Рішення № 113511805, 22.08.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 507/821/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2023 рокуПечерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Ільєвої Т.Г.

при секретарі Ємець Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні цивільну справу №507/821/21 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «комерційний Банк «Приватбанк» про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «комерційний Банк «Приватбанк» про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити дії.

Так, в обґрунтування позову зазначено, що 09 квітня 2005 року рішенням Любашівського районного суду Одеської області по цивільній справі №2-165-05, за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договором №5051 від 08.10.2003 року, було розірвано вищевказаний кредитний договір та стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь Закритого акціонерного товариства КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 4196 гривень 79 коп., заборгованість по процентах у розмірі 1141 гривня 21 копійка, заборгованості по пені у розмірі 164 гривні 24 копійки, а також державне мито у розмірі 51 гривня, сплачене позивачем при подачі позову.

08 червня 2005 року державним виконавцем було відкрито виконавче провадження по даній справі. 30.04.2010 року позивачу було видано довідку про те, що виконавчий лист Любашівського районного суду Одеської області №2-165 від 29.04.2005 року про стягнення 5553.24 грн. боргу на користь ЗАТ «ПРИВАТБАНК» виконано в повному обсязі 02.12.2008 року. Інших рішень суду або виконавчих проваджень за даною справою не було.

15.04.2015 року між позивачем та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено депозитний договір №SAMDNWFD0070573282301 терміном 6 місяців.

При зверненні позивача про розірвання депозитного договору ПАТ КБ «Приватбанк» надало відповідь про те, що в нього виникла прострочена заборгованість за договором поруки. Для отримання депозитного вкладу позивачу необхідно погасити прострочену заборгованість за договором поруки. Згідно відповіді АТ КБ «ПРИВАТБАНК» №20.1.0.0.0/7-20.1.10.0.0/7-201123/10524/10524 від 30.11.2020 року позивачу було повідомлено, що відповідно до умов та правил надання банківських послуг п 2.2.1.13 При наявності у клієнта простроченої заборгованості за кредитним договором та/або кредитними лімітами, а також процентами за їх користування, Банк має право на свій розсуд - після закінчення терміну вкладу, вклад та нараховані процента перерахувати на поточний рахунок Клієнта.

Позивач вважає, що 45 745, 86 грн. були стягнуті з нього в рахунок погашення заборгованості, даний договір було пролонговано та остаточна сума на депозитному рахунку була 52 000,12 грн., котрі відповідачем було самостійно знято 17.11.2020 року, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, про що позивачу видано меморіальний ордер.

Позивач вказує, що відповідач змусив його сплатити кошти в сумі 32 768, 43 грн., котрі він вніс на рахунок в банк 04.12.2020 року, та ще 22,00 гривні 09.12.2020 року. В загальній сумі в 2020 році банк стягнув з позивача 84 790,43 грн.

Позивач вважає, що ПАТ КБ «ПриватБанк» використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, звернувшись у березні 2010 року до суду із позовом про примусове солідарне стягнення цих коштів у судовому порядку із боржника та поручителя. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки, із чим погодився й суд, який задовольнив позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк».

З врахуванням зазначеного, позивач просить суд:

- визнати дії АТ КБ «Приватбанк» щодо самовільного стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 84 790, 43 грн. незаконними.

- зобов`язати АТ КБ «ПРИВАТБАНК» повернути позивачу кошти в сумі 84 790, 43 грн.

16.06.2021 ухвалою Любашівського районного суду Одеської області позовну заяву ОСОБА_1 було направлено за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.

12.07.2021 до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, яка передана судді Ільєвій Т.Г. 13.07.2021 для вирішення питання про відкриття провадження.

14.07.2021 ухвалою суду відкрито провадження у справі.

17.11.2021 представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Банком було неправомірно списано з нього кошти в рахунок погашення заборгованості.

Представник відповідача вказує, що на підтвердження даних списань позивач додає наступні квитанції: копія квитанції № DN12Q00000055324103, копія квитанції від 09 грудня 2020 року, копія квитанції від 04 грудня 2020 року.

Щодо квитанції № DN12Q00000055324103, представник відповідача звертає увагу, на призначення платежу в даній квитанції зазначено наступне "Призначення платежу : Повернення коштів за договором SAMDNWFD0071748481101 від 30.10.2017 року " Прізвище платника ОСОБА_1 Отримувач - ОСОБА_1 .

Так, відповідно дана квитанція підтверджує повернення коштів саме позивачу, а не списання коштів Банком.

Щодо квитанцій від 9 грудня та 4 грудня 2020 року, в даних квитанціях зазначено наступне: Отримувач ОСОБА_2 . Рахунок відкрито в АТ КБ "ПриватБанк". В даному випадку відбулося поповнення рахунку отримувача ОСОБА_2 . Даний платіж було проведено позивачем.

Таким чином, представник відповідача вказує, що позивачем не доведено порушення Банком законодавства, докази надані останнім не підтверджують списання коштів Банком в рахунок погашення заборгованості.

Також, представник відповідача зазначає, що позивач сам здійснив переказ коштів в розмірах 22,43 грн. та 32760,43 грн. Квитанція про повернення коштів в розмірі 52000,12 грн. взагалі підтверджує повернення коштів саме позивачу.

Відтак, позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними.

22.08.2023 представником відповідача були подані додаткові пояснення, в яких зазначено, що квитанції від 09 грудня 2020 року та квитанції від 04 грудня 2020 року, є примірником клієнта, який видається клієнту у разі внесення платежу особисто через касу або термінал банку. Таким чином, відповідні дії з переказу коштів були здійснені саме особисто клієнтом ОСОБА_1 .

Також зазначено, що на призначення платежу в квитанції № DN12Q00000055324103, в якому зазначено наступне "Призначення платежу: Повернення коштів за договором SAMDNWFD0071748481101 від 30.10.2017 року " Прізвище платника ОСОБА_1 Отримувач - ОСОБА_1 .

Так, відповідно до п. 4.1 та 4.2. Договору № SAMDNWFD0071748481101 Вклад «Депозит Плюс» строковий на 6 міс. (Строковий) від 30.10.2017 року, який наданий позивачем, зазначено, що: «Після закінчення терміну вкладу Банк має право перерахувати кошти з депозиту на Ваш вклад "до запитання". Кошти з депозитів, які виступають забезпеченням по кредиту і депозитів померлих клієнтів на вклад "до запитання » не перераховуються .

Якщо після закінчення 3 - х календарних днів після надходження грошей на вклад "до запитання" Ви не затребували суму вкладу або її частину, Ви доручаєте Банку перерахувати всю суму коштів з вкладу "до запитання" на даний депозит. При цьому процентна ставка по вкладу на новий термін відповідає ставці, яка діє в Банку для знову оформлюваних вкладів даного найменування та строку на дату зарахування коштів на депозитний рахунок. Новий термін вкладу обчислюється з дати надходження грошей на депозит з вкладу "до запитання". Додатково на новий термін вкладу Банк може збільшити процентну ставку за вкладом (далі надбавка). Розмір надбавки вказаний в Умовах та правилах надання банківських послуг, розміщених на сайті pb.ua. Банк не збільшує на новий строк процентну ставку по вкладах померлих клієнтів і за вкладами, які виступають забезпеченням по кредиту»

Відповідно до Розділу «Данi за вкладом» Договору № SAMDNWFD0071748481101 Вклад «Депозит Плюс» строковий на 6 міс. (Строковий) від 30.10.2017 року для вкладу «до запитання» відкрито рахунок № НОМЕР_1 .

Таким чином, відповідно до умов договору, дана операція - це перевод коштів з депозиту «Депозит Плюс» срочный на 6 мес. НОМЕР_2 із зарахуванням даної суми на рахунок До запитання 26202710226942.

Разом з поверненням коштів за договором №SAMDNWFD0071748481101 від 30.10.2017 р. Банком було виплачено відсотки за договором, відповідно до умов вищезазначеного договору.

На підтвердження вищевказаного, представником відповідача надано Виписку по картці/рахунку НОМЕР_3 і додатковим рахункам договору SAMDNWFD0071748481101 від 30.10.2017 за період 01.11.2020 - 31.12.2020.

Представник позивача та відповідача в судове засідання з`явились, в судове засідання подали заяву про розгляд справи без фіксування технічними засобами.

Представник позивача в заяві зазначила, про те, що підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити.

Представник відповідача в заяві зазначила, про те, що заперечує щодо задоволення позовних вимог.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Згідно з ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частиною 1 ст. 543 ЦК України, передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Згідно ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу (депозиту) належить до виплатних договорів за ознакою наявності в банку обов`язку виплатити вкладнику крім суми вкладу також і проценти на неї або дохід в іншій формі (статті 1058, 1061 ЦК України).

Окрім цього, варто вказати, що у відповідності до вимог ч. 1 та ч. 3 ст. 651 ЦК України - зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

З матеріалів справи, вбачається, що депозитний договір між сторонами розірваний, у зв`язку з цим, позивачу Банк повернув кошти та відсотки за договором №SAMDNWFD0070573282301, у розмірі 52 00,12 грн. ще 16.11.2020 на рахунок № НОМЕР_2 , що підтверджується довідкою наданою представником Банку.

Відтак, доводи позивача, що відповідачем самостійно знято кошти 17.11.2020, взагалі нічим не підтверджується.

Також, твердження позивача щодо того, що він сплатив банку 32 768, 43 грн, на рахунок в банк 04.12.2020 року, та ще 22 гривні 09.12.2020 року, є безпідставними, оскільки з наданих квитанцій вбачаться, що позивач направляв кошти від свого імені на рахунок ОСОБА_2 .

Також, варто вказати, що положенням ч. 1 ст. 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунку.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). У відповідності до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не мо же ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності..

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Таким чином, з врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що доводи позивача є необґрунтованими, не чіткими та такими, які не підтверджують обставини на, які останній посилається. Загалом суд вважає, що при зверненні до суду, позивачем не сформовані належним чином підстави та обставини у позовній заяві, що свідчить про те, що останнім не належним чином обрано захист своїх прав та не надано реальних доказів, які б свідчили про протиправні дії банку. Окрім цього, певні обставини можуть бути предметом окремого розгляду та доказування.

Відтак, позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки є необґрунтованими та спростованими стороною відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 82, 89, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «комерційний Банк «Приватбанк» про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення буде складено 22.08.2023.

Суддя Т.Г. Ільєва