Рішення № 11360633, 15.02.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" лютого 2010 р.Справа № 12/225-09-5251 Позивач: Багатопрофільне приватне підприємство „Спортивний клуб „Пехліван”

Відповідачі: 1) Приватне багатопрофільне підприємство „Агросвіт”

           2) Ізмаїльська міська рада

про розірвання договору та визнання права власності

          Суддя Цісельський О.В.

За участю представників:

від позивача: Август О.П. –довіреність від 20.11.2009р.

від відповідача 1: не з’явився

від відповідача 2: Кулава М.І. –довіреність від 30.12.2009р.

Суть спору: Позивач, Багатопрофільне приватне підприємство „Спортивний клуб „Пехліван”, звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідачів в який просить визнати за ним право власності на будівлю магазину, який розташовано за адресою: Одеська обл., м. Ізмаїл, проспект Суворова кут вулиці Гоголя, будинок № 48, загальною площею 15,3 м2.

Ухвалою господарського суду від 14.12.2009р. за спільною заявою сторін термін розгляду справи продовжено на два місяця, а саме до 14.02.2010р.

Представник позивача заявлені вимоги підтримує у повному обсязі, просить суд їх задовольнити.

Відповідач 1 про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, у судове засідання не з’явився, але надав суду відзив на позовну заяву (вх. № 2090) у якому зазначив, що розглянувши матеріали, які додані до позову, не заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, визнає позов та просить суд розглядати справу за відсутності його представника.

Відповідач 2 проти задоволення позову заперечує з підстав, викладених у наданому 13.11.2009р. суду відзиві на позов.

05.02.2010р. від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог (вх. № 2789) відповідно до якої позивач просить суд припинити провадження в частині позовних вимог до відповідача 1 - Приватного багатопрофільного підприємства „Агросвіт” у зв’язку із відсутністю предмету спору.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.02.2009р. провадження по справі в частині позовних вимог до Приватного багатопрофільного підприємства „Агросвіт” у зв’язку із відсутністю предмету спору - припинено.

          Справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача проаналізувавши надані докази у сукупності, суд дійшов наступних висновків:

Як свідчать матеріали справи, 22.06.1999 р. між Багатопрофільним приватним підприємством „Спортивний клуб „Пехліван” (Покупець) та радгоспом „Трудовий”, повним правонаступником якого є Приватне багатопрофільне підприємство „Агросвіт” (Продавець) було укладено договір купівлі-продажу № 233.

Відповідно до п.1.1. зазначеного договору продавець передає у власність покупця, а покупець приймає та сплачує наступне нерухоме майно: магазин, місцерозташування: пр. Суворова, вул. Гоголя, № 48 м. Ізмаїл, Одеська обл., загальною площею 15,3 м2.

Згідно з п.1.2. договору разом з нерухомим майном продавець передає покупцю технічну документацію на нього.

Пунктом 1.3. зазначеного договору передбачено, що договір є підставою для оформлення майна на ім’я покупця (у т.ч. в реєструючих, облікових органах МБТІ).

Згідно з п.3.3. договору купівлі-продажу право власності на майно, право розпорядження, відчуження, використання переходить від продавця до покупця в момент оформлення сторонами акту.

22.06.1999р. між покупцем та продавцем складено акт приймання-передачі майна до договору № 233 купівлі-продажу від 22.06.1999р. відповідно до якого на підставі і на виконання вищезазначеного договору купівлі-продажу продавець передає, а покупець приймає у власність наступне майно: магазин, що знаходиться: Одеська обл., м. Ізмаїл, пр. Суворова вул. Гоголя, № 48, загальною площею 15,3 м2. Продавець також передав покупцю технічний паспорт на нерухоме майно.

Матеріалами справи підтверджується, що 23.04.1992 року на нежитлову будівлю (будівлю магазину) № 48 по пр. Суворова вул. Гоголя в м. Ізмаїл був виготовлений технічний паспорт, із якого вбачається, що за зазначеної адресою знаходиться будівля магазину під літерою „А” загальною площею 15,3 м2, яка належала радгоспу „Трудовий”, а потім Приватному багатопрофільному підприємству „Агросвіт”.

При досліджені в судовому засіданні оригіналу технічного паспорту на спірну будівлю судом встановлено відсутність штампу про самочинне будівництво.

Відповідно до ст. 19 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” Підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, зокрема є:

нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, довічного утримання, дарування, міни земельної ділянки або іншого нерухомого майна; договір купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований на біржі в установленому порядку.

Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Оскільки договір купівлі-продажу № 233 був укладений між сторонами (позивачем і відповідачем 1) у червні 1999 р., то до нього застосовуються положення Цивільного кодексу УРСР в редакції від 18.07.1963 р.

Стаття 128 Цивільного кодексу України в редакції від 18.07.1963р. встановлює, що право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Відповідно до ст.224. Цивільного кодексу України в редакції від 18.07.1963р. за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 225 Цивільного кодексу України в редакції від 18.07.1963р. визначає, що право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Відповідач 2 –Ізмаїльська міська рада не надала суду належних доказів того, що відповідач 1 –не був належним власником відчуженого за договором купівлі-продажу № 233 від 022.06.1999р. майна –будівлі магазину.

Стаття 227. Цивільного кодексу України в редакції від 18.07.1963р. визначає, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Як свідчать матеріали справи, купівлі-продажу № 233 від 022.06.1999р. укладений в простій письмовій формі.

Аналізуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що позивачем набуто право власності на спірну будівлю відповідно до вимог Цивільного кодексу України в редакції від 18.07.1963р., який регулює ці відносини.

Право власності щодо спірної будівлі здійснюється позивачем, проти чого відповідач 2 заперечує, посилаючись на те, що у позивача відсутні документи щодо землекористування земельною ділянкою та відсутні документи на будівництво спірною будівлею.

Тобто як зазначає відповідач 2 у своєму відзиві на позов спірна будівля є самочинним будівництвом, при цьому право власності на самочинно збудовану будівлю у відповідності із ч.3 ст. 376 Цивільного кодексу України (в новій редакції) право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. При цьому відповідач 2 зазначає, що відповідно ст. 134 Земельного кодексу України земельна ділянка або право на неї можуть бути надані тільки на конкурентних засадах.

З зазначеним доводами відповідача суд не погоджується виходячи з наступного.

За змістом статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій розміщено відповідне нерухоме майно, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

З огляду на приписи статті 182, частини 2 статті 331, статті 657 ЦК України покупець нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно.

У разі встановлення факту правомірного набуття особою права на нерухоме майно необхідно враховувати, що така особа має право на земельну ділянку, на якій розміщено придбане нею нерухоме майно, та земельну ділянку, необхідну для його обслуговування, і відсутність у цієї особи переоформлених на її ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку, не може кваліфікуватись як самовільне зайняття земельної ділянки.

Такої ж думки додержується і Вищій господарський суд України, висловленої у Рекомендаціях президії Вищого господарського суду України від 02.02.2010р. за № 04-06/15.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідач 2 не надав суду доказів того, що спірна будівля збудована самочинно.

Оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд Одеської області вважає, що позовні вимоги Багатопрофільного приватного підприємства „Спортивний клуб „Пехліван” обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства, а визнання за ним права власності на будівлю магазину, яку розташовано за адресою: Одеська обл., м. Ізмаїл, проспект Суворова кут вулиці Гоголя, будинок № 48, загальною площею 15,3 м2. не порушує законних прав чи інтересів інших осіб, у зв’язку з чим підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги, що позивачем не заявлені вимоги про відшкодування державного мита та ІТЗ судового процесу, у суду відсутні підстави для покладення витрат на відповідачів, разом з тим суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутися в подальшому з заявою для вирішення питання про розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 32,33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, –

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати за Багатопрофільним приватним підприємством „Спортивний клуб „Пехліван” (68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, вул.. Трипольського, буд. 14, код ЄДРПОУ 23874730) право власності на будівлю магазину, яку розташовано за адресою: Одеська обл., м. Ізмаїл, проспект Суворова кут вулиці Гоголя, будинок № 48, загальною площею 15,3 м2.

Рішення господарського суду набирає чинності в порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.116 ГПК України.

Суддя