Рішення № 113729822, 18.09.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2023 року № 320/7101/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М.,

за участю секретаря судового засідання Остапець Д.І.,

представника позивача Саннікова С.Г.

представника відповідача Федчук Б.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції у м. Києві

про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

I. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції у м.Києві, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 17.02.2023 №307 о/с «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих поліцейських ГУНП у м. Києві» в частині застосування до старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції;

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного Управління Національної поліції у м. Києві від 06.03.2023 №351 о/с «Про особовий склад», яким старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 інспектора відділу диспетчерської служби управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУНП у м. Києві з 06 березня 2023 року звільнено зі служби в поліції за п. 6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України);

- поновити старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на посаді інспектора відділу диспетчерської служби управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУПН у м. Києві з 06.03.2023 звільнено зі служби в поліції;

- стягнути з Головного Управління Національної поліції у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.03.2023 по день поновлення на посаді;

- рішення суду в частині поновлення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на посаді інспектора відділу диспетчерської служби управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного Управління Національної поліції у м. Києві з 06.03.2023 та в частині стягнення заробітної плати та додаткової винагороди за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, звернути до негайного виконання.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про необ`єктивність проведеного службового розслідування та недоведеність вчинення ним жодних порушень дисципліни, та вважає, що підстави для притягнення його до дисциплінарної відповідальності відсутні.

У судовому засіданні позовні вимоги підтримав. Вказує, що по кримінальному провадженню, згідно з яким він отримав підозру, не винесено ніякого вироку, що свідчить про те, що його не можна звільнити у зв`язку з оголошенням підозри.

Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві. Пояснив, що позивач порушив службову дисципліну, в тому числі за порушення пунктів 13,15, 19 розділу І функціональних обов`язків, що виразилось у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 303 Кримінального кодексу України.

У судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 24.03.2023 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 20.04.2023 о 14:30.

20.04.2023 у судове засідання прибули сторони. У зв`язку з необхідністю одержання нових доказів, відкладено розгляд справи на 04.05.2023 о 14:00.

04.05.2023 у судове засідання прибули сторони. В адміністративній справі оголошено перерву до 22.05.2023 для надання додаткових доказів.

22.05.2023 у судове засідання прибули сторони. Суд на місці ухвалив закінчити підготовче судове засідання а перейти до розгляду справи по суті на 22.06.2023.

22.06.2023 у судове засідання прибули сторони. В адміністративній справі оголошено перерву до 27.07.2023 для надання додаткових доказів. Допитаний в якості свідка ОСОБА_2

27.07.2023 у судове засідання прибули сторони. В адміністративній справі оголошено перерву до 24.08.2023 для надання додаткових доказів. Допитана в якості свідка ОСОБА_3

24.08.2023 у судове засідання прибули сторони. В адміністративній справі оголошено перерву до 18.09.2023 для надання додаткових доказів.

18.09.2023 у судове засідання прибули сторони.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

З 14.02.2008 по 06.01.2015 позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 07.11.2015 перебував на службі в Національній поліції України.

Наказом ГУНП у м. Києві від 13.01.2023 №47 о/с позивача призначено на посаду інспектора відділу диспетчерської служби управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУНП у м. Києві.

Наказом ГУНП у м. Києві від 06.03.2023 №351 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції згідно з пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», у зв?язку із реалізацією дисциплінарного стягнення, накладеного наказом ГУНП у м. Києві від 17.02.2023 №307 о/с «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих поліцейських ГУНП у м. Києві».

Підставою проведення службового розслідування, за результатами якого сформовано накази ГУНП у м. Києві від 17.02.2023 №307 о/с та від 06.03.2023 №351 o/с слугувала інформація про наявність досудового розслідування у кримінальному провадженні №42022100000000303 від 22.06.2022, відкритого за ознаками кримінальних правопорушень, за які передбачено відповідальність згідно статей 255, 302, 303 КК України.

01.02.2023 позивачу повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч.2 ст.303 КК України, 09.02.2023 обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

В 2014 році позивач зареєструвався на платформі Uklon, за допомогою якої періодично у вільний від служби час надавав послуги з перевезення пасажирів (таксі). Інформацію про замовлення з перевезення пасажирів позивач отримував безпосередньо від диспетчера таксі Uklon, проте, під час надання послуг по перевезенню, на прохання пасажирів, залишав їм свій номер телефону для подальшого можливого виклику таксі. На час перевезення пасажирів позивач не перебував у форменому одязі працівника поліції, не виконував свої функціональні обов?язки по несенню служби, оскільки перебував поза службою.

Вважає застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції протиправним, оскільки жодного дисциплінарного проступку, за вчинення якого до позивача могло б бути застосоване найсуворіше дисциплінарне стягнення він не вчиняв, службове розслідування, яке передувало звільненню, вважає проведеним однобоко, упереджено, а накладене дисциплінарне стягнення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку з чим, звернувся з позовом до суду.

V. Норми права, які застосував суд

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VIII від 2 липня 2015 року (далі Закон України № 580-VІІ).

Згідно з пунктом 1 ч. 1 ст. 18 Закону України № 580-VІІ поліцейський зобов`язаний, зокрема неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського.

Частиною 1 статті 59 Закону України №580-VІІ визначено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Статтею 64 Закону України №580-VІІ визначена Присяга працівника поліції такого змісту:

«Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки».

Відповідно до частини 1, 2 статті 19 Закону України №580-VІІ у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII (далі Дисциплінарний статут).

Відповідно до частини 1 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України службова дисципліна дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Приписами пунктів 1, 3 ч. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту передбачено, що службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію», зобов`язує поліцейського, зокрема

бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України;

утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини.

Крім того, нормами абз. 1 п. 1 розділу ІІ та п. 3 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 №1179 передбачено, що під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен:

неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського.

Отже, Закон України «Про Національну поліцію», Правила етичної поведінки поліцейських вимагають від кожного співробітника суворо та неухильно дотримуватись Конституції України, законів України, Присяги поліцейського, виконання вимог статутів, нормативних актів Міністерства внутрішніх справ України, працівник поліції має бути прикладом безумовного дотримання вимог законів та службової дисципліни в професійній діяльності.

Положеннями ст. 11 Дисциплінарного статуту передбачено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Стаття 12 Дисциплінарного статуту Національної поліції України визначає, що дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.

Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.

Згідно з ч. 1-4 ст. 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.

Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Службове розслідування проводиться та має бути завершено не пізніше одного місяця з дня його призначення керівником (ч. 1 ст. 16 Дисциплінарного статуту).

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Дисциплінарного статуту у разі потреби за вмотивованим письмовим рапортом (доповідною запискою) голови дисциплінарної комісії, утвореної для проведення службового розслідування, його строк може бути продовжений наказом керівника, який призначив службове розслідування, або його прямим керівником, але не більш як на один місяць. При цьому загальний строк проведення службового розслідування не може перевищувати 60 календарних днів.

Частинами 7, 8 ст. 19 Дисциплінарного статуту визначено, що у разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.

Під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Згідно з ч. 3 ст. 13 Дисциплінарного статуту до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

VI. Оцінка суду

Дисциплінарна відповідальність поліцейського виникає у разі вчинення ним дисциплінарного проступку, який доведений матеріалами службового розслідування. У свою чергу висновок за результатами службового розслідування має містити повне та об`єктивне дослідження обставин скоєння дисциплінарного проступку та встановлення наявності (або відсутності) вини порушника.

Законодавець чітко визначив, що підставою для застосування до поліцейського дисциплінарних стягнень, перелік яких визначений у статті 13 Дисциплінарного статуту, є вчинення таким поліцейським дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії чи бездіяльності поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018 №893.

Згідно з розділом VI Порядку № 893 зібрані під час проведення службового розслідування матеріали та підготовлені дисциплінарною комісією документи формуються нею у справу.

Підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин. Висновок службового розслідування готує і підписує дисциплінарна комісія.

Отже, підставою для накладення дисциплінарного стягнення є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях поліцейського ознак дисциплінарного проступку, зокрема протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв`язку між ним і дією (бездіяльністю) порушника дисципліни.

Обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини поліцейського, з`ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого начальник вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні поліцейського складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, вирішує питання щодо наявності чи відсутності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтовуючи при цьому своє рішення у відповідному наказі, у тому числі в частині обрання виду стягнення.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 01.02.2023 до управління головної інспекції ГУНІ у м. Києві надійшла інформація про те, що цього ж дня працівниками Київської міської прокуратури спільно з працівниками Служби безпеки України, у рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні від 22.06.2022 №42022100000000303 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених статтями 255, 302, 303 Кримінального кодексу України, з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини кримінального правопорушення, відшукання та вилучення речових доказів у приміщенні управління міграційної поліції ГУНП у м. Києві було проведено невідкладний обшук у службовому кабінеті, який закріплений за начальником четвертого відділу (боротьби з сексуальною експлуатацією) управління міграційної поліції ГУНП у м. Києві майором поліції ОСОБА_4 , а також було проведено невідкладний обшук за місцем проживання інспектора відділу диспетчерської служби управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 .

01.02.2023 наказом ГУНП у м. Києві №274 призначено службове розслідування по даному факту.

Як вбачається із матеріалів службового розслідування, 01.02.2023 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 303 Кримінального кодексу України.

09.02.2023 ухвалою Печерського районного суду м. Києва обрано міру запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у період доби з 20.00 до 08.00 години, строком до 31.03.2023.

З наявних в матеріалах справи пояснень позивача установлено, що 01.02.2023 він знаходився за місцем мешкання, яке він орендує, за адресою: АДРЕСА_1 (на теперішній час - АДРЕСА_2 ). О 08.00 він відвіз свого сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є інвалідом І групи, підрупи А з народження, до спецшколи. Після чого, він спільно із дружиною - ОСОБА_6 , яка знаходиться на п?ятому місяці вагітності, поїхали до лікарні, де знаходились близько півтори-двох годин. Після лікарні він відвіз дружину на роботу до ТОВ КЦУ. Під час того, як він повертався з роботи дружини додому, йому на мобільний телефон зателефонував невідомий чоловік, який відрекомендувався працівником СБУ, та повідомив, що чекає його біля будинку для розмови, але з приводу чого не повідомив. Приблизно через 20-30 хвилин, об 11.00, він під?їхав до будинку, де біля п?ятого парадного стояли п?ять чоловіків у цивільному одязі без знаків розрізнення. Підійшовши до вказаних чоловіків, один з них відрекомендувався працівником СБУ, а другий чоловік - прокурором Київської міської прокуратури. Також вказані чоловіки надали йому для ознайомлення посвідчення (прізвища та посади не пам?ятає) та повідомили, що він проходить свідком у кримінальному провадженні, однак за яким фактом відкрито кримінальне провадження не пояснили. Разом з цим, йому повідомили, що у його квартирі буде проведено обшук. Після вказаної розмови він зателефонував адвокату, після приїзду якого всі присутні піднялись на перший поверх вказаного парадного. У подальшому на запитання адвоката щодо наявності документів та законних підстав для проведення вказаного обшуку прокурор відповів, що вказана слідча дія є невідкладною. Після тривалої розмови у під?їзді, близько 13.40, він відчинив двері квартири, тому що працівник СБУ повідомив, що у разі ненадання доступу до квартири, двері буде зламано. Також додав, що серед присутніх п?ятьох чоловіків двоє були понятими. Після чого усі присутні зайшли до квартири, два працівника СБУ та прокурор Київської міської прокуратури провели обшук у квартирі, за результатами якого нічого не вилучалося. Однак, під час проведення обшуку прокурор забрав у нього мобільний телефон. Під час проведення обшуку додому приїхала його дружина, яка знаходилась у під`їзді. Після обшуку за місцем його проживання, близько 15.00, він взяв у дружини мобільний телефон та про вказану надзвичайну подію негайно доповів начальникові ВДС УОАЗОР ГУНП у м. Києві полковнику поліції ОСОБА_2 . Після чого він спільно із працівниками СБУ та прокуратури, на вимогу останніх, поїхав до Київської міської прокуратури, що розташована по вул. Антоновича, 114 у м. Києві, де вже інший прокурор (прізвища не пам`ятає), приблизно через чотири-п`ять годин очікування, повідомив йому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 303 Кримінального кодексу України. Після отримання примірника підозри він повернувся додому.

У судовому засіданні позивач пояснив, що дисциплінарна комісія в ході службового розслідування не встановила в його діях ознак дисциплінарного проступку, натомість притягнула його до найсуворішої дисциплінарної відповідальності лише на підставі інформації, яка є предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні.

Однак, висновок службового розслідування, як і оскаржувані накази, не містять тверджень про застосування до позивача дисциплінарного стягнення за підозру у злочині. Як встановлено судом, позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за недотримання службової дисципліни, в тому числі за порушення пунктів 13, 15, 19 розділу І функціональних обов?язків, що виразилось у вчиненні незаконних дій, які призвели до оголошення останньому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 303 Кримінального кодексу України, порушенні функціональних обов?язків, службової дисципліни та законності, що негативно вплинуло на імідж Національної поліції України.

У своєму позові та в ході судового розгляду позивач наголошує на тому, що висновки службового розслідування є передчасними та такими, що порушують принцип доведеності вини, передбачений статтею 62 Конституції України, відповідно до якого особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Окремо суд звертає увагу, що позивач не наводить, ані пояснень обставин справи, що слугували предметом службового розслідування, ані заперечень щодо фактів, що стали доказами неналежного виконання своїх службових обов`язків та потягли за собою дисциплінарне стягнення.

Допитана в якості свідка член дисциплінарної комісії - заступник начальника ВСР УГІ ГУНП у м. Києві ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснила, що позивач при проведенні службового розслідування надавав пояснення про день коли йому вручили підозру, що в позивача був проведений обшук, однак конкретно з приводу обставин кримінальної справи позивач нічого не пояснив.

Також ОСОБА_3 повідомила, що у зв`язку з тим, що кримінальна справа набула суспільного розголосу та небувалого резонансу, а позивач є учасником цієї кримінальної справи та йому вручено підозру, відтак така поведінка поліцейського є недопустимою, суперечить інтересам служби, позаяк позивач присягнув з гідністю нести високе звання поліцейського (стаття 64 Закону України "Про національну поліцію"), а натомість вчинив проступок, який дискредитує органи поліції та поліцейських в цілому.

Свідчення ОСОБА_7 також знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду - матеріали справи містять копії численних публікацій у газетах та з мережі Інтернет, які були додані до відзиву відповідачем, що в свою чергу свідчить про підрив до авторитету поліції.

Отже, суд доходить висновку, що позивач фактично виражає незгоду із обраним видом дисциплінарного стягнення. Водночас, не оскаржує підозру, яку йому оголошено та вручено.

Матеріали справи також не містять докази оскарження підозри у кримінальному провадженні. Таких доказів позивач і не надав до суду.

Крім того, будь-яких належних доказів невідповідності встановлених службовим розслідуванням фактів дійсним обставинам справи позивачем не наведено, а судом під час розгляду справи - не встановлено.

Що стосується посилань позивача на відсутність результатів досудового розслідування, як на доказ відсутності в його діях дисциплінарного проступку, суд вважає його безпідставним, зважаючи на таке.

Так, рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача ґрунтується на самостійних правових підставах.

Наявність чи відсутність в діях позивача складу кримінального правопорушення не спростовують факту вчинення останнім дисциплінарного проступку, що став підставою для звільнення з поліції останнього.

Крім того, наявність або відсутність в діях позивача складу кримінального правопорушення, тобто відсутність або наявність підстав для притягнення до кримінальної відповідальності, не є підставою для звільнення останнього від дисциплінарної відповідальності та ніяким чином не може ототожнюватись з наявністю фактів порушення службової дисципліни, тобто дисциплінарною відповідальністю, до якої було притягнуто останнього.

У ході службового розслідування комісія не вирішувала питання про обґрунтованість обвинувачення позивача , яке здійснюється в межах досудового розслідування, а лише перевіряла дотримання позивачем вимог, що пред`являються до поліцейських та наявності в діях позивача дисциплінарного проступку.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про Національну поліцію», у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону; згідно з ч.2 ст.5 Дисциплінарного статуту поліцейські, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом.

Суд вважає, що рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача ґрунтується на самостійних правових підставах.

Набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення є підставою для звільнення поліцейського зі служби відповідно до п. 10 ч. 1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію».

Суд вважає, що сама підозра у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 303 Кримінального кодексу України слід вважати як скоєння поліцейським проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету органів поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

Згідно з функціональними обов`язками позивача, до службових обов`язків останнього відноситься дотримання службової дисципліни, недопущення дій, які підривають авторитет Національної поліції України, та виконання вимог Закону України "Про Національну поліцію", Дисциплінарного статуту Національної поліції України, нормативних актів МВС України, Національної поліції України та ГУНП у м. Києві.

Отже, суд погоджується з відповідачем, що такими діями ОСОБА_1 порушив вимоги пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України "Про Національну поліцію", пунктів 1, 6 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року №2337-VIII, Присяги поліцейського та пунктів 13, 15, 19 розділу І функціональних обов?язків.

Також суд бере до уваги та погоджується з відповідачем, що вказана надзвичайна подія за участю ОСОБА_4 та ОСОБА_1 набувши суспільного резонансу та значного розголосу у засобах масової інформації, паплюжить імідж Національної поліції України та підриває авторитет поліції серед населення.

Що стосується надання позивачем послуг з перевезення пасажирів, суд зазначає таке.

У своєму позові позивач стверджував, що в 2014 році він зареєструвався на платформі uklon, за допомогою якої періодично у вільний від роботи час надавав послуги з перевезення пасажирів (таксі). Причиною для пошуку підробітку позивач вказав інвалідність дитини.

В ході судового розгляду позивач змінив свої покази, вказавши, що за свої послуги з перевезення пасажирів останній не встановлював ціну, це була вдячність.

У судовому засіданні представник відповідача зауважив, що позивач у своїх поясненнях під час проведення службового розслідування не повідомляв, що з 2014 року був зареєстрований на платформі uklon, хоча з 2008 року проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 2015 перебував на службі в Національній поліції України.

Допитаний в якості свідка безпосередній керівник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні пояснив, що позивач "підпрацьовував" у службі таксі на власному авто, а також підтвердив, що йому відомо про підозру позивачу за перевезення жінок, які надавали платні сексуальні послуги. Також додав, що додаткова оплачувана робота не сумісна з роботою поліцейського та це прямо заборонено Законом.

Позивач підтвердив свідчення ОСОБА_2 .

Згідно із приписами статті 66 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський не може під час проходження служби займатися іншою оплачуваною діяльністю, крім науково-педагогічної, наукової або творчої.

Частиною 1 статті 25 Закону України «Про запобігання корупції» (далі Закон № 1700-VII) встановлено, що особам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, забороняється займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.

Відповідно до підпункту «з» пункту 1 частини 1 статті 3 Закону №1700-VII суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є поліцейські.

Таким чином, служба в поліції є несумісною з роботою в службі таксі.

Отже, суд висновує, що позивач був обізнаний про пряму заборону сумісництва з роботою поліцейського, оскільки він приховав факт своєї реєстрації на платформі uklon та не надав цієї інформації під час службового розслідування.

Також варто зауважити, що з тексту Присяги поліцейського, яку позивач складав при прийнятті на службу, вбачається неухильне дотримання поведінки, а також визначено, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги.

Невиконання чи неналежне виконання поліцейським службової дисципліни є дисциплінарним проступком, вчинення якого є підставою для дисциплінарної відповідальності.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05.03.2020 у справі №815/4478/16.

Верховним Судом у постанові від 02.10.2018 у справі №815/4463/17 сформована правова позиція щодо того, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги. Під порушення Присяги працівника поліції слід розуміти скоєння працівником поліції проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

Суд звертає увагу й на те, що як охоронець громадського порядку, держава має моральне зобов`язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (рішення ЄСПЛ від 19.06.2001 у справі «Звежинський проти Польщі» (заява №34049/96), рішення ЄСПЛ від 19.04.2007 у справі «Вільхо Ескелінен та інші проти Фінляндії» (заява №63235/00).

Таким чином, у ході проведення службового розслідування, на підставі зібраних документів та пояснень, приймаючи до уваги всі обставини, враховані під час проведення службового розслідування, доходимо висновку, що у діях інспектора відділу диспетчерської служби управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління Національної поліції у м. Києві старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 установлено порушення вимог пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України "Про Національну поліцію", пунктів 1, 6 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року №2337-VIII, Присяги поліцейського та пунктів 13, 15, 19 розділу І функціональних обов`язків. до інспектора відділу диспетчерської служби управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління Національної поліції у м. Києві старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення із служби в поліції.

Відповідно до п. 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ від 09.11.2016 №1179, під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен: неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами; поважати і не порушувати права та свободи людини, до яких, зокрема, відносяться права: на життя; на повагу до гідності; на свободу та особисту недоторканність; недоторканність житла; на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; на свободу світогляду і віросповідання; володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; на мирні зібрання; на свободу пересування, вільний вибір місця проживання; інші права, які передбачені Конституцією та законами України, міжнародними договорами України; у кожному окремому випадку обирати той захід з-поміж заходів, передбачених законодавством України, застосування якого призведе до настання найменш негативних наслідків; неухильно дотримуватись антикорупційного законодавства України, обмежень, пов`язаних зі службою в Національній поліції України, визначених Законами України "Про Національну поліцію", "Про запобігання корупції" та іншими актами законодавства України; виявляти повагу до гідності кожної людини, справедливо та неупереджено ставитися до кожного, незважаючи на расову чи національну приналежність, мову, стать, вік, віросповідання, політичні чи інші переконання, майновий стан, соціальне походження чи статус, освіту, місце проживання, сексуальну орієнтацію або іншу ознаку, не допускати дискримінації в будь-якій формі; поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати; контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку; мати охайний зовнішній вигляд, бути у встановленій формі одягу; дотримуватися норм ділового мовлення, не допускати використання ненормативної лексики; зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків; інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Отже, законодавець висуває підвищені вимоги до поліцейського, що пов`язано з особливим статусом Національної поліції, а також спрямованістю діяльності поліції на служіння суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, підтримання публічної безпеки і порядку. У свою чергу, недотримання поліцейським вищезазначених вимог є дисциплінарним проступком, за вчинення якого до порушника застосовуються заходи дисциплінарного стягнення.

Враховуючи встановлені службовим розслідуванням обставини, суд вважає, що вони в достатній мірі підтверджують факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку.

У відповідності до ст. 12 Дисциплінарного статуту одним з видів дисциплінарного стягнення є звільнення з органів внутрішніх справ.

Позивач звільнений зі служби відповідно до п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби).

Так, поняття «службова дисципліна» включає у себе не лише обов`язок особи належним чином виконувати свої службові обов`язки, а і обов`язок дотримуватися положень чинного законодавства та Присяги.

Таким чином, позивач, у силу своїх службових обов`язків, був зобов`язаний не допускати дій, що ганьблять звання працівника поліції або підривають авторитет поліції, інших стосунків, які носять корисливий або протиправний характер.

Відповідно до вимог ст.ст. 3, 8, 13 Дисциплінарного статуту визначення виду дисциплінарного стягнення, яке необхідно накласти на поліцейського, є переважним (дискреційним) правом начальника відповідача.

На переконання суду, встановлені в ході службового розслідування обставини дійсно свідчать про вчинення позивачем дій, які знижують авторитет поліції, викликають недовіру до поліцейських, оскільки перебуваючи на службі у поліції, позивач допустив дії, які порочать звання поліцейського.

Тобто, така поведінка поліцейського є недопустимою, суперечить інтересам служби, позаяк позивач присягнув з гідністю нести високе звання поліцейського (стаття 64 Закону України "Про національну поліцію"), а натомість вчинив проступок, який дискредитує органи поліції та поліцейських в цілому.

Суд доходить висновку про обґрунтованість застосування до позивача дисциплінарного стягнення у виді звільненні зі служби в поліції. На думку суду, дисциплінарне стягнення застосовано з метою, з якою надано відповідне повноваження, зокрема, для недопущення проходження служби поліцейськими, які дискредитують Національну поліцію. Також суд вважає, що застосоване дисциплінарне стягнення є пропорційним до вчиненого порушення.

За приписами частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися й позиції, висловленої у рішенні Європейського Суду з прав людини у п. 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Позивачем не надано суду достатніх та належних доказів щодо обґрунтованості своїх позовних вимог.

Суд приходить до висновку що, відповідачем правомірно обрано позивачу такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення з поліції, адже вчинений позивачем проступок та його дії є такими, що дискредитують звання поліцейського і негативно впливає на рівень авторитету та довіри до органів Національної поліції з боку суспільства, а тому такий захід дисциплінарного впливу застосовано відповідачем обґрунтовано, розсудливо, пропорційно, тобто з урахуванням балансу між несприятливими наслідками та цілями, на досягнення яких він спрямований.

З урахуванням приписів ч.2 ст.2 КАС України суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності приходить до висновку, що накази від 17.02.2023 №307 о/с «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих поліцейських ГУНП у м. Києві» та від 06.03.2023 №351 о/с «Про особовий склад» прийняті ГУНП в м. Києві обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, розсудливо, а отже є правомірними і не підлягають скасуванню.

Позовні вимоги позивача щодо поновлення його на посаді в поліції та стягнення на його користь грошового забезпечення за час вимушеного прогулу не можуть бути задоволені, оскільки є похідними від позовних вимог про визнання протиправними і скасування наказів ГУНП в м. Києві від 17.02.2023 №307 о/с «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих поліцейських ГУНП у м. Києві» та від 06.03.2023 №351 о/с «Про особовий склад».

Аналогічне застосування норм права відображено у постановах Третього апеляційного адміністративного суду, наприклад: від 14.02.2023 у справі №280/3455/22; від 15.02.2023 у справі №280/3750/22.

У ст.19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як зазначено у ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням з`ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими.

VII. Висновок суду

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

VIII. Розподіл судових витрат

Доказів понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять, у зв`язку з чим їх розподіл судом не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного суду відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення- 26 вересня 2023 р.