Рішення № 113692114, 22.09.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2023 року Справа № 160/6581/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/6581/21 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та відшкодування матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, яка завдана фізичній особі актом, що визнаний неконституційним,-

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, в якому просив:

визнати бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури, яка відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України з 11.09.2020 є правонаступником прокуратури Дніпропетровської області, щодо неналежного розрахунку з ОСОБА_1 , а саме невиплати частини заробітної плати - посадового окладу визначеного за частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 01.07.2015 по 15.03.2021 протиправною;

стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 1 180 797, 00 гривень.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.07.2022 року, позовну заяву задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 заробітної плати з 26.03.2020 року по 15.03.2021 року, в порядку та в розмірах передбачених частинами другою, третьою-п`ятою та сьомою статті 81 Закону України «Про прокуратуру». Зобов`язано Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати заробітну плату ОСОБА_1 з 26.03.2020 року по 15.03.2021 року, у порядку та спосіб визначений частинами другою, третьою-п`ятою та сьомою статті 81 Закону України «Про прокуратуру». Зобов`язано Дніпропетровську обласну прокуратуру виплатити ОСОБА_1 грошові кошти, які складають різницю між фактично отриманою з 26.03.2020 року по 15.03.2021 року заробітною платою та належною до виплати заробітною платою, розрахованою у порядку та спосіб, що визначений частинами другою, третьою-п`ятою та сьомою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з відповідним відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 06.07.2023 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12.07.2022 року у справі № 160/6581/21 скасовано. Справу №160/6581/21 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

18.07.2023 року дана справа надійшла на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду та згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано на розгляд судді Ількову В.В.

Ухвалою суду від 24.07.2023 року прийнято до провадження адміністративну справу №160/6581/21. Призначено здійснювати розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 доДніпропетровської обласної прокуратури, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області провизнання протиправною бездіяльності та відшкодування матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, яка завдана фізичній особі актом, що визнаний неконституційним, за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 24.07.2023 року запропоновано особам, які беруть участь у справі надати свої пояснення щодо позовної заяви, із врахуванням правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 06.07.2023 року.

21.08.2023 року Дніпропетровська обласна прокуратура на електронну адресу суду подали письмові пояснення по справі.

24.08.2023 року Дніпропетровська обласна прокуратура до канцелярії суду подали письмові пояснення по справі.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 22.09.2023 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що з 27.12.2001 року по 23.03.2021 року працював в органах прокуратури України на різних посадах.

З липня 2015 року по 15.03.2021 року заробітна плата прокурорів регулювалася постановами Кабінету Міністрів України. Водночас, на переконання позивача, з 01.07.2015 року у зв`язку з набранням чинності Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII, заробітна плата прокурорів повинна була регулюватися виключно статтею 81 Закону України «Про прокуратуру». Позивач зауважує, що рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 року № 6-р/2020 визнано такими, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яке передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Позивач вважає, що належним способом захисту його прав є застосування норм прямої дії частини третьої статті 152 Конституції України та стягнення на його користь матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, а саме: посадового окладу, визначено частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Дніпропетровською обласною прокуратурою надано до суду відзив, в якому зазначено, що прокуратура заперечує проти задоволенні позовних вимог, оскільки оплата праці працівників прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505), яка встановлює оплату праці працівників прокуратури.

Бюджетним кодексом України передбачено, що розпорядниками бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, тому позовні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність, відшкодування матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати є безпідставними та необґрунтованими.

У разі відновлення порушеного права позивача на отримання заробітної плати в розмірах, встановлених ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завдану позивачу шкоду повинна відшкодовувати саме держава, а не конкретний державний орган в межах власних бюджетних асигнувань.

ІV. ПОЯСНЕННЯ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ

Ухвалою суду від 24.07.2023 року прийнято до провадження адміністративну справу №160/6581/21. Призначено здійснювати розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 доДніпропетровської обласної прокуратури, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області провизнання протиправною бездіяльності та відшкодування матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, яка завдана фізичній особі актом, що визнаний неконституційним, за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку положень ст. 262 КАС України.

Також, цією ухвалою суду від 24.07.2023 року, третій особі було запропоновано надати пояснення по справі.

Станом на 22.09.2023 року від третьої особи письмові пояснення по справі не надали, хоча третя особа повідомлялася судом належним чином згідно з положень КАС України, що також підтверджується матеріалами справи.

V. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 з 27.12.2001 року по 23.03.2021 року працював в органах прокуратури України на різних прокурорсько-слідчих посадах.

З 04.08.2014 року до 15.12.2015 року позивач працював старшим прокурором Синельниківської міжрайонної прокуратури Дніпропетровської області.

З 15.12.2015 року до 05.09.2016 року позивач працював прокурором Межівського відділу Синельниківської місцевої прокуратури Дніпропетровської області.

З 05.09.2016 року до 15.03.2021 року позивач працював прокурором Синельниківської місцевої прокуратури Дніпропетровської області.

З 15.03.2021 року до 23.03.2021 року позивач працював прокурором Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області.

Наказом керівника Дніпропетровської обласної прокуратури № 790-к від 22.03.2021 року ОСОБА_1 було звільнено з посади прокурора Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури з 23.03.2021 року на підставі пункту 7 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

З урахуванням посад, які позивач обіймав з липня 2015 року по березень 2021 року та з урахуванням інформації Дніпропетровської обласної прокуратури про розміри посадових окладів, нарахованих та сплачених йому, різниця між фактично нарахованим посадовим окладом та посадовим окладом, який повинен бути йому нарахований відповідно до вимог Закону України «Про прокуратуру» становить 1 180 797, 00 гривень.

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом за захистом свого порушеного права на належну оплату праці, у зв`язку із заподіянням матеріальної шкоди внаслідок прийняття та тривалого застосування законодавчого акту, що в подальшому визнаний неконституційним, а також щодо стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, визначеної частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», за період із 01.07.2015 року по 15.03.2021 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.07.2022 року, позовну заяву задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 заробітної плати з 26.03.2020 року по 15.03.2021 року, в порядку та в розмірах передбачених частинами другою, третьою-п`ятою та сьомою статті 81 Закону України «Про прокуратуру». Зобов`язано Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати заробітну плату ОСОБА_1 з 26.03.2020 року по 15.03.2021 року, у порядку та спосіб визначений частинами другою, третьою-п`ятою та сьомою статті 81 Закону України «Про прокуратуру». Зобов`язано Дніпропетровську обласну прокуратуру виплатити ОСОБА_1 грошові кошти, які складають різницю між фактично отриманою з 26.03.2020 року по 15.03.2021 року заробітною платою та належною до виплати заробітною платою, розрахованою у порядку та спосіб, що визначений частинами другою, третьою-п`ятою та сьомою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з відповідним відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 06.07.2023 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12.07.2022 року у справі № 160/6581/21 скасовано. Справу №160/6581/21 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Отже, спірним є питанням в цій справі є різне тлумачення сторонами положень чинного законодавства в частині обчислення заробітної плати позивача на підставі ч.3 ст.81 Закону України Про прокуратуру з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду від 26.03.2020 року у справі № 1-223/2018(2840/18).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував такі обставини справи та положення чинного законодавства України.

VІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

14 жовтня 2014 року прийнято Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), який набрав чинності 15 липня 2015 року. У зв`язку з цим, з липня 2015 року відбулися зміни в оплаті праці працівників прокуратури.

Відповідно до частини третьої статті 81 Закону № 1697-VII посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Проте, відповідно до положень статей 8, 13 Закону України «Про оплату праці», умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Частинами першою і другою статті 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Водночас Законом України від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» щодо реформи міжбюджетних відносин, якого доповнено пунктом 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, яким встановлено, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Також, пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установлено, що положення частини другої статті 33, статті 81 Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто, Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», як спеціальним законом, який регулює бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, які фінансуються з державного бюджету, надано повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір і порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури.

Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року №763 і від 9 грудня 2015 року №1013.

Підпунктом 1 пункту 13 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.

Однак, Кабінет Міністрів України вказаного не здійснив, тоді як реалізація положень Закону № 1697-VII є неможливою без унесення відповідних змін як до Постанови КМУ №505, так і до Бюджетного кодексу України й законів про Державний бюджет України на відповідні періоди, щодо заробітної плати працівників органів прокуратури.

Зміни до Постанови Кабінету Міністрів України № 505, зокрема, щодо розмірів окладів працівників органів прокуратури не вносились, законами про Державний бюджет України на відповідні періоди не було передбачено видатки на реалізацію положень статті 81 Закону України Про прокуратуру , а отже суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

VІІ. ОЦІНКА СУДУ

Таким чином, враховуючи наведені вище положення, слід дійти до висновку, що відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання збільшення видатків Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у розмірі, встановленому Законом № 1697-VII, а тому доводи позивача про те, що прокуратурою не було здійснено нарахування заробітної плати позивачу у спірний період виходячи з розміру посадового окладу визначеного за ч.3 ст. 81 Закону № 1697-VII, є передчасними, оскільки не ґрунтуються на нормах законодавства.

Слід зазначити, що за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше та лишається діючою на момент протікання правовідносин.

Згідно матеріалів справи позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 року №6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) та зазначає, що заподіяна шкода виникла до виявлення факту неконституційності акту, у період коли він діяв та не був визнаний неконституційним.

Також, позивач посилається на положення ст. 152 Основного Закону та зазначає про своє право на відшкодування шкоди, завданої в результаті прийняття органом влади нормативно-правового акту, який визнаних неконституційним.

Частиною другою статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Аналогічне положення міститься у ст. 91 Закону України від 13.07.2017 року № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України".

Рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.

Тобто, рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

Встановлена Конституційного Суду України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового Суду від 28.01.2021 року у справі № 560/703/20.

Таким чином, слід дійти до висновку, що до 26.03.2020 року відповідач не мав підстав не враховувати як межі бюджетних призначень, кошториси та штатні розписи, так правила пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України та Постанови № 505.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" 19.09.2019 року № 113-IX, який набрав чинності 25.09.2019 року та яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, частини 3, 4 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" викладені у такій редакції: "Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3.".

Отже, до дня звільнення або переведення прокурора місцевої прокуратури діє норма Закону № 113-ІХ, відповідно до якої з 25.09.2019 року оплата праці працівників місцевих прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, тобто Постанови № 505.

Таким чином, з 25.09.2019 року положення ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" встановлюють розміри посадових окладів прокурорів окружних та обласних прокуратур.

Відповідно до п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Відповідно до п. 4 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX, день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".

Наказом Генерального прокурора від 23.12.2019 року № 351 днем початку роботи Офісу Генерального прокурора визначено 02.01.2020 року.

Наказом Офісу Генерального прокурора від 08.09.2020 року № 414 днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11.09.2020 року.

Наказом Офісу Генерального прокурора від 17.02.2021 року № 40 днем початку роботи окружних прокуратур визначено 15.03.2021 року.

Отже, у період з 27.03.2020 року по 15.03.2021 року позивач не був працівником обласної або окружної прокуратури, що також підтверджується матеріалами справи та не спростовується учасниками справи.

Таким чином, дія статті 81 Закону № 1697-VII у редакції, дійсній у спірний період з 27.03.2020 року по 15.03.2021 року, не поширюється на прокурорів регіональних та місцевих прокуратур, оплата праці таких працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Положення до п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX не визнані неконституційними.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 року по справі №160/3129/21.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, робить висновок, про залишення позовної заяви позивача без задоволення.

VІІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ухвалюючи це судове рішення, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про залишення позовної заяви ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та відшкодування матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, яка завдана фізичній особі актом, що визнаний неконституційним, без задоволення.

Щодо розподілу судових витрат, а саме судового збору.

Зважаючи на відмову у задоволенні позову, питання про розподіл судових витрат на правову допомогу судом не вирішується.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та відшкодування матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, яка завдана фізичній особі актом, що визнаний неконституційним залишити без задоволення.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Дніпропетровська обласна прокуратура (49044, м.Дніпро, пр.-т.Д.Яворницького, 38, код ЄДРПОУ 02909938).

Третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (49044, м.Дніпро, вул. Челюскіна, 1, код ЄДРПРОУ 37988155).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 22.09.2023 року.

Суддя В.В. Ільков