.10.2021, укладеним між Акціонерним товариством "Мегабанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Волиньгаз Збут", в розмірі 80 219,18 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог підлягає залишенню без задоволення.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз збут" відмовити повністю.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз збут" (43024, м. Луцьк, пр. Молоді, 14А, ідентифікаційний код 39589216)

Відповідач - Акціонерне товариство "Мегабанк" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, ідентифікаційний код 09804119)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 02.10.2023

Суддя І.О. Андреїшина