Рішення № 113794118, 28.09.2023, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

28 вересня 2023 року м. Чернігівсправа № 927/445/23

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В., за участю секретаря судового засідання Матюшенко Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорпроектбуд",

код ЄДРПОУ 39157868, вул. Волковича, 2-б, кв. 89, м. Чернігів, 14029;

електронна пошта представника позивача - адвоката Матвійчук А.С.: ІНФОРМАЦІЯ_1

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК Парковий",

код ЄДРПОУ 43029122, проспект Миру, 12, м. Чернігів, 14000;

про стягнення 327 460,00 грн

Представники учасників справи:

від позивача: адвокат Лутай Н.М.

від відповідача: не прибув.

У судовому засіданні відповідно до ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Дорпроектбуд" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК Парковий" про стягнення 327 460,00 грн безпідставно набутих коштів.

Провадження у даній справі відкрито Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 27.03.2023 (суддя ОСОБА_1.); постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Протокольною ухвалою від 24.04.2023 року суд постановив закрити підготовче провадження та призначив справу № 927/445/23 до розгляду по суті на 15.06.2023. У зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_1 судове засідання 15.06.2023 не відбулося.

На підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Чернігівської області №02-01/76/23 від 14.06.2023 року щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи №927/445/23 згідно рішення Вищої ради правосуддя від 13.06.2023 року про звільнення у відставку судді ОСОБА_1 , відповідно до пункту п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, 14.06.2023 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 927/445/23.

Автоматизованою системою документообігу Господарського суду Чернігівської області 14.06.2023 року для розгляду справи визначено суддю Белова С.В.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 15.06.2023 (суддя Белов С.В.) постановлено прийняти справу № 927/445/23 до розгляду, призначено підготовче засідання, учасникам справи встановлено процесуальний строк для надання суду своїх доводів, міркувань, заперечень та доказів з приводу заявленого позову.

Копії ухвали суду про прийняття справи до розгляду від 15.06.2023, направлені на адреси місцезнаходження сторін ( позивача: вул. Волковича, 2-б, кв. 89, м. Чернігів, 14029; відповідача: проспект Миру, 12, м. Чернігів, 14000), зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та у позовній заяві, повернулась неврученими на адресу суду з відміткою відділення поштового зв`язку "адресат відсутній за вказаною адресою". Датою проставлення у поштовій довідці такої відмітки для позивача є 22.06.2023, для відповідача - 19.06.2023.

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України сторони вважаються належним чином повідомленими про прийняття справи № 927/445/23 до розгляду та встановлення процесуального строку.

В підготовче судове засідання прибув повноважний представник позивача, відповідач до суду не прибув, пояснень по суті спору не подав.

Судом враховано, що матеріали справи містять відзив відповідача № 04-1/04/23 від 04.04.2023 яким відповідач проти задоволення позову заперечив у повному обсязі. Зазначив, що саме на позивача покладені зобов`язання з оплати нотаріального посвідчення попереднього договору № 29/281, відтак, останній мав узгодити з відповідачем дату та час нотаріального посвідчення вказаного правочину, проте цих дій він не вчинив. У свою чергу, відповідач ніколи не ухилявся від нотаріального посвідчення попереднього договору, тим більше наголошує на необхідність вчинення таких дій. Зокрема 24.03.2023, він повідомив ТОВ "Дорпроектбуд" про необхідність нотаріального посвідчення договору та пропонував йому попередньо узгодити дату та час вчинення зазначених дій. Звертав увагу, що обидві сторони вчиняли дії з фактичного виконання умов попереднього договору № 29/281, зокрема, позивач на його користь перерахував авансовий платіж у сумі 327460,00 грн за платіжним дорученням № 3001 від 31.02.2022. Наразі сторонами не втрачена можливість нотаріально посвідчити спірний договір.

Матеріали справи також містять відповідь на відзив, сформовану в системі "Електронний суд" 11.04.2023 з доказами її направлення відповідачу.

05.09.2023 суд розпочав розгляд справи по суті.

зПозовні вимоги обґрунтовані тим, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дорпроектбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЖК "Парковий" було укладено попередній договір № 29/281 від 31.01.2022 (далі - Попередній договір), яким обумовлено наявність намірів щодо укладення в подальшому договору купівлі-продажу нерухомого майна та який підлягає нотаріальному посвідченню. Позивачем на виконання умов попереднього договору було перераховано відповідачу 327460,00 грн як попередню оплату першого внеску. Однак відповідач не звертався до позивача з пропозицією нотаріально посвідчити укладений між сторонами попередній договір. Оскільки вказаний договір за формою не відповідає вимогам, встановленим законом до основного договору, тому недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення вказує про його нікчемність відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України. Враховуючи, що грошові кошти були перераховані позивачем за попереднім договором, який в силу закону є нікчемним та не створює юридичних наслідків, то грошові кошти в сумі 327460,00 грн підлягають поверненню позивачу.

Відповідач заперечує проти позовних вимог та у своєму відзиві просить відмовити у їх задоволенні з таких підстав:

- сторонами було погоджено, що нотаріальне посвідчення Попереднього договору відбудеться з часом, за першої можливості позивача. На можливість нотаріального посвідчення спірного договору вплинуло введення військового стану, але відповідач у листі від 24.03.2023 повідомив позивача про необхідність визначення дати такого оформлення. Факт безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину відсутній, а сторонами не втрачена можливість нотаріально посвідчити вказаний правочин;

- спірний договір є діючим та їх сторони взаємно виконують взяті на себе зобов`язання;

- у п. 7.7 Попереднього договору сторони погодили, що Продавець та Покупець укладають даний договір у простій письмовій формі та заперечення з цього приводу відсутні;

- виникнення форс-мажорних обставин через введений військовий стан не звільняє сторони від взятих на себе зобов`язань; після звільнення території Чернігівської області від російських загарбників відповідач частково відновив свою діяльність, у тому числі приступив до виконання зобов`язань за раніше укладеними договорами.

У наданій відповіді на відзив позивач заперечив проти доводів відповідача, викладених у відзиві, та зазначив, що Попереднім договором не встановлено обов`язку позивача щодо проведення організаційних заходів з метою нотаріального посвідчення Попереднього договору, як про це зазначає відповідач. Крім того, відповідач звернувся до позивача з повідомленням про необхідність визначити дату нотаріального оформлення лише 24.03.2023, напередодні звернення ТОВ "Дорпроектбуд" з позовом до суду та після направлення позовної заяви відповідачу.

Заперечень до суду не надходило.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

31.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЖК "Парковий" (далі - Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дорпроектбуд" (далі - Покупець) був укладений попередній договір №29/281 (далі - Попередній договір).

Відповідно до п. 1.1 Попереднього договору Сторони домовились, що за цим договором Продавець зобов`язується укласти Основний договір купівлі-продажу житлової квартири готельного типу (апартаментів), далі - основний договір, протягом 30 днів після введення будинку в експлуатацію та отримання всіх правовстановлюючих документів, а Покупець зобов`язується купити зазначену Квартиру в порядку та на умовах, зазначених в цьому Договорі.

Згідно з п. 1.2, 1.3 Попереднього договору орієнтовна дата введення будинку в експлуатацію ІІІ квартал 2024 року. Запланований термін введення будинку в експлуатацію, за наявності об`єктивних обставин, може бути змінений, що не є порушенням зобов`язань з боку Продавця.

Технічна специфікація житлової квартири готельного типу (апартаментів) наведена в Додатку №1, що є невід`ємною частиною даного Договору.

У п. 2.1 Попереднього договору сторони домовились, що Основний договір має бути нотаріально посвідчений. Вартість нотаріальних послуг покладається на Покупця.

Житлова квартира готельного типу (апартаментів) за Основним договором буде мати загальну площу 23,39 кв. м (п. 2.2 Попереднього договору).

За умовами п. 2.3 Попереднього договору вартість 1 кв. м загальної площі, виходячи із проектного планування, становить 28 000,00 грн. Всього загальна вартість житлової квартири готельного типу (апартаментів) становить 654 920,00 грн.

Відповідно до п. 3.1 Попереднього договору Покупець зобов`язується здійснити оплату, узгоджену у п. 2.3 Договору під час підписання даного Договору у наступному порядку:

- перший внесок 50%, що становить 327 460,00 грн, - під час підписання Договору;

- залишкову вартість, що становить 327 460,00 грн, - сплатити помісячно у порядку, наведеному у таблиці.

У п. 7.7 Попереднього договору сторони погодили, що відповідно до ст. 205, 207, 209 ЦК України Продавець та Покупець укладають даний Попередній договір у простій письмовій формі та заперечення з цього приводу відсутні.

Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань (п. 8. 1 Попереднього договору).

Попередній договір не був посвідчений нотаріально.

На виконання умов Попереднього договору позивач перерахував відповідачу перший внесок у розмірі 327 460,00 грн, на підтвердження чого надано платіжне доручення №№ 3001 від 31.02.2022.

Позивач звернувся до відповідача з листом від 14.07.2022 №225-07, у якому посилаючись на форс-мажорні обставини, а саме військову агресію російської федерації проти України та введення воєнного стану, повідомив про неможливість виконання зобов`язань за Попереднім договором, визначених у п. 3 та 4 цього договору. Позивач просив відповідача переглянути п. 3.1 Попереднього договору або розірвати цей договір та повернути перераховані кошти у розмірі 327 460,00 грн.

У відповіді №23-1/08/22 від 23.08.2022 відповідач повідомив позивача про відсутність на даний час можливості у поверненні грошових коштів; у разі прийняття відповідного рішення з питання будівництва спірного об`єкта - позивача буде додатково повідомлено.

Після направлення позивачем 22.03.2023 позовної заяви відповідачу, останній звернувся до позивача з повідомленням від 24.03.2023 №24-1/03/23 про визначення часу для нотаріального посвідчення спірного Попереднього договору.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Положеннями ст. 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1, 2, 5 ст. 182 Господарського кодексу України за попереднім договором суб`єкт господарювання зобов`язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. Відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ч. 1 ст. 635 Цивільного кодексу України (у редакцій, чинній на дату укладення Попереднього договору) попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Частиною 4 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (ч. 1 ст. 209 ЦК України).

Враховуючи наведені вимоги, попередній договір купівлі - продажу житлової квартири укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню, однак сторони уклали такий договір у простій письмовій формі.

При цьому суд відхиляє доводи відповідача про те, що у п. 7.7 Попереднього договору сторони погодили, що Продавець та Покупець укладають даний договір у простій письмовій формі та заперечення з цього приводу відсутні, з огляду на наступне.

Пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України визначає серед загальних засад цивільного законодавства свободу договору. Разом із цим, частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Закріпивши принцип свободи договору у Цивільному кодексі України, законодавець разом із тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, умова Попереднього договору (п. 7.7) стосовно укладення цього договору в простій письмовій формі суперечить положенням Цивільного кодексу України, якими передбачено обов`язковість нотаріального посвідчення такого правочину.

Статтею 220 Цивільного кодексу України визначені правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору.

Так, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Під ухиленням від нотаріального посвідчення договору має розумітися як активна протидія цьому, так і пасивне небажання вчинити цю дію.

Отже, законодавець передбачає визнання правочину дійсним за рішенням суду.

Разом з тим, така вимога про визнання спірного Попереднього договору суду не заявлялась.

Крім того, слід зазначити, що суд може визнати договір дійсним у разі, якщо строк його дії не закінчився.

Частиною 5 ст. 182 ГК України визначено, що відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 182 ГК України за попереднім договором суб`єкт господарювання зобов`язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

Зобов`язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.

У порушення вказаної норми сторони визначили інший строк, ніж передбачений цією нормою, а саме: відповідно до п. 1.1 Попереднього договору сторони зобов`язалися укласти Основний договір купівлі-продажу житлової квартири готельного типу (апартаментів) протягом 30 днів після настання відкладальної обставини - введення будинку в експлуатацію та отримання всіх правовстановлюючих документів. При цьому орієнтовний строк введення будинку в експлуатацію, визначений у п. 1.2 Попереднього договору, становить ІІІ квартал 2024 року.

Суд зазначає, що визначений у законі строк укладення договору є імперативною нормою, якою передбачено, що основний договір може бути укладений у певний строк, але не пізніше одного року. Оскільки згідно з частиною 1 названої статті такий строк обмежений одним роком, у даному випадку по закінченню вказаного строку сторони повинні були укласти основний договір.

Отже, Попередній договір відповідно до ч. 1 ст. 182 ГК України діяв протягом 1 року та припинив свою дію 01.02.2023 в силу закону у зв`язку з неукладенням Основного договору.

Таким чином, доводи відповідача про те, що спірний договір є діючим та сторонами не втрачена можливість нотаріально посвідчити цей правочин відхиляються судом.

Введення воєнного стану в Україні, на що посилається відповідач у своєму відзиві, не спростовує можливість нотаріального посвідчення Попереднього договору протягом строку його дії, а відповідач не довів суду вчинення відповідних дій у цей строк.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що Попередній договір, предметом якого є укладення основного договору купівлі-продажу житлової квартири готельного типу (апартаментів), та який не був нотаріально посвідчений, є нікчемним.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 зазначила, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин недійсний у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просив застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з відповідача 327 460,00 грн, перерахованих за нікчемним Попереднім договором.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Тлумачення змісту наведеної норми свідчить, що недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов`язків, які він мав створювати, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Такі юридичні наслідки під час виконання сторонами недійсного правочину поєднуються з реституційними, які полягають у поверненні в натурі кожною стороною одна одній, одержаного ними на виконання цього правочину. Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.

Водночас частинами 1, 2 статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Верховний Суд вже неодноразово висновував (постанови від 27.11.2019 у справі № 396/29/17, від 12.06.2020 у справі № 906/775/17, від 13.05.2021 у справі № 910/6360/20), що системне тлумачення абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що: а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; б) правила абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України.

Ураховуючи наведене, для повернення виконаного за недійсним правочином у разі, коли тільки одна із сторін здійснила його виконання, правила статті 216 ЦК України не застосовуються, а повернення виконаного здійснюється на підставі положень глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України.

Оскільки лише позивачем було вчинено реальні дії з виконання оспорюваного Попереднього договору, а саме сплачено на користь відповідача грошові кошти у розмірі 327460,00 грн, суд доходить висновку, що за таких обставин до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 1212 ЦК України і сплачені кошти мають бути повернуті позивачеві, як безпідставно набуті відповідачем.

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Отже, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 4911,90 грн підлягає стягненню з відповідача.

Питання щодо розподілу судових витрат на професійну правову допомогу понесених позивачем у ході судового розгляду спору при ухваленні рішення судом не вирішене, оскільки до закінчення судових дебатів позивачем заявлено про те, що докази понесених ним витрат на професійну правничу допомогу будуть надані у відповідності до ч.8 ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК "Парковий" (код ЄДРПОУ 43029122, проспект Миру, 12, м. Чернігів, 14000) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорпроектбуд" (код ЄДРПОУ 39157868, вул. Волковича, 2-б, кв. 89, м. Чернігів, 14029) 327460,00 грн безпідставно набутих коштів та 4911,90 грн судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Судове засідання з вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу призначити на 06 жовтня 2023 року на 10:00 год у приміщенні Господарського суду Чернігівської області за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 20, зал судових засідань №302. Попередити сторони, що неявка учасників справи не є перешкодою для розгляду заяви.

Рішення складено та підписано 28.09.2023 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С.В. Белов

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua