Рішення № 113761529, 18.09.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2023 року Справа № 160/7851/23 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіНеклеса О.М. за участі секретаря судового засіданняКомарової В.В. за участі: представника позивача представника відповідача Пащенко В.І Чабан О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

14.04.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) Київської обласної прокуратури (далі - відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Київської обласної прокуратури «Про звільнення ОСОБА_2 » від 04.10.2022 за №255к;

- визнати протиправним та скасувати наказ Київської обласної прокуратури «Про застосування дисциплінарного стягнення» від 14.11.2022 за №2дк.

- визнати протиправним та скасувати наказ Київської обласної прокуратури від 27.03.2023 №66к;

- поновити ОСОБА_1 у Київській обласній прокуратурі на посаді прокурора Іванківо-Чорнобильського відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області та в органах прокуратури з 07.03.2023.

- стягнути з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 27.03.2023 по день винесення рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог позивачем було зазначено, що ОСОБА_1 з 02.06.2010 по 26.03.2023 працював в органах прокуратури України. З 15.10.2020 по 25.03.2023 позивач перебував у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. 15.03.2023 ОСОБА_1 подав до Київської обласної прокуратури заяву про надання йому відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді з 23.03.2023 по 25.09.2023 до якої долучено довідку №41 від 13.03.2023 про потребу дитини у домашньому догляді. Разом з тим, відповідач, у порушення приписів п. 3 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки», відмовив ОСОБА_1 у наданні вищевказаної відпустки, у зв`язку із наявністю наказів Київської обласної прокуратури «Про звільнення ОСОБА_2 » від 04.10.2022 за №255к та «Про застосування дисциплінарного стягнення» від 14.11.2022 за №2дк. Крім того, за вчинення так званого корупційного правопорушення, згідно постанови Іванківського районного суду Київської області від 30.06.2022 у справі №366/3132/21, позивача наказом Київської обласної прокуратури від 14.11.2022 за №2дк притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, а також наказом Київської обласної прокуратури від 04.10.2022 за №255к звільнено з посади прокурора та органів прокуратури. Відтак, на його думку, відсутні підстави для звільнення, оскільки наявні ознаки подвійного притягнення до відповідальності за одне і теж саме правопорушення, що на думку позивача є неприпустимим. Також, позивачем акцентовано увагу на тому, що спірним наказом від 27.03.2023 №66к фактично було реалізовано наказ від 04.10.2022 за №255к та з 27.03.2023 звільнено ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, однак у трудовій книжці останнього серії НОМЕР_1 від 02.06.2010 зазначено іншу дату звільнення аніж в наказі від 27.03.2023 №66к, а саме 26.03.2023 (неділя). З огляду на що, вважає, що спірні накази відповідача є протиправними, а звільнення ОСОБА_1 з посади є незаконним, чим порушено його право на працю, яке має бути поновлено у заявлений спосіб.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.04.2023 задоволено клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду; поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з даною позовною заявою; відкрито провадження у справі №160/7851/22 та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

08.05.2023 на адресу суду від представника відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що Київською обласною прокуратурою було встановлено, що ОСОБА_1 , обіймаючи посаду прокурора Іванківо-Чорнобільського відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області, будучи посадовою особою юридичної особи публічного права і суб?єктом відповідальності, відповідно до пп. е п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», в порушення вимог ч. 1 ст. 45 вищевказаного Закону несвоєчасно, без поважних причин, не подав щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2020 рік. У зв?язку із цим, відповідно до ч. 1 ст. 51-2 Закону України «Про запобігання корупції», відділом кадрової роботи та державної служби обласної прокуратури було повідомлено Національне агентство з питань запобігання корупції про встановлення факту неподання ОСОБА_1 щорічної декларації особи за 2020 рік, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування. В подальшому, 25.06.2021 ОСОБА_1 подав декларацію за 2020 рік шляхом розміщення її на офіційному вебсайті Національного агентства з питань запобігання корупції. За результатами контролю Національного агентства з питань запобігання корупції 10.11.2021 складено протокол №47-01/261/21 про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого 176-2 Кодексом України про адміністративні правопорушення (несвоєчасне подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, без поважних причин), який направлено на розгляд до суду. Постановою Іванківського районного суду Київської області від 30.06.2022 у справі №366/3132/21, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 05.09.2022, ОСОБА_1 визнано винувати у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП. Провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, відносно ОСОБА_1 закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП. У зв`язку з чим на виконання приписів п. 3 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» Київською обласною прокуратурою було прийнято наказ №255к від 04.10.2022, яким ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Іванківо-Чорнобильського відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області та з органів прокуратури, у перший день після закінчення відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. В подальшому, на виконання вищевказаного наказу, 27.03.2023 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора та з органів прокуратури у зв?язку із закінченням відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (наказ від 27.03.2022 №66к). Отже, накази від 04.10.2022 №255к та від 27.03.2022 №66к прийняті у спосіб та в межах повноважень, визначених законом. Крім того, зазначено, що посилання позивача на те що роботодавцем у трудовій книжці зроблено запис про звільнення вихідним днем (26.03.2023) є безпідставними, оскільки зазначена дата внесення відомостей є опискою і не впливає на зміст правовідносин, які виникли між позивачем та Київською обласною прокуратурою та на суть спірних питань, оскільки у відомостях запису зазначена вірна дата наказу про звільнення (27.03.2023). Також, з приводу доводів позивача щодо ненадання йому відпустки без збереження заробітної плати з 25.03.2023, зазначено, що відділом кадрової та державної служби обласної прокуратури, була надана відповідь ОСОБА_1 листом від 27.03.2023 №07-254вих23, в якому його повідомлено про обґрунтовану відмову у наданні вищевказаної відпуски у зв?язку із наявністю наказів від 14.11.2022 №2дк та від 04.10.2022 №255к, з огляду на що доводи позивача є необґрунтованими та безпідставними. Також, відповідачем зазначено про безпідставність тверджень позивача стосовно подвійного притягнення його до відповідальності за одне і теж саме правопорушення, оскільки ч. 2 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності не виключає можливості притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом.

10.05.2023 на адресу суду від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи №160/7851/23 за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.05.2023 заяву Київської обласної прокуратури про розгляд справи №160/7851/23 за правилами загального позовного провадження задоволено; вирішено перейти до розгляду справи №160/7851/23 за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 19.06.2023 о 13:30 год.

24.05.2023 від представника позивача надійшла письмова відповідь на відзив, в якій підтримано аналогічну правову позицію, що і в позовній заяві.

У підготовчому засіданні, призначеному на 19.06.2023, оголошено перерву до 27.07.2023 о 10:30 год.

24.07.2023 від представника відповідача надійшли письмові пояснення, в яких підтримано аналогічну правову позицію, що і у відзиві.

У підготовчому засіданні, призначеному на 27.07.2023, оголошено перерву до 07.09.2023 о 10:30 год.

Усною ухвалою суду від 11.09.2023 із занесенням до протоколу судового засідання підготовче провадження у справі було закрито, розгляд справи по суті призначено на 18.09.2023 о 11:00 год.

18.09.2023 представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, в задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення учасників справи, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 02.06.2010 по 26.03.2023 працював в органах прокуратури України.

З 10.12.2019 позивача було призначено на посаду прокурора Іванківо-Чорнобільського відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області.

З 15.10.2020 по 25.03.2023 позивач перебував у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Перебуваючи у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, обіймаючи посаду прокурора Іванківо-Чорнобільського відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області, будучи посадовою особою юридичної особи публічного права і суб?єктом відповідальності, відповідно до пп. е п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», в порушення вимог ч. 1 ст. 45 вищевказаного Закону ОСОБА_1 несвоєчасно, без поважних причин, не подав щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2020 рік.

У зв?язку із цим, відповідно до ч. 1 ст. 51-2 Закону України «Про запобігання корупції», відділом кадрової роботи та державної служби Київської обласної прокуратури було повідомлено Національне агентство з питань запобігання корупції про встановлення факту неподання ОСОБА_1 щорічної декларації особи за 2020 рік, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування.

В подальшому, 25.06.2021 ОСОБА_1 подав декларацію за 2020 рік шляхом розміщення її на офіційному вебсайті Національного агентства з питань запобігання корупції.

За результатами контролю Національного агентства з питань запобігання корупції 10.11.2021 складено протокол №47-01/261/21 про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого 176-2 Кодексом України про адміністративні правопорушення (несвоєчасне подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, без поважних причин), який направлено на розгляд до суду.

Постановою Іванківського районного суду Київської області від 30.06.2022 у справі №366/3132/21, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 05.09.2022, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП. Провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, відносно ОСОБА_1 закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

У зв`язку з чим на виконання приписів п. 3 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» Київською обласною прокуратурою було прийнято наказ «Про звільнення ОСОБА_2 » №255к від 04.10.2022, яким ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Іванківо-Чорнобильського відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області та з органів прокуратури, у перший день після закінчення відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Також, наказом Київської обласної прокуратури «Про застосування дисциплінарного стягнення» №2дк від 14.11.2022 застосовано до прокурора Іванківо-Чорнобильського відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді догани за порушення встановленого законом порядку подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з першого робочого дня після закінчення відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (п. 4 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру»).

15.03.2023 ОСОБА_1 подав до Київської обласної прокуратури заяву про надання йому відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді з 23.03.2023 по 25.09.2023 до якої долучено довідку №41 від 13.03.2023 про потребу дитини у домашньому догляді.

27.03.2023 відповідач листом №07-254вих23 відмовив ОСОБА_1 у наданні відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді з 23.03.2023 по 25.09.2023 у зв?язку із наявністю наказів від 14.11.2022 №2дк та від 04.10.2022 №255к.

Наказом Київської обласної прокуратури №66к від 27.03.2023 наказано вважати ОСОБА_1 звільненим з посади прокурора Іванківо-Чорнобильського відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області з 27.03.2023 у зв`язку із закінченням відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Позивач, вважаючи вищезазначені накази протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернувся до суду за захистом своїх прав, свобод та законних інтересів.

Згідно з ч. 1ст. 43 Конституції України,кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною шостою зазначеної статтіКонституції Українигромадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Спеціальні норми права, пов`язані з проходженням публічної служби на посадах прокурорів, викладені уЗакону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ(далі -Закон №1697), який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Згідно зістаттею 4 цього Закону, організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаютьсяКонституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 16 Закону №1697 передбачено гарантії незалежності прокурора.

Незалежність прокурора забезпечується: 1) особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності; 2) порядком здійснення повноважень, визначеним процесуальним та іншими законами; 3) забороною незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення повноважень прокурора; 4) установленим законом порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності прокуратури; 5) належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора; 6) функціонуванням органів прокурорського самоврядування; 7) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки прокурора, членів його сім`ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

Здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лишеКонституцієюта законами України.

Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді визначеністаттею 51 Закону №1697.

Прокурор звільняється з посади у разі: 1) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров`я; 2) порушення ним вимог щодо несумісності, передбаченихстаттею 18цього Закону; 3) набрання законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за правопорушення, пов`язане з корупцією; 3-1) набрання законної сили рішенням суду про визнання активів прокурора або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбаченихстаттею 290Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави; 4) неможливості переведення на іншу посаду у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього; 6) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави; 7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням; 8) неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді; 9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури; 10) прийняття відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження, рішення про припинення спеціальної підготовки або рішення про неуспішне проходження спеціальної підготовки, а також у випадку, визначеномучастиною третьоюстатті 33 цього Закону.

Відповідно до ст. 54 Закону №1697 суд, що ухвалив судове рішення, яким визнав прокурора винним у вчиненні адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, після набрання таким рішенням законної сили повідомляє про це особу, уповноважену цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, яка звільняє такого прокурора з посади у триденний строк з дня отримання копії відповідного судового рішення, що набрало законної сили.

В розумінні ч. 1ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 №1700-VІІ (далі - Закон №1700-VІІ) правопорушенням, пов`язаним з корупцією, є діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Частина 1 ст. 65-1 Закону №1700-VII передбачає, що за вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень особи, зазначені вчастині першійстатті 3 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

Частиною першоюстатті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення(далі -КУпАП) встановлено адміністративну відповідальність за несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Відповідно до примітки цієїстатті Кодексу, суб`єктом правопорушень у цій статті є особи, які відповідно до частин першої та другоїстатті 45 Закону №1700зобов`язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Так, приймаючи до уваги наведені приписи законодавства, суд вважає за необхідне зазначити, що постановою Іванківського районного суду Київської області від 30.06.2022 у справі №366/3132/21, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 05.09.2022, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП. Провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, відносно ОСОБА_1 закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Згідно приписів п. 3 ч. 1 ст. 51 Закону №1697 означена постанова Іванківського районного суду Київської області від 30.06.2022 у справі №366/3132/21 є підставою для звільнення з посади ОСОБА_1 .

Частиною 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У зв`язку з чим, 04.10.2022 Київською обласною прокуратурою було прийнято наказ «Про звільнення ОСОБА_2 » №255к від 04.10.2022, яким ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Іванківо-Чорнобильського відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області та з органів прокуратури, у перший день після закінчення відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Таким чином, наказ «Про звільнення ОСОБА_2 » №255к від 04.10.2022 є таким, що прийнятий правомірно відповідно до норм чинного законодавства, а тому скасуванню не підлягає.

Водночас, суд звертає увагу, що у період з 15.10.2020 по 25.03.2023 позивач перебував у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

15.03.2023 ОСОБА_1 подав до Київської обласної прокуратури заяву про надання йому відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді з 23.03.2023 по 25.09.2023 до якої долучено довідку №41 від 13.03.2023 про потребу дитини у домашньому догляді.

Однак, 27.03.2023 відповідач листом №07-254вих23 відмовив ОСОБА_1 у наданні відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді з 23.03.2023 по 25.09.2023 у зв?язку із наявністю наказів від 14.11.2022 №2дк та від 04.10.2022 №255к.

Згідно із частиною сьомою статті 179 КЗпП України у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, одному з батьків дитини в обов`язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Відповідно до частини першої статті 181 КЗпП України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третяташостастатті 179 цього Кодексу) надаються за заявою матері (батька) дитини або осіб, зазначених участині сьомійстатті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) роботодавця.

Суд звертає увагу на те, що частиною першою статті 181 КЗпП України визначено самепорядок наданняуказаних відпусток, а не права та обов`язки учасників трудових відносин у зазначеному процесі.

Для реалізації права на відпустку без збереження заробітної плати, гарантованого статтями 2, 25 Закону України «Про відпустки» та частиною шостою статті 179 КЗпП України, працівнику необхідно підтвердити факт хвороби дитини медичним висновком, оформити своє волевиявлення у відповідній письмовій заяві та повідомити про свій намір роботодавця.

У випадку дотримання наведеного порядку працівник вважається таким, що реалізував гарантоване державою право на отримання відпустки без збереження заробітної плати. Кадрове оформлення (видача відповідного наказу роботодавця) поданої заяви про відпустку не є юридичним фактом, з яким пов`язується виникнення у працівника права на відпустку за статтею 25 Закону України «Про відпустки» та частиною сьомою статті 179 КЗпП України.

Відпустка без збереження заробітної плати для догляду за дитиною (не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку) стосується працівників, які на момент написання заяви про надання такої відпустки безпосередньо не виконують трудової функції та вже перебувають удома, тобто роботодавець при плануванні своєї господарської діяльності не враховує інтелектуальний капітал та фізичну працю працівників, що перебувають у таких відпустках.

У справі, яка розглядається, важливим є те, що право на отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною прямо пов`язане з потребою дитини в домашньому догляді, тобто при наданні вказаного виду відпусток інтереси служби не можуть превалювати над інтересами дитини працівника, яка потребує домашнього догляду.

Тобто вже сам факт перебування дитини з потребою домашнього догляду під доглядом працівника унеможливлює фізичний вихід останнього на роботу, відповідно очікування на робочому місці наказу роботодавця про надання відпустки призведе до порушення прав хворої дитини та того з батьків, хто здійснює догляд і потребує відпустки для цієї мети.

З урахуванням викладеного право на отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною вважається реалізованим з моменту надання відповідної заяви роботодавцеві з підтвердженням хвороби дитини медичним висновком.

Інший підхід призведе до обмеження прав осіб, які здійснюють догляд за дітьми до досягнення ними трьох років або дітей, які потребують домашнього догляду згідно з відповідним медичним висновком, і негативно вплине на соціальне забезпечення таких осіб та дітей, що є неприпустимим у демократичному суспільстві, де людина є найвищою соціальною цінністю (статті 1 та 3 Конституції України).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №487/8206/18.

З урахуванням викладеного звільнення ОСОБА_1 , який належним чином повідомив роботодавця про волевиявлення щодо отримання відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді, є передчасним.

З огляду на викладене, наказ Київської обласної прокуратури від 27.03.2023 №66к є передчасним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першоїстатті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимогЗакону України "Про запобігання корупції"іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованихКонвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, встановлення судом факту передчасного звільнення позивача і, як наслідок, поновлення його на посаді, є нерозривними складовими одного процесу із захисту порушеного права, що співпадають у часі.

Так, позивач просить суд поновити ОСОБА_1 у Київській обласній прокуратурі на посаді прокурора Іванківо-Чорнобильського відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області та в органах прокуратури з 07.03.2023.

Однак, під час розгляду справи, судом встановлено та не заперечувалося учасниками справи, що наказ Київської обласної прокуратури №66к прийнято 27.03.2023 року.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що поновлення на посаді звільненого працівника повинно відбуватись з дня, наступного за днем звільнення.

Отже, з метою відновлення порушеного права позивача, враховуючи передчасність звільнення позивача, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 слід поновити на посаді прокурора Іванківо-Чорнобильського відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області та в органах прокуратури саме з 28.03.2023.

Частиною другоюстатті 235 КЗпП Українипередбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24.12.1999 №13" зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно абз. 4 п. 2 Порядку №100 якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Водночас, згідно абз. 3, 4 Порядку №100 якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.

Згідно з довідкою Київської обласної прокуратури №21ор-82 від 27.04.2023, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 склала 291,30 грн.

Представник позивача проти означеного розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 не заперечував.

Отже, середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача за період з 28.03.2023 (наступний день за днем звільнення) по 18.09.2023 (включно) складає: 124 робочих днів х 291,30 грн. середньоденної заробітної плати позивача = 36 121,20 грн.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь позивача підлягають задоволенню шляхом стягнення з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 28.03.2023 по 18.09.2023 (включно) у розмірі 36 121,20 грн. (сума вказана без урахування податків та зборів).

Що стосується правомірності прийняття Київською обласною прокуратурою наказу «Про застосування дисциплінарного стягнення» від 14.11.2022 за №2дк, то з цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, позивач зазначає про те, що до нього було застосовано два види дисциплінарного стягнення за одне правопорушення, що суперечить вимогам чинного законодавства. Разом з тим, з такими твердженнями ОСОБА_1 суд категорично не погоджується, оскільки в даному випадку неможливо вести мову про подвійну дисциплінарну відповідальність за одне й те саме правопорушення в наказі від 04.10.2022 за №255к та в наказі від 14.11.2022 за №2дк з врахуванням того, що підставою для винесення наказу від 04.10.2022 за №255к стала постанова Іванківського районного суду Київської області від 30.06.2022 у справі №366/3132/21, якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, а підставою для винесення наказу від 14.11.2022 за №2дк стало рішення №195дп-22 від 02.11.2022, прийняте Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону №1697 прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав, зокрема: порушення встановленого законом порядку подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.

Згідно приписів ч. 2 ст. 43 Закону №1697 притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності не виключає можливості притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом.

З огляду на викладене, суд звертає увагу на те, що звільнення прокурора у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням про притягнення його до адміністративної відповідальності за правопорушення, пов`язане з корупцією не може розглядатися наслідком притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, що виключає повторність притягнення особи до дисциплінарної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Крім того, суд акцентує увагу на тому, що спірний наказ «Про застосування дисциплінарного стягнення» від 14.11.2022 за №2дк було прийнято відповідачем на виконання рішення дисциплінарної комісії №195дп-22 від 02.11.2022, яким прокурора Іванківо-Чорнобильського відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у виді догани.

Разом з тим, слід зазначити, що у резолютивній частині рішення дисциплінарної комісії №195дп-22 від 02.11.2022 позивачу було роз`яснено можливість оскарження такого рішення шляхом звернення до Окружного адміністративного суду міста Києва або до Вищої ради правосуддя протягом місяця з дня його отримання (вручення).

Проте, матеріали справи не містять доказів скасування або оскарження позивачем рішення дисциплінарної комісії №195дп-22 від 02.11.2022.

Більш того, рішення дисциплінарної комісії №195дп-22 від 02.11.2022 не є предметом судового оскарження у межах даної справи, а тому дослідженню судом не підлягає.

З урахуванням наведеного, суд критично ставиться до тверджень представника позивача щодо протиправності наказу «Про застосування дисциплінарного стягнення» від 14.11.2022 за №2дк, зокрема, через те, що дисциплінарне провадження стосовно ОСОБА_1 було проведено з порушенням законодавчо встановленої процедури.

Таким чином, враховуючи заявлені підстави протиправності наказу «Про застосування дисциплінарного стягнення» від 14.11.2022 за №2дк, суд виходить з безпідставності заявлених позовних вимог у наведеній частині.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності передзаконом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч. 1ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини та наведені у рішенні суду норми права, суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першоїстатті 371 Кодексу адміністративного судочинства Українинегайно виконуються рішення суду про, зокрема, присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Щодо судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, у розмірі 10 000,00 грн., суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, крім іншого, витрати на професійну правничу допомогу та витрати по підготовці справи до розгляду.

Відповідно дост. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з ч.ч. 1-3ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4ст.134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5ст. 134 КАС України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6ст. 134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7ст. 134 КАС України).

Частиною сьомоюстатті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

На підтвердження наданих послуг позивачем до суду надано:

- копію договору № 1 про надання правової допомоги від 11.04.2023;

- копію рахунку адвоката Пащенко В.І. №1 від 11.04.2023 на суму 10 000,00 грн., в якому зазначено, що вартість 1 год. робіт по складанню процесуальних документів, аналізу документів чи проблемного питання, участі у судовому засіданні становить 1500,00 грн.; вартість 1 год. робіт по направленню кореспонденції, ознайомленням з матеріалами справи становить 500,00 грн.; вартість послуг щодо виїзного засідання за межі м. Дніпра за день роботи становить 7000,00 грн.;

- копію квитанції адвоката Пащенко В.І. №630317 від 11.04.2023 на суму 10 000,00 грн.

Із наданих документів встановлено, які саме дії виконував адвокат при підготовці позовної заяви та супроводження справи в суді. При цьому, під час розгляду даної справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, виїзні засідання за межі м. Дніпра не проводилися.

Таким чином, розглянувши клопотання позивача про стягнення витрат, пов`язаних з правовою допомогою адвоката та заперечення відповідача щодо обґрунтованості таких витрат, суд вважає, що понесені витрати позивача на правову допомогу адвоката не є співмірними зі складністю справи та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт, а тому, враховуючи також часткове задоволення адміністративного позову, суд вважає за можливе стягнути з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 3 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 78, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Скасувати наказ Київської обласної прокуратури від 27.03.2023 №66к.

Поновити ОСОБА_1 у Київській обласній прокуратурі на посаді прокурора Іванківо-Чорнобильського відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області та в органах прокуратури з 28.03.2023.

Стягнути з Київської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909996) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 28.03.2023 по 18.09.2023 у сумі 36 121,20 грн. (сума вказана без урахування податків та зборів).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Іванківо-Чорнобильського відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області та в органах прокуратури з 28.03.2023 та в частині стягнення з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Київської обласної прокуратури (б-р Лесі Українки, 27/2, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 02909996) витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката у розмірі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 27.09.2023 року.

Суддя О.М. Неклеса