Рішення № 113587719, 19.09.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.09.2023Справа № 910/4905/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,

справу № 910/4905/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА";

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГ-ЛОГІСТИК";

про відшкодування 999 467,80 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГ-ЛОГІСТИК" на Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" вартість втраченого вантажу у розмірі 999 467,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань згідно умов договору № 09/06/2021 від 01.06.2021 (заявка на перевезення № ТО-036317 від 23.02.2022), внаслідок чого було втрачено частину вантажу, що завдало позивачу збитки на суму 999 467,80 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" залишено без руху та встановлено позивачу строк та спосіб для усунення недоліків позовної заяви.

18.04.2023 на адресу суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 03.04.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи поставлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

16.05.2023 до господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити у задоволенні позову з огляду на недоведеність позивачем складу цивільного правопорушення для стягнення збитків, а також належним чином виконання відповідачем його зобов`язань за договором.

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" (далі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮГ-ЛОГІСТИК" (далі - відповідач, перевізник) було укладено договір №09/06/2021 (далі - договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, перевізник зобов`язується доставляти вантажі (товари) замовника в пункти призначення, визначені замовником, і передати їх вантажоодержувачам (далі - "перевезення"), а замовник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату.

Перевізник зобов`язується: в термін до 10-ти календарних днів після надання послуг надати змовнику:

- оригінали ТТН підписаних перевізником і вантажоодержувачем; оригінал акту фактично наданих/виконаних послуг/робіт (акт фактично наданих/виконаних послуг/робіт оформляється за формою, погодженою сторонами в додатку №2 до цього договору); рахунок-фактуру; інші документи, передбачені цим договором та чинним законодавством (п.3.2.16);

- забезпечити виконання перевезення/експедирування без втрат і пошкоджень вантажу, зміни його кількісних та/або якісних характеристик протягом усього маршруту проходження вантажу до його передачі в пункті призначення вантажоодержувачу, під цілою пломбою. Здати пломбу і цілісність тенту (кузова) вантажоодержувачу, а також вантаж за кількістю і якістю. Підписати і оформити всі необхідні документи щодо вантажу (п.3.2.22);

- нести майнову відповідальність за збереження вантажу за кількістю і якістю з моменту прийняття вантажу до перевезення/експедирування і до моменту передачі вантажу в пункті призначення вантажоодержувачу, а в разі залучення до перевезення / експедирування третіх осіб - безпосередніх перевізників, - нести спільно з такими третіми особами солідарну майнову відповідальність за збереження вантажу за кількістю і якістю з моменту прийняття вантажу до експедирування (перевезення перевізником) до моменту передачі вантажу в пункті призначення вантажоодержувачу (п.3.2.23);

- при виявленні під час вивантаження недостачі, пошкодження вантажу або упаковки (тари) або іншого ушкодження або недоліків вантажу, самостійно та/або солідарно разом з третьою особою (фактичним перевізником), які залучаються перевізником до перевезення вантажу замовника, відшкодувати замовнику завдані збитки, пов`язані з таким пошкодженням (недоліком), в повному обсязі, в т.ч. понесені супутні витрати на обробку і транспортування, зберігання, митне оформлення такого товару, а також упущену вигоду, яку сторони погодили в розмірі 10% від вартості вантажу, якого бракує (товару) (п.3.2.24).

У п.6.3.1 договору зазначено, що перевізник несе солідарну матеріальну відповідальність із залученими для виконання цього договору третіми особами за збереження і цілісність вантажу за кількістю і якістю з моменту прийняття його до перевезення (експедирування) і до моменту передачі вантажу вантажоодержувачу, і так само за весь вантаж, зданий вантажоодержувачу в пошкодженій упаковці. За псування або втрату вантажу в дорозі перевізник несе повну матеріальну відповідальність у розмірі вартості втраченого або пошкодженого вантажу, всіх понесених замовником супутніх витрат по його доставки та митного оформлення, а також упущеної вигоди замовника, яка узгоджена сторонами в розмірі 10% від вартості втраченого або пошкодженого вантажу. Повна матеріальна відповідальність перевізника настає також у разі ДТП, розкрадання вантажу, у разі порушення пломби до її здачі при розвантаженні, в разі порушення тенту (кузова), порушення підлоги вантажного відсіку, пломбувального тросу і т.д., в разі пошкодження упаковки товару, що призвела до псування що знаходиться в ній вантажу. Сума матеріальної відповідальності за вищенаведеними випадками визначається за загальною сумою нестач та (або) пошкодження вантажу (упаковки) внаслідок транспортування, а також всіх понесених замовником накладних витрат з доставки та митного оформлення такого вантажу, і визначається замовником на підставі товаросупровідних документів та документів, що підтверджують накладні витрати. Перевізник компенсує всі пошкодження майна замовника та/ або третіх осіб, що сталися під час виконання рейсу на підставі актів та інших документів, що підтверджують факт пошкодження. У разі відмови водія підписати ці документи - в них вноситься інформація про відмову водія в підписі і закріплюється підписом двох інших сторін з додатком фотоматеріалів, що підтверджують факт пошкодження майна.

Згідно з п.7.1 договору, жодна із сторін цього договору не несе відповідальності за невиконання своїх зобов`язань, якщо це викликано стихійними лихами, повінню, землетрусом, страйком, війною, блокадами, державними актами або втручанням, прийняттям законів та інших нормативних актів, які мають обов`язкову юридичну силу для всіх або для однієї сторона і причинами, що знаходяться поза розумним контролем сторін, і що виникли після укладення цього договору та прийняття перевізником відповідної заявки.

Кожна із сторін зобов`язана в триденний термін письмово повідомити іншу сторону про настання такого роду обставин або подій, приклавши письмове підтвердження Торгово-промислової палати України за місцем дії таких обставин. Порушення даного терміну позбавляє винну сторону права посилатися на обставини непереборної сили як на підставу для звільнення від відповідальності. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення позбавляє сторону права посилатися на будь-яку вищевказану зобов`язання як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань (п.7.2 договору).

Заявкою №ТО-036317 від 23.02.2022 на перевезення/експедирування та/або надання інших послуг в рамках договору№09/06/2021 від 01.06.2021 сторони перевезення вантажу, вантажоотримувачем за яким є ТОВ «Епіцентр К», дата й час завантаження: 24.02.2022 04:00 за адресою: с. Квітневе, вул. Гоголівська, 1А, адреса розвантаження: м. Київ, вул. Полярна, 20-Д, загальна вартість послуг 3 006,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.02.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮГ-ЛОГІСТИК" прийнято до перевезення вантаж, що підтверджується товарно-транспортними накладними №РП246 від 24.02.2022 на суму 709 495,30 грн, №РП247 від 24.02.2022 на суму 24 487,88 грн, №РП248 від 24.02.2022 на суму 382 899,58 грн, згідно з якими пункт розвантаження значиться: м. Київ, вул. Полярна, 20-Д.

Як зазначає позивач, 24.02.2022 відповідач доставив ТМЦ до пункту розвантаження за адресою: м. Київ, вул. Полярна, 20-Д, однак вантажоодержувач - ТОВ «Епіцентр К» відмовився від отримання вантажу, у зв`язку з початком військових дій. Після проведеного листування у месенджері Telegram з представником Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГ-ЛОГІСТИК" щодо подальших дій, начальник відділу магістральної логістики Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА", ОСОБА_1 , запропонував перегнати транспортний засіб з ТМЦ на територію підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГ-ЛОГІСТИК" та просив повернути ТМЦ на склад або до найближчого магазину позивача, проте відповідач самовільно доправив транспортний засіб за адресою: смт. Бородянка, вул. Заводська, 23.

29.07.2022 за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГ-ЛОГІСТИК" були складені акти здачі - прийому ТМЦ по кількості по товарно - транспортним накладним №РП246 від 24.02.2022, №РП247 від 24.02.2022, №РП248 від 24.02.2022, якими встановлено невідповідність товару.

01.08.2022 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу №01/08/22-1юр про відшкодування збитків у розмірі 1 228 570, 19 грн, у відповідь на яку, відповідач листом відмовив у відшкодуванні збитків, у зв`язку з окупацією смт. Бородянка.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач не доставив вантаж у пункт призначення, внаслідок чого було втрачено вантаж, позивач поніс збитки у розмірі 999 467,80 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що він доставив вантаж у пункт розвантаження, проте вантажоотримувач відмовився від отримання вантажу, а представник позивача зволікав з відповіддю щодо подальших дій перевізника, відповідач направив вантаж до орендованого ним комплексу. Таким чином, позивачем не доведено складу цивільного правопорушення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення договору №09/06/2021 від 01.06.2021 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом регулюються главою 32 Господарського кодексу України та главою 64 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до частини 1 статті 307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 917 Цивільного кодексу України, перевізник зобов`язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором. Відправник вантажу має право відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення цього вантажу. Відправник повинен пред`явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі та (або) упаковці; вантаж має бути також замаркований відповідно до встановлених вимог. Перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу.

Згідно з ч. 1 ст. 918 Цивільного кодексу України, завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч. 1 ст. 919 Цивільного кодексу України, перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Відповідно до ст. 934 Цивільного кодексу України, за порушення обов`язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.02.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮГ-ЛОГІСТИК" прийнято до перевезення вантаж, що підтверджується товарно-транспортними накладними №РП246 від 24.02.2022 на суму 709 495,30 грн, №РП247 від 24.02.2022 на суму 24 487,88 грн, №РП248 від 24.02.2022 на суму 382 899,58 грн, згідно з якими пункт розвантаження: м. Київ, вул. Полярна, 20-Д.

24.02.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮГ-ЛОГІСТИК" прибуло за адресою: м. Київ, вул. Полярна, 20-Д для розвантаження товару, однак вантажоодержувач - ТОВ «Епіцентр К» відмовився від отримання вантажу, про що не заперечували сторони у поданих заявах по суті спору, а тому відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України вказані обставини не підлягають доказуванню.

О 08:59 год. 24.02.2022 у месенджері Telegram представником Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГ-ЛОГІСТИК" надіслано повідомлення представнику Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" щодо подальших дій з розвантаженням автомобіля, у зв`язку з відмовою вантажоодержувача від отримання товару, який о 12:45 год. 24.02.2022 повідомив про повернення ТМЦ на склад або найближчий магазин позивача. У відповідь на вказане повідомлення представник відповідача повідомив про те, що направили автомобіль за адресою: смт. Бородянка, вул. Заводська, 23.

Верховний Суд у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 зазначив, що на відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.

У частині 2 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. У ч. 3 зазначеної статті встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (ч. 3 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №922/51/20 та 14.12.2021 у справі № 910/17662/19).

Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №923/1379/20.

Окрім цього, Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст. 7 ЦК (постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №914/2505/17 та 13.10.2021 у справі №923/1379/20).

Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення. Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації. Більш того, щодо електронних доказів широко застосовується й доктрина "листа у відповідь". Якщо доведено, що лист чи повідомлення було відправлено певній особі, то повідомлення, яке є відповіддю, вважатиметься автентичним без додаткових доказів. Адже малоймовірно, що хтось окрім цієї особи, може отримати та відповісти на повідомлення з урахуванням його змісту, обговорюваних деталей (постанова Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/5408/21).

Враховуючи викладене, суд приймає до уваги електронне листування між сторонами щодо узгодження подальших дій Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГ-ЛОГІСТИК", у зв`язку з початком військових дій на території України, введенням воєнного положення й відмовою вантажоодержувача - ТОВ «Епіцентр К» від отримання вантажу.

29.07.2022 за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГ-ЛОГІСТИК" були складені акти здачі - прийому ТМЦ по кількості по товарно - транспортним накладним №РП246 від 24.02.2022, №РП247 від 24.02.2022, №РП248 від 24.02.2022, якими встановлено невідповідність товару.

01.08.2022 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу №01/08/22-1юр про відшкодування збитків у розмірі 1 228 570, 19 грн. У відповідь на яку відповідач листом відмовив у відшкодуванні збитків, у зв`язку з окупацією смт. Бородянка.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів, згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України, є відшкодування збитків.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

В силу ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною у відповідності до ст. 224 Господарського кодексу України.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками.

При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Аналізуючи вищезазначені положення законодавства, предмет спору та обставини справи, суд зазначає, що для застосування такого виду відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) порушення боржником зобов`язання, що випливає з договору; 2) збитків та їх розміру; 3) причинного зв`язку між порушенням стороною зобов`язання, що випливає з договору, та збитками; 4) вини порушника зобов`язання. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Необхідним елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником зобов`язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення. Так, відшкодуванню підлягають збитки, які стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, тобто мають бути прямими.

Тобто, при заявлені вимог про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено факт порушення відповідачем зобов`язань перед позивачем, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв`язку між ними. В свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.

Статтями 924 Цивільного кодексу України, ст. 314 Господарського кодексу України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Зазначена норма передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов`язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов`язаної сторони. Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини перевізника чи відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом. Пошкодження вантажу - це зміна його фізичних властивостей (механічні поломки, дефекти, бій); нестача вантажу - доставка вантажу одержувачу в меншій кількості, ніж оголошено до перевезення. Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення. Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов`язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу. Перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, спричинених непереборною силою. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, не зумовленого непереборною силою, відповідно до ст. 924 Цивільного кодексу України не звільняє перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов`язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 907/603/17 та від 27.10.2020 у справі № 903/846/19.

Згідно зі ст. 310 Господарського кодексу України, перевізник зобов`язаний повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу.

Одержувач зобов`язаний прийняти вантаж, який прибув на його адресу. Він має право відмовитися від прийняття пошкодженого або зіпсованого вантажу, якщо буде встановлено, що внаслідок зміни якості виключається можливість повного або часткового використання його за первісним призначенням.

Відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення. Якщо одержувач не затребував вантаж, що прибув, в установлений строк або відмовився його прийняти, перевізник має право залишити вантаж у себе на зберігання за рахунок і на ризик вантажовідправника, письмово повідомивши його про це.

Вантаж, не одержаний протягом місяця після повідомлення перевізником одержувача, вважається невитребуваним і реалізується в установленому законодавством порядку.

Згідно з п.73 Статуту автомобільного транспорту, при неможливості здати вантаж вантажоодержувачу при міжміських перевезеннях з причин, не залежних від автотранспортного підприємства або організації, вантажовідправник зобов`язаний дати автотранспортному підприємству або організації вказівку про новий пункт призначення вантажу в порядку, встановленому Правилами. При неодержанні вказаного розпорядження, а також при неможливості доставити вантаж до місця нового призначення автотранспортне підприємство або організація, після попереднього повідомлення, повертає вантаж вантажовідправнику. Вантажі, що швидко псуються, в цих випадках можуть бути здані для реалізації іншій організації.

Судом встановлено, що перевізник доставив вантаж за адресою: м. Київ, вул. Полярна, 20-Д для розвантаження товару, однак вантажоодержувач - ТОВ «Епіцентр К» відмовився від отримання вантажу, про що було повідомлено представника позивача, який дав вказівку про новий пункт призначення вантажу лише о 12:45 год. 24.02.2022, тобто майже через 4 години з моменту повідомлення про неможливість вивантаження вантажу.

До моменту отримання відповіді від представника позивача перевізник доправив автомобіль з вантажем за адресою: Київська область, смт. Бородняка, вул. Заводська, 23, де знаходився майновий комплекс, що орендував відповідач на підставі договору оренди нерухомого майна від 14.04.2015, укладеного з Гладишко Ю.Л.

Таким чином, суд зазначає, що у зв`язку з тим, що 24.02.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮГ-ЛОГІСТИК" прибуло за адресою: м. Київ, вул. Полярна, 20-Д для розвантаження товару, однак вантажоодержувач - ТОВ «Епіцентр К» відмовився від отримання вантажу, відповідно до ч. 3 ст. 310 Господарського кодексу України відповідач мав право залишити вантаж у себе за рахунок і на ризик вантажовідправника - Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА", про що останнього й було попереджено засобами електронного зв`язку.

При цьому, суд звертає увагу, що Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Законом затверджено Указ Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 року, яким затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією. Зокрема, до вказаного переліку включено смт Бородянка Бородянської селищної територіальної громади, де 26.02.2022 року - дата виникнення можливості бойових дій, 01.04.2022 - дата припинення можливості бойових дій.

Відповідно до ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

У п. 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до п. 2 якого Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки, як держави учасниці, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 02.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії РФ проти України в порушення пункту 2 статті 4 статуту ООН та звернено до Росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування РФ з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 № 182 зобов`язано Російську Федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини національного законодавства, дії РФ за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України, а відтак, будь-які дії РФ з метою реалізації такої агресії є протиправними.

Починаючи із 24.02.2022 збройні сили Російської Федерації завдавали ракетних ударів, робили обстріли з далекобійних артилерійських систем та використовували інші знаряддя ведення війни в напрямку вищевказаних населених пунктів.

Судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮГ-ЛОГІСТИК" було подано заяви про вчинення кримінального правопорушення, зокрема, у зв`язку з крадіжкою майна, що знаходилось у транспортному засобі MAN, д.н.з. НОМЕР_1 , в якому перевозився вантаж за спірною заявкою, що підтверджується відповідними заявами про реєстрацію провадження від 05.04.2022, витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 27.06.2022, талоном-повідомленням єдиного обліку №5122 від 19.08.2022.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги запровадження в країні воєнного стану у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, наявність ризиків для безпеки здоров`я та життя людини, майну фізичних та юридичних осіб й держави в цілому, пов`язаних з військовою агресією, необхідність забезпечення безпеки життя та здоров`я людини, суд приходить до висновку про відсутність вини в діях відповідача й протиправності таких дій, що призвели до втрати майна, оскільки вони є наслідком військової агресії РФ проти України.

Що стосується посилання відповідача на форс-мажорні обставини, суд зазначає, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Так, відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Наразі Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов`язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.

Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов`язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов`язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Таким чином, сам по собі лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не засвідчує форс-мажорні обставини саме для спірних правовідносин, але у сукупності з доказами, наданими відповідачем, може їх підтверджувати.

Таким чином, з огляду на вищенаведені норми чинного законодавства України, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження повідомлення відповідачем позивача про настання форс - мажорних обставин, як це передбачено п. 7.2 договору, а тому суд не приймає до уваги доводи відповідача в цій частині.

В той же час, за висновком суду, позивачем не надано у встановленому порядку належних доказів, які б свідчили про наявність вини Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГ-ЛОГІСТИК" у втраті вантажу на загальну суму в розмірі 999 467,80 грн, а також причинно - наслідкового зв`язку між такою поведінкою із заподіяними збитками.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, оскільки позивачем не доведено об`єктивну та суб`єктивну сторони спричинених відповідачем збитків, причинно-наслідковий зв`язок між діями та понесеними позивачем збитками саме у розмірі 999 467,80 грн, вини відповідача у заподіянні збитків. З урахуванням вказаних висновків суд не вирішував питання про розмір завданих позивачеві збитків та не досліджував докази в цій частині спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГ-ЛОГІСТИК" про стягнення вартості втраченого вантажу у розмірі 999 467,80 грн є недоведеними та не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пунктом третім частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Мандриченко