Рішення № 113620140, 11.09.2023, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа №303/2152/21

2/303/972/21

ряд. стат. звіту - 65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2023 року м.Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в особі головуючого-судді Куцкір Ю.Ю.

з участю секретаря судових засідань Славич М.В.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Мукачево цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та АТ КБ «Приватбанк», треті особи: приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Ришкович О.В. та Мукачівський МВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 та АТ КБ «Приватбанк», треті особи: приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Ришкович О.В. та Мукачівський МВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними.

Позов мотивований тим, що 25.10.2005 року між позивачем ОСОБА_3 і відповідачем ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб у ВРАЦС Мукачівського МРУЮ Закарпатської області, однак рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 09.04.2013 року його було розірвано.

Під час шлюбу 17.08.2007 року ними було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка була оформлена на відповідача без відома позивача. Про даний факт позивачу стало відомо тільки у 2019 році коли вона намагалася оформити субсидію, де необхідні були правовстановлюючі документи, які нею було отримано від батьків колишнього чоловіка, оскільки вони знаходилися у відповідача.

Крім цього, у березні місяці 2021 року від батьків колишнього чоловіка позивач ОСОБА_3 дізналася, що до них надійшло повідомлення від державного підприємства «СЕТАМ» в якому останні повідомляють, що буде реалізовано предмет іпотеки шляхом проведення електронних торгів, зокрема, предмет іпотеки - вищезазначена квартира, яка ними була придбана під час перебування у шлюбі.

Також, позивачу було надано документи, з яких їй стає відомо, що її колишній чоловік ОСОБА_4 17.08.2007 року уклав із АТ КБ «ПриватБанк» Кредитний договір, отримавши кредитні кошти у розмірі 22 000 доларів США нібито на купівлю квартири. З метою забезпечення виконання вз`ятого на себе зобовязання за Кредитним договором, колишній чоловік ОСОБА_4 , без відома, згоди та участі позивача, також уклав із АТ КБ «ПриватБанк» Договір іпотеки, предметом якого стало нерухоме майно, а саме та сама квартира, яку подружжя придбало під час шлюбу.

Таким чином, позивач вважає, що оскільки вона згоду на укладення спірних договорів не надавала, а також не було згоди Органу опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради, то є підстави для визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними.

Представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав зазначених у позові.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причину неявки суд не повідомив.

Представник відповідача АТ КБ «ПриватБанк» - Гриниха Т.Ю. в судовому засіданні заперечила щодо задоволення позову та просила у його задоволенні відмовити з підстав зазначених у відзиві.

Третя особа - приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Ришкович О.В. в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про причину неявки суд не повідомила.

Представник третьої особи Мукачівського МВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причину неявки суд не повідомив.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч.1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5 даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а ч. 6, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч.7 ст.81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Як роз`яснено судам в п.14 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів». При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз`яснення, наведені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1 - 3, 5 та 6 ст.3 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Аналогічну думку висловлено пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», яким роз`яснено, що судам необхідно враховувати, згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України, що зміст правочину не може суперечити Цивільного кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно з вимогами ст.16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочинів недійсними, позивач у силу ст.12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Судом встановлено, що 17.08.2007 року між ОСОБА_4 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» було укладено Кредитний договір №MKH0GK00001775, згідно якого ОСОБА_4 отримав кредитні кошти на строк з 17.08.2007 року по 16.08.2027 року, у розмірі 26 411 доларів США на наступні цілі: 22 000 доларів США на купівлю квартири та 4 411 доларів США на сплату страхових платежів (а.с. 6-8).

17.08.2007 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 був укладений Договір купівлі-продажу квартири, згідно якого останній придбав квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 9, 10).

17.08.2007 року між ОСОБА_4 і ЗАТ КБ «ПриватБанк» був укладений Договір іпотеки квартири, предметом якого є надання Іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11-13).

Згідно Свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 07.03.2007 року батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_4 і ОСОБА_3 (а.с. 16).

Із Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 09.08.2014 року шлюб між ОСОБА_8 і ОСОБА_3 був зареєстрований 09.08.2014 року, після чого остання змінила прізвище на ОСОБА_3 (а.с. 17).

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 09.04.2013 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було розірвано (а.с. 18).

Із листа ДП «СЕТАМ» адресованому ОСОБА_4 , вбачається, що ДП «СЕТАМ» повідомляє його про реалізацію предмета іпотеки шляхом проведення електронних торгів предмета іпотеки - житлової двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 19).

Із Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №15625521 від 17.08.2007 року слідує, що ОСОБА_4 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 (а.с. 22).

Згідно Заяви ОСОБА_3 , зареєстрованій за №4450, адресованій приватному нотаріусу Мукачівського міського нотаріального округу, ОСОБА_3 надає згоду на укладення договору про купівлю її чоловіком ОСОБА_4 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 80).

Згідно Заяви ОСОБА_3 зареєстрованій за №4470, адресованій приватному нотаріусу Мукачівського міського нотаріального округу, ОСОБА_3 надає згоду на укладення її чоловіком ОСОБА_4 договору про передачу в іпотеку ЗАТ КБ "ПриватБанк" квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 81).

Дані правовідносини регулюються нормами ЦК України.

Відповідно до ст.ст.3, 627 ЦК України, договору притаманна така риса, як свобода договору. Поряд із справедливістю, добросовісністю і розумністю вона вважається вищою цінністю права, що забезпечує природне існування фізичної особи.

Свободу договору можна охарактеризувати як нормативно закріплену можливість особи здійснювати дії, вчинки на власний розсуд, не порушуючи при цьому свободу інших суб`єктів.

Зміст свободи договору в загальному розкривається у ст.627 ЦК України, яка з посиланням на ст.6 ЦК України встановлює, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, перш за все вимогою до чинності кредитного договору є погодження сторонами усіх істотних умов кредитного договору. Вони встановлюються, зокрема Цивільним Кодексом України (статті 1048 - 1052, 1054).

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, до істотних умов кредитного договору належать умови, що визначають предмет договору: сума кредиту, строк (строки) та порядок його надання позичальнику, термін (терміни) і порядок повернення отриманого кредиту, розмір і порядок сплати кредитору відсотків за користування кредитом. Які-небудь інші умови (що не відносяться до предмета договору) можуть бути визнані істотними умовами кредитного договору лише за наявності спеціальної заяви однієї із сторін (кредитора або позичальника) про необхідність досягти по них угоди.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами було досягнуто домовленості з усіх істотних умов договору шляхом підписання тексту договору укладеного в простій письмовій формі, що відповідає вимогам законодавства. Кредитний договір був підписаний позичальником власноруч, що підтверджує обізнаність та згоду з його умовами. Сторони погодили між собою умови договору, відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, про що свідчать їх підписи на договорі.

Таким чином, волевиявлення сторін було вільним і направленим на отримання реальних наслідків договору, тобто з боку відповідача ОСОБА_4 отримання кредиту.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Відповідно до п.п.3, 5, 6 ст.203 ЦК України загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, суд приходить до висновку, що представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження тих вимог, які ним було зазначено у позовній заяві. Зокрема, не забезпечив експерта всіма необхідними додатковими матеріалами, які необхідні були для проведення відповідної експертизи, що у свою чергу призвело до неможливості проведення такої експертизи, а отже і до не доведення заявлених позовних вимог.

Що стосується зазначеної представником позивача іншої підстави для задоволення позову, тобто ненадання дозволу Органу опіки та піклування на укладення Договору іпотеки, то суд приходить до наступного.

Відповідно до статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Таким чином при вирішенні позову про визнання недійсним оскаржуваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Згідно з частиною четвертою та п`ятою статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

Відповідно до частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оскаржуваним.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої/неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини щодо житлового приміщення.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що: дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків; сама по собі відсутність попереднього дозволу органу опіки та піклування не є беззаперечною підставою для визнання договору іпотеки недійсним.

З огляду на вищезазначене, судом встановлено, що на час укладення спірного договору іпотеки за даною адресою не були зареєстровані та не проживали позивач та дочка і як зазначив представник позивача ОСОБА_1 дитина була зареєстрована та проживала за адресою проживання позивача ОСОБА_3 , а саме в АДРЕСА_3 .

Відповідно до частин другої та третьої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї власника житлового приміщення мають право користування займаним приміщенням на рівні з власником. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Згідно із статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, підставами яких позивач визначає порушення статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», статтю 177 СК України, необхідно у кожному конкретному випадку: перевіряти наявність у дитини права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного проживання; враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про право дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору, з`ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

Передбачені статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямовані на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення договору.

Отже, вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.

Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові 22 червня 2016 року у справі № 6-1024цс16.

Верховний Суд зауважує, що однією із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Також слід зазначити, що оспорюваний договір іпотеки не зменшив і не обмежив права неповнолітньої дитини користуватися квартирою, що є предметом іпотеки, а приховування батьками прав дитини на нерухомість у момент укладання іпотечного договору позбавляє їх права визнати іпотеку недійсною з цих підстав.

До аналогічного висновку прийшов і Верховний суд у своїй постанові від 20.11.2019 року у справі №520/15250/15-ц, провадження №61-31644св18.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв`язку із їх недоведеністю.

Керуючись ст.ст. 16, 203, 215, 334, 626, 627, 638, 655, 657 ЦК України та ст.ст. 81, 206, 274, 258-259, 265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 про визнання недійсними Кредитного договору №MKH0GK00001775 від 17.08.2007 року та Договору іпотеки від 17.08.2007 року укладених між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Ришкович Оксаною Василівною, зареєстрованого в реєстрі за №4482 - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 .

Відповідач: АТ КБ «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1 Д.

Третя особа: приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Ришкович Оксана Василівна, місце знаходження: 89600, м. Мукачево, вул. Ужгородська, 15/2, Закарпатська область.

Третя особа: Мукачівський МВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), місце знаходження: м.Мукачево, вул. Валенберга, 3, Закарпатська область.

Повний текст рішення суду складено 21.09.2023 року.

Головуючий Ю.Ю. Куцкір