Ухвала суду № 113761414, 27.09.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

27 вересня 2023 р. Справа №358зп-23/160

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі заяву про забезпечення позову до подачі позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСПОЛІН ПЛЮС» (49081, м. Дніпро, вул. Артільна, 2, код ЄДРПОУ: 33667686) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а; код ЄДРПОУ: 44118658) про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

26 вересня 2023 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано заяву про забезпечення позову до подачі позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСПОЛІН ПЛЮС» (далі заявник) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі відповідач), яка надійшла від заявника в системі «Електронний Суд», в якій заявник просить суд:

- зупинити дію рішення Комісії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з питань зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних про відповідність/ невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку № 16095 від 09.05.2023 року та №39849 від 21.09.2023 року про віднесення ТОВ «ІСПОЛІН ПЛЮС» до переліку ризикових платників податку на підставі п. 8 Критеріїв ризиковості платника податку до набрання законної сили рішенням у справі за позовом ТОВ ІСПОЛІН ПЛЮС» до ГУ ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішення Комісії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з питань зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку № 16095 від 09.05.2023 року та №39849 від 21.09.2023 року.

Заява обґрунтована посиланнями на те, що в зв`язку з прийняттям спірних рішень відповідача, про зупинення дії яких просить заявник, всі подані заявником за час після ухвалення таких рішень відповідача податкові накладні (понад 1000) прийняті, однак їх реєстрація зупинена з посиланням на відповідність заявника п. 8 Критеріїв ризиковості платника податку, що вказує на автоматичне зупинення реєстрації усіх без виключення податкових накладних заявника. Вказує, що в спірних рішеннях відповідача не зазначено суть та характер наявної податкової інформації, що стала підставою для прийняття такого рішення, не ідентифіковано конкретні підстави визнання операцій заявника ризиковими. Відсутність у рішенні інформації, що стала підставою для висновку про відповідність платника податку пункту 8 Критеріїв ризиковості, позбавила заявника можливості скористатися правом, передбаченим п.6 Порядку № 1165, на подання до ДПС інформації та копій документів, що свідчать про невiдповiднiсть платника ПДВ критеріям ризиковості. Так зазначена підстава не розкриває взагалі ніякої суті податкової інформації. Включення платника податків до переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості платника податку тягне за собою однозначні правові наслідки у вигляді зупинення реєстрації усіх без виключення податкових накладних/розрахунків коригувань, поданих таким платником. При цьому, такі наслідки створюють негативний характер, як для платника податків (оскільки процес реєстрації кожної податкової накладної ускладнюється необхідністю надання пояснень та документів щодо кожної поданої на реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування, а також необхідністю оскарження відмови у їх реєстрації), так і для контрагентів платника податків, які не матимуть можливості формувати податковий кредит за господарськими операціями з цим платником, що негативно відображатиметься на їх фінансовому стані (адже процес формування податкового кредиту невід`ємно пов`язаний із фактом реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у ЄРПН). Також контрагенти самі несуть значні ризики отримати статус ризиковості, оскільки співпрацюють з ризиковим підприємством. Усі наведені обставини логічно і вочевидь відштовхують контрагентів заявника від співпраці. Необґрунтоване віднесення заявника до категорії «ризикових» шкодить його ділової репутації, та що в умовах жорсткої конкуренції на ринку замовники послуг віддають перевагу конкурентам, які своєчасно реєструють податкові накладні та не мають статусу «ризиковості».

Заяві про забезпечення позову до подачі позовної заяви присвоєно єдиний унікальний номер 358зп-23/160 та у зв`язку з автоматизованим розподілом ця заява була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Згідно з ч.1 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.153 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Частиною 1 ст.154 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Дослідивши зміст заяви про забезпечення позову до подачі позовної заяви, суд дійшов висновку про відсутність підстав щодо її задоволення, виходячи з наступних підстав.

Згідно із ч.2 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Аналіз вищенаведеної норми дозволяє дійти висновку, що забезпечення позову це вжиття адміністративним судом певних заходів щодо охорони прав та інтересів позивача для створення можливості реального виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Відповідно до положення ч. 1 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, перевіряє чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

Суд також зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 19.06.2018 у справі 826/9263/17.

Верховний Суд у постанові від 15.12.2021 у справі №640/9218/21 зазначив, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами, а також застосовані у дозволений законодавством спосіб.

Положеннями процесуального закону передбачено конкретні умови і підстави для застосування судом заходів забезпечення позову, при цьому, суд, вирішуючи це питання, повинен враховувати інтереси усіх учасників справи, а також оцінити можливі наслідки і їх вплив на права заінтересованих осіб.

Зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта є винятковим заходом забезпечення позову виключно у випадку очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.

Так, заявник звернувся із заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви шляхом зупинення дії рішень Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про відповідність заявника п. 8 Критеріїв ризиковості платника податку.

Передусім суд відзначає, що всупереч положенням ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства конкретної підстави для забезпечення позову заявником не вказано, відповідного обґрунтування щодо такої конкретної підстави не наведено, натомість перелічено обставини справи та положення законодавства щодо правового регулювання інституту забезпечення позову. Судом надано правову оцінку змісту заяви про забезпечення позову на предмет відповідності обом підставам для забезпечення позову згідно ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України та не встановлено наявності підстав для забезпечення позову.

Так, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, суд розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, а також у очевидності ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Пунктом 201.16 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Дійсно, у разі коли за результатами автоматизованого моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну/розрахунок коригування, відповідає хоча б одному критерію ризиковості платника податку, реєстрація такої податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється (пункт 6 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 року №1165 (далі Порядок №1165).

Проте, підпункт 3 пункту 11 Порядку №1165 передбачає, що у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначається, серед іншого, пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для розгляду питання прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі або відмову в такій реєстрації.

Отже, відсутні законодавчі підстави вважати, що зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування унеможливлює подальшу реєстрацію цих документів податкової звітності.

При цьому пункт 5 Порядку №1165 визначає, що платник податку, яким складено та/або подано для реєстрації в Реєстрі податкову накладну/розрахунок коригування, що не відповідають жодній з ознак безумовної реєстрації, перевіряється щодо відповідності критеріям ризиковості платника податку (додаток 1), показникам, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку (додаток 2). Податкова накладна/розрахунок коригування, що не відповідають жодній з ознак безумовної реєстрації, перевіряються щодо відповідності відображених у них операцій критеріям ризиковості здійснення операцій (додаток 3).

Таким чином, перевірка контролюючим органом на відповідність критеріям ризиковості платника податків здійснюється при реєстрації кожної податкової накладної/розрахунку коригування, незалежно від факту віднесення платника податків до переліку ризикових, та є передбаченим законом заходом контролю.

Наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті, яке фактично ґрунтується на тих самих аргументах, які покладені в підстави позову, є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Ураховуючи викладене, судом не встановлено очевидних ознак протиправності таких рішень.

Також судом не встановлено і обставин, які б об`єктивно вказували на те, що невжиття заходів щодо зупинення дії спірних рішень зумовить настання негативних та незворотних наслідків для господарської діяльності заявника, оскільки достатніх та належних доказів на підтвердження цієї обставини не надано. Суд звертає увагу, що наданий заявником файл «реєстр зупинених», в якому перелічені податкові накладні та інформації про них, є таблицею, відомості про обставини складання якої, в т.ч. про суб`єкта складання, відсутні, такий файл судом не приймається як доказ на підтвердження зупинення реєстрації поданих заявником у відповідних період податкових накладних. Окрім цього суд наголошує на тому, що кожне рішення відповідача про зупинення реєстрації податкових накладних є окремим індивідуально-правим актом, який приймається з урахуванням конкретних обставин господарської операції. Водночас, з наданого файлу вбачається лише що реєстрація податкових накладних була зупинена, відомості про підстави такого рішення, про суть господарської операції і тд відсутні, що вказує на необґрунтованість тверджень заявника про автоматичне зупинення реєстрації усіх податкових накладних заявника через наявність спірних рішень відповідача. Також суду не надано доказів на підтвердження того, що зупинено реєстрацію усіх без виключення податкових накладних заявника, оскільки не надано належних доказів ані на підтвердження загальної кількості поданих позивачем накладних, ані на підтвердження факту зупинення реєстрації усіх цих накладних або їх частини.

Вжиття заходів забезпечення позову у запропонований заявником спосіб фактично вирішило б спір по суті, що суперечить меті застосування статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо доводів заявника про негативні наслідки для його господарської діяльності суд зазначає, що безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Крім того, необхідно зазначити, що віднесення певних платників податків до ризикових є по суті формою здійснення контролюючим органом податкового контролю, який, в тому числі, спрямований і на забезпечення прав та інтересів інших суб`єктів господарювання в частині правильності відображення ними результатів господарської діяльності з метою оподаткування. Водночас, за заявником залишається право належними документами довести реальність здійснення фінансово-господарських операцій у межах своєї господарської діяльності, та у разі повноти документів по даних операціях, подальшого прийняття позитивного рішення про реєстрацію податкових накладних/розрахунків коригування. Та обставина, що надання додаткових документів та пояснень у кожному конкретному випадку вимагає значного часу та зусиль, не може сприйматися як визначена законом підстава для забезпечення позову.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Касаційного адміністративного суду від 05.08.2022 року у справі №140/1116/21, від 21.09.2021 року у справі №140/3220/21.

Також аналогічні правові висновки містяться у постановах Третього апеляційного адміністративного суду від 17.11.2021 року у справі № 160/12982/21, від 17.11.2021 року у справі №160/12286/21, а також постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2022 року у справі №640/32702/21.

Суд зазначає, що необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову може привести до негативних правових наслідків для заявника та/або відповідача, а також інших осіб, що не є учасниками справи.

Доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду матеріали справи не містять, заявником не надано будь-яких підтверджень наявності обставин, які, в свою чергу, вказували б на очевидні ознаки протиправності оскаржуваного рішення відповідача, що не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

За таких обставин, враховуючи приписи наведених положень актів національного законодавства, суд дійшов висновку, що у даному випадку підстави, передбачені ч.2 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України для забезпечення даного позову - відсутні, тому відмовляє у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. 150, 151, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСПОЛІН ПЛЮС» про забезпечення позову до подачі позовної заяви - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко