Рішення № 11374022, 12.05.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" травня 2010 р.Справа № 27/19-10-1072 За позовом: Міністерства транспорту та зв’язку України

до відповідача: Одеської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Одеська залізниця

про визнання права власності

Суддя Невінгловська Ю.М.

Представники сторін:

від позивача: Кіташевський Д.А.- за довіреністю № 13/15/14-10 від 11.01.2010 року;

від відповідача: не з'явились;

від третьої особи: Танасюк А.О.- за довіреністю № 42 від 04.01.2010 року.

СУТЬ СПОРУ: Міністерство транспорту та зв’язку України звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимоги на предмет спору, на стороні позивача –Одеська залізниця, про визнання за державою в особі Міністерства транспорту та зв’язку України права власності на об’єкти нерухомого майна –нежилі приміщення, що перебувають на праві повного господарського відання Одеської залізниці та розташовані за адресою: м. Одеса, 1-а Сортувальна, 38а, загальною площею 986,4 м2.

Представник третьої особи - Одеської залізниці про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, письмових пояснень по справі не надав, проте у судовому засіданні позов підтримав та просив суд позовні вимоги Міністерства транспорту та зв’язку України до Одеської міської ради задовольнити повністю.

Відповідач - Одеська міська ради про час та місце проведення судових засідань повідомлявся належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення судових ухвал, які наявні у матеріалах справи, у судові засідання не з’явився, про поважність причин відсутності не повідомив, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав, у зв’язку з чим справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що з метою проведення державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, що розташовані за адресою: м. Одеса, 1-а Сортувальна, 38а, Одеська залізниця (в особі свого відокремленого структурного підрозділу –Дистанції сигналізації та зв’язку Одеса-Сортувальна) звернулась до відповідача з проханням оформити свідоцтво про право власності на об'єкти нерухомого майна. Проте, згідно листа від 21.09.2007р. № 7516вих юридичним управлінням Одеської міської ради надано відповідь про можливість розгляду питання щодо оформлення права власності лише після надання документів, які посвідчують право власності (зокрема, акту державної комісії про прийняття зазначених об’єктів та введення їх в експлуатацію, затверджений у встановленому законом порядку та інших документів).

Так, позивач вказує, що будівництво спірних об’єктів здійснювалося Одеською залізницею самостійно, дані об’єкти були введені в експлуатацію, проте відповідні акти введення до експлуатації вказаних об’єктів відсутні як у позивача так і у Одеської залізниці. При цьому позивач зазначає, що спірні об’єкти розташовані на земельній ділянці, наданій у постійне користування Одеській залізниці для виробничої діяльності згідно Державного акту на право постійного користування землею (серія І-ОД № 000301), виданого на підставі рішення Одеської міської ради від 28.04.2000р. № 1234-ХХІІІ.

Разом з тим, позивач стверджує, що у Одеської залізниці існує право господарського відання відносно спірних об’єктів, а у позивача –право власності. Адже, відповідно до п. 1.1, п. 4.2 статуту Одеської залізниці, остання є статутним державним підприємством, заснованим на державній власності і підпорядкованим Державній адміністрації залізничного транспорту України, що входить до сфери управління Міністерства транспорту та зв’язку України. Майно залізниці є державною власністю і закріплюється за нею на праві повного господарського відання.

Між тим, позивач вважає, що, відмовивши Одеській залізниці в оформленні свідоцтва про право власності держави на спірні об'єкти, відповідач не визнав наявності цього права власності, що відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України дає позивачу право заявити до відповідача позов про визнання права власності на спірне майно за державою Україна в особі позивача, що знаходиться у повному господарському віданні третьої особи.

Таким чином, відмова відповідача здійснити оформлення правовстановлюючих документів і змусила Міністерство транспорту та зв’язку України звернутися до господарського суду з даними позовними вимогами за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Проаналізувавши надані докази в їх сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд доходить висновку про необхідність задоволення позову, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є визнання за державою в особі позивача права власності на нежитлові будівлі - (комора, гараж, бокси гаражу) загальною площею 986,4м2 інвентарний номер 010014, будівлі 1978 року побудови, розташовані за адресою: м. Одеса, 1-а Сортувальна, 38а, що знаходяться в повному господарському віданні Одеської залізниці.

Суд встановив, що Одеська залізниця в особі начальника відокремленого структурного підрозділу –дистанції сигналізації та зв’язку Одеса-Сортувальна зверталась до Одеської міської ради з проханням оформити свідоцтво про право власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: м. Одеса, 1-а Сортувальна, 38а.

Одеською міською радою, а саме її юридичним управлінням була надана відповідь, лист від 21.09.2007 р. за № 7516вих, щодо відсутності підстав для оформлення свідоцтва про право власності Одеської залізниці на об’єкти нерухомого майна, розташовані за вказаною вище адресою. При цьому юридичне управління зазначило, що вичерпний перелік підстав для оформлення права власності на нерухоме майно визначено Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2003р. № 6/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.01.2003р. за реєстраційним № 66/7387 (з наступними змінами та доповненнями).

Разом з тим суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно п. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 326 Цивільного кодексу України визначено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Підстави набуття права власності передбачені статтею 328 Цивільного кодексу України, згідно положень якої право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

До того ж в силу ст. 329 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах не заборонених законом.

Згідно з редакцією ст. 90 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963р. № 1540-VI, що була чинна на момент будівництва спірної споруди, державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.1991р. № 1452-XII „Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави” встановлено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України.

Пунктом 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 15.12.1992р. № 8-92 „Про управління майном, що є у загальнодержавній власності”, що діяв до 18.10.2006р. було покладено на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності, крім майнових комплексів підприємств, установ, організацій, управління якими здійснюють відповідні служби Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України згідно з законодавчими актами України.

Враховуючи вищевикладені положення законодавства, суд вважає, що на момент зведення спірних об’єктів нерухомості вони належали до державної форми власності, оскільки були збудовані засобами Одеської залізниці, яка входила у систему транспорту загального користування УРСР, проте через значну давність з моменту введення об’єктів в експлуатацію акти комісії про введення об'єкта нерухомості в експлуатацію та акти приймання-передачі спірних об'єктів відсутні. При цьому, як вбачається з наявної в матеріалах справи інвентарної картки обліку основних засобів №010014, спірні будівлі з моменту їх будівництва та до теперішнього часу знаходяться на балансі структурного підрозділу Одеської залізниці –дистанції сигналізації та зв’язку Одеса-Сортувальна. До того ж, як з’ясовано судом, вказаний структурний підрозділ за власний рахунок утримує вказане майно, самостійно здійснює його обслуговування та ремонт.

13.07.2000р. відповідно до рішення Одеської міської ради народних депутатів від 28.04.2000р. № 1234-ХХІІІ Одеській залізниці як землекористувачу був виданий Державний акт на право постійного користування землею І-ОД № 000301, яким Одеській залізниці надано у постійне користування землі загальною площею 377,06га в межах згідно з планом землекористування для виробничої діяльності. Як з’ясовано судом, спірні об’єкти нерухомості розташовані на вказаній земельній ділянці, що була надана Одеській залізниці у постійне користування згідно зазначеного Держакту тобто знаходиться у смузі відводу Одеської залізниці.

Також, як вбачається з матеріалів справи, КП „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості” була проведена інвентаризація об’єктів нерухомості, які знаходяться у користуванні Одеської залізниці, в результаті даної інвентаризації був виготовлений технічний паспорт станом на 07.02.2007р., згідно якого загальна площа спірних будівель складає 986,4м2.

Разом з тим відповідно до п. 1.1 статуту Одеської залізниці, затвердженого Наказом Міністерства транспорту України від 29.12.1997р. № 456, із наступними змінами, Одеська залізниця –це створене згідно з статтями 1, 4 Закону України „Про залізничний транспорт” статутне територіально-галузеве об’єднання, засноване на державній власності і підпорядковане Державній адміністрації залізничного транспорту України, що входить до сфери управління Міністерства транспорту України.

Згідно п. 4.1, п. 4.2 статуту Одеської залізниці, майно залізниці становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у балансі залізниці. Майно залізниці є державною власністю і закріплюється за нею на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, залізниця володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому статуту.

Також відповідно до ст. 73 Господарського кодексу України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Положеннями ч. 5 статті 4 Закону України „Про залізничний транспорт” № 273-96/ВР від 04.07.1996р. визначено, що управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності, здійснюється органом управління залізничним транспортом - Державною адміністрацією залізничного транспорту України, підпорядкованим Міністерству транспорту України.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України „Про залізничний транспорт” майно, закріплене за залізницями, підприємствами, установами та організаціями залізничного транспорту загального користування, є загальнодержавною власністю.

Відповідно до ст. 116 Конституції України від 28.06.1996р. Кабінет Міністрів України, зокрема, здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Статтею 1 Закону України „Про управління об'єктами державної власності” від 21.09.2006 року № 185-Vвизначено, що управління об'єктами державної власності –це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до ст. 4 цього Закону суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; Фонд державного майна України; міністерства та інші органи виконавчої влади; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації; юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління корпоративними правами держави; Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Так, з огляду на положення ст.ст. 3, 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності” Міністерство транспорту та зв'язку України є суб'єктом управління майном, що закріплене за Одеською залізницею на праві господарського відання.

У відповідності з положеннями ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред’явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документу, що посвідчує його право власності.

Як вже зазначалось, третя особа в особі свого структурного підрозділу зверталась з проханням до відповідача про оформлення права власності на спірне майно, що підтверджується наявним у матеріалах справи листуванням. Безпосередньо Міністерство транспорту та зв'язку не зверталося до відповідача щодо оформлення права власності держави на спірне майно. Проте, звернення Одеської залізниці в інтересах держави в силу обсягу повноважень, наданих ст. 136 Господарського кодексу України особі, у якої майно перебуває на праві повного господарського відання, були зроблені начальником відокремленого структурного підрозділу –дистанції сигналізації та зв’язку Одеса-Сортувальна (балансоутримувачем спірного майна). Відмовивши Одеській залізниці в оформлені свідоцтва про право власності держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України на об'єкти, відповідач фактично заперечив (не визнав) наявність цього права власності у держави в особі позивача.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд доходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Оцінюючи надані докази в сукупності та враховуючи вищенаведене, господарський суд вважає, що позовні вимоги Міністерства транспорту та зв’язку України про визнання за державою права власності на нежитлові будівлі загальною площею 986,4м2, розташовані за адресою: м. Одеса, 1-а Сортувальна, 38а, що знаходяться в повному господарському віданні Одеської залізниці обгрунтованами та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 75, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Міністерства транспорту та зв’язку України - задовольнити.

2. Визнати право власності за державою Україна в особі Міністерства транспорту та зв’язку України /01135, м. Київ, пр-т Перемоги, 14; код ЄДРПОУ 00017584/ на нежилі приміщення загальною площою 986,4м2 розташовані за адресою: м. Одеса, 1-а Сортувальна, 38а, що знаходяться в повному господарському віданні Одеської залізниці.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя