Рішення № 113551023, 18.09.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.09.2023Справа № 910/6414/23Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., за участю секретаря судового засідання Голуба О.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства «Укрпалетсистем»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістральсервіс»

про стягнення 2 109 397, 52 грн.

За участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 18.09.2023.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Укрпалетсистем» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістральсервіс» про стягнення 2 109 397, 52 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати за поставлений товар згідно договору купівлі-продажу нафтопродуктів 318/04/20 від 13.04.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.05.2023 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче провадження у справі призначено на 05.06.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 відкладено підготовче засідання на 19.06.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 продовжено строк підготовчого провадження по справі. Розгляд справи відкладено на 17.07.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2023 відкладено підготовче засідання на 04.09.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 закрито підготовче провадження по справі та призначено розгляд справи по суті на 18.09.2023.

Представники сторін у судове засідання 18.09.2023 не з`явились.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення сторін про розгляд даної справи, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду була направлена судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження сторін, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом частин 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості ознайомитись із вищевказаними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення сторін.

Крім того, явка представників сторін в судове засідання 18.09.2023 обов`язковою не визнавалась.

Відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим їм процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим їм процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

13.04.2020 між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів № 318/04/20, за яким продавець зобов`язаний передати у власність покупця нафтопродукти (товар), а покупець зобов`язується своєчасно прийняти товар і оплатити його на умовах цього Договору (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 3.6. Договору днем виконання продавцем обов`язку по поставці товара вважається дата, зазначена у видатковій накладній та ТТН.

Згідно п. 3.7. Договору, з моменту передачі товару покупцю або уповноваженому перевізнику відбувається перехід права власності на товар і ризик випадкової загибелі (псування) товару від продавця до покупця.

Пунктом п. 4.3. Договору сторони визначили, що оплата вартості товару здійснюється покупцем на умовах 100 % передплати.

Позивач вказує, що по усній домовленості покупцю було поставлено товар на умовах відстрочки платежу.

Згідно п. 4.5. Договору розрахунки за Договором здійснюються на підставі виставленого продавцем рахунку в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця.

Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок продавця (п. 4.7 Договору).

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу дизельне пальне за накладними на відпуск ПММ: від 10.04.2021 № 002-1455, від 11.04.2021 № 002-1454.

Вказані видаткові накладні сторонами підписані без зауважень та скріплені печатками.

За умовами п. 4.3. Договору покупець здійснює 100 % попередню оплату договору.

Позивач вказує, що за поставлений товар відповідач не здійснив його оплату у розмірі 856 100, 00 грн, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у вказаному розмірі, що підтверджується і Актом звірки розрахунків від 07.03.2023, підписаним та скріплений печатками сторін.

З метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено відповідачу відповідну претензію від 17.03.2023 про сплату боргу у розмірі 856 100, 00 грн, яка задоволена не була, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

За приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положення ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В силу вимог ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

При цьому, відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору було надано позивачу Товар, який відповідачем не був оплачений у розмірі 856 100, 00 грн.

Суд зазначає, що представник відповідача у судові засідання не з`являвся, відзиву на позовну заяву не надав, проти позову не заперечив.

Оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати товару у повному обсязі, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 856 100, 00 грн підлягають задоволенню.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7 Прикінцевих та перехідних положень ГК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

За умовами п. 5.2. Договору, при здійсненні сторонами розрахунків на умовах відстрочки платежу, в разі прострочки покупцем строків розрахунків, зазначених у додаткових угодах або специфікаціях, а також невиконанні умов пункту 2.2.2., 2.2.4. даного Договору, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товару за кожен день прострочення виконання зобов`язань за весь період прострочення, 30% річних з простроченої суми, а також відшкодовує інфляційні збитки.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 457 170, 34 грн пені.

Враховуючи викладене та здійснивши перевірку наданого позивачем математичного розрахунку пені, Господарський суд міста Києва дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача пені, у розмірі 457 170, 34 грн.

Позивач просить стягнути з відповідача 19 % річних за користування чужими коштами в розмірі 217 850, 76 грн від неоплаченої вартості товару.

Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 5.3. Договору при здійсненні сторонами розрахунків на умовах відстрочки платежу, за несвоєчасне проведення розрахунків у відповідності до умов даного договору продавець має право стягнути з покупця проценти за користування чужими коштами в розмірі 19 % річних від неоплаченої вартості товару.

Здійснивши перевірку наданого позивачем математичного розрахунку 19 % річних за користування чужими коштами, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 19 % річних, у розмірі 217 850, 76 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 343 974, 90 грн 30 % річних та 234 301, 52 грн інфляційних втрат.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов`язань за Договором, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання за Договором.

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена статтею 625 ЦК України.

Так, за приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Сторони умовами договору (п. 5.2.) визначили, що покупець, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу продавця зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням 30 % річних з простроченої суми.

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 30 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 30 % річних встановлених умовами договору є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, господарський суд вважає, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 243 301, 52 грн.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми 30 % річних, суд вважає його обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірі 343 974, 90 грн.

Відповідно до п. 81 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 № 129/1033/13-ц, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з покладенням судового збору в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України на відповідача.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МАГІСТРАЛЬСЕРВІС» (04073, місто Київ, ПРОСПЕКТ СТЕПАНА БАНДЕРИ, будинок 8, офіс 711; ідентифікаційний код 30867309) на користь ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «УКРПАЛЕТСИСТЕМ» (11571, Житомирська обл., Коростенський р-н, село Ушомир, ВУЛИЦЯ БЕРЕЗЮКА, будинок 15; ідентифікаційний код 32285225) заборгованість у розмірі 856 100 (вісімсот п`ятдесят шість тисяч сто) грн 00 коп., пені у розмірі 457 170 (чотириста п`ятдесят сім тисяч сто сімдесят) грн 34 коп., 19 % річних за користування коштами у розмірі 217 850 (двісті сімнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят) грн 76 коп., інфляційні втрати у розмірі 234 301 (двісті тридцять чотири тисячі триста одна) грн 52 коп., 30 % річних від простроченої суми у розмірі 343 974 (триста сорок три тисячі дев`ятсот сімдесят чотири) грн 90 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 31 640 (тридцять одна тисяча шістсот сорок) грн 96 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Алєєва