Рішення № 113729790, 26.09.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2023 року № 320/11119/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Нью Енерджі Юкрейн

до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг

про визнання протиправним та скасування постанови,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Нью Енерджі Юкрейн з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, у якому просить суд:

- визнати протиправною та нечинною постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 17 листопада 2022 року №1509 «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 25 лютого 2022 року №332».

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в умовах воєнного стану в України, у зв`язку із військовою агресією російської федерації, у багатьох постачальників, в тому числі і у позивача, існують об`єктивні підстави або причини, які не залежать від них особисто, що в будь-який момент можуть призвести до віднесення того чи іншого постачальника до статусу «Дефолтний» при тривалості статусу «Переддефолтний» більше двох робочих днів.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. Вважає, що оскаржувана постанова повинна забезпечувати стабільне функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії під час особливого періоду та не мати переваг одних постачальників електричної енергії перед іншою категорією постачальників, тим більше, в умовах російської агресії та періоду дії воєнного стану в Україні, адже споживачі електричної енергії повинні отримувати ресурс від усіх категорій постачальників безперебійно, повно та якісно, а переваги одних категорій постачальників перед іншими є недопустимим та такими, що порушують основні принципи діяльності НКРЕКП як Регулятора ринку електричної енергії, встановлені статтею 4 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», у тому числі, законності, справедливості, прогнозованості, неупередженості та об`єктивності під час прийняття рішень, недопущення дискримінації, відповідальності за прийняті рішення.

Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Вважає, що викладені в позові підстави є такими, що не ґрунтуються на вимогах матеріального права, оскільки позивачем не наведено обґрунтованих пояснень та не надано жодних доказів, які свідчили б про те яким чином оскаржувана постанова №332 порушує його законні права та інтереси.

У судовому засіданні представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити. Пояснив, що спірна постанова не містить норм права, крім того, має обмежене коло осіб, на якого вона поширює свою дію, та строк дії якої визначений на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, і передбачає настанови, які спрямовані на забезпечення безперервного постачання електричної енергії та, відповідно, стабільної діяльності учасників ринку електричної енергії (є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), а тому при її прийнятті не могли бути порушені принципи регуляторної політики, визначені статтею 4 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», як про те безпідставно зазначає позивач. Отже, підстав для задоволення позову немає.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 11.04.2023 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 04.05.2023.

Ухвалою суду від 02.05.2023 задоволено клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

04.05.2023 у судове засідання прибули сторони. У зв`язку з необхідністю одержання нових доказів, відкладено розгляд справи на 05.06.2023.

Ухвалою суду від 05.06.2023 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

05.06.2023 у судове засідання не прибув представник позивача. Суд на місці ухвалив перенести судове засідання на 26.06.2023.

Ухвалою суду від 26.06.2023 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

26.06.2023 у судове засідання не прибув представник позивача. Суд на місці ухвалив закінчити підготовче судове засідання та перейти до розгляду справи по суті на 03.08.2023.

Ухвалою суду від 03.08.2023 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

03.08.2023 у судове засідання прибули сторони.

Від сторін надійшли заяви про розгляд справи у порядку письмового провадження. Суд на місці ухвалив, подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Позивач є учасником ринку електричної енергії та здійснює свою діяльність на підставі ліцензії, виданої згідно з постановою НКРЕКП від 03 жовтня 2019 року №2031 «Про видачу ліцензій з постачання електричної енергії споживачу ТОВ «АТБ ЕНЕРГО», ТОВ «БІЗНЕС-ІНВЕСТМЕНТ», ТОВ «ЕНЕРГОБАЗІС», ТОВ «ІЕК «M2», ТОВ «ІНТЕРБІС», ТОВ «НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН», ТОВ «ТАЙГЕР ОИЛ», ТОВ «УКРЕНЕРГО-ТРЕЙД», ТОВ «ШОСТКИНСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО «ХАРКІВЕНЕРГОРЕМОНТ».

Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 25.02.2022 прийнято постанову №332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду».

17 листопада 2022 року відповідач на екстреному засіданні прийняв постанову №1509, якою внесено зміни до постанови №332, вживши низку регуляторних заходів, спрямованих на учасників ринку електричної енергії, до яких відноситься позивач.

Відповідно до п. 89 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» (далі -Закон №2019-XIII»), сторона, відповідальна за баланс, - учасник ринку, зобов?язаний повідомляти та виконувати свої погодинні графіки електричної енергії (та/або балансуючої групи) відповідно до обсягів купленої та/ або проданої електричної енергії та фінансово відповідальний перед оператором системи передачі за свої небаланси (та/або небаланси балансуючої групи).

Згідно з ч. 1, 2, 4, 5 ст. 70 Закону №2019-XIII, усі учасники ринку, крім споживачів, які купують електроенергію за договором постачання електричної енергії споживачу, несуть відповідальність за свої небаланси електричної енергії.

З метою врегулювання небалансів з оператором системи передачі учасник ринку має стати стороною, відповідальною за баланс, або передати свою відповідальність іншій стороні, відповідальній за баланс, шляхом входження до балансуючої групи.

Оператор системи передачі врегульовує небаланси електричної енергії із сторонами, відповідальними за баланс, у порядку, визначеному цим Законом та правилами ринку.

Врегулюванням небалансів електричної енергії є вчинення стороною, відповідальною за баланс, правочинів щодо купівлі-продажу електричної енергії з оператором системи передачі в обсягах небалансів електричної енергії за цінами небалансів, визначеними відповідно до правил ринку.

Купівля-продаж електричної енергії з метою врегулювання небалансів електричної енергії сторони, відповідальної за баланс, здійснюється між стороною, відповідальною за баланс, та оператором системи передачі за договором про врегулювання небалансів.

У зв?язку із цим, на підставі укладення відповідного договору про врегулювання небалансів із оператором системи передачі (ОСП) - ПрАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО», позивач став стороною, відповідальною за баланс (СВБ).

Положення постанови №1509 безпосередньо впливають на правовідносини СВБ та ОСП на ринку електричної енергії. Так нею передбачено введення нових положень до постанови №332, в частині «формування та надсилання позапланового рахунка СВБ у разі наявності інформації щодо накладення арешту на банківський рахунок СВБ», обов?язку СВБ оплатити такий рахунок у певні строки, а також набуття нею статусу «Дефолтний» у відповідності до Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №307 (далі - «Правил ринку») у разі несплати вчасно та в повному обсязі трьох позапланових рахунків протягом 30 календарних днів з дня виставлення першого позапланового рахунку.

Зважаючи, що постанову №1509 було прийнято протиправно, без дотримання процедури визначеної законом як для загальних рішень НКРЕКП, так і тих, що мають ознаки регуляторного акта, та з порушенням Закону України «Про ринок електричної енергії» (далі Закон про ринок), позивач звернувся з позовом.

V. Норми права, які застосував суд

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення визначає Закон України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» від 22.09.2016 №1540-VIII (далі - Закон №1540-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №1540-VIII Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України.

Регулятор є колегіальним органом, що здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг

Відповідно до статті 2 Закону №1540-VIII Регулятор здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема:

1) у сфері енергетики:

діяльності з виробництва, передачі, розподілу, постачання електричної енергії;

діяльності з організації купівлі-продажу електричної енергії на ринку «на добу наперед» та внутрішньодобовому ринку, забезпечення купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, трейдерської діяльності.

Відповідно до статті 3 Закону №1540-VIII Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.

Регулятор здійснює державне регулювання шляхом, зокрема, нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом.

Основними завданнями Регулятора є забезпечення ефективного функціонування та розвитку ринків у сферах енергетики та комунальних послуг.

Відповідно до статті 17 Закону №1540-VIII для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор, зокрема, приймає обов`язкові до виконання рішення з питань, що належать до його компетенції.

Крім того, Регулятор має право, зокрема, приймати рішення з питань, що належать до його компетенції, які є обов`язковими до виконання.

Регулятор здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема, у сфері енергетики: діяльності з виробництва, передачі, розподілу, постачання електричної енергії; діяльності з організації купівлі-продажу електричної енергії на ринку «на добу наперед» та внутрішньодобовому ринку.

VI. Оцінка суду

Правовий статус Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення визначає Закон України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» від 22.09.2016 №1540-VIII (далі - Закон №1540-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №1540-VIII Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України.

Регулятор є колегіальним органом, що здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг

Відповідно до статті 2 Закону №1540-VIII Регулятор здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема:

1) у сфері енергетики:

діяльності з виробництва, передачі, розподілу, постачання електричної енергії;

діяльності з організації купівлі-продажу електричної енергії на ринку «на добу наперед» та внутрішньодобовому ринку, забезпечення купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, трейдерської діяльності.

Відповідно до статті 3 Закону №1540-VIII Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.

Регулятор здійснює державне регулювання шляхом, зокрема, нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом.

Основними завданнями Регулятора є, серед іншого, забезпечення ефективного функціонування та розвитку ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; сприяння ефективному відкриттю ринків у сферах енергетики та комунальних послуг для всіх споживачів і постачальників забезпечення недискримінаційного доступу користувачів мереж/трубопроводів; сприяння інтеграції ринків електричної енергії, природного газу України з відповідними ринками інших держав, зокрема в рамках Енергетичного Співтовариства, співпраці з Радою регуляторів Енергетичного Співтовариства, Секретаріатом Енергетичного Співтовариства та національними регуляторами енергетики інших держав; забезпечення захисту прав споживачів товарів, послуг у сферах енергетики та комунальних послуг щодо отримання цих товарів і послуг належної якості в достатній кількості за обгрунтованими цінами; сприяння транскордонній торгівлі електричною енергією та природним газом, забезпечення інвестиційної привабливості для розвитку інфраструктури; реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг; інші завдання, передбачені законом.

Згідно зі статтею 14 Закону про НКРЕКП Регулятор на своїх засіданнях розглядає та приймає рішення з питань, що належать до його компетенції. Рішення Регулятора є обов?язковими до виконання суб?єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг.

Відповідно до статті 17 Закону про НКРЕКП для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор, зокрема, приймає обов?язкові до виконання рішення з питань, що належать до його компетенції; здійснює моніторинг та аналіз ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; встановлює державні регульовані ціни і тарифи на товари (послуги) суб?єктів природних монополій та інших суб?єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані Регулятору законом; контролює виконання операторами систем передачі та розподілу, операторами газотранспортної та газорозподільних систем, іншими суб?єктами ринків електричної енергії і природного газу, а у відповідних випадках - власниками систем їхніх зобов?язань відповідно до закону.

Отже, НКРЕКП наділена законодавчо визначеними повноваженнями приймати рішення для забезпечення ефективного функціонування ринку електричної енергії, з метою досягнення балансу інтересів всіх учасників ринку та забезпечення енергетичної безпеки.

Вищевикладене також встановлено Окружним адміністративним судом м. Києва у рішенні від 05.09.2022 по справі №640/7129/22 «Так, в межах своїх повноважень, визначених Законом №1540-VIII відповідачем 25.02.2022 було прийнято постанову №332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду».

При цьому, Регулятор здійснює державне регулювання шляхом:

1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані

Регулятору законом;

2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг;

3) формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом;

4) державного контролю та застосування заходів впливу;

5) використання інших засобів, передбачених законом.

Водночас, згідно з частиною восьмою статті 16 Закону України «Про ринок електричної мергії» (далі Закон про ринок) в умовах особливого періоду електроенергетичні підприємства діють згідно із законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та державної політики в електроенергетичному комплексі, які регулюють функціонування елетроенергетики в умовах особливого періоду.

Водночас, ураховуючи Указ Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), відповідно до Закону про ринок та Закону про НКРЕКП, протоколи нарад за участі представників Міністерства енергетики України та НКРЕКП, а також Ураховуючи пропозиції учасників ринку електричної енергії, з метою забезпечення надійного, безпечного постачання електричної енергії та стабілізації ситуації на ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану, а також швидкого реагування на ситуацію в умовах воєнного стану, НКРЕКП прийнято постанову від 25.02.2022 №332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану»

Разом з тим, 17.11.2022, НКРЕКП було прийнято постанову №1509, згідно з якою передбачено, що Оператор систем передачі (далі - ОСП (у ролі Адміністратора розрахунків (далі - АР) щодня здійснює перевірку наявних даних щодо діяльності сторони, відповідальної за баланс (далі - СВБ), та забезпечує формування та надсилання позапланового рахунка СВБ у разі наявності інформації щодо накладення арешту на банківський рахунок СВБ.

З метою запобігання зростання заборгованості на ринку електричної енергії, постановою №1509 передбачено, що у разі якщо учасник тричі протягом 30 днів не здійснює сплату виставлених позапланових рахунків, то такий учасник набуває статусу «Дефолтний».

Такі зміни створюють додаткові стимули для учасників ринку вчасно розраховуватись за електричну енергії та не накопичувати заборгованість.

Отже, постанова №1509, має на меті забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії в період дії в Україні воєнного стану.

До повноважень Регулятора на ринку електричної енергії належить здійснення моніторингу функціонування ринку електричної енергії та його сегментів та виконання функцій та обов`язків учасників ринку електричної енергії відповідно до положень Закону України «Про ринок електричної енергії» та інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.

Також, відповідно до Закону про ринок, Регулятор має право: видавати обов`язкові для виконання учасниками ринку рішення; вживати заходів для запобігання неефективному функціонуванню ринку електричної енергії.

Враховуючи ситуацію у державі, зокрема у секторі електроенергетики, органи державної влади, зокрема Регулятор має бути забезпечений відповідними інструментами, що дають можливість оперативного реагування.

Отже, враховуючи викладене та враховуючи повноваження, надані Регулятору, НКРЕКП здійснює оперативний моніторинг, за результатами якого має право вживати заходів (приймати рішення), спрямованих на запобігання неефективному функціонуванню ринку електричної енергії, за умови відповідного обґрунтування та встановлення причинно-наслідкового зв?язку між предметом врегулювання такого рішення (певний вид суспільних відносин на ринку електричної енергії) та його неефективності при функціонуванні ринку електричної енергії.

За своїм змістом постанова №332 (як і зміни внесені постановою №1509) не є рішенням НКРЕКП, що має ознаки регуляторного акта, зазначені у постанові №332 (зі змінами внесеними постановою №1509) настанови, надані НКРЕКП учасникам ринку електричної енергії виключно на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 дні після його припинення або скасування, спрямовані на оперативне врегулювання відповідних відносин на ринку електричної енергії та його сегментах в умовах воєнного стану, у зв`язку з чим, а також враховуючи норми чинного законодавства, проекти зазначених рішень ну офіційному вебсайті Регулятора у порядку, передбаченому статтею 15 Закону про НКРЕКП, з метою одержання зауважень і пропозицій від інших органів державної влади, фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань та інших заінтересованих осіб не оприлюднювались.

У постанові від 22.05.2020 Верховний Суд у складі колегії суддів Kacaційного адміністративного суду в рамках справи №825/2328/16 досліджував питання щодо наслідків порушення процедури прийняття рішення суб?єктом владних повноважень.

Так, у вищезазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що «порушення процедури прийняття рішення суб?єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов?язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати (загалі).

Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб?єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття».

Отже, суд дійшов висновку, що НКРЕКП діє виключно в межах повноважень, наданих законами України «Про ринок електричної енергії» та «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб?єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.

Що стосується доводів позивача стосовно порушення прийнятою постановою №1509 принципів регуляторної політики, суд вважає їх безпідставними, з огляду на таке.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», дія цього Закону не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов`язаної з прийняттям, зокрема, актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Водночас, постанова №332 (зі змінами внесеними постановою №1509) не містить норм регуляторного характеру, а тому відсутні підстави стверджувати, що при її прийнятті могли бути порушені принципи регуляторної політики.

При цьому, відповідно до пункту 18 статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб?єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Статтею 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» також міститься визначення терміну, що регуляторний акт це - прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб?єктами господарювання;

- прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб?єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Одночасно, акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносини і має обов`язків характер для суб`єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово.

Вказане випливає з Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юнстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом

Міністерства юстиції України від 12.04.2005 №34/5 (зі змінами) відповідно до якого, нормативно-правовий акт - офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб?єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для визначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування.

При цьому, жодне з положень постанови №332 (зі змінами внесеними постановою №1509) не містить загальнообов?язковості.

Так, постанова №332 (зі змінами внесеними постановою №1509) стосується виключно учасників ринку електричної енергії, зокрема Оператора систем передачі та Адміністратора розрахунків (ПрАТ «НЕК «Укренерго») та учасників ринку.

Отже, постанова №332 (зі змінами внесеними постановою №1509) не містить норм права, крім того, має обмежене коло осіб, на якого вона поширює свою дію, та строк дії якої визначений на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, і передбачає настанови, які спрямовані на забезпечення безперервного постачання електричної енергії та, відповідно, стабільної діяльності учасників ринку електричної енергії (є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), а тому при її прийнятті не могли бути порушені принципи регуляторної політики, визначені статтею 4 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», як про те безпідставно зазначає позивач.

Щодо стосується порушення НКРЕКП принципів обґрунтованості, неупередженості, недопущення дискримінації, компетентності, розсудливості, добросовісності.

Положенням статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» надано визначення поняттю, зокрема, дискримінації ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є неналежними та необхідними.

Головною метою прийняття оскаржуваної постанови є запобігання зростання заборгованості на ринку електричної енергії, що має на меті забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії в період дії в Україні воєнного стану.

Таким чином, постанова №1509 не є дискримінаційною, оскільки її застосування є однаковим для усіх учасників ринку та не змінюється в залежності від конкретного учасника.

Позивач на обґрунтування свої позовних вимог посилається на положення частини першої статті 170 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), та зазначає, що на час накладення арешту особа позбавляється можливості відчужувати, розпоряджатися та/або користуватися відповідним арештованим майном, а відповідно і права здійснювати будь-які платежі із використанням грошових коштів, що перебувають на такому рахунку (рахунках).

Зазначає, що з огляду на вищевикладене, СВБ, банківських рахунки якої було арештовано, не матиме можливості виконати приписи абзацу дев?ятого підпункту 8 пункту 1 постанови №332 в редакції постанови №1509.

Однак, суд зазначає, що після прийняття НКРЕКП постанови №1509, Регулятором було прийнято ряд постанов, якими вносились у подальшому зміни до постанови №332, зокрема постанова НКРЕКП від 22.03.2023 №524 «Про внесення зміни до постанови НКРЕКП від 25 лютого 2022 року №332» (далі - постанова №524).

Так, постановою №524 внесено наступні зміни:

«Підпункт 20 пункту 1 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 25 лютого 2022 року №332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» замінити двома новими підпунктами 20 та 21 такого змісту:

« 20) учасникам ринку забезпечувати фінансові зобов?язання за договорами про регулювання небалансів електричної енергії шляхом:

а) надання СВБ грошової гарантії у розмірі не менше 50% від необхідного обсягу фінансової гарантії на торговий день d за умови забезпечення непокритого грошовою гарантією обсягу фінансової гарантії такої СВБ шляхом надання фінансової гарантії банку.

ОСП (у ролі АР) відмовляє СВБ у прийнятті банківської гарантії, якщо фінансова установа, що її оформила, внесена до переліку банків, що не виконали зобов?язання, оприлюдненому на веб-сайті ОСП;

б) надання грошової гарантії у розмірі 100% від необхідного обсягу фінансової гарантії на торговий день d для СВБ, щодо якої правоохоронними органами надані ОСП відомості про накладення арешту на кошти на рахунку учасника ринку (що підтверджується копією ухвали про арешт майна).

ОСП (у ролі АР) у день, наступний за днем, у якому отримано офіційну інформацію про накладення арешту на кошти, які знаходяться на банківському рахунку учасника ринку, повідомляє учасників ринку балансуючої групи та її СВБ, до якої входить такий учасник ринку, щодо наявності такої інформації та здійснює перевірку щодо відповідності фінансової гарантії СВБ вимогам цього підпункту.

Повернення грошової гарантії СВБ здійснюється ОСП за заявою СВБ на банківський рахунок, з якого було перераховано ці кошти.

У разі неможливості повернення ОСП грошової гарантії СВБ на рахунок, з якого кошти були перераховані ОСП, у зв?язку з закриттям банківського рахунку за ініціативи банку, реорганізацією, припиненням, ліквідацією фінансової установи або припиненням договірних відносин між учасником ринку та фінансовою установою (за умови відсутності інформації про накладення арешту на кошти на рахунку учасника ринку) такий учасник ринку зазначає інший банківський рахунок, на який ОСП перераховуються кошти, що використовувались у якості грошової гарантії;

21) ОСП (у ролі АР) в односторонньому порядку поновлювати дію договору про врегулювання небалансів електричної енергії учасника ринку, який передав свою фінансову відповідальність за небаланси іншій СВБ шляхом входження до її балансуючої групи та щодо якого правоохоронними органами надано ОСП відомості про накладення арешту на кошти на рахунку учасника ринку (що підтверджується копією ухвали про арешт майна), починаючи з 00 годин 00 хвилин третього торгового дня d, після дня отримання ОСП інформації про накладення арешту на кошти на рахунку учасника ринку».

У зв?язку з цим підпункти 21 та 22 вважати відповідно підпунктами 22 та 23».

Отже, твердження позивача щодо неможливості користування арештованим майном не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Також позивачем окремо наголошено на тому, що він, постачальник електричної енергії, в незалежності від наявності об`єктивних причин в умовах воєнного стану, може у будь-який час набути статусу "Дефолтний" при тривалості статусу "Переддефолтний" більше двох робочих днів.

За посиланням позивача, ТОВ щоденно несе ризик отримати статус "Переддефолтний", а в подальшому і статус "Дефолтний", що призведе до фактичної неможливості в подальшому постачати електричну енергію споживачам, що в умовах воєнного стану в Україні є неприпустимим та матиме незворотні наслідки.

Однак, суд звертає увагу на те, що статтею 55 Конституції України конкретизоване у законах України право на судовий захист, яке передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує заявник, було обґрунтованим. Таке порушення прав має стосуватися суб`єктивних прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права.

Аналізуючи наведене слід зауважити, що конституційне право на доступ до правосуддя не є безмежним. Метою суду (правосуддя) є захист порушених прав, свобод та інтересів, належних безпосередньо особі, яка звертається за захистом (її суб`єктивних прав).

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, в ухвалах від 13 листопада 2019 року у справі № 540/2205/19, від 15 травня 2019 року у справі №522/6226/19.

У рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що у своїх рішеннях він послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.

В цьому рішенні Конституційний Суд України також вказав, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у рішенні від 06 жовтня 2020 року у справі № 9901/232/20.

Відповідно до вимог частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частина першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Виходячи з системного аналізу наведених норм вбачається, що предметом судового захисту в адміністративних справах є права, свободи чи законні інтереси фізичної чи юридичної особи, що були порушені суб`єктом владних повноважень, тобто має існувати взаємозв`язок між правом особи на звернення до суду і порушенням її суб`єктивних прав. При цьому друге є передумовою виникнення першого.

Разом з тим, всупереч наведеному у позовній заяві позивачем не було вказано конкретних прав, свобод чи інтересів, що були нібито порушені відповідачем внаслідок внесення прийняття оскаржуваної постанови.

З аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи та законні інтереси особи, яка звернулася до суду.

Водночас, позивачем не наведено, і, відповідно, з матеріалів справи не вбачається, що внаслідок прийняття оскаржуваної постанови відбулося порушення прав та інтересів позивача. При цьому, згідно з статтями 2 та 5 Кодексу адміністративного судочинства України об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Суд наголошує, що такі вимоги задоволенню не підлягають, оскільки в порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, а тому суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє.

Висновки в цій частині узгоджуються з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 16 червня 2020 року по справі № 2а-10083/10/1370, від 24 квітня 2018 року по справі № 167/592/17, від 31 липня 2018 року по справі № 348/9/17, від 23 жовтня 2018 року по справі № 344/4560/17, від 14 лютого 2019 року по справі №362/7962/15а.

Як вже зазначалось вище, у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, однак, суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій суб`єкта владних повноважень у подальшому, оскільки, на час розгляду справи таких не існує.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Відповідно до п. 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 13 Конвенції, крім іншого визначає те, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, «ефективний засіб правого захисту», у розумінні статті 13 Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у п.22 постанови від 08 липня 2020 року у справі №348/812/17.

Враховуючи, що позивачем не зазначено які саме права порушує оскаржувана постанова, суд зазначає, що відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Крім того, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відтак, позовні вимоги позивача є необґрунтованими.

VII. Висновок суду

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

VIII. Розподіл судових витрат

Доказів понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять, у зв`язку з чим їх розподіл судом не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного суду відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 26.09.2023