Рішення № 113793304, 13.09.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.09.2023Справа № 910/7636/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамед»

до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня №9» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання додаткової угоди укладеною.

Суддя Сташків Р.Б.

Секретар судового засідання Гарашко Т.В.

Представники сторін:

від позивача - Пономаренко В.М.;

від відповідача - Тетерятник О.В.;

від третьої особи - не з`явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Діамед» (далі - позивач або Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач або Департамент) про визнання додаткової угоди до договору № 1455-1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 28.08.2017 (далі - Договір оренди) укладеною на умовах направленого 25.05.2020 позивачем проекту додаткової угоди. Цим проектом додаткової угоди запропоновано відповідачу продовжити строк дії Договору оренди на 2 роки та 364 дні з моменту підписання вказаної додаткової угоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

- 28.08.2017 між відповідачем як орендодавцем, Комунальним некомерційним підприємством «Київська міська клінічна лікарня № 9» (далі - третя особа або Лікарня) як балансоутримувачем та позивачем як орендарем було укладено Договір оренди нежитлового приміщення загальною площею 28,3 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Ризька, буд. 1 к. 2 (далі - Приміщення) строком з 28.08.2017 до 26.08.2020;

- позивачем на підставі частини 3 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» 25.05.2020 за 3 місяці та 1 день до закінчення строку дії Договору оренди було складено та подано заяву № 25/05 від 25.05.2020 з проханням продовжити строк дії Договору оренди на 2 роки та 364 дні на тих самих умовах, шляхом підписання додаткової угоди до цього Договору оренди, яка була надана разом із заявою;

- однак, відповідач листом від 02.06.2020 повідомив позивача про те, що Договір оренди продовжено не буде з огляду на необхідність об`єкта оренди для потреб Лікарні, а також наявності заборгованості з орендних платежів;

- таку відмову позивач вважає незаконною, а строк дії Договору оренди вважає автоматично пролонгованим до 25.08.2023 на підставі пункту 9.7 Договору оренди, статті 764 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини 4 статті 284 Господарського кодексу України (далі - ГК України), оскільки ні Департамент, ні Лікарня не направляли йому заяви про припинення строку дії договору.

Позивач також заперечує проти застосування як преюдиційних фактів, встановлених судом при розгляді справи № 910/15444/21, оскільки Товариство у наведеній справі не надавало відповідних пояснень чи заперечень щодо цих фактів, а відповідні докази були відшукані позивачем після розгляду справи № 910/15444/21 та надаються на спростування встановлених фактів у справі № 910/7636/23.

Позивач наголошує на тому, що отримав можливість провести оцінку майна датою пізніше за 3 місяці до закінчення строку дії Договору оренди, оскільки Лікарня склала довідку про відсутність заборгованості та надала необхідні документи для оцінки лише 01.06.2020. Обставини отримання цих документів для проведення оцінки не залежали від волі Товариства.

На думку позивача, порушення тримісячного строку на надання оцінки не може слугувати підставою для відмови Товариству у продовженні Договору оренди без аукціону. А тому, позивач вважає, що оскільки обставини щодо проведення оцінки не досліджувалися в рамках справи № 910/15444/21, то такі обставини мають бути встановлені судом за цим позовом.

Позивач також вважає протиправним проведення аукціону щодо передачі в оренду Приміщення іншій юридичні особі, позаяк на його думку це Приміщення повинно залишитися в оренді у позивача на підставі підписання відповідачем додаткової угоди до Договору оренди про продовження строку дії останнього.

Ухвалою суду від 23.05.2023 про відкриття провадження у справі залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Лікарню.

Відповідач позов не визнав. Свої заперечення мотивував тим, що:

- позивач у встановлені Законом строки не подав необхідні документи на продовження строку дії Договору оренди;

- Договір оренди був припинений у зв`язку із закінченням строку на який його було укладено;

- позивач не є особою, яка має право на продовження Договору оренди без проведення аукціону;

- позивач взяв участь у аукціоні щодо оренди Приміщення, проте переможцем електронного аукціону було визнано іншу особу, яка запропонувала найвищу ціну оренди, а позивач не скористався своїм переважним правом на оренду Приміщення за ціною оренди рівною ціновій пропозиції учасника, який подав найвищу цінову пропозицію;

- при розгляді справи № 910/15444/21 (про визнання договору оренди продовженим) судами було встановлено порушення Товариством як орендарем встановленого законодавством України порядку продовження строку дії Договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах.

Лікарня позов також не визнала з тих підстав, що продовження дії Договору оренди без проведення аукціону за чинним законодавством України є неможливою. Позивач брав участь у відповідному аукціоні, але не був визнаний переможцем і не скористався своїм переважним правом.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Як убачається зі змісту Договору оренди, останній є новою редакцією Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 15.01.2014 № 1455.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При розгляді справи № 910/15444/21 (за позовом Товариства до Департаменту, за участю третьої особи - Лікарні, про визнання Договору оренди продовженим) судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що відповідно до договору від 15.01.2014 № 1455 про внесення змін до договору оренди від 28.04.2005 № 1559/8 (нова редакція договору оренди майна від 28.04.2005 № 1559/8), укладеного між Департаментом, Лікарнею та Товариством, останньому було надано в строкове платне користування Приміщення у лікувальному корпусі, що перебуває на балансі Лікарні.

15.01.2014 сторони підписали акт приймання-передачі нерухомого майна (додаток № 1 до договору від 15.01.2014 № 1455), відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у орендне користування майно згідно з договором оренди від 15.01.2014 (Приміщення).

Таким чином, Приміщення було передано в оренду Товариства ще до укладення Договору оренди, який є лише новою редакцією раніше укладених між сторонами і третьою особою договорів оренди цього Приміщення.

Зазначена обставина позивачем у встановленому порядку не спростована.

Пунктами 1.1, 2.1 Договору оренди передбачено, що Департамент (орендодавець) на підставі рішення постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 23.06.2017 № 54 передає, Товариство (орендар) приймає в оренду нерухоме майно (Приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, для розміщення аптеки, що реалізує готові ліки (аптечний пункт).

Згідно із пунктом 2.2 Договору оренди вартість Приміщення згідно із затвердженим висновком про вартість майна станом на 30.06.2017 становить з розрахунку за 1 кв. м 21145 грн, всього 598400 грн.

За умовами пунктів 3.1, 3.2 Договору оренди орендна плата становить без ПДВ 211,87 грн за 1 кв. м, що в цілому складає за базовий місяць розрахунку 5995 грн, із застосуванням коефіцієнту 50% встановленого обсягу, що становить без ПДВ 105,94 грн і застосовується із дати підписання Договору до 31.10.2017. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Строк дії цього Договору встановлено з 28.08.2017 до 26.08.2020 (пункт 9.1 Договору оренди).

Однією з підстав для припинення Договору оренди згідно з пунктом 9.4 є закінчення строку, на який його було укладено.

У пункті 9.7 Договору оренди визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його дії протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються відповідним договором, який є невід`ємною частиною цього договору.

За змістом пунктів 4.2.21, 7.5 Договору оренди після припинення його дії Товариство зобов`язаний передати майно за актом приймання-передачі Лікарні протягом 3 календарних днів.

Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

03.10.2019 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ. У розділі «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону передбачено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.01.2020 (за виключенням окремих зазначених норм).

При цьому пунктом 5 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону було визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про оренду державного та комунального майна» (відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 30, ст. 416 із наступними змінами) з дня введення в дію цього Закону.

Враховуючи опублікування тексту Закону України від 03.10.2019 №157-ІХ в офіційному виданні «Голос України» 26.12.2019, цей Закон набрав чинності 27.12.2019 і, відповідно до наведених приписів, введений в дію з 01.02.2020, а отже з цієї дати підлягають застосуванню його приписи (за виключенням норм, зазначених в розділі «Прикінцеві та перехідні положення»).

При цьому, за загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті.

У пункті 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 03.10.2019 №157-ІХ передбачено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини 2 статті 18 цього Закону, або 01.07.2020.

Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.

Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Таким чином, законодавець передбачив умови та порядок продовження дії договорів, які були укладені відповідно до положень Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII.

Договір оренди було укладено відповідно до положень Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII.

У постанові Верховного Суду від 28.02.2023 у справі №910/13661/21 наголошено, що порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України № 2269-XII (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) у силу вимог абзацу 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №157-IX має застосовуватися порядок продовження, визначений Законом України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ.

Відтак, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України від 03.10.2019 №157-ІХ (далі - Закон), що сторонами не оспорюється.

На виконання пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону Кабінет Міністрів України прийняв Порядок передачі в оренду державного та комунального майна (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483; далі - Порядок передачі майна в оренду), який також регулює правовідносини щодо продовження строку дії договору оренди.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною 2 цього Закону без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які:

- укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше;

- укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону;

- укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону;

- укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.

Таким чином, враховуючи те, що договір оренди Приміщення був укладений між сторонами не вперше, позивач орендував це Приміщення більше шести років підряд, позивач не підпадає також під інші ознаки, що дають право згідно з частиною 2 статті 18 Закону на продовження договору оренди без проведення аукціону, то Договір оренди відповідно до вимог частини 1 статті 18 Закону міг бути продовжений виключно за результатами проведення аукціону.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною другою цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування (абзац 2 частини 4 Закону).

Частиною 5 статті 18 Закону передбачено, що граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття орендодавцем, становить 30 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря.

Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття або погодження представницьким органом самоврядування чи визначеними ним органами, становить 60 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря.

Згідно з частинами 7, 8 Закону договори, що продовжуються відповідно до частини 2 цієї статті, продовжуються на тих самих умовах, на яких були укладені договори оренди, що продовжуються, з урахуванням вимог цього Закону та Порядку передачі майна в оренду. Орендна плата за договором, який може бути продовжений відповідно до частини 2 цієї статті, встановлюється одним із таких способів: на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується, якщо такий договір було укладено на аукціоні або конкурсі; на підставі застосування чинної на момент продовження договору орендної ставки до ринкової вартості об`єкта оренди, оцінка якого має бути здійснена на замовлення орендаря в порядку, визначеному цим Законом та Методикою розрахунку орендної плати, крім випадків, коли розмір такої орендної плати є нижчим за розмір орендної плати договору, що продовжується. У такому разі орендна плата встановлюється на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується. Орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого частини сьомої цієї статті, зобов`язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт.

Відповідно до частини 9 статті 18 Закону після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець (або представницький орган місцевого самоврядування чи визначені ним органи) згідно з Порядком передачі майна в оренду приймає одне з таких рішень: про оголошення аукціону, за результатами якого чинний договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем; про відмову у продовженні договору з підстав, передбачених статтею 19 цього Закону.

Статтею 19 Закону передбачено, що рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято: у випадках, передбачених статтею 7 цього Закону; якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю; якщо орендар, який бажає продовжити договір оренди майна в порядку, встановленому частиною 2 статті 18 цього Закону, не надав звіт про оцінку об`єкта оренди у визначений цим Законом строк; якщо орендар порушував умови договору оренди та не усунув порушення, виявлені балансоутримувачем або орендодавцем у строк, визначений у приписі балансоутримувача та/або орендодавця; якщо орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців; якщо орендар станом на дату довідки балансоутримувача, передбаченої частиною 6 статті 18 цього Закону, має заборгованість зі сплати орендної плати або не здійснив страхування об`єкта оренди, чи має заборгованість зі сплати страхових платежів.

У листі від 06.05.2020 № 062/05/19-3126 відповідач повідомив позивача про те, що для продовження дії договору оренди комунального майна йому необхідно надати орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до дати закінчення договору оренди звіт про оцінку об`єкта оренди, клопотання про здійснення його рецензії, довідку від балансоутримувача про належне виконання умов договору оренди та відсутність заборгованості з орендної плати.

Лікарня у листі від 22.05.2020 № 061/112-561, адресованому відповідачу і позивачу, повідомила про відсутність намірів передавати в оренду приміщення та продовжувати Договір оренди, оскільки приміщення необхідне Лікарні для виробничих потреб, та наголосила на наявності заборгованості у позивача за цим Договором оренди станом на 01.05.2020.

Позивач у заяві від 25.05.2020 № 25/05 поінформував відповідача про намір продовжити договір, долучивши до такої заяви три примірники підписаної додаткової угоди. При цьому, звіт про оцінку об`єкта оренди та рецензії на нього позивач до вказаної заяви не долучав, що вбачається і зокрема із змісту цього листа.

Як зазначає позивач, пояснюючи суду чому зазначені документи не були долучені до його заяви від 25.05.2020 № 25/05, він тричі звертався до Лікарні із заявами від 29.03.2020 № 3/20, 20.04.2020 № 4/20 та 20.05.2020 № 4/20 (копії заяв долучені до матеріалів справи) з проханням надати документи для проведення оцінки, однак затребувані документи станом на 25.05.2020 третьою особою йому надані не були.

При цьому, позивач вказав, що заяви від 29.03.2020 № 3/20 та від 20.04.2020 № 4/20 скидалися адресатам в скриньку поштової кореспонденції в день їх створення у зв`язку з пандемією коронавірусної інфекції та відсутності доступу до канцелярії або осіб, які ставлять штамп вхідної кореспонденції.

На заяві від 20.05.2020 № 4/20 наявний штамп вхідної кореспонденції Лікарні, із якого вбачається про прийняття Лікарнею цього листа позивача 26.05.2020 за вх. № 061/112-1180.

Позивач зазначає, що лише 01.06.2020 Лікарня надала йому необхідні документи для проведення оцінки майна - об`єкту оренди за Договором (Приміщення), тобто обставини отримання цих документів для проведення оцінки, датою пізніше за три місяця до закінчення строку дії Договору оренди, не залежали від волі позивача.

Листом від 02.06.2020 № 062/05/19-3682 Департамент повідомив Товариство про те, що Договір оренди продовжено не буде з огляду на лист Лікарні від 22.05.2020 № 061/112-561, яким третя особа як балансоутримувач проінформувала відповідача як орендодавця про необхідність об`єкту оренди (Приміщення) для потреб Лікарні, а також наявності заборгованості з орендних платежів.

14.07.2020 Лікарнею було складено довідку за № 061/112-1102/04.02 про те, що станом на 13.07.2020 заборгованості у Товариства за Договором оренди не має та про те, що вона не заперечує про продовження Договору оренди на 2 роки та 364 дні.

Позивач вказав, що отримавши усі належні документи, він повторно звернувся до Департаменту із заявою від 13.07.2020 за № 13/07 разом із звітом про оцінку майна. Заява була відправлена 16.07.2020 листом № 0319408248910.

Як убачається із долученої до матеріалів справи копії висновку про вартість майна - Приміщення, Департаментом зазначений висновок було затверджено 02.09.2020.

Із листа Лікарні № 061/112-1044.0402 від 02.07.2020 також слідує, що в зв`язку із проведенням технічної інвентаризації будівель і споруд Лікарні та отримання технічних паспортів БТІ (інвентарна справа № 134453), змінилася площа Приміщення з 28,30 кв. м на 28,00 кв. м.

Під час розгляду справи № 910/15444/21 судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено також наступне.

Департамент надіслав Товариству та Лікарні лист від 06.11.2020 № 062/05/19-6899 про оголошення аукціону щодо оренди Приміщення.

За результатами проведеного аукціону відповідно до протоколу аукціону від 30.12.2020 № UA-PS-2020-11-06-000004-3 на продовження договору оренди Приміщення, переможцем аукціону визнано ТОВ «Бюджетна аптека» та 27.01.2021 між Департаментом, ТОВ «Бюджетна аптека» та Лікарнею укладено договір оренди № 3318 нерухомого майна, що належить до комунальної власності.

При цьому, як установили суди у справі № 910/15444/21, обставини наявності/відсутності порушень вимог закону під час організації та проведення відповідачем вказаного аукціону були предметом розгляду засідання комісії Мінекономіки з розгляду скарг та підготовки пропозицій стосовно організації та проведення аукціонів щодо передачі в оренду державного та комунального майна, у тому числі електронних аукціонів, за результатами розгляду скарги Товариства; за змістом витягу із протоколу засідання комісії Мінекономіки з розгляду скарг та підготовки пропозицій стосовно організації та проведення аукціонів щодо передачі в оренду державного та комунального майна, у тому числі електронних аукціонів від 20.01.2021 за результатами розгляду скарги Товариства встановлено відсутність порушень у діях організатора (Департаменту) порядку організації та проведення зазначеного аукціону.

Відповідач у листі від 29.01.2021 № 062/05-19-521 повідомив позивача, зокрема, про те, що укладений між сторонами Договір оренди припинився у зв`язку із закінчення строку, на який він був укладений, та підписанням договору з переможцем аукціону. Також відповідач вказав про необхідність звільнення приміщення та передачі його за актом приймання-передачі балансоутримувачеві.

Позивач, відповідно до частини 2 статті 18 Закону, не є особою, яка має право на продовження договору оренди без проведення аукціону.

Департамент листом від 06.11.2020 № 062/05/19-6899 повідомив Товариство про проведення аукціону.

Позивач брав участь у спірному аукціоні, що свідчить про те, що він реалізував у такий спосіб своє переважне право як чинного орендаря Приміщення під час проведення аукціону щодо продовження спірного договору оренди.

Суд зазначає, що преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Згідно з преамбулою та статтею 6 Розділу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) рішеннями Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України" і від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Предметом цього позову є вимога позивача про визнання додаткової угоди до Договору оренди укладеною. За умовами цієї додаткової угоди позивач пропонував продовжити термін дії Договору оренди на 2 роки та 364 дні з моменту її підписання сторонами, а усі інші умови Договору оренди залишити без змін.

Відповідно до статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Частиною 7 статті 179 та частиною 1 статті 181 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються в порядку та за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 1 статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідачем, зважаючи на встановлені судом обставини та вимоги частини 1 статті 18, статті 19 Закону правомірно було відхилено пропозицію позивача про укладання спірної додаткової угоди про продовження дії Договору оренди, оскільки, зокрема, такий договір може бути продовжений виключно через проведення аукціону, позаяк дія Договору оренди неодноразово продовжувалась шляхом укладання договору оренди Приміщення у нових редакціях.

Відтак, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судові витрати відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк, встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 28.09.2023.

Суддя Р.Б. Сташків