Ухвала суду № 113516208, 18.09.2023, Балаклійський районний суд Харківської області

У Х В А Л А

Іменем України

№ 610/1042/23 № 2-з/610/7/2023м. Балаклія18 вересня 2023 року

Суддя Балаклійського районного суду Харківської області Стригуненко В.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,

в с т а н о в и в:

15.09.2023 до суду надійшла позовна заява представника позивача ОСОБА_1 адвоката Такідзе І.Л. про визначення місця проживання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його матір`ю ОСОБА_1 .

Одночасно представник позивача подала заяву про забезпечення позову шляхом тимчасового обмеження права ОСОБА_3 у виїзді за межі України.

На обґрунтування заяви про забезпечення позову вказує, що в серпні 2022 року вона віддала ОСОБА_3 їхнього сина ОСОБА_2 для подорожі ОСОБА_4 . Після цього відповідач повинен був привезти сина до Польщі, де перебувала позивач. Однак потім відповідач сказав, що вони в Ірландії та позивач повинна сама приїхати та забрати сина. Але сина він їй не віддав, натомість викликав поліцію, яка заборонила їй наближатися до сина, на її звернення місцева поліція нічим допомогти не змогла. В консульстві України в Республіці Ірландія їй також не допомогли, сказавши, що місце проживання дитини судом не визначено, тому дитина може проживати з батьком. Позивач вже рік не бачила дитину, на жодні вмовляння відповідач не реагує, де його шукати в Ірландії вона не знає. Зараз позивачу стало відомо, що відповідач разом з їхнім сином, другою дружиною та ще двома дітьми повернулися до с. Вербівка та він найближчими днями хоче вже назавжди виїхати до Ірландії.

Вважає, що є підстави вважати, що якщо відповідач разом з дитиною зараз виїде за межі України, то невжиття заходів щодо забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду, якщо позов буде задоволено, будуть порушені законні права позивача та права дитини.

18.09.2023 від представника відповідача адвоката Біленка О.О. надійшли письмові пояснення, в яких він просив у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити в зв`язку з необґрунтованістю та безпідставністю. Зазначив, що дійсно проживав разом з сином на території Ірландії з листопада 2022, однак зараз вони проживають на території України (с.Вербівка Ізюмського району Харківської області), що підтверджується актом від 11.09.2023. Посилався на те, що позивач взагалі не довела, яким чином невжиття обраного нею заходу забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду, не довела обґрунтованість такого припущення. Крім того, вказує на те, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому ст. 149-150 ЦПК України застосовувати заборону виїзду за межі України, як спосіб забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

За змістом частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно дочастини першоїстатті 150ЦПК Українипозов забезпечується:1)накладеннямарешту намайно та(або)грошові кошти,що належатьабо підлягаютьпередачі абосплаті відповідачевіі знаходятьсяу ньогочи вінших осіб; 1-1)накладенням арештуна активи,які єпредметом спору,чи іншіактиви відповідача,які відповідаютьїх вартості,у справахпро визнаннянеобґрунтованими активівта їхстягнення вдохід держави; 2)забороною вчинятипевні дії; 3)встановленням обов`язкувчинити певнідії,у разіякщо спірвиник ізсімейних правовідносин; 4)забороною іншимособам вчинятидії щодопредмета споруабо здійснюватиплатежі,або передаватимайно відповідачевічи виконуватищодо ньогоінші зобов`язання; 5)зупиненням продажуарештованого майна,якщо поданопозов провизнання прававласності наце майноі прозняття знього арешту; 6)зупиненням стягненняна підставівиконавчого документа,який оскаржуєтьсяборжником усудовому порядку; 8)зупиненням митногооформлення товарівчи предметів; 9)арештом морськогосудна,що здійснюєтьсядля забезпеченняморської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першоютретьою статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані права не можуть бути об`єктом жодних обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому пакті.

У законодавстві України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Це право віднесено у ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюються Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

Положеннями статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленогостаттею 12цього Закону; 2)стосовно ньогоу порядку,передбаченому кримінальнимпроцесуальним законодавством,застосовано запобіжнийзахід,за умовамиякого йомузаборонено виїжджатиза кордон,-до закінченнякримінального провадженняабо скасуваннявідповідних обмежень; 3)він засудженийза вчиненнякримінального правопорушення-до відбуттяпокарання абозвільнення відпокарання; 4) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань абосплати заборгованостізі сплатиаліментів; 5) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду ; 6) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно доЗакону України"Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"), що не виконує встановленогоПодатковим кодексом Україниподаткового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв'язку з яким таке обмеження встановлюється.

Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що згаданий Закон передбачає декілька підстав та умов, за яких можливе обмеження права громадянина України на виїзд за кордон, серед яких відсутня така підстава як забезпечення позову у цивільній справі. У статті 150 ЦПК України також відсутній такий вид забезпечення позову як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Таким чином, у цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149-150 ЦПК України застосуватизаборону виїздуза межі України, як спосіб забезпечення позову.

Таких правовихвисновків дійшовВерховний Суду постановівід 27грудня 2019року у справі № 368/519/18 (провадження №61-48036св18), у постанові від 27 березня 2019року у справі № 643/5842/16-ц (провадження № 61-47217св18), у постанові від 12 лютого 2020року у справі №288/162/19 (провадження № 61-11750св19).

Відповідно доч.4ст.263ЦПК Українипри виборіі застосуваннінорми правадо спірнихправовідносин судвраховує висновкищодо застосуваннявідповідних нормправа,викладені впостановах Верховного Суду.

Отже,обраний спосібзабезпечення позовушляхомтимчасовогообмеження права ОСОБА_3 у виїздіза межіУкраїни не відповідає вимогам статті 150 ЦПК України, тому відсутні підстави для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

Суд зауважує, що забезпечення позову не є вирішенням спору по суті, а обставини щодо порушення чи відсутності порушення законних прав та інтересів позивача підлягають подальшому встановленню в процесі судового розгляду справи.

На підставі викладеного, керуючись ст. 149-151 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Балаклійський районний суд Харківської області шляхом подачі протягом п'ятнадцяти днівз дня її проголошення апеляційної скарги.

Суддя В.М. Стригуненко