Рішення № 113775941, 27.09.2023, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/2604/23

пр. № 2/759/1985/23

27 вересня 2023 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Твердохліб Ю.О.

за участю секретаря судових засідань Вінцковської О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Аланд", третя особа: приватний нотаріус Житомирського МНО Горай Олег Станіславович про повернення стягнення за виконавчим написом та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ "ФК "Аланд", третя особа: приватний нотаріус Житомирського МНО Горай О.С. про повернення стягнення за виконавчим написом у розмірі 5 977,20 грн, стягнення моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн та судових витрат.

В обгрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що вона виявила, що не дивлячись на підвищення розміру пенсії її чоловікові та знайомим, вона і надалі продовжує отримувати її майже у попередньому розмірі. Після того, як вона звернулася до фахівця у галузі права за консультацією, вона перевірила інформацію у банківській установі та в Управлінні пенсійного фонду, де їй призначалася пенсія. Як було з`ясовано з 23.11.2020 року щодо неї приватним виконавцем Малковою М.В. було винесено постанову про щомісячне стягнення коштів з пенсії в розмірі 20 % по виконавчому провадженню ВП № 63698283 на суму 19 343,58 грн. Як було з`ясовано з реєстру виконавчих проваджень та Єдиного реєстру боржників виконавче провадження № 63698283 було відкрито на підставі виконавчого напису Приватного нотаріуса Горая О.С. Як було з`ясовано у Приватного виконавця Маякової М.В., виконавче провадження було відкрите внаслідок наявної заборгованості за споживчим кредитом перед відповідачем.

10.11.2022 року рішенням Святошинського районного суду м. Києва у справі № 759/5787/22 зазначений Виконавчий напис був визнаний таким, що не підлягає виконанню. Проте, як було з`ясовано до моменту звернення до суду з неї все одно було стягнуто 5 977,20 грн в рамках виконавчого провадження № 63698283. Вважає, що у своїй сукупності моральні переживання (погіршення гіпертонічного стану, підвищення тиску через хвилювання, дискомфорту, порушення нормальних життєвих умов, псування репутації та кредитної історії, а також часові втрати) мають бути відшкодовані відповідачем.

Протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 13.02.2023 року головуючим суддею було визначено Твердохліб Ю.О. (а.с. 18-19).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 14.02.2023 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для направлення відзиву на позовну заяву та пояснень (а.с. 21).

Відповідач ТОВ "ФК "Аланд" отримав ухвали суду від 14.02.2023 року та позовну заяву з додатками 28.02.2023 року, що підтверджується відомостями, зазначеними в рекомендованому повідомленні. Відзив на позовну заяву, клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Приватному нотаріусу Житомирського МНО Горай О.С. ухвалу суду від 14.02.2023 року та позовну заяву з додатками направлено на адресу зазначену в позовній заяві. Пояснення на позов, клопотання про слухання справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов?язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

З матеріалів справи вбачається, що 08.09.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №29329 (а.с. 9).

Згідно інформації з Єдиного реєстру боржників від 22.02.2022 року відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрито виконавче провадження № 63698283 на підставі документу виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. (а.с. 7).

Згідно пошуку виконавчих проваджень в АСВП № 63698283 боржник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягувач ТОВ "ФК "Аланд" (а.с. 8).

Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 10.11.2022 року визнано виконавчий напис, вчинений 08.09.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. та зареєстрований в реєстрі за № 29329, щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ФК "Аланд" заборгованості за кредитним договором № 004-28010-230613 від 23.06.2013 року у розмірі 16 976,89 грн таким, що не підлягає виконанню (а.с. 11-13).

Згідно листа приватного виконавця Малкової М.В. від 25.11.2022 року № 11104 - 25.11.2022 року до офісу приватного виконавця надійшов адвокатський запит вих.№ 1 від 23.11.2022 року щодо надання матеріалів та інформації щодо виконавчого провадження. Станом на дату відповіді в рамках виконавчого провадження № 63698283 стягнуто грошові кошти у розмірі 5 977,20 грн (а.с. 14).

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Аналіз норм ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо:1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами;2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року, справа № 3-905гс17, та у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року, справа № 757/42443/15-ц (провадження № 61-38890св18).

Отже, положення глави 83 застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Висновок про можливість застосування до спірних правовідносин норм статті 1212 ЦК України викладений також Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року, справа №910/1531/18.

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року, справа № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року, справа № 904/2444/18.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 03 червня 2016 року у справі №6-100цс15.

Оскільки рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 10.11.2022 року, справа №759/5787/22, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. та зареєстрований в реєстрі за № 29329, щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ФК "Аланд" заборгованості за кредитним договором № 004-28010-230613 від 23.06.2013 року у розмірі 16 976,89 грн, суд приходить до висновку, що отримані ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» на підставі вказаного виконавчого напису кошти в сумі 5 977,20 грн, підлягають поверненню позивачу на підставі статті 1212 ЦК України, адже підстава, на якій вони були отримані, відпала.

При цьому, суд наголошує, що поверненню позивачу на підставі статті 1212 ЦК України підлягає саме та сума коштів, яка була перерахована на рахунок ТОВ «Фінансова компанія «Аланд», що підтверджується довідкою від 25.11.2022 року.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що питання наявності та/або відсутності заборгованості позивача перед ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» за кредитним договором може бути предметом окремого судового розгляду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, предметом позову в якій є вимога про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса.

Щодо стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 1 186, 63 грн, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

За вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (ч. ч.1, 2, 7 ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).

Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору (ч. 3 ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження»).

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України твільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для застосування ст. 1212 ЦК України до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку з безпідставним, на думку позивача, стягненням основної винагороди приватного виконавця та витрат на проведення виконавчих дій, які не можуть вважатися безпідставно набутими коштами у розумінні ст. 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження.

Частиною 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З наведених норм права вбачається, що Законом України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Вказана позиція підтверджується постановою Верховного суду від 05.02.2020 року, справа №201/8493/18.

Оскільки вказана основна винагорода та витрати на проведення виконавчих дій не можуть вважатися безпідставно набутими коштами у розумінні ст. 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження, оскарження дій зі стягнення яких підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, 1 186,63 грн стягненню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про стягнення із ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» моральної шкоди у розмірі 20 000, 00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Сам по собі факт порушення права, за відсутності доведеної наявності вищезазначених втрат немайнового характеру, не є підставою для відшкодування моральної шкоди, а її наявність відповідно до загальних засад змагальності цивільного процесу підлягає доведенню особою, яка порушує питання про її відшкодування.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

При цьому, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Суд погоджується з доводами позивача, що внаслідок звернення стягнення на його дохід, він зазнав душевних страждань та переживань у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача 1 щодо нього, які погіршили гармонійні адаптовані умови його життєдіяльності, призвели до змін звичного способу життя.

При визначенні розміру моральної шкоди яка підлягає відшкодуванню з відповідача 1 на користь позивача, то суд враховує характер та обсяг фізичних, душевних страждань, які він зазнав в результаті звернення стягнення на його дохід, порушення звичного укладу його життя.

Однак, виходячи із засад розумності, об`єктивності, виваженості і справедливості, суд приходить до переконання, що заявлена позивачем моральна шкода в розмірі 20 000, 00 грн є надмірною, а тому дана вимога підлягає частковому задоволенню в частині розміру моральної шкоди у розмірі 5 000, 00 грн.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 141, 142 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 3 272,10 грн.

Що стосується витрат на правничу допомогу, то сторони мають право подати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, оскільки представник позивача у позові зазначив, що відповідні докази понесення судових витрат будуть надані до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 137, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Аланд", третя особа: приватний нотаріус Житомирського МНО Горай Олег Станіславович про повернення стягнення за виконавчим написом та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аландна користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти в межах виконавчого провадження № 63698283 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горая Олега Станіславовича №29329 від 08 вересня 2020 року у розмірі 4 790 (чотири тисячі сімсот дев`яносто) гривень 57 копійок.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд»,на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальності «Фінансова компанія «Аланд» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 272 (три тисячі двісті сімдесят дві гривні) гривні 10 копійок.

В іншій частині позовних вимог залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів.

Текст рішення виготовлено 27.09.2023 року.

Суддя Ю.О. Твердохліб