Ухвала суду № 113509076, 17.07.2023, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/750/23

4-с/368/13/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2023 р. Кагарлицький районнийсуд Київської області

В складі:

Головуючий - суддя Закаблук О.В.

При секретарі - Токовенко Н.О.

За участі:

Представник заявника - адвокат Клапчук Ф.П.

- розглянувши у відкритомусудовому засіданнів м.Кагарлик Київськоїобласті взалі суду цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи, - ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ДЕЛЬТА БАНК», Кагарлицький відділ Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), - на бездіяльність державного виконавця Кагарлицького відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 48400402, суд, -

В С Т А Н О В И В :

15.06.2023року на адресу Кагарлицького районного суду надійшла скарга ОСОБА_1 , заінтересовані особи, - ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ДЕЛЬТА БАНК», Кагарлицький відділ Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), - на бездіяльність державного виконавця Кагарлицького відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 8400402, в прохальній частині якої скаржник просила суд винести рішення, на підставі якого:

1. Визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Кагарлицького відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного у виконавчому провадженні №8400402, запис про обтяження № 14803053 від 03.06.2016 року.

2. Зняти арешт з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що був накладений у виконавчому провадженні № 8400402, запис про обтяження № 14803053 від 03.06.2016 року.

Вищевказані вимоги скаржник в мотивувальній частині позовної заяви обгрунтовує наступними обставинами та нормами права:

- Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08.01.2014 р. №15842961, ОСОБА_1 (далі - Скаржник) на праві приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 . Скаржник зареєстрована та проживає у даній квартирі.

Скаржнику стало відомо, що Кагарлицьким відділом Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Кагарлицький відділ ДВС) було накладено арешт на належну їй квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з наведеним, 29.05.2023 року Скаржник звернулася до Кагарлицького відділу ДВС з заявою про зняття арешту з майна.

Листом від 02.06.2023 року № 9401 Кагарлицький відділ ДВС повідомив Скаржника, що арешт на належну їй квартиру було накладено Кагарлицьким відділом ДВС в рамках виконавчого провадження №48400402 по виконанню виконавчого листа №368/2217/14 від 15.05.2015 року Кагарлицького районного суду Київської області про стягнення зі Скаржника на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості в розмірі 29047 грн. 98 коп.

Вказаний виконавчий документ перебував на виконанні періодом „з 10.08.2015 року по 27.04.2017 року. Згідно з інформацією Автоматизованої системи виконавчого Провадження, 10.08.2015 року у виконавчому проваджені №48400402 були винесені постанови про відкриття провадження, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Відповідно до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, державним виконавцем було накладено арешт на все нерухоме майно боржника та внесено відомості про реєстрацію обтяження за №14803053 від 03.06.2016 року.

27.04.2017 року було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

При цьому, як зазначає Кагарлицький відділ ДВС, надати більш детальну інформацію по вищевказаному виконавчому провадженні неможливо, оскільки воно було знищене у зв`язку з закінченням строку зберігання.

Посилаючись на ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», Кагарлицький відділ ДВС зазначає, що на даний час підстави для зняття арешту за заявою Скаржника відсутні.

Таким чином, щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 наявний незнятий арешт, який порушує права Скаржника та унеможливлює вчинення будь-яких дій щодо майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент реєстрації арешту нерухомого майна), право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент реєстрації арешту нерухомого майна), якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, речові права на нерухоме майно та їх обтяження підлягають державній реєстрації та є чинними з моменту державної реєстрації до моменту скасування відповідного реєстраційного запису.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Відповідно до ст. 447 Цивільного процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Слід зазначити, що в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Отже, оскільки Скаржник є боржником у виконавчому провадженні, цивільним процесуальним законодавством визначено спеціальний порядок захисту її прав, а саме звернення до суду зі скаргою на бездіяльність органу Державної виконавчої служби. При цьому, факт закінчення виконавчого провадження не змінює процесуального статусу боржника, а тому Скаржник позбавлена можливості в інший спосіб захистити свої права, окрім звернення до суду з цією скаргою.

Наведене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 25 травня 2022 року у справі № 707/1530/21, у якій суд дійшов наступного висновку:

«Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суд першої інстанції зробив обгрунтований висновок, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що ОСОБА 1 не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме - оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Доводи касаційної скарги ОСОБА 1 стосовно того, що вона втратила статус боржника у виконавчому провадженні № 40151201 через те, що виконавче провадження було завершене, є безпідставними, оскільки повернення виконавчого документа стягувачу не змінює характер правовідносин та не має значення для вирішення даного спору».

Отже, належним та ефективним способом захисту прав Скаржника є звернення до суду з цією скаргою на бездіяльність державного виконавця.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як зазначалося вище, згідно з відомостями Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, державним виконавцем було накладено арешт на все нерухоме майно Скаржника та внесено відомості про реєстрацію обтяження за №14803053 від 03.06.2016 року. 27.04.2017 року було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року № 1404-VІІІ, який діяв на момент винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу та на час закриття виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (тут і далі - у редакції, чинній на момент винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з приписами ч. 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у за язку із закінченням виконавчого провадження.

За змістом ч. 2 цієї статті, про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Отже, вищевказаними положеннями закону на державного виконавця покладено обов`язок щодо зняття (скасування) арешту майна боржника у випадку закінчення виконавчого провадження.

Натомість виконавче провадження №48400402, у якому було накладено арешт на квартиру Скаржника за адресою: АДРЕСА_1 було завершене без вирішення питання про зняття арешту з нерухомого майна.

Внаслідок цього, щодо квартири Скаржника існує незнятий арешт, який обмежує її права протягом майже шести років з часу, коли виконавче провадження будо закрите без вирішення питання про зняття арешту з майна боржника.

При цьому, матеріали виконавчого провадження, в якому було накладено арешт на квартиру, знищені за строком зберігання, а тому з`ясувати з яких підстав виконавчий документ був повернений стягувачу та встановити інші відомості виконавчого провадження, які мають значення для вирішення скарги, на даний час неможливо.

Як наслідок, запис про існування арешту досі міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, що порушує права Скаржника.

На переконання Скаржника тривале (протягом майже шести років) непред`явлення виконавчого листа до виконання стягувачем свідчить про втрату останнім інтересу як до виконавчого провадження, так і до стягнення боргу в цілому, що свідчить про відсутність перешкод для зняття арешту з майна Скаржника.

Існування незнятого арешту на майно Скаржника порушує її конституційне право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю (ст. 41 Конституції України).

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Зміст цієї статті полягає, серед іншого, в тому, що має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

З огляду на викладене, наявність чинного арешту на квартиру, накладеного багато років тому та не анульованого з вини посадових осіб органу державної влади, поза сумнівом, порушує законні права та інтереси Скаржника.

Системний аналіз положень Закону України "Про виконавче провадження" вказує на те, що посадові особи органу ДВС діють лише в рамках відкритих виконавчих проваджень, а повноваження державного виконавця як щодо накладення арешту на майно, так і щодо його скасування можуть бути реалізовані ним винятково під час здійснення виконавчого провадження. Проте, як вже зазначалося, виконавче провадження, в рамках якого було накладено арешт на майно Скаржника, поза всяким сумнівом, давно завершене та знищене за часом зберігання. Отже, його відновлення неможливе, тоді як в силу вимог закону накладений арешт на майно боржника підлягає зняттю (скасуванню) органом ДВС саме в рамках виконавчого провадження.

Разом з тим, законні права та інтереси Скаржника, за захистом яких вона звернулась до суду, порушуються наявністю у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна інформації про державну реєстрацію обтяження, а саме арешту нерухомого майна, власником якого є Скаржник, запис про обтяження №14803053 від 03.06.2016 року. Наведене свідчить, що є всі підстави для зняття арешту за рішенням суду.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За визначеннями, наведеними у пунктах 1, 5 частини першої статті 2 цього Закону: державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають, зокрема, заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

При цьому необхідно зазначити, що обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Обтяження, які підлягають державній реєстрації, вважаються припиненими з моменту державної реєстрації їх припинення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Законом до обтяжень віднесені: заборона відчуження, арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, а також інші обтяження.

Статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі: 1) рішення суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили: 2) рішення державного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно: 3) визначеного законодавством документа, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна: 4) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об`єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду; 5) договору, укладеного в порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, чи його дубліката; 6) закону, яким встановлено заборону користування та/або розпорядження нерухомим майном; 7) інших актів органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.

Частиною 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», визначено підстави зняття арешту з майна бор.жника, якими є: 1) отриманню виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб єкта оціночної діяльності - суб 'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення мо.ж`е бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; Н) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно- промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

За змістом частини 5 цієї статті, у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Отже, обтяження припиняються на підставі відповідних документів, які свідчать про припинення причини/обставини/підстави існування обтяження. Відповідно, документом, що є підставою для державної реєстрації припинення обтяження нерухомого майна може бути рішення суду, що набрало законної сили.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Щодо строку на звернення до суду зі скаргою:

За змістом ст. 449 Цивільного процесуального кодексу України, скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Слід зазначити, що Скаржник отримала лист Кагарлицького відділу ДВС №9401 05.06.2023 року, а тому нею не було пропущено процесуального строку на звернення до суду з цією скаргою.

Щодо сплати судового збору.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п.14 постанови пленуму ВСС «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 7.02.2014 №6, ураховуючи, що виконання судових рішень є завершальною і невід`ємною частиною (стадією) судового провадження у конкретній справі, в якій провадження за скаргою не відкривається, а за подання позовної заяви сплачено відповідний судовий збір, ні розд.УІІ ЦПК, ні законом «Про судовий збір» (ч.І ст.З) не передбачено необхідності сплати судового збору за подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, за подання скарги судовий збір не сплачується.

Перелік позовних заяв (заяв, скарг, дій), за подання яких до суду або за вчинення яких судом установлено ставки судового збору, міститься у пп.1, 4 ч.2 ст.4 закону «Про судовий збір» і за своїм змістом є вичерпним. Отже, справляння судового збору з інших позовних заяв (заяв, скарг), що подаються до суду, не зазначених у ч.2 ст.4 закону «Про судовий збір», не передбачено, наприклад за подання скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Аналогічна правова позиція викладена в абз.2 п.4 постанови пленуму ВСС №10, а також у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №589/6044/2013.

Отже, за звернення до суду із цією скаргою, судовий збір не сплачується.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 447 Цивільного процесуального кодексу України, - скаржник просить суд задовольнити вимоги, викладені в прохальній частині скарги.

15.06.2023року автоматизованою системою документообігу суду для слухання даної справи був визначений суддя Кагарлицького районного суду Закаблук О.В., присвоєно справа № 368/750/23, провадження № 4 - с/368/13/23.

28.06.2023року Кагарлицьким районним судом на підставі ст.ст. 447, 448, 450 ЦПК України винесено ухвалу про відкриття провадження у справі, та призначено справу до судового розгляду на 10 год. 00 хв. 17.07.2023 року.

В судовезасідання,яке відбулося17.07.2023року,скаржник ОСОБА_1 ,-не з`явилася,проте,-з`явився їїпредставник,- адвокат Клапчук Ф.П.

В судовомузасіданні,яке відбулося17.07.2023року,представник скаржника,-адвокат КлапчукФ.П.,- вимоги, викладені в прохальній частині скарги, - підтримав в повному обсязі, обгрунтовував свою правову позицію обставинами та нормами права, які викладені в мотивувальній частині скарги, та які судом наведено вище в повному обсязі в мотивувальній частині даної ухвали.

В судове засідання, яке відбулося 17.07.2023 року, представник заінтересованої особи, - Кагарлицького відділу ДВС в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), - не з`явився, хоча повідомлявся судом належним чином про день, час та місце слухання справи.

В судове засідання, яке відбулося 17.07.2023 року, представник заінтересованої особи, - «ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕТОВАРИСТВО «ДЕЛЬТАБАНК»», - не з`явився, хоча повідомлявся судом належним чином про день, час та місце слухання справи.

Суд, вислухавши представника скаржника, дослідивши матеріали провадження, приходить до висновку щодо задоволення вимог, викладених в прохальній частині скарги, - шляхом винесення судового рішення у виді ухвали, як окремого процесуального документу (з постановленням в нарадчій кімнаті), обгрунтовуючи своє рішення наступним.

Підсудність:

Територіальна підсудність:

-згідно ч.1ст.448ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, -арешт намайно бувнакладений в рамках виконавчого провадження № 48400402 по виконаннювиконавчого листа№ 368/221714від 15.05.2015року Кагарлицькогорайонного суду Київської області про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості в розмірі 29047 грн. 98 коп.

Відповідно, враховуючи вищевикладені фактичні обставини справи та норму процесуального права, що регулює підсудність в справах даної категорії, -дана справапідсудна Кагарлицькомурайонному судуКиївської області як суду першої інстанції загальної юрисдикції, так якв даномувипадку маємісце вид виключної підсудності, - спеціальна підсудність.

Предметна підсудність:

Слід зазначити, що в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Отже, оскільки Скаржник є боржником у виконавчому провадженні, цивільним процесуальним законодавством визначено спеціальний порядок захисту її прав, а саме звернення до суду зі скаргою на бездіяльність органу Державної виконавчої служби. При цьому, факт закінчення виконавчого провадження не змінює процесуального статусу боржника, а тому Скаржник позбавлена можливості в інший спосіб захистити свої права, окрім звернення до суду з цією скаргою.

Наведене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 25 травня 2022 року у справі № 707/1530/21, у якій суд дійшов наступного висновку:

«Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суд першої інстанції зробив обгрунтований висновок, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що ОСОБА 1 не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме - оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Доводи касаційної скарги ОСОБА 1 стосовно того, що вона втратила статус боржника у виконавчому провадженні № 40151201 через те, що виконавче провадження було завершене, є безпідставними, оскільки повернення виконавчого документа стягувачу не змінює характер правовідносин та не має значення для вирішення даного спору».

Отже, належним та ефективним способом захисту прав Скаржника ОСОБА_1 є звернення до суду з цією скаргою на бездіяльність державного виконавця, в порядку, який передбачено Розділом VIII ЦПК України, - «Судовий контроль за виконанням судових рішень».

Враховуючи вищевикладене, - дана справа предметно підсудна Кагарлицькому районному суду Київської області, як суду першої інстанції загальної юрисдикції.

Фактичні обставини справи, встановлені в судовому засіданні та застосування до них норм матеріального та процесуального права:

-Згідно звитягом зДержавного реєструречових правна нерухомемайно прореєстрацію прававласності від08.01.2014р.№15842961, ОСОБА_1 (далі-Скаржник)на правіприватної власностіналежить квартираза адресою: АДРЕСА_1 .

Скаржник зареєстрована та проживає у даній квартирі.

Як вбачаєтьсяз атеріалівсправи,-Кагарлицьким відділомДержавної виконавчоїслужби вОбухівському районіКиївської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Кагарлицький відділ ДВС) було накладено арешт на належну скаржнику ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з наведеним, 29.05.2023 року Скаржник ОСОБА_1 звернулася до Кагарлицького відділу ДВС з заявою про зняття арешту з майна.

Листом від 02.06.2023 року № 9401 Кагарлицький відділДВС повідомивСкаржника,що арештна належнуїй квартирубуло накладеноКагарлицьким відділомДВС врамках виконавчогопровадження №48400402по виконаннювиконавчого листа№368/2217/14від 15.05.2015року Кагарлицькогорайонного судуКиївської області про стягнення зі Скаржника на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості в розмірі 29047 грн. 98 коп.

Вказаний виконавчий документ перебував на виконанні в період з 10.08.2015 року по 27.04.2017 року.

Згідно з інформацією Автоматизованої системи виконавчого Провадження:

-10.08.2015року увиконавчому проваджені№48400402були винесеніпостанови провідкриття провадження,про арештмайна боржниката оголошеннязаборони найого відчуження.

Відповідно до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, державним виконавцембуло накладеноарешт навсе нерухомемайно боржниката внесеновідомості прореєстрацію обтяженняза №14803053від 03.06.2016року.

27.04.2017 року було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

При цьому, як зазначає Кагарлицький відділ ДВС, надати більш детальну інформацію по вищевказаному виконавчому провадженні неможливо, оскільки воно було знищене у зв`язку з закінченням строку зберігання.

Посилаючись на ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», Кагарлицький відділ ДВС зазначає, що на даний час підстави для зняття арешту за заявою Скаржника, - відсутні.

Таким чином, щодо квартириза адресою: АДРЕСА_1 ,який належитьскаржнику,-наявний незнятийарешт, який порушує права Скаржника та унеможливлює вчинення будь-яких дій щодо майна.

Згідно ч.1ст.182ЦК України (у редакції, чинній на момент реєстрації арешту нерухомого майна), право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно ч. 2 ст. 331 ЦК України (у редакції, чинній на момент реєстрації арешту нерухомого майна), якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, речові права на нерухоме майно та їх обтяження підлягають державній реєстрації та є чинними з моменту державної реєстрації до моменту скасування відповідного реєстраційного запису.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Згідно зч.2ст.19Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як зазначалосявище,згідно звідомостями Єдиногореєстру заборонвідчуження об`єктівнерухомого майна,державним виконавцембуло накладеноарешт навсе нерухомемайно Скаржниката внесеновідомості прореєстрацію обтяженняза №14803053від 03.06.2016року.

27.04.2017 року було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Умови іпорядок виконаннярішень судівта іншихорганів (посадовихосіб),що відповіднодо законупідлягають примусовомувиконанню уразі невиконанняїх удобровільному порядкувизначається ЗакономУкраїни "Провиконавче провадження"від 02.06.2016року №1404-VІІІ, який діяв на момент винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу та на час закриття виконавчого провадження.

Згідно ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (тут і далі - у редакції, чинній на момент винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ч.1ст.5Закону України"Провиконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно ч. 1 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у за язку із закінченням виконавчого провадження.

Згідно ч.2ст.40Закону України«Про виконавчепровадження» прозняття арештуз майна(коштів)виконавець зазначаєу постановіпро закінченнявиконавчого провадженняабо поверненнявиконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Отже, вищевказаними положеннями закону на державного виконавця покладено обов`язок щодо зняття (скасування) арешту майна боржника у випадку закінчення виконавчого провадження.

Натомість, - виконавче провадження № 48400402, у якому було накладено арешт на квартиру Скаржника за адресою: АДРЕСА_1 , - було завершене без вирішення питання про зняття арешту з нерухомого майна.

Внаслідок цього, щодо квартири Скаржника існує незнятий арешт, який обмежує її права протягом майже шести років з часу, коли виконавче провадження будо закрите без вирішення питання про зняття арешту з майна боржника.

При цьому,матеріали виконавчогопровадження,в якомубуло накладеноарешт наквартиру,-знищені застроком зберігання, а тому з`ясувати з яких підстав виконавчий документ був повернений стягувачу та встановити інші відомості виконавчого провадження, які мають значення для вирішення скарги, на даний час неможливо.

Як наслідок, - запис проіснування арештумайна,зокрема,-щодо нерухомогомайна увиді квартири,яка належитьскаржнику,-досі міститьсяу Державномуреєстрі речовихправ нанерухоме майно.Реєстрі праввласності нанерухоме майно,Єдиному реєстрізаборон відчуженняоб`єктів нерухомогомайна,-що, на думку суду, - порушує права Скаржника.

На думку суду, - тривале (протягом майже шести років) непред`явлення виконавчого листа до виконання стягувачем свідчить про втрату останнім інтересу як до виконавчого провадження, так і до стягнення боргу в цілому, що свідчить про відсутність перешкод для зняття арешту з майна Скаржника.

Існування незнятого арешту на майно Скаржника порушує її конституційне право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю (ст. 41 Конституції України).

Згідно ізстаттею 1Першого протоколудо Конвенціїпро захистправ людиниі основоположнихсвобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Зміст цієї статті полягає, серед іншого, в тому, що має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

З огляду на викладене, наявність чинного арешту на квартиру, накладеного багато років тому та не анульованого з вини посадових осіб органу державної влади, поза сумнівом, - порушує законні права та інтереси Скаржника.

Системний аналіз положень Закону України "Про виконавче провадження" вказує на те, що посадові особи органу ДВС діють лише в рамках відкритих виконавчих проваджень, а повноваження державного виконавця як щодо накладення арешту на майно, так і щодо його скасування можуть бути реалізовані ним винятково під час здійснення виконавчого провадження. Проте, як вже зазначалося вище, - виконавче провадження, в рамках якого було накладено арешт на майно Скаржника, поза всяким сумнівом, - давно завершене та знищене за часом зберігання.

Отже, його відновлення неможливе, тоді як в силу вимог закону накладений арешт на майно боржника підлягає зняттю (скасуванню) органом ДВС саме в рамках виконавчого провадження.

Разом з тим, законні права та інтереси Скаржника, за захистом яких вона звернулась до суду, порушуються наявністю у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна інформації про державну реєстрацію обтяження, а саме арешту нерухомого майна, власником якого є Скаржник, запис про обтяження №14803053 від 03.06.2016 року.

Наведене свідчить, що є всі підстави для зняття арешту за рішенням суду.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За визначеннями, наведеними у пунктах 1, 5 частини першої статті 2 цього Закону: державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору.

Відповідно доп.4ч.1ст.4Закону України"Продержавну реєстраціюречових правна нерухомемайно таїх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають, зокрема, заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

При цьому необхідно зазначити, що обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Обтяження, які підлягають державній реєстрації, вважаються припиненими з моменту державної реєстрації їх припинення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Законом до обтяжень віднесені: заборона відчуження, арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, а також інші обтяження.

Статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі:

1) рішення суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили;

2) рішення державного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно;

3) визначеного законодавством документа, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна;

4) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об`єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду;

5) договору, укладеного в порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, чи його дубліката;

6) закону, яким встановлено заборону користування та/або розпорядження нерухомим майном;

7) інших актів органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.

Частиною 4ст.59Закону України«Про виконавчепровадження»,визначено підставизняття арештуз майнаборжника,якими є:

1) отриманню виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб єкта оціночної діяльності - суб 'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону;

10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно- промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

За змістом частини 5 цієї статті, у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Отже, обтяження припиняються на підставі відповідних документів, які свідчать про припинення причини/обставини/підстави існування обтяження.

Відповідно, документом, що є підставою для державної реєстрації припинення обтяження нерухомого майна може бути рішення суду, що набрало законної сили.

Застосування судом норм процесуального права:

Згідно зч.1ст.4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

- Згідно ч. 1 ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

-Згідно п.а)ч.1ст.449ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Отже, - за змістом ст. 449 Цивільного процесуального кодексу України, скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Слід зазначити, що Скаржник отримала лист Кагарлицького відділу ДВС №9401 05.06.2023 року, а тому нею не було пропущено процесуального строку на звернення до суду з цією скаргою.

-Згідно ч.1ст.451ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

-Згідно ч.2ст.451ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

-Згідно ч.1ст.453ЦПК України про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.

Враховуючи вищевикладене,керуючись ст.ст.1,2,ч.1ст.3,ст.4Закону Українивід 02червня 2016року №1404-VІІІ"Провиконавче провадження"(далі-Закон №1404-VІІІ),п.1ч.1ст.258,ч.3ст.258,ст.ст.259 261,263 265,268ч.1ст.447,ч.2ст.448,ст.450,ч.ч.1,2,ст.451,ч.1ст.453ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи, - ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ДЕЛЬТА БАНК», Кагарлицький відділ Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), - на бездіяльність державного виконавця Кагарлицького відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 48400402, - задовольнити.

Визнати протиправноюбездіяльність державноговиконавця Кагарлицькоговідділу Державноївиконавчої службив Обухівськомурайоні Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо незняття арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного у виконавчому провадженні №48400402, запис про обтяження № 14803053 від 03.06.2016 року.

Зобов`язати Кагарлицькийвідділ Державноївиконавчої службив Обухівськомурайоні Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арештз квартириза адресою: АДРЕСА_1 , що був накладений у виконавчому провадженні № 48400402, запис про обтяження № 14803053 від 03.06.2016 року.

В разінабрання даноюухвалою законноїсили,- на підставі ч. 1 ст. 453 ЦПК України зобов`язати Кагарлицький відділДВС вОбухівському районіКиївської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), (ЄДРПОУ 34767228, 09200, Київська область, м. Кагарлик, вул. Кооперативна, 19), - не пізніше, ніж у десятиденний строк з дня одержання даної ухвали (такої, яка набрала законної сили), -повідомити Кагарлицькийрайонний судКиївської області, (09201, Київська область, м. Кагарлик, вул. Володимира Великого, 3), та заявника,- ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), - про виконання ухвали.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку на підставі ч. 2 ст. 352, п. 27 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Згідно ч.1ст.354ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 354 учасник справи, якому повне текст ухвали суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на повнолення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду, - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Згідно ст.355ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Згідно п.15.5Перехідних ПоложеньЦПК Українивід 03жовтня 2017року, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Відповідно, ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів до Київського Апеляційного суду через Кагарлицький районний суд Київської області з моменту проголошення, а учасниками процесу, які не були присутні в залі судового засідання під час проголошення ухвали, - протягом п`ятнадцяти днів з моменту отримання копії ухвали.

Суддя: О.В. Закаблук