Ухвала суду № 113587735, 13.09.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

13.09.2023Справа № 910/8192/23За позовом ОСОБА_1

до Державного агентства України з питань кіно

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка"

про визнання контракту укладеним у редакції позивача

Суддя Сташків Р.Б.

Секретар судового засідання Гарашко Т.В.

Представники сторін:

від позивача - Гончарук О.Ю.; Денисюк Н.О.;

від відповідача - Кондратенко А.О.;

від третьої особи - Шевель І.П.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указаний позов ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Державного агентства України з питань кіно (далі - відповідач) у якому позивачка просить суд визнати контракт укладеним між нею та відповідачем з дня набрання законної сили судовим рішенням у редакції викладеній у позові.

Вимоги позову мотивовані тим, що за наслідками проведеного відповідачем конкурсу на зайняття посади керівника Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" переможцем було оголошено позивачку, однак станом на день звернення із даним позовом між сторонами так і не укладено відповідного контракту, оскільки сторони не дійшли згоди щодо його остаточної редакції. Відповідачем були відхилені пропозиції позивачки щодо внесення змін в наданий ним проєкт контракту.

Позивачка також каже, що даний позов подано з метою захисту її прав як переможниці конкурсу на посаду керівника Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка", а суд в порядку ст. 187 ГК України має право вирішити спір стосовно укладення контракту.

Ухвалою суду від 05.06.2023 відкрито провадження у справі №910/8192/23 за вказаними вище позовними вимогами.

Відповідач проти вимог позову заперечив, а також зазначив, що спір за своїми ознаками є трудовим, а не корпоративним, як стверджує позивачка, а тому не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

У відповіді на відзив позивачка висловила свої заперечення стосовно тверджень відповідача, та вважає, що даний спір підсудний господарському суду.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач вказав, що правовідносини які виникають між сторонами даного спору є адміністративно-правовими, тому справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Ухвалою суду від 14.08.2023 судом було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державне підприємство "Національний центр Олександра Довженка".

01.09.2023 третьою особою були надані письмові пояснення по справі, третя особа підтримала вимоги позивачки.

Вирішуючи питання щодо юрисдикції даного спору у судовому засіданні 13.09.2023, з урахуванням позицій учасників справи, судом встановлено, що дана справа не підсудна господарському судочинству, а має розглядатися у цивільному процесі, з огляду на наступне.

Позиція позивачки: спір у даній справі виник у зв`язку із необхідністю врегулювання організаційно-господарських відносин між відповідачем як представником власника суб`єкта господарювання (державного підприємства) і позивачкою як керівницею цього підприємства, а тому даний спір є корпоративним і на підставі п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України відноситься до юрисдикції господарських судів.

Позиція відповідача: даний спір існує між фізичною особою, яка претендує на зайняття посади керівника суб`єкта господарювання державного сектору економіки, та органом державної влади - Держкіно, до компетенції якого належить прийняття рішення про таке призначення шляхом укладення контракту, у зв`язку із чим правовідносини між сторонами є адміністративно-правовими і мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

У ст. 55 Конституції України вказано, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України та ст. 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позов це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову) являються предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

У прохальній частині позову позивачка просить суд вважати контракт між відповідачем та нею укладеним з дня набрання рішення у даній справі законної сили у редакції наведеній позивачкою. Обґрунтовуючи заявлений позов, позивачка фактично не погоджується із запропонованою відповідачем редакцією контракту, яка стосується її повноважень, вказує на те, що запропонована редакція контракту відповідачем не відповідає Типовій формі контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України №597 від 02.08.1995 (зі змінами), а також іншим нормативно-правовим актам чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що 06.02.2023 протоколом № 3 засідання конкурсної комісії для здійснення добору на посаду керівника Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" Гончарук О.Ю. було визнано переможцем у оголошеному відповідачем конкурсному доборі на посаду керівника Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка".

Частиною 1 ст. 21 Закону України «Про культуру» передбачено, що керівники державних та комунальних закладів культури призначаються на посаду шляхом укладення з ними контракту строком на п`ять років за результатами конкурсу.

Разом з тим, між позивачкою та відповідачем не було узгоджено остаточну редакцію контракту.

До позовної заяви позивачкою було долучено у вигляді таблиць редакцію спірного контракту із викладеними його пунктами запропонованими відповідачем та пропозиціями позивачки. Та саме в редакції наданій позивачкою, остання просить в судовому порядку вважати контракт таким, що є укладеним між сторонами.

Зі змісту пропозицій редакції контракту, які просить врахувати позивачка, вони стосуються умов праці позивачки, зокрема, її повноважень та обов`язків, які вона має виконувати будучи на посаді керівника Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка".

У пункті 1.2 контракту вказано, що на підставі контракту виникають трудові відносини між керівником та Агентством.

За останні роки сфера укладення контрактів, як особливої форми трудового договору в Україні значно розширилась.

При цьому, правовому регулюванню трудових контрактів наразі присвячена лише одна норма, а саме ч. 3 статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) де вказано, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно положень пункту 3 частини першої статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим при укладенні контракту.

Закон України «Про культуру» окремо зазначає, що з керівником державного закладу культури укладається контракт (частина перша статті 21). Згідно положень частини 15 статті 21-5 Закону України «Про культуру» керівник органу управління зобов`язаний призначити переможця конкурсу керівником державного закладу культури не пізніше двох місяців з дня оголошення конкурсу. Підставою для видання наказу про призначення керівника державного закладу культури є підписання контракту. Істотні умови контракту публікуються на офіційному веб-сайті органу управління не пізніше наступного дня після його підписання.

Згідно з положенням абзацу 1 частини 16 статті 21-5 Закону України «Про культуру» контракт з керівником державного закладу культури визначає основні вимоги до діяльності закладу культури, виконання яких є обов`язковим для керівника, та інші умови.

Згідно з положеннями абзацу 2 частини 16 статті 21-5 Закону України «Про культуру» обов`язковими умовами контракту з керівником державного закладу культури є: програми розвитку закладу культури на один і п`ять років, що розглядалися на засіданні конкурсної комісії; умови оплати праці керівника; критерії оцінки праці керівника; особливості порядку здійснення контролю за діяльністю закладу культури; заходи відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов контракту; особливі підстави для дострокового розірвання контракту та відповідні наслідки для його сторін.

Крім того, стаття 21 Закону України «Про культуру» має назву «Особливості трудових відносин та працевлаштування в закладах культури». З її змісту чітко видно, що предметом її правового регулювання є врегулювання питання особливостей трудових відносин та працевлаштування в закладах культури, тобто, трудові відносини, а не господарські.

Частина 1 статті 43 Конституції України встановлює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч. 2 статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно положень частини 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності.

У частині 1 ст. 21 КЗпП України вказано, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін (частина 2 статті 21 КЗпП України).

Оскільки контракт згідно положень частини 3 статті 21 КЗпП України є особливою формою трудового договору, він підпадає під правове регулювання саме законодавства про працю, при цьому сфера його застосування визначається спеціальними законами України, у даному випадку це Закон України «Про культуру».

Враховуючи вищенаведене, контракт з керівником державного закладу культури, який згадується у статтях 21, 21-2, 21-5 Закону України «Про культуру» за своєю природою є особливою формою трудового договору і відповідає ознакам, визначеним частиною 3 статті 21 КЗпП України.

Стосовно тверджень позивачки, що спір стосується організаційно-господарських відносин між відповідачем як представником власника суб`єкта господарювання (державного підприємства) і позивачкою як керівницею цього підприємства.

У частині 6 статті 3 Господарського кодексу України вказано, що під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

У статті 55 ГК України вказано, що суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб`єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

У свою чергу, господарським договором є домовленість декількох сторін (двох та більше), які мають статус суб`єктів господарювання з метою здійснення та забезпечення господарської діяльності з подальшими юридичними наслідками.

Разом з тим, предмет даного спору не стосується господарських відносин та господарського договору, оскільки, як вже було встановлено вище судом, спірний контракт за своєю природою є трудовим договором, а позивачкою оспорюються умови її праці на посаді керівника.

У відповіді на відзив позивачка вказує на те, що не заперечує стосовно того, що відносини між нею та відповідачем в розумінні статті 96-1 Цивільного кодексу України не є корпоративними (пункт 22), проте заявляючи позов вважає, що справа підсудна господарському судочинству.

У частинах 1 та 2 статті 96-1 Цивільного кодексу України визначено, що права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

Корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав (ч. 6 статті 96-1 Цивільного кодексу України).

Суд зауважує, що посилання позивачки на те, що даний спір є корпоративним, оскільки призначення керівника підприємства є однією з правомочностей його власника, яке охоплене поняттям «управління юридичною особою», що згадане у п. 3 ч. 1 статті 20 ГПК України є помилковим твердженням, оскільки предметом даного спору є непогодження позивачки, яка є переможницею конкурсу на займану посаду керівника ДП "Національний центр Олександра Довженка" із запропонованими відповідачем умовами праці, які викладені у спірному контракті.

Беручи до уваги додану позивачкою з позовом таблицю із викладеними редакціями контракту відповідача та її, то фактично остання не погоджується з деякими обов`язками, які покладені на неї за умовами контракту в редакції відповідача, у зв`язку із чим позивачка просить їх виключити з умов контракту, а деякі викласти в її редакції.

Щодо тверджень відповідача стосовно того, що спірні правовідносини між сторонами відносяться до адміністративно-управлінських, а тому справа підсудна адміністративному судочинству, то суд вказує про наступне.

Так, на думку відповідача у даній справі оскаржуються дії Держкіно, який є суб`єктом владних повноважень з приводу зайняття посади керівника державного підприємства.

Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу про адміністративне судочинство України (далі - КАС України) встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, згідно з пунктом 17 частини першої цієї ж статті публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

До публічної служби відносять державну, муніципальну службу та службу у недержавних організаціях (громадських організаціях, політичних партіях, та навіть - приватних підприємствах). Для публічної служби характерні такі ознаки як:

- зайняття посади у відповідних органах і організаціях незалежно від форм власності і конкретних організаційних структур;

- службова спрямованість діяльності, що полягає у діяльності не на себе, а на обслуговування «чужих» інтересів;

- професійність службової діяльності, тобто здійснення такої діяльності на постійній основі, що потребує певних знань і наступності, та є основним джерелом матеріального забезпечення працівника.

Державна служба це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Таким чином, для розгляду позову в порядку адміністративного судочинства необхідно встановити: по перше, чи є спір за своєю природою правовим, тобто чи звернення із позовом спрямоване на вирішення юридичного конфлікту між учасниками правовідносин; по-друге, чи має такий спір ознаки публічно-правового, тобто чи позовні вимоги ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо особи не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Як вже було встановлено вище судом, предметом даного спору є укладення контракту (трудового договору) в редакції позивачки, оскільки вона не погоджується із запропонованою відповідачем редакцією, а отже і умовами її роботи. Тобто, оспорюється не питання щодо прийняття чи не прийняття її на роботу, а умови праці на яких вона буде виконувати свої обов`язки як керівника державного підприємства.

Крім того, судом встановлено у судовому засіданні 13.09.2023, що посада керівника Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" не відноситься до державної служби, а отже і не є публічною службою в розумінні КАС України.

При розгляді питання щодо юрисдикції даного спору, судом було враховано позицію Верховного Суду викладену у постанові від 05.10.2022 у справі №460/280/19.

Відповідно до частини 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України вказано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Враховуючи, що спірний контракт, який входить до предмету спору, за своєю правовою природою відноситься до трудових договорів та відповідно, ним регулюються трудові відносини між позивачкою та відповідачем, то даний спір відноситься до трудових та має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Згідно частини другої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Суд зазначає, що, у зв`язку з тим, що позовні вимоги не підлягають розгляду за правилами господарського судочинства, дані позовні вимоги мають розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

За приписами пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Відповідне клопотання щодо повернення судового збору до суду не подане. Отже, повернення судового збору сплаченого за відповідну позовну вимогу, без відповідного клопотання не допускається.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 231, 232, 233, 240 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у справі №910/8192/23 за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства України з питань кіно за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" про визнання контракту укладеним у редакції позивача.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строк, встановлені ст.ст.254-257 ГПК України.

Повний текст ухвали складено 19.09.2023.

Суддя Р.Б. Сташків