Рішення № 113793112, 28.09.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.09.2023Справа № 910/11205/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (проведення судового засідання) господарську справу

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО»

до Приватного акціонерного товариства «Українська Страхова Компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП»

про стягнення 22 025,06 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська Страхова Компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» про стягнення 22 025,06 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не відшкодував позивачу в повному обсязі шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), витребувано у Моторного (транспортного) страхового бюро України відомості щодо полісу ЕР № 213262856 та встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті спору.

Згідно з положеннями ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом встановлено факт належного повідомлення сторін про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, ухвала суду від 20.07.2023 була отримана позивачем та відповідачем 02.08.2023.

27.07.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що ним було здійснено розрахунок коефіцієнту фізичного зносу застрахованого позивачем автомобіля згідно зі Звітом № 2813 від 31.05.2023, з урахуванням якого розмір страхового відшкодування становить 23 005,18 грн, який і був перерахований на рахунок позивача, у зв`язку з чим відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову. Окрім того, як стверджує відповідач, позивачем пропущено річний строку для звернення з заявою про виплату страхового відшкодування.

01.08.2023 на електронну пошту суду від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшли відомості з ЄЦБД МТСБУ.

09.08.2023 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Відповідач правом на подання заперечень на відповідь на відзив не скористався.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частиною 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

21.06.2022 ПрАТ «СК «ВУСО» (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) уклали Договір добровільного страхування наземного транспорту «Наша Автоцивілка» № 16150767, предметом якого є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом «Citroen C4 Picasso», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску - 2014.

Строк дії Договору з 22.06.2022 по 21.06.2023.

30.03.2023 у м. Львові о 15:10 год. сталася ДТП за участю застрахованого автомобіля «Citroen C4 Picasso», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який знаходився під керуванням Грет Михайла, та автомобіля «Volkswagen Tiguan», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який знаходився під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок чого вказані автомобілі отримали механічні пошкодження

По факту вищевказаної ДТП водіями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 30.03.2023.

Цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «Volkswagen Tiguan», реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керувала ОСОБА_2 , застрахована за полісом загальнообов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності НОМЕР_3 у Приватному акціонерному товаристві «Українська Страхова Компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП», відповідно до відповіді від МТСБУ та Повідомлення про ДТП.

Відповідно до Акту огляду від 03.04.2023 визначено характер пошкоджень транспортного засобу засобом «Citroen C4 Picasso», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Згідно з рахунками-фактурами № М000019034 від 03.04.2023 та № М000019510 від 02.05.2023, виставленими ФОП Хариш В.І., вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Citroen C4 Picasso», реєстраційний номер НОМЕР_1 , склала 45 030,24 грн з ПДВ.

На підставі рахунків-фактур № М000019034 від 03.04.2023 та № М000019510 від 02.05.2023, актів виконаних робіт № 0000054022 та № 0000054023 від 27.05.2023 позивачем за страховим випадком складено страхові акти № 2287436-1 від 13.04.23 та № 2287436-2 від 05.05.2023 та вирішено здійснити виплату страхового відшкодування на рахунок ФОП Хариш В.І.

На підставі вищевказаних документів позивач, виконуючи зобов`язання за Договором страхування, здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 45 030,25 грн на рахунок ФОП Хариш В.І., що підтверджується платіжними інструкціями № 16009 від 13.04.2023 та № 19835 від 05.05.2023.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача заяву на виплату страхового відшкодування, за результатами розгляду якої відповідач частково відшкодував завдану шкоду у розмірі 23 005,18 грн, яка була ним сплачена на підставі Звіту № 2813 від 30.05.2023, зробленого на його замовлення.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що у зв`язку з виплатою ним страхового відшкодування страхувальнику, як потерпілій у ДТП особі на підставі Договору, до нього в межах фактичних витрат перейшло право вимоги до відповідача як страховика особи, винної у вчиненні ДТП. У зв`язку з цим позивач просить стягнути з відповідача страхове відшкодування в розмірі 22 025,06 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Вказана норма кореспондується зі статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Відповідно до пункту 33.2 статті 33 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов`язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання.

У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.

Моторним (транспортним) страховим бюро України було встановлено відповідний зразок повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та за погодженням з Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України затверджено Інструкцію щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (далі - Інструкція) (затверджено протоколом президії МТСБУ від 11.08.2011 за № 274/2011).

Відповідно до п. 1 вказаної вище Інструкції, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (далі - Повідомлення) - це письмове повідомлення встановленого Моторним (транспортним) страховим бюро України (далі - МТСБУ) зразка, яке надається Страховику чи МТСБУ водієм транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно з п. 2 Інструкції, Повідомлення заповнюється та підписується водіями транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП). Повідомлення може оформлятися одним із водіїв транспортних засобів виключно у разі, якщо оформлення ДТП здійснювалося уповноваженими на те працівниками міліції.

При складанні Повідомлення використовується тільки один комплект документів, що складається з трьох аркушів: титульної сторінки, оригіналу та копії повідомлення будь-якого учасника ДТП (п. 3 Інструкції).

Пунктом 4 Інструкції закріплено, що повідомлення заповнюється чітко, розбірливо, від руки кульковою ручкою, бажано друкованими літерами, при цьому обов`язково зазначаються всі відомості про кожного учасника ДТП. Вибір учасником колонки (жовта чи блакитна) не має значення.

У п. 5 Інструкції зазначено, що у разі настання ДТП за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти Повідомлення. У такому разі водії транспортних засобів після складення Повідомлення мають право залишити місце ДТП та звільняються від обов`язку інформувати Державтоінспекцію МВС України про її настання.

Згідно з положеннями п. 6 Інструкції виправлення у Повідомленні категорично забороняються. Замість зіпсованого бланку заповнюється інший. Тільки після підписання Повідомлення водіями учасниками ДТП, аркуші розділяються для кожного із водіїв.

Відповідно до п. 7 вказаної Інструкції, у повідомленні зазначаються, зокрема, фактична дата, час та місце настання ДТП, схема ДТП; у пункті 10 стрілкою необхідно вказати напрям і місце початкового удару (первинного контакту); у пункті 11 стисло зазначаються видимі пошкодження кожного транспортного засобу; у пункті 12 (клітинки 1-17) відмічаються знаком «Х» обставини, які відносяться та характеризують ДТП.

Оформлене відповідно до зазначеної Інструкції учасниками дорожньо-транспортної пригоди повідомлення в силу положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є підставою для прийняття страховиком рішення щодо здійснення страхового відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, по факту ДТП, яка сталася 30.03.2023, водії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склали повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.

Позивачем, на виконання зобов`язань за Договором страхування, було виплачено страхове відшкодування в розмірі в розмірі 45 030,24 грн на рахунок ФОП Хариш В.І, що підтверджується платіжними інструкціями № 16009 від 13.04.2023 та № 19835 від 05.05.2023.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст.ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.

На підставі статей 512, 514 Цивільного кодексу України, страховик стає замість потерпілої особи кредитором у зобов`язанні щодо відшкодування заподіяної шкоди у межах виплаченої суми.

Згідно з положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв`язку з виплатою першим на користь потерпілої особи страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов`язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц.

Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводяться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта, що складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, визначеній страховиком.

Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, позивач в силу приписів ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» набув права вимоги до відповідача у межах фактичних затрат.

З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб марки «Volkswagen Tiguan», реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким спричинено ДТП, що потягнуло пошкодження автомобіля марки «Citroen C4 Picasso», реєстраційний номер НОМЕР_1 , знаходився під керуванням ОСОБА_2 .

Доказів того, що ОСОБА_2 не мав права керування транспортним засобом марки «Volkswagen Tiguan», реєстраційний номер НОМЕР_2 , та притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 126 КУпАП матеріали справи не містять, а відтак, суд дійшов висновку, що він на законних підставах керувала вказаним транспортним засобом.

Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Доказів наявності вини інших осіб в ДТП, що відбулася 30.03.2023, суду не надано.

Отже, оскільки на час настання страхового випадку (ДТП) цивільно-правова відповідальність осіб, що користуються транспортним засобом «Volkswagen Tiguan», реєстраційний номер НОМЕР_2 , водій якого вчинив дорожньо-транспортну пригоду, була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Українська Страхова Компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП», відповідно до полісу ЕР №213262856 загальнообов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, то особою, відповідальною за завдані в даному випадку збитки, відповідно положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у межах, передбачених вказаним Законом та договором обов`язкового страхування цивільної відповідальності, є відповідач.

Тобто позивач отримав право вимагати від відповідача виплати страхового відшкодування за полісом ЕР № 213262856 на умовах, в порядку та у спосіб, що передбачені положеннями Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

При цьому, відповідно до п. 12.1 ст. 12 зазначеного вище Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, вказує на те, що в даному випадку необхідно застосовувати коефіцієнт фізичного зносу, який визначний у Звіті № 2813 від 30.05.2023, зробленому на його замовлення, у зв`язку з чим обґрунтованою до стягнення сумою страхового відшкодування є 23 005,18 грн, яка і була сплачена позивачу. Таким чином, у позивача відсутні правові підстави для стягнення 22 025,06 грн страхового відшкодування з відповідача.

Стосовного даних заперечень відповідача суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» встановлено, що проведення оцінки майна є обов`язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Норма частини 1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов`язку щодо проведення такої оцінки саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 01.02.2018 року в справі № 910/22886/16.

Суд вважає, що проведення оцінки завданої шкоди суб`єктом оціночної діяльності є необхідним у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092).

Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженою наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092 (далі - Методика), встановлений механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ. Методи оцінки, передбачені цією Методикою, можуть використовуватися для оцінки самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, тракторів і комбайнів на колісних шасі, якщо вони не суперечать тим положенням, які регламентують оцінку цих видів транспорту.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.

Згідно з п. 5.1 Методики технічний огляд КТЗ оцінювачем (експертом) являє собою початковий етап дослідження, який дає змогу органолептичними методами визначити ідентифікаційні дані КТЗ; його комплектність; укомплектованість; технічний стан, обсяг і характер пошкоджень; пробіг за одометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна. Визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом, який складає висновок, можливе тільки за рішенням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у разі надання ним даних, необхідних для проведення дослідження.

Розділом VIII Методики передбачено, що для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту.

До вартості матеріального збитку, який визначається під час оцінки, не включаються витрати власника КТЗ, пов`язані з транспортуванням, зберіганням КТЗ, оплатою за експертні дослідження, поштовими витратами, з викликом сторін для технічного огляду КТЗ та іншими витратами. У разі визначення вартості матеріального збитку враховується фактичний технічний стан складових частин КТЗ до події (ДТП, страховий випадок, стихійне лихо, протиправні дії, розукомплектування тощо). Принцип економічної доцільності операції ремонту (заміни) окремого складника КТЗ (включаючи кузовні складники) полягає в тому, що економічно доцільною є та операція заміни чи ремонту, яка є економічно привабливіша у разі одночасного дотримання принципів технічної можливості ремонту та відновлення права особи користуватися КТЗ в тому технічному стані та з такими самими споживчими властивостями, які мали місце до пошкодження (п. 8.4 Методики).

Статтею 6 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" визначено, що оцінювачами можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Разом з цим, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається можлива, але не кінцева сума, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.

Вказані правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17, від 03.07.2019 у справі № 910/12722/18.

Згідно з п.п. 7.38, 7.39 Методики коефіцієнт фізичного зносу дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД, 7 років - для інших легкових КТЗ тощо. Винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.

Відповідно до пункту 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 року № 142/5/2092, строк експлуатації - період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.

Зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого автомобіля засобом «Citroen C4 Picasso», реєстраційний номер НОМЕР_1 , вбачається, що рік його випуску - 2014, а отже, на момент ДТП строк його експлуатації становив 9 років.

У свою чергу, згідно з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 910/3867/16, від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16, від 12.03.2018 у справі № 910/5001/17, у разі, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (п. 1.6 Методики).

Відповідно до вимог п. 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = С р + С м + С с Х (1- Е З), де: С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн; С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн; С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн; Е З - коефіцієнт фізичного зносу.

При цьому, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справах №№ 910/3650/16, 910/32969/15 та у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 910/3867/16, від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16.

Зі Звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № 2813 від 30.05.2023, вбачається, що коефіцієнт фізичного зносу дорівняє - 0,60, СС (вартість складових, що підлягають заміні під час ремонту) - 0.

Окрім того, з наданого у відповідь на заяву позивача про виплату страхового відшкодування розрахунку суми страхового відшкодування до справи № 230000765005 від 01.06.2023, здійсненого відповідачем, у полі «вартість відновлювального ремонту, в тому числі: деталі, знос на дату події, деталі за врахуванням зносу», не вбачається врахування останнім коефіцієнту фізичного зносу, на який він посилається.

Судом також встановлено, що згідно з Актом (Протоколлм) огляду від 03.04.2023, рахунками-фактурами № М000019034 від 03.04.2023, № М000019510 від 02.05.2023 та актами виконаних робіт № 0000054022, № 0000054023 від 27.05.2023 при розрахунку вартості відновлювального ремонту транспортного засобу «Citroen C4 Picasso», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не здійснювалася заміна запасних частин (складових), а було здійснено лише ремонт та фарбування автомобіля, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування коефіцієнту фізичного зносу.

Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру, виходять з фактичної суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/9396/17, від 06.07.2018 у справі № 924/675/17, від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17.

Відповідно до положень ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно з полісом ЕР № 213262856 передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, становить 160 000, 00 грн, франшиза - 0,00 грн.

Отже, враховуючи те, що позивач здійснив страхове відшкодування на підставі платіжних інструкцій № 16009 від 13.04.2023 та № 19835 від 05.05.2023 на загальну суму 45 030,24 грн, яка погоджена згідно зі страховими актами № 2287436-1 від 13.04.2023 та № 2287436-2 від 05.05.2023, вимога позивача про стягнення з відповідача недоплаченої суми страхового відшкодування у розмірі 22 025,06 грн є документально обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Ще однією підставою для відмови у задоволенні позову відповідач зазначає пропуск позивачем річного строку звернення з заявою про виплату страхового відшкодування, що є підставою для відмови в її виплаті.

Стосовно даного заперечення відповідача суд зазначає наступне.

За правилами пункту 35.1 статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Відповідно до пункту 36.1 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування. Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

За положенням пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Відповідно до підпункту 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому, зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк є присічним і поновленню не підлягає.

З аналізу норм спеціального Закону можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Тому саме річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.

Разом з тим, у Законі України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.

Тому в контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.

У разі звернення з заявою безпосередньо до суду страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.

Водночас, у даному випадку саме річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика (відповідача) настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.

Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 в справі № 465/4287/15.

Відтак, у межах справи, що розглядається, з`ясуванню підлягає питання дотримання позивачем річного строку, який встановлено пунктом 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на здійснення на власний розсуд одного з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

Як вже було встановлено судом, страхова подія (дорожньо-транспортна пригода) відбулася 30.03.2023, тоді як з позовом Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» звернулося до суду 09.08.2023, тобто в межах установленого Законом річного строку. Додатково, до звернення до суду з позовом, позивач 11.05.2023 направляв на адресу відповідачу заяву з вимогою про виплату страхового відшкодування.

Подання позивачем (впродовж річного строку) позовної заяви безпосередньо до суду свідчить про волевиявлення відносно способу захисту свого порушеного права позивачем без попереднього звернення до страховика винної у дорожньо-транспортній пригоді особи.

Зазначений висновок суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к.

Також у постанові Верховного Суду від 12.02.2021 у справі № 910/6013/20 колегією суддів Касаційного господарського суду зазначено, що виникнення права на отримання страхового відшкодування пов`язується не з поданням потерпілим (іншою особою, що має відповідне право) заяви про таке відшкодування, а саме з настанням страхового випадку, що має наслідком виникнення у страховика обов`язку з регламентної виплати в силу закону та на підставі відповідного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності його страхувальника, а за відсутності такого договору та у визначених законом випадках - виникнення цього обов`язку у МТСБУ.

Такий підхід (виникнення права на страхове відшкодування з моменту страхового випадку, а не з моменту звернення до страховика із відповідною заявою) і передбачає за можливе захист права щодо отримання регламентної виплати (страхового відшкодування) шляхом звернення потерпілого (іншої особи, що має відповідне право) до суду.

За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, який перейшов до позивача, визначені полісом ЕР №213262856 розміри лімітів відповідальності (160000,00 грн.) та франшизи (0,00 грн.), суд дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу витрати в розмірі 22 025,06 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до статтей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Беручи до уваги встановлені судом факти та обставини, що були наведені вище, суд дійшов висновку, що викладені відповідачем у відзиві заперечення на позов не спростовують зазначених позивачем в позові доводів за встановлених вище судом фактів та обставин. Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідачів суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 13, 74-77, 86, 232, 233, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська Страхова Компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 44; код 24175269) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Казимира Малевича, буд. 31; адреса для листування: 03039, м. Київ, вул. Голосіївська, 17; код 31650052) суму страхового відшкодування у розмірі 22 025 (двадцять дві тисяч двадцять п`ять) грн 06 коп. та судовий збір у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 28.09.2023.

Суддя О.Г. Удалова