Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_______________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"14" квітня 2010 р.Справа № 16/7-10-221 Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань Скоробрух Т.В.
За участю представників сторін:
Від позивача: Шаркова Н.Р. за дов. №3 від 18.01.2010р.
Від відповідача: не з’явився.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Альбатрос- інвест” до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку „Укрсоцбанк” в особі Одеської обласної філії акціонерно-комерційного банку „Укрсоцбанк” про визнання договору про надання невідновлювальної кредитної лінії частково недійсним, розірвання даного договору, а також визнання припиненим іпотечного договору, -
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю „Альбатрос- інвест” (далі по тексту ТОВ „Альбатрос-інвест”) звернулося до господарського суду Одеської області з позовними вимогами до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку „Укрсоцбанк” в особі Одеської обласної філії акціонерно-комерційного банку „Укрсоцбанк” (далі по тексту Банк) про визнання пункту 2.5. договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №2006/30 від 27 березня 2006 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю “Альбатрос-інвест” і акціонерно-комерційним банком соціального розвитку “Укрсоцбанк” недійсним; розірвання договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №2006/30 від 27 березня 2006 року та визнання припиненим іпотечного договору від 28.03.2006 року про іпотеку нерухомого майна –будівлі головного корпусу, що складається в цілому з будівель літ. “А2”, “Б1”, “В3“ загальною площею 10375,4 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 22-а, що належить ТОВ “Альбатрос-інвест” на праві власності, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н.В., зареєстрованого в реєстрі за № 37. Свої вимоги позивач обґрунтовує невідповідністю пункту 2.5. договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №2006/30 від 27 березня 2006 року вимогам діючого законодавства та необхідністю розірвання договірних відносин на підставі приписів ч. 2 ст. 652 ЦК України у зв’язку із зміною обставин, що неможливо було передбачити при укладанні спірного договору.
Банк повністю заперечує проти заявлених вимог, з підстав, викладених у відзиві на позов.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
27 березня 2006 року між ТОВ “Альбатрос-інвест” (Позичальник) та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку “Укрсоцбанк” (Кредитор) був укладений договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №2006/30, відповідно до умов п.п. 1.1., 1.1.2., 1.1.1.1., 1.1.1.2. якого Банк зобов’язався надавати Позичальнику у тимчасове користування грошові кошти окремими частинами (Транші) зі сплатою 12% річних в межах максимального ліміту заборгованості до 980000 доларів США з наступним порядком надання Траншів: до 01.04.2006 року –20000 доларів США, до 01.07.2006 року –960000 доларів США. Пунктами 1.1.2., 1.1.2.1., 1.1.2.2., 1.1.2.3., 1.1.2.4. договору передбачений наступний порядок погашення Траншів: з січня 2007 року по березень 2007 року –20000 доларів США щомісячно; з квітня 2007 року по грудень 2008 року –40000 доларів щомісячно; з січня 2009 року по лютий 2009 року –30000 доларів щомісячно; березень 2009 року –20000 доларів США з кінцевим терміном погашення всіх Траншів 26 березня 2009 року на умовах, визначених цим договором.
Виконання зобов’язань Позичальника за кредитним договором було забезпечено іпотекою нерухомого майна –будівлі головного корпусу, що складається в цілому з будівель літ. “А2”, “Б1”, “В3“ загальною площею 10375,4 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 22-а, що належить Позичальнику на праві власності, шляхом укладення 28.03.2006 року між Банком і Позичальником іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н.В., зареєстрованого в реєстрі за № 37.
12 жовтня 2006 року між сторонами було укладено додаткову угоду №2 до договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №2006/30 від 27.03.2006 року, якою змінено порядок надання Позичальнику траншів наступним чином: до 01.07.2006 року –120000 доларів США; до 01.10.2006 року –544500 доларів США; до 31.12.2006 року –315500 доларів США.
На виконання договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №2006/30, Банком шляхом оплати розрахункових документів Позичальника з позичкового рахунку було надано кредитних коштів у розмірі 980000 доларів США. Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, на час вирішення спору по даній справі Позичальником було повернуто Банку 741400 доларів США, у зв’язку з чим, заборгованість позивача за кредитним договором складає 238600 доларів США.
Відповідно до п.7.3. кредитного договору, договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов’язань.
Умовами п.п. 2.4. та 2.5. кредитного договору сторони домовилися, що нарахування і сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту, тобто в доларах США.
Позивач стверджує, що використання доларів США як засобу платежу при сплаті відсотків за кредитним договором суперечить приписам Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який згідно з Законом України “Про порядок застосування Закону України “Про тимчасове зупинення повноважень Верховної Ради України, передбачених пунктом 13 статті 97 Конституції України, і повноважень Президента України, передбачених пунктом 7-4 статті 114-5 Конституції України” від 21 листопада 1992 року N 2813-XII, має силу закону. Посилаючись на невідповідність умов пункту 2.5. договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №2006/30 від 27.03.2006р. наведеним законодавчим приписам, позивач наголошує на необхідності визнання даного пункту договору недійсним.
Проаналізувавши доводи позивача з приводу заявлених в цій частині вимог та заперечення Банку з цього приводу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 року N 2121-III(з послідуючими змінами та доповненнями) банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Саме ці три групи операцій і складають зміст банківської діяльності.
Даною законодавчою нормою встановлено, що банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених в Законі України “Про банки і банківську діяльність”, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність. Письмовий дозвіл Національного банку України –це документ, який видає НБУ у порядку і на умовах, визначених законом України “Про банки і банківську діяльність” та Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року №275, на підставі якого банки мають право здійснювати окремі операції, передбачені статтею 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.
Звертаючись до вимог Законів України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 року N 679-XIV , “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 року №2121-III, Цивільного кодексу України, Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 року №15-93, Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року N 275 суд доходить висновку, що банк має право здійснювати операції з валютними цінностями, а саме: неторгівельні операції з валютними цінностями; операції з готівковою іноземною валютою та чеками (купівля, продаж, обмін, прийняття на інкасо), що здійснюються в касах і пунктах обміну іноземної валюти банків; операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті; ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України; відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними; відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; торгівля іноземною валютою на валютному ринку України (за винятком валютно-обмінних операцій); торгівля іноземною валютою на міжнародних ринках; операції з банківськими металами на валютному ринку України; операції з банківськими металами на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України. Тобто для здійснення операцій з валютними цінностями, банк має отримати як банківську ліцензію, так і письмовий дозвіл Національного банку України.
Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства встановлені Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 року N 15-93. Відповідно до ст. 5 цього Декрету “Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання”.
Тобто згідно з нормами Декрету для здійснення операцій з валютними цінностями, які не потребують індивідуального ліцензування, банк має отримати генеральну ліцензію.
Однак, прийнятими в подальшому Законом України “Про банки і банківську діяльність” та Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, замість Генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій передбачено отримання письмового дозволу НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями, який, як вже зазначалося по тексту рішення вище, видається на операції, які не потребують індивідуального ліцензування. Тобто наявність банківської ліцензії і письмового дозволу НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями не звільняє банки від обов’язку отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, які потребують індивідуального ліцензування.
Згідно зі ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. До переліку валютних операцій, які потребують отримання індивідуальної ліцензії, Декретом включено використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. У відповідності з п.1.4. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року №483, використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) –це використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються.
Банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
На підставі укладеного між сторонами 27.03.2006р. договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 2006/30 Банком було надано позивачу кредит у доларах США за користування яким ТОВ „Альбатрос-інвест” були прийняті на себе зобов’язання сплачувати відсотки у валюті кредиту, тобто в доларах США.
Як вбачається з матеріалів справи, діяльність Банком здійснюється за наявності банківської ліцензії № 5, виданої відповідачу ще 29.12.2001 році, тобто до укладення договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №2006/30 від 27.03.2006 року. Крім того, Банком було отримано дозвіл № 5-2, виданий Національним банком України 29.07.2003р., який був діючим на час укладення договору. Новий дозвіл № 5-3 був виданий Національним банком України відповідачу 21.09.2009р. За змістом додатку до вказаного дозволу, до переліку операції, які має право здійснювати акціонерно-комерційний банк соціального розвитку “Укрсоцбанк”, входять, крім іншого, інші операції з валютними цінностями на валютному ринку. Однак, вказаним поняттям не охоплюється право на використання іноземної валюти як засобу платежу.
Судом не приймаються до уваги посилання відповідача на пункт 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року №483, який, на думку відповідача, звільняє банки від необхідності отримання індивідуальної ліцензії для використання іноземної валюти як засобу платежу.
Так, відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року №483 використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
В свою чергу, суд звертає увагу відповідача на наступне.
Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 року N 679-XIV та іншими законами України.
Відповідно до ст. 7 Закону України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 року N 679-XIV Національний банк України виконує, зокрема, такі функції: встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна; здійснює банківське регулювання та нагляд; веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках; здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій.
Згідно зі ст. 14 Закону України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 року N 679-XIV Правління Національного банку згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти та інші засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, організує виконання інших функцій відповідно до статей 6 і 7 цього Закону та здійснює управління діяльністю Національного банку.
Статтею 15 вказаного Закону до повноважень Правління Національного банку України віднесено, зокрема, установлення порядку надання банківських ліцензій банкам, інших ліцензій юридичним особам на здійснення окремих банківських операцій, а також інших ліцензій та дозволів у випадках, передбачених законом, видання нормативно-правових актів Національного банку.
Відповідно до статті 44 Закону України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 року N 679-XIV Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належать видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій, видача та відкликання ліцензій тощо.
Згідно зі статтею 56 Закону України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 року N 679-XIV Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.
Проте, зважаючи на наведені по тексту рішення вище положення Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, суд доходить висновку, що положення пункту 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року №483 в частині, яка дозволяє використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, суперечить вимогам Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який має силу закону, що регулюють питання отримання індивідуальних ліцензій на здійснення разових валютних операцій, що, в силу приписів Закону України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 року N 679-XIV, є неприпустимим.
В свою чергу, відповідно до статті 4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
Таким чином, з огляду на ст. 4 ГПК України, суд вважає, що приписи п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14.10.2004 року №483, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягають.
Більш того, наведені приписи п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14.10.2004 року №483 суперечить власне іншим вимогам цього ж Положення.
Так, у відповідності з п. 1.10. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року №483, одержання ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Наведене дозволяє зробити висновок, що хоча у однієї із сторін за договором повинна бути індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти як засобу платежу. Як вбачається з матеріалів справи, при виконанні прийнятих на себе грошових зобов’язань по сплаті процентів в доларах США за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії № 2006/30 позивачем використовувалася іноземна валюта як засіб платежу на території України без отримання індивідуальної ліцензії на здійснення указаної операції. Не було отримано такої ліцензії і Банком.
Більш того, зі змісту приведеного пункту Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року №483, випливає необхідність та обов’язковість отримання індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. У протилежному випадку наявність вказаних приписів у Положенні про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженому постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року №483, втрачає будь-який сенс.
Оскільки у сторін відсутня індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти як засобу платежу за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №2006/30 від 27.03.2006р., використання доларів США як засобу платежу при сплаті відсотків за указаним Кредитним договором суперечить приписам Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який згідно з Законом України “Про порядок застосування Закону України “Про тимчасове зупинення повноважень Верховної Ради України, передбачених пунктом 13 статті 97 Конституції України, і повноважень Президента України, передбачених пунктом 7-4 статті 114-5 Конституції України” від 21 листопада 1992 року N 2813-XII, має силу закону.
Правова позиція суду з цього питання підтверджується також і судовою практикою. Так, наприклад, у постанові Вищого господарського суду України від 02.03.2010р. прийнятою за результатами розгляду касаційної скарги ТОВ „Кристал” по справі №1/207 за позовом ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” до ТОВ „Кристал” про стягнення заборгованості за кредитом касаційна інстанція зазначила, що банківською ліцензією та дозволом ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” не могло бути передбачено право на використання іноземної валюти як засобу платежу, в тому числі як такого, що може відноситись до поняття „інших операцій з валютними цінностями на валютному ринку України”, наявність індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу у однієї з сторін спірного кредитного договору була обов’язкова.
При цьому, судом не приймається до уваги посилання відповідача на листи Національного банку України від 07.12.2009р. № 13-210/7871-22612 та від 29.05.2001р. № 28-313/2178, від 01.09.1994р. № 19013/2124, оскільки вказані документи роз’яснюють правові аспекти діяльності банків при видачі кредитів в іноземній валюті. Водночас позивачем не оспорюється можливість видачі Банком за наявності банківської ліцензії та дозволу кредитів в іноземній валюті, а зазначається про неправомірність умов договору, якими передбачено сплату відсотків у валюті кредиту - в доларах США. В свою чергу, дані листи не висвітлюють питання щодо сплати Позичальником процентів за користування такими кредитами та використання іноземної валюти як засобу платежу.
За приписом ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Крім того, відповідно до ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.
За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що зміст договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №2006/30 від 27.03.2006 року в частині встановлення обов’язку Позичальника сплачувати проценти за користування кредитом в валюті кредиту, тобто в доларах США, суперечить приписам Декрету КМ України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Законів України “Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність”, пункт 2.5. Договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №2006/30 має бути визнаний недійсним.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд (п. 1 Роз’яснення ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними) повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону: додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому, відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. У разі коли після укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили (п. 10 Роз’яснення ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними).
Частинами 1 та 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Таким чином, суд вважає правомірними позовні вимоги ТОВ „Альбатрос-інвест” про визнання пункту 2.5. договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №2006/30 від 27 березня 2006 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю “Альбатрос-інвест” і акціонерно-комерційним банком соціального розвитку “Укрсоцбанк” недійсним, у зв’язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.
В свою чергу, аналізуючи позовні вимоги ТОВ „Альбатрос-інвест” про розірвання договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №2006/30 від 27 березня 2006 року, слід звернутися до приписів ст.ст. 651, 652 ЦК України, на застосуванні яких наполягає позивач.
Відповідно до ст.. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
За змістом ст.. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Виходячи з наведених приписів статті 652 ЦК України для встановлення істотної зміни обставин, яка спричиняє розірвання договору, необхідно встановити існування сукупності умов, з якими закон пов’язує можливість задоволення таких вимог, при цьому відсутність хоча б однієї з зазначених умов виключає можливість задоволення позову про розірвання договору на цій підставі.
Звертаючись до матеріалів справи та доводів сторін, суд вважає за необхідне зазначити наступне. В обґрунтування наведених вимог ТОВ „Альбатрос-інвест” посилається на настання приблизно з червня 2008 року з незалежних від волі сторін за договором №2006/30 від 27 березня 2006 року причин непередбачуваної обставини - всесвітньої фінансової кризи, яка мала своїм наслідком значні потрясіння у грошово-фінансовій системі держави. Одним з наслідків світової фінансової кризи в Україні став процес девальвації гривні, який розпочався на кінці жовтня 2008 року, внаслідок чого витрати позичальників, у тому числі і ТОВ „Альбатрос-інвест”, по валютним кредитам значно збільшилися. Так, станом на дату укладення договору №2006/30 від 27 березня 2006 року офіційний курс долара США, встановлений Національним банком України, складав 5,05 грн. за один долар США, а комерційний курс покупки долара США фактично не відрізнявся від офіційного і складав від 5,05 грн. до 5,10 грн. за один долар США. Станом на 26.03.2009 року –встановлену договором №2006/30 від 27 березня 2006 року дату остаточного погашення всіх траншів кредиту, офіційний курс долара складав 7,70 грн. за один долар, а середній комерційний курс покупки приблизно 8 грн. за один долар, тобто збільшився на 56,86% порівняно із комерційним курсом, який існував на дату укладення договору. Вказані обставини позивач вважає істотними та вирішальними як для укладення кредитного договору, так і для його виконання, оскільки валютою виконання зобов’язань є долари США. В свою чергу, сума неповернутого кредиту у розмірі 238600 доларів США є значною для позивача та в умовах фінансової кризи ТОВ „Альбатрос-інвест” позбавлено можливості сплачувати проценти за користування кредитом у валюті договору. При укладенні договору на даних умовах сторони виходили зі стабільності курсу долара США по відношенню до національної валюти України, однак, внаслідок фінансової кризи значно зменшилася прибутковість діяльності позивача та збільшилися витрати останнього з повернення валютного кредиту. В свою чергу, обізнаність про можливе настання фінансової кризи стало би вирішальною умовою для прийняття позивачем рішення про відмову від укладення договору на тих умовах, на яких він був укладений.
З огляду на викладену позицію ТОВ „Альбатрос-інвест”, суд вважає за необхідне дослідити наявність умов, визначених приписами статті 652 ЦК України, для встановлення істотної зміни обставин, яка спричиняє розірвання договору.
Так, першою умовою є ті обставини, що в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане. У відповідності з даною умовою, події, що викликали ускладнення у виконанні договору, повинні мати місце або стати відомими сторонам після укладення договору. Названа умова є відсутньою якщо буде встановлено, що заінтересована у розірванні або зміні договору сторона, знала про ці події і могла прийняти їх до уваги у момент укладення договору, а не легковажно ігнорувати їх. В свою чергу, за поясненнями позивача, на час укладення договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №2006/30 від 27 березня 2006 року сторони виходили з того, що різка зміна співвідношення гривні з валютою кредиту не наступить. Така впевненість сторін базувалася на стабільному в Україні курсі долару США за попередній період. З огляду на викладене, суд доходить висновку, що в момент укладення договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №2006/30 від 27 березня 2006 року сторони виходили зі стабільності курсу гривні, та не могли розраховувати на його різке падіння.
Другою умовою є те, що зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися. В даному випадку причини падіння курсу гривні не можуть бути усунені позивачем при всій його турботливості та обачності, оскільки ці причини не залежать від його волі, а пов’язані з об’єктивними змінами ситуації на українському валютному ринку, на який вплинули негативні економічні процеси. Девальвація гривні у даному випадку, як обставина, що призвела до ускладнень у виконанні договору, знаходилася поза межою контролю ТОВ „Альбатрос-інвест”.
Третьою умовою є те, що виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, економічного аналізу виконання договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №2006/30 від 27 березня 2006 року /т.с. 1 а.с. 136-139/, виконання даної угоди в умовах різкої девальвації гривні та при відсутності об'єктивних передумов до стабілізації її курсу призводить до явного порушення співвідношення майнових інтересів сторін і позбавляє позивача того, на що він розраховував при укладенні договору, оскільки в результаті знецінення гривні витрати позивача на погашення кредиту і оплати відсотків за користування ним значно перевищують розмір витрат, на які позивач розраховував при укладенні договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №2006/30 від 27 березня 2006 року. Так, зважаючи на те, що позивачем доходи від здійснення господарської діяльності одержуються виключно у гривні, для погашення кредиту у доларах США позивач змушений купувати долари США за комерційним курсом. В свою чергу, різке зниження курсу гривні відносно долару США призвело до того, що замість запланованого для повернення отриманого кредиту та сплати процентів розміру витрат у сумі 5452331,78 грн. (за курсом, який діяв на дату укладення кредитного договору, і за яким позивач розраховував купувати валюту, а саме 5,05 грн. за один долар США), Позичальник має витратити 5719256,48 грн., що на 266924,70 грн. більше ніж заплановано. Таким чином, внаслідок девальвації національної валюти, для повернення кредиту та виплати відсотків за користування кредитом позивач має витратити значно більше ніж він планував на дату укладення договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №2006/30 від 27 березня 2006 року. З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованими та правомірними доводи позивача про те, що подальше виконання вказаного договору порушує співвідношення майнових інтересів сторін та призводить до порушення одного з основних принципів цивільно-правових відносин, закріплених в статтях 3 та 509 ЦК України –принципу справедливості.
Четвертою умовою є те, що із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Виходячи із змісту названої умови, випадки ускладнення у виконанні договору не можуть мати місця, якщо потерпіла сторона прийняла на себе ризик зміни обставин. Прийняття на себе ризику зміни обставин не обов'язково повинно бути прямо відображено у договорі, такий висновок може слідувати із самого характеру та змісту зобов'язання. Але в даному випадку ані із суті договору, ані зі змісту зобов’язання, ані зі звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни курсу національної грошової одиниці несе ТОВ „Альбатрос-інвест”.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що процес девальвації гривні, який розпочався на кінці жовтня 2008 року, внаслідок чого значно збільшилися витрати ТОВ „Альбатрос-інвест” по кредиту, в даному випадку слід кваліфікувати як істотну зміну обставин в розумінні статті 652 ЦК України. Можливість розірвання договору у зв’язку з істотною зміною обставин підтверджується і судовою практикою, в якій знайшло своє відображення застосування приписів статті 652 ЦК України, а саме: постановою Вищого господарського суду України від 23.11.2006р. по справі № 2/241, постановою Вищого господарського суду України від 01.02.2007р. по справі № 10/237-06, постановою Верховного Суду України від 17.06.2008р. по справі № 8/32.
Відповідно до ст. 206 Господарського кодексу України господарське зобов'язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених статтею 188 цього Кодексу. За змістом ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Порядок зміни та розірвання господарських договорів, встановлений ст. 188 Господарського кодексу України, передбачає, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи, вищенаведений порядок розірвання господарських зобов’язань позивачем був дотриманий. 25.11.2009р. позивачем на адресу Банку було направлено листа, яким відповідача повідомлено про намір розірвати договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №2006/30 від 27 березня 2006 року, у зв’язку з істотною зміною обставин. Однак, як вбачається з матеріалів справи, зазначені вимоги позивача відповідачем були залишені без розгляду та задоволення.
За змістом частини 2 статті 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог ТОВ „Альбатрос-інвест” про розірвання договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №2006/30 від 27 березня 2006 року, у зв’язку з істотною зміною обставин відповідно до вимог статті 652 ЦК України.
В свою чергу, відповідно до ст. 653 ЦК України якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Крім того, відповідно ч. 5 ст. 188 ГК України, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Виконання зобов’язань Позичальника за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №2006/30 від 27 березня 2006 року було забезпечено іпотекою нерухомого майна –будівлі головного корпусу, що складається в цілому з будівель літ. “А2”, “Б1”, “В3“ загальною площею 10375,4 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 22-а, що належить Позичальнику на праві власності, відповідно до іпотечного договору, укладеного 28.03.2006 року між Банком і Позичальником, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н.В., зареєстрованого в реєстрі за № 37.
Згідно зі ст. 3 Закону України „Про іпотеку” від 05.06.2003р. № 898-IV іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Згідно зі статтею 17 згаданого Закону, однією з підстав припинення іпотеки є припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Наведеним законодавчим приписам цілком відповідають умови п. 6.3 іпотечного договору від 28.03.2006 року, відповідно до яких дана угода діє до припинення основного зобов’язання.
В свою чергу, враховуючи необхідність задоволення позову ТОВ „Альбатрос-інвест” в частині розірвання договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №2006/30 від 27 березня 2006 року, що має своїм наслідком припинення зобов’язань забезпечених іпотечним договором від 28.03.2006 року, а, відтак, спричиняє припинення дії іпотечного договору від 28.03.2006 року в силу приписів ст.ст. 3, 17 Закону України „Про іпотеку” від 05.06.2003р. № 898-IV. З огляду на викладене, суд доходить висновку про правомірність та обґрунтованість позову ТОВ „Альбатрос-інвест” і в частині вимог про визнання припиненим іпотечного договору від 28.03.2006 року про іпотеку нерухомого майна –будівлі головного корпусу, що складається в цілому з будівель літ. “А2”, “Б1”, “В3“ загальною площею 10375,4 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 22-а, що належить ТОВ “Альбатрос-інвест” на праві власності, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н.В., зареєстрованого в реєстрі за № 37.
Підсумовуючи все вищенаведене, суд доходить висновку, що позов ТОВ „Альбатрос-інвест” про визнання недійсним пункту 2.5. договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №2006/30 від 27 березня 2006 року; розірвання вказаного договору та визнання припиненим іпотечного договору від 28.03.2006 року підлягає задоволенню у повному обсязі.
Судові витрати по держмиту, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу розподілити згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 3, 203, 215, 227, 509, 651, 652, 653, 1054 ЦК України, Декретом КМ України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Законами України “Про Національний банк Укарїни”, “Про банки і банківську діяльність”, ст.ст. 3, 17 Закону України „Про іпотеку” від 05.06.2003р. № 898-IV, ст.ст. 4, 32, 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним пункт 2.5 договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 2006/30 від 27.03.2006р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю „Альбатрос-інвест” та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку „Укрсоцбанк” в особі Одеської обласної філії акціонерно-комерційного банку „Укрсоцбанк”.
3. Розірвати договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 2006/30 від 27.03.2006р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „Альбатрос-інвест” та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку „Укрсоцбанк” в особі Одеської обласної філії акціонерно-комерційного банку „Укрсоцбанк”.
4. Визнати припиненим іпотечний договір від 28.03.2006р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „Альбатрос-інвест” та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку „Укрсоцбанк” в особі Одеської обласної філії акціонерно-комерційного банку „Укрсоцбанк”, щодо нерухомого майна –будівлі головного корпусу, що складається в цілому з будівель літ. “А2”, “Б1”, “В3”, загальною площею 10375,4 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул.. Успенська, 22-а, що належить товариству з обмеженою відповідальністю „Альбатрос-інвест” на праві власності.
5. Стягнути з акціонерно-комерційного банку соціального розвитку „Укрсоцбанк” в особі Одеської обласної філії акціонерно-комерційного банку „Укрсоцбанк” /65014, м. Одеса, вул.. Юрія Олеши, 6, рахунок 37398660310091 в Одеській обласній філії АКБ „Укрсоцбанк”, МФО 328016, код ЄДРПОУ 09328015/ на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Альбатрос-інвест” /м. Одеса, вул.. Успенська, 22-а, п/р 26008660618890 в Одеській обласній філії АКБ „Укрсоцбанк”, МФО 328016, код ЄДРПОУ 32751462/ 85 грн. 00 коп. / вісімдесят п’ять грн. 00 коп./ – держмита; 236 грн. 00 коп. / двісті тридцять шість грн. 00 коп./ - витрати на ІТЗ судового процесу. Наказ видати.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Рішення підписане 20.04.2010р.
Суддя
Судове рішення № 11371158, Господарський суд Одеської області було прийнято 14.04.2010. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 16/7-10-221. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: