Рішення № 113621153, 21.09.2023, Миколаївський районний суд Львівської області

Провадження №2/447/400/23 Справа №447/1547/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

(заочне)

21.09.2023 Миколаївський районний суд Львівської області в складі судді Головатого А.П., за участю секретаря судового засідання Венгер Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Миколаїв Львівської області у порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: виконавчий комітет Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області про позбавлення батьківських прав

Процесуальні дії у справі.

26.05.2023 на адресу суду надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: виконавчий комітет Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позову покликалася на те, що з 17.07.2015 по 18.02.2019 вона перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 . Від подружнього життя у них народилася дочка ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час дитини проживає разом з нею та перебуває на її утриманні. Відповідач з 2018 року не бере участі у вихованні дочки, не спілкується з нею, не відвідує її, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти та жидним іншим способом не проявляє батьківського піклування про неї.

13.04.2023 позивачка уклала шлюб із ОСОБА_4 , який зараз виконує роль батька для її дочки, забезпечує матеріально, бере участь у вихованні та розвитку дитини. Таким чином, зважаючи на те, що відповідач ОСОБА_2 не виконує свій обов`язок по утриманню дитини, а саме не надає їй належного виховання, не приймає участі у її розвитку, просила позбавити такого батьківських прав щодо його неповнолітньої дочки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

29.05.2023 сформовано відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру на запити про місце проживання (перебування) та реєстрації відповідача.

Ухвалою суду від 30.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, відповідачу надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

Копію ували про відкриття провадження, копію позовної заяви з доданими до такої документами було надіслано відповідачу ОСОБА_2 на зареєстроване місце його проживання, однак рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення повернулося на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою»

Відтак, на підставі ч. 11 ст. 128 ЦПК України, судом здійснювався виклик відповідача шляхом опублікування оголошень на офіційному веб-сайті судової влади України.

Відзиву у встановлений строк відповідач не подав, із заявами чи клопотаннями до суду не звертався.

02.02.2023 постановлено ухвалу щодо закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

04.09.2023 постановлено ухвалу щодо закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

21.09.2023 представник третьої особи виконавчого комітету Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області Войтович О. подала до суду клопотання про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримала та просила такі задоволити. Крім цього, на виконання вимог ч. 5 ст. 19 СК України, подала висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача відносно доньки.

21.09.2023 представник позивачки ОСОБА_5 подала до суду заяву, у якій просила проводити розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала, проти заочного розгляду справи не заперечила.

Згідно ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відтак, на підставі ст. 280 ЦПК України, суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд встановив:

Відповідач у справі записаний батьком ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 13.01.2016 виконавчим комітетом Розвадівської сільської ради Миколаївського району Львівської області, актовий запис №02.

ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 13.04.2023, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 виданим 13.04.2023 Личаківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Відповідно до характеристики, виданої класним керівником Миколаївського ЗЗСО І ступеня від 08.05.2023 щодо ОСОБА_3 встановлено, що вихованням дівчинки займається виключно мама, ОСОБА_1 . За час навчання в школі батько ОСОБА_2 на батьківські збори до школи не з`являвся, справами доньки не цікавився.

Згідно копії акту обстеження фактичного місця проживання особи від 04.07.2023 ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки №737, виданої КНП «Миколаївська міська лікарня» від 28.07.2023 під час візитів до лікаря з дитиною була мати ОСОБА_2 .

Відповідно до копії висновку органу опіки та піклування Миколаївської міської ради Львівської області про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав відповідача.

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради Львівської області №146 від 07.09.2023 затверджено висновок органу опіки та піклування міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дочки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Оцінка суду.

При вирішенні цього спору суд, передусім, бере до уваги інтереси дитини, враховує положення та принципи Загальної декларації прав людини, Декларації прав дитини, Конвенції ООН про права дитини, Європейської соціальної хартії, Конституції України, Закону України «Про охорону дитинства», Сімейного кодексу України, на підставі яких дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, особливої уваги, має право на особливий захист і допомогу для її благополуччя та гармонійного розвитку. Кожна дитина має право на піклування батьків.

Згідно ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У преамбулі до Конвенції ООН про права дитини зазначено, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні. Згідно зі статтею 9 Конвенції, Держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи за судовим рішенням визначають відповідно до застосовного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини. Вирішення такого питання може бути необхідним у тому чи іншому випадку, коли, наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї. При цьому всім за інтересованим сторонам надається можливість брати участь у вирішенні такого питання та викладати свою позицію.

Частиною 3 статті 51 Конституції України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України, батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 11 вищевказаного Закону, сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно ч. 1, 4, 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 150 СК України, виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов`язку утримувати дітей. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Статтею 14 вищевказаного Закону передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла 18 років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Відповідно до зазначеної правової норми батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Згідно ч. 4 ст. 164 СК України, під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Савіни проти України» від 18.12.2008 встановлено, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Таке втручання не становитиме порушення статті 8 лише у тому разі, якщо воно здійснене «згідно з законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є «необхідним у демократичному суспільстві» для забезпечення цих цілей. Для того, щоб позбавлення батьківських прав було «необхідним у демократичному суспільстві» слід проаналізувати, чи може таке найкраще задоволити інтереси дитини.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07.12.2006).

У рішенні ЄСПЛ від 11.07.2017 у справі «М.С. проти України», суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Відповідна правова позиція застосована і в постанові ВС від 29.09.2021 у справі №459/3411/17, провадження № 61-10531св21.

ЄСПЛ у справі «Ньяоре проти Франції» зазначив, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (справа «Скоццарі та Дж`юнта проти Італії»). Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує (справа «Хазе проти Німеччини»).

Сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків (справа «К.А. проти Фінляндії». Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (справа «Мозер проти Австрії», «Валлова і Валла проти Чеської Республіки»).

Відтак, необхідно встановлювати не лише наявність або відсутність виняткових обставин, коли дитина може бути розлучена зі своїми батьками, а крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, виходячи із рівності прав батьків щодо дитини, встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Вказане узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові ВС від 19.09.2018 у справі №486/709/16-ц, провадження N 61-23711св18.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, передбачені ст. 166 СК України.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення матері, батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08.04.2020 року у справі №645/731/18, від 29.01.2020 у справі №127/31288/18, від 29.01.2020 у справі №643/5393/17, від 17.01.2020 у справі №712/14772/17, від 25.11.2019 у справі №640/15049/17, від 13.03.2019 у справі №631/2406/15-ц, від 24.04.2019 у справі №331/5427/17.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що вони ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що вони систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов`язки.

Відповідно до п. 15, 16, 18 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» №3 від 30.03.2007, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Вказане міститься у постанові ВС від 05.04.2019 у справі №570/3742/17, провадження №61-47457св18.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 наголосив на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 ЄСПЛ прийшов висновку, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення батьківських прав, покладено на позивача.

Під час розгляду даної справи суду надано докази того, що відповідач ОСОБА_2 не бере участі у вихованні дитини, не відвідує доньку, матеріально її не забезпечує, не цікавиться здоров`ям та самопочуттям, не приділяє увагу вихованню та розвитку дитини.

Таким чином, відповідач самоусунувся від виховання та утримання своєї доньки, тобто, свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, свідомо не вчиняє дій для приділення батьківської уваги та виховання. Враховуючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а також те, що в інтересах дитини є турбота та підтримка і з боку батьків, позбавлення батьківських прав батька дитини у даному випадку є доцільним, оскільки така міра відповідальності, що є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, з огляду на наявні у справі та матеріали, а також беручи до уваги те, що відповідач не з`являвся у судові засідання та не заперечив щодо задоволення позовних вимог, є обґрунтованою.

Водночас суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до ч. 1-4 ст. 169 СК України, мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи те, що позов підлягає до задоволення, судовий збір у розмірі 1073,60 грн. слід стягнути з відповідача на користь позивачки.

Керуючись ст. 141, 223, 247, 259, 264, 265, 280 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов задоволити.

Позбавити ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір у справі у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок на користь ОСОБА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Третя особа: виконавчий комітет Миколаївської міської ради як орган опіки та піклування, місцезнаходження: вул. В.Великого 6, м. Миколаїв, Львівська область, 81600, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 26411657.

Повний текст рішення складено 21.09.2023.

Суддя Головатий А. П.