Рішення № 113762509, 19.09.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2023 року м. Київ № 320/8115/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Полуботкіної О.Ю.,

за участю представників сторін:

від позивача Д`яконова К.І.,

від відповідача Усачова А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГС-Трейдинг»

до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та

комунальних послуг

про визнання нечинним нормативно-правового акта,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «ГС-Трейдинг»(далі також позивач, ТОВ «ГС-Трейдинг», Товариство) з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, (далі також відповідач, НКРЕКП, Комісія), в якому просило суд: визнати протиправним дії Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в частині прийняття постанови від 27.01.2023 № 150 «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 25 лютого 2022 року № 332»; визнати протиправною та нечинною з моменту її прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 27.01.2023 № 150 «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 25 лютого 2022 року № 332».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.03.2023 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд такої справи було вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, з проведенням підготовчого засідання.

В обгрунтування поданого позову зазначено, що Товариство є суб`єктом господарювання, основним видом діяльності якого є господарська діяльність з торгівлі електроенергією відповідно до наявної ліцензії з перепродажу електричної енергії (трейдерської діяльності). Також ТОВ «ГС-Трейдинг» приєднано до умов договору про врегулювання небалансів електричної енергії та долучено до реєстру учасників ринкуелектричної енергії (ідентифікатор договору №1850-01073, дата акцептування 16.09.2020) відповідно до повідомлення НЕК «Укренерго» (вих. № 01/33562 від 16.09.2020) про приєднання до договору про врегулювання небалансів електричної енергії. Поряд з цим 27.01.2023 на засіданні Комісії було прийнято постанову № 150 «Про внесення змін до постанови НКРЕКП» від 25лютого 2022 року № 332», що набирає чинності з 01.03.2023. На переконання позивача зміст підпункту 20 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 у редакції Постанова від 27.01.2023 №150(а саме в частині змін, що стосуються забезпечення фінансових зобов`язань учасників ринку електричної енергії шляхом надання грошової гарантії у розмірі не менше 50% від необхідного обсягу фінансової гарантії такого учасника ринку) суперечить нормам діючого законодавства, які регулюють діяльність на ринку електричної енергії, а також законодавству про захист економічної конкуренції та банківських послуг, обмежує права ТОВ «ГС-Трейдинг», як постачальника електричної енергії. Крім того, позивач вважає, що оскаржувана Постанова Комісії прийнята останньою з порушенням процедури прийняття проектів рішень з ознаками регуляторних актів (а саме без оприлюднення матеріалів, які обґрунтовують необхідність прийняття проектів постанови НКРЕКП № 150, та оприлюднення аналізу впливу проекту вказаної Постанови).

Від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, у тексті якого НКРЕКП просила суд відмовити у задоволенні позову. Свої заперечення проти позову відповідач мотивував тим, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, наділена законодавчо визначеними повноваженнями приймати рішення для забезпечення ефективного функціонування ринку електричної енергії з метою досягнення балансу інтересів всіх учасників ринку та забезпечення енергетичної безпеки. Так, Комісія прийняла оскаржувану постанову на підставі та в межах повноважень, передбачених чинним законодавством України. Постанови № 332 і № 150 мають на меті забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії в період дії в Україні воєнного стану. Разом із тим оскаржуваною Постановою № 150 не надається переваг одним учасникам ринку на іншими, а така Постанова прийнята на підставі рекомендацій, наданих Антимонопольним комітетом України. Таким чином, постанова НКРЕКП від 27.01.2023 № 150 не містить норм регуляторного характеру й водночас не порушує положень Закону України «Про Антимонопольний комітет України». У свою чергу позивачем не доведено порушень його прав та інтересів внаслідок прийняття вказаної Постанови.

Надалі представники сторін подали до суду відповідь на відзив і заперечення, де останніми в черговий раз наголошено на своїх доводах і аргументах в обгрунтування заявлених позицій.

05.06.2023 суд оголосив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні 19.09.2023 позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити у повному обсязі, а представник відповідача заперечував проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

На підставі частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 19.09.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи, заслухавши усні пояснення їх представників, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до Законів України «Про ринок електричної енергії», «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, введеним відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 та продовженим Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, ураховуючи Протокол наради щодо обговорення заходів стабілізації учасників ринку електричної енергії під час особливого періоду з метою забезпечення операційної безпеки функціонування основної частини ОЕС України від 25.02.2022, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, 25.02.2022 прийнято Постанову №332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду».

У подальшому на засіданні НКРЕКП 09.08.2022 було прийнято постанову № 923 «про внесення змін до постанови НКРЕКП від 25 лютого 2022 року № 332», згідно якою передбачалося забезпечення фінансових зобов`язань учасників ринку електричної енергії за договорами про врегулювання небалансів електричної енергії, зокрема у вигляді банківських гарантій, оформлених фінансовими установами, що входять до переліку системно важливих банків.

Так, абзацами першим і другимпідпункту 20 пункту 1 зазначеної Постанови №332 (у редакції постанови НКРЕКП від 09.08.2022 № 923) визначалося, що: «На період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати такі настанови:…20) фінансові зобов`язання учасників ринку за договорами про врегулювання небалансів електричної енергії забезпечуються шляхом грошових коштів та/або у вигляді банківських гарантій, оформлених фінансовими установами, що входять до переліку системно важливих банків відповідно до рішення Правління Національного банку України від 09 березня 2022 року № 120-рш «Про визначення системно важливих банків».

ОСП (у ролі АР) має право відмовити учаснику ринку у прийнятті банківської гарантії за відповідним договором про врегулювання небалансів електричної енергії, якщо фінансова установа, що її оформила:

не віднесена Національним банком України до переліку системно важливих банків;

не виконала зобов`язання за відповідною банківською гарантією та/або відображена в переліку банків, що не виконали зобов`язання, оприлюдненому на сайті ОСП;».

Постановою НКРЕКП від 27.01.2023 № 150 внесено зміни до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 25.02.2022 № 332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду», а саме підпункт 20 пункту 1 викладено у такій редакції: «На період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати такі настанови:

20) фінансові зобов`язання учасників ринку за договорами про врегулювання небалансів електричної енергії забезпечуються шляхом надання грошової гарантії у розмірі не менше 50 % від необхідного обсягу фінансової гарантії такого учасника ринку на торговий день d за умови забезпечення непокритого грошовою гарантією обсягу фінансової гарантії такого учасника ринку шляхом надання фінансової гарантії банку.

ОСП (у ролі АР) має право відмовити учаснику ринку у прийнятті банківської гарантії за відповідним договором про врегулювання небалансів електричної енергії, якщо фінансова установа, що її оформила, не виконала зобов`язання за відповідною банківською гарантією або відображена в переліку банків, що не виконали зобов`язання, оприлюдненому на сайті ОСП;».

Як стверджував представник відповідача у відзиві, необхідність внесення зміни до Постанови № 332 (з урахуванням Постанови №923) була обумовлена збільшенням на ринку електричної енергії кількості випадків заборгованості учасників перед НЕК «Укренерго», які використовують в якості фінансового забезпечення банківські гарантії.

Вбачаючи наявність підстав для визнання вказаної постанови від 27.01.2023 № 150нечинною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Згідно з абзацом 1 частини 3 статті 22 Господарського кодексу України повноваження суб`єктів управління у державному секторі економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб`єктів господарювання визначаються законом.

Правовий статус Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення визначає Закон України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» від 22.09.2016 №1540-VIII (далі - Закон №1540-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №1540-VIII Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України.

Регулятор є колегіальним органом, що здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг

За змістом статті 2 Закону №1540-VIII Регулятор здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема:

1) у сфері енергетики:

діяльності з виробництва, передачі, розподілу, постачання електричної енергії;

діяльності з організації купівлі-продажу електричної енергії на ринку «на добу наперед» та внутрішньодобовому ринку, забезпечення купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, трейдерської діяльності.

Згідно зі статтею 3 Закону №1540-VIII Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.

Регулятор здійснює державне регулювання,в тому числі шляхом нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом.

Основними завданнями Регулятора є забезпечення ефективного функціонування та розвитку ринків у сферах енергетики та комунальних послуг.

Нормами статті 17 Закону №1540-VIII передбачено, що для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор, зокрема, приймає обов`язкові до виконання рішення з питань, що належать до його компетенції.

Регулятор здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема, у сфері енергетики: діяльності з виробництва, передачі, розподілу, постачання електричної енергії; діяльності з організації купівлі-продажу електричної енергії на ринку «на добу наперед» та внутрішньодобовому ринку.

У силу приписів статті 14 Закону № 1540-VIII Регулятор на своїх засіданнях розглядає та приймає рішення з питань, що належать до його компетенції. Рішення Регулятора є обов`язковими до виконання суб`єктами господарювання, що проводять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг.

Норми аналогічного змісту закріплені в статті 6 Закону України «Про ринок електричної енергії» від 13.04.2017 № 2019-VIII.

Також за змістом норм частин 3 - 6ст. 14 Регулятор розглядає та приймає рішення, нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції на своїх засіданнях, які проводяться у формі відкритих слухань (крім випадків вирішення питань, що містять таємну інформацію).

Перелік питань, що вносяться на розгляд Регулятора, оприлюднюється не пізніше як за три робочі дні до дня проведення засідання на офіційному веб-сайті Регулятора.

Разом з переліком питань, що вносяться на розгляд Регулятора, підлягають оприлюдненню на офіційному веб-сайті Регулятора проекти рішень Регулятора та обґрунтування до них, одержані зауваження та пропозиції, а також вмотивована позиція Регулятора щодо одержаних зауважень.

Рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями. Рішення Регулятора підписуються Головою.

Результати засідання Регулятора оформлюються протоколом. Протокол засідання Регулятора оприлюднюється на його офіційному веб-сайті не пізніше п`яти робочих днів з дня його проведення. Якщо до рішення Регулятора була подана окрема думка члена Регулятора, вона розміщується у публічному доступі як невід`ємна частина протоколу.

Регулятор забезпечує онлайн-трансляцію засідань, що проводяться у формі відкритих слухань, на своєму офіційному веб-сайті. Зберігання записів таких трансляцій та вільний доступ до них на офіційному веб-сайті забезпечується Регулятором протягом не менше одного року з дня проведення засідання.

Рішення Регулятора не підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України.

Регулятор веде реєстр всіх прийнятих рішень та забезпечує вільний доступ до них на своєму офіційному веб-сайті у затвердженому ним порядку.

Таким чином, в межах та у відповідності до законодавчо визначених повноважень, визначених Законами № 1540-VIII і № 2019-VIII, відповідачем 25.02.2022 було прийнято Постанову № 332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду», та відповідно 27.01.2023 Постанову № 150 про внесення змін до першої.

Надаючи оцінку доводам позивача щодо належності оскаржуваної Постанови № 150 до регуляторних актів та у взаємозв`язку із цим про недотримання відповідачем встановленої Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 № 1160-IV процедури із прийняття такого нормативно-правового акта, суд виходив з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначено, що «регуляторний акт» це:

- прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання;

- прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Також в статті 1 цього Закону наведенні визначення термінів «регуляторний орган» - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти; «регуляторна діяльність`як діяльності, спрямованої на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Проаналізувавши зміст оскаржуваної Постанови судпогоджується із доводами відповідача про те, що останняне належать до регуляторних актів у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», оскільки не містить норм права, вона розрахованана застосування на певний визначений строк (на період дії воєнного стану) і стосується лише обмеженого кола осіб - учасників ринку електричної енергії (оператора систем передачі та адміністратора розрахунків (ПрАТ «НЕК «Укренерго») та учасників ринку, які уклали договір про врегулювання небалансів електричної енергії).

Водночас, як свідчать наявні у справі матеріали та не заперечується відповідачем, Комісія у відповідності до вимог статі 14 Закону № 1540-VIII оприлюднив на період з 23.01.2023 по 27.01.2023 на своєму офіційному веб-сайті проект рішення «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 25 лютого 2022 року № 332» та обґрунтування до нього

Також, як пояснив представник відповідача, на засіданні НКРЕКП, що проводилось у формі відкритого слухання 27.01.2023, було заслухано заінтересованих учасників (в т.ч. учасників ринку), які виступили із своїми пропозиціями та зауваженнями до проекту Постанови. Крім того, на вказаному засіданні представник Антимонопольного комітету України зазначив, що проект рішення «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 25 лютого 2022 року № 332» повністю відповідає вимогам антимонопольного законодавства і є виконанням рекомендацій Комітету, а також листом від 27.01.2023 № 130-29.1/01-2896е повідомив про відсутність зауважень та пропозицій до зазначеного проекту Постанови.

Відеозапис засідання НКРЕКП, яке відбувалось у формі відкритого слухання 27.01.2023, оприлюднено на виконання вимог частини п`ятої статті 14 Закону № 1540-VIII на офіційному веб-сайті НКРЕКП за відповідним посиланням.

Враховуючи вищенаведене суд вважає, що НКРЕКП було дотримано законодавчо встановлену процедуру прийняття Постанови № 150.

Вирішуючи питання щодо того чи порушує оскаржувана Постанова безпосередньо права та/або законніінтереси позивача та, відповідно щодо наявності підстав для їх захисту в порядку адміністративного судочинства.

Позивачем наголошено на тому, що зміни, які були затверджені Постановою №150, порушують його права та інтереси як постачальника електричної енергії.

Суд звертає увагу на те, що статтею 55 Конституції України конкретизоване у законах України право на судовий захист, яке передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує заявник, було обґрунтованим. Таке порушення прав має стосуватися суб`єктивних прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права.

Аналізуючи наведене слід зауважити, що конституційне право на доступ до правосуддя не є безмежним. Метою суду (правосуддя) є захист порушених прав, свобод та інтересів, належних безпосередньо особі, яка звертається за захистом (її суб`єктивних прав).

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, в ухвалах від 13.11.2019 у справі № 540/2205/19, від 15.05.2019 у справі №522/6226/19.

У рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що у своїх рішеннях він послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.

В цьому рішенні Конституційний Суд України також вказав, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у рішенні від 06.10.2020 у справі № 9901/232/20.

Відповідно до вимог частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частина першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Виходячи з системного аналізу наведених норм вбачається, що предметом судового захисту в адміністративних справах є права, свободи чи законні інтереси фізичної чи юридичної особи, що були порушені суб`єктом владних повноважень, тобто має існувати взаємозв`язок між правом особи на звернення до суду і порушенням її суб`єктивних прав. При цьому друге є передумовою виникнення першого.

Разом з тим, всупереч наведеному у позовній заяві позивачем не було вказано конкретних прав, свобод чи інтересів, що були нібито порушені відповідачем внаслідок прийняття оскаржуваної постанови.

З аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи та законні інтереси особи, яка звернулася до суду.,

Водночас, позивачем не наведено, і, відповідно, з матеріалів справи не вбачається, що внаслідок прийняття оскаржуваної постанови відбулося порушення прав та інтересів позивача. При цьому, згідно з статтями 2 та 5 Кодексу адміністративного судочинства України об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Суд наголошує, що такі вимоги задоволенню не підлягають, оскільки в порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, а тому суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє.

Висновки в цій частині узгоджуються з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 2а-10083/10/1370, від 24.04.2018 у справі № 167/592/17, від 31.07.2018 у по справі № 348/9/17, від 23.10.2018 у справі № 344/4560/17, від 14.02.2019 у справі №362/7962/15а.

Як вже зазначалось вище, у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, однак, суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій суб`єкта владних повноважень у подальшому, оскільки, на час розгляду справи таких не існує.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Відповідно до п. 10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 13 Конвенції, крім іншого визначає те, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту», у розумінні статті 13 Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у п. 22 постанови від 08.07.2020 у справі № 348/812/17.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та наведених сторонами аргументів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання нечинною постанови від 27.01.2023 №150 «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 25 лютого 2022 року № 332» та визнання протиправними дій НКРЕКП щодо прийняття такої постанови.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки адміністративний позов не підлягає до задоволення, відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ :

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення- 27 вересня 2023 р.