Постанова № 11349668, 09.06.2010, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Львів

09 червня 2010 р. р. № 2а-7235/09/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-суддіКостів М.В.

суддівБрильовського Р.М.

Гулкевич І.З.

при секретарі Билень Н.С.

за участю представників сторін:

від позивача:Семиренко П.Я.

від відповідача:Юрченко Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ДКЛ-Будінвест”, м. Львів, до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова, м. Львів, про скасування податкового повідомлення-рішення №0000672340/1 від 07.10.2009 р.,

ВСТАНОВИВ:

позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю “ДКЛ-Будінвест”, м. Львів, до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова, м. Львів, про скасування податкового повідомлення-рішення №0000672340/1 від 07.10.2009 р. на суму податку на додану вартість 6022,05 грн., у т.ч. 4014,70 грн. основний платіж, 2007,35 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 10.11.2009 р. відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду на 29.01.2010 р. Розгляд справи відкладався з підстав, передбачених ст. 150 КАС України.

В судових засіданнях представник позивача позов підтримав з мотивів, зазначених у позовній заяві. Ствердив, зокрема, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було винесено на підставі акту від 04.08.2009 р. №1201/23-4/20834121, яким відповідач виявив порушення при здійсненні позивачем господарської операції з ТзОВ “Профліга” за договором будівельного підряду по капітальному ремонту обладнання, згідно із яким ТзОВ “Профліга” виконало для позивача роботи по капітальному будівництву. На думку відповідача, акти виконаних робіт не містять всіх необхідних реквізитів, а тому не підтверджують виконання робіт. Ствердив, що податкові накладні відповідають встановленим вимогам, а позивач не є контролюючим органом щодо своїх контрагентів та не несе відповідальності за сплату податку своїми контрагентами. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача позов заперечив з мотивів, зазначених у запереченнях на позовну заяву. Ствердив, зокрема, що у ТзОВ “Профліга” були відсутні основні фонди та виробничі потужності, необхідні для виконання робіт. Тому, відомості, зазначені у первинній документації, яка перевірялась, є недостовірними, роботи ТзОВ “Профліга” фактично не виконувались. Просить у позові відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

З 24.06.2009 р. по 30.07.2009 р. відповідач провів позапланову перевірку позивача, що підтверджується актом від 04.08.2009 р. №1201/23-4/20834121 “Про результати виїзної позапланової перевірки ТзОВ “ДКЛ-Будінвест” ЄДРПОУ: 20834121 з питань правових відносин з ТзОВ “Профліга” ЄДРПОУ: 31730122 за період з 01.03.2008 р. по 01.07.2009 р.”. У зазначеному акті, ствердивши про недійсність правочинів, укладених з ТзОВ “Профліга”, відповідач прийшов до висновку, що в порушення п. п. 1.7., 1.8., 7.2.3., 7.3.1., 7.4.1. Закону України “Про податок на додану вартість” позивач занизив суму податку на додану вартість в розмірі 4014,70 грн., у т.ч. за березень 2008 р. 940,50 грн., за липень 2008 р. 3074,20 грн.

У відповідності до вказаного акту, відповідач виніс податкове повідомлення-рішення від 10.08.2009 р. №0000672340/0, а за результатами його адміністративного оскарження позивачем оспорюване податкове повідомлення рішення №0000672340/1 від 07.10.2009 р. на суму податку на додану вартість 6022,05 грн., у т.ч. 4014,70 грн. основний платіж, 2007,35 грн. штрафні (фінансові) санкції.

З матеріалів справи, зокрема, акту перевірки та позовної заяви вбачається, що донарахування суми податку було здійснено відповідачем за наслідками господарської операції позивача з ТзОВ “Профліга по капітальному ремонту обладнання гідромотора повороту платформи 49.1302.000, вібратора площадного ЦВ-96,36В, електродвигуна 4АМ315-2У 160кВт 3000 об/хв..

Доказів належність позивачу зазначеного обладнання на дату проведення операції по його ремонту з ТзОВ “Профліга” суду не надано. Натомість, відповідач посилається на належність гідромотора повороту платформи ВАТ “Перечинський ЛХК”, вібратора площадочного ДП МОУ “Львівський завод збірних конструкцій”, електродвигуна ВАТ “Подільський цемент”.

Матеріалами справи підтверджується відсутність між позивачем та ТзОВ “Профліга” договору у письмовій формі. Наявність усних домовленостей позивач підтверджує актами здачі-прийняття виконаних робіт від 27.06.2008 р. №РН-6-27009 на суму 1311 грн. та 262,20 грн. ПДВ, від 22.07.2008 р. №1 на суму 14060 грн. та ПДВ 2812 грн., від 07.03.2008 р. №РН-3-07010 на суму 4702,50 грн. та ПДВ 940,50 грн., відповідними податковими накладними, кошторисом на ремонт електродвигуна, реєстром отриманих податкових накладних, фактом оплати виконаних робіт.

Згідно із ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Однак, згідно із ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Посилання відповідача на невідповідність зазначених документів вимогам ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” не заслуговує на увагу як таке, що не підтверджується матеріалами справи та змістом зазначених документів. Так, згідно із ч. ч. 1, 2 вказаної статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Належних доказів недотримання цих вимог суду не надано, а посилання відповідача на цю обставину обумовлені лише загальною негативною характеристикою діяльності ТзОВ “Профліга”.

Не заслуговує на увагу і посилання відповідача на фактичну неможливість ТзОВ “Профліга” виконати стверджувану позивачем роботу внаслідок відсутності належного персоналу, необхідних засобів тощо, оскільки таке посилання про неможливість виконання робіт внаслідок цього є лише припущенням відповідача, не доведеним належними доказами. Окрім того, зазначені обставини не виключають можливості залучення ТзОВ “Профліга” у відповідності до законодавства необхідних засобів інших субєктів на договірних засадах для виконання зазначених робіт.

Не заслуговує на увагу також посилання відповідача на несплату ТзОВ “Профліга” податків, неподання звітності тощо; а також міркування відповідача щодо того, що надає позивачу право на податкову вигоду (зменшення бази або ставки оподаткування, звільнення від оподаткування тощо) як таке, що суперечить Закону України “Про податок на додану вартість”.

Так, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який визначає дату виникнення прав платника податку на податковий кредит не встановлює звязку між моментом виникнення права на податковий кредит та моментом оплати в бюджет податку на додану вартість. Отже, для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон України «Про податок на додану вартість»не передбачає обовязкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету від постачальника, чи його контрагентів. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується саме платника, який згідно цього закону поніс фактичні витрати по сплаті податку, а не його контрагента. У разі невиконання контрагентом платника податків зобовязань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. За таких обставин, позивач не може нести відповідальність за надходження від продавців товару чи їх контрагентів до державного бюджету суми податку на додану вартість у меншому від сплаченого ним розміру. Про необхідність врахування адміністративними судами вказаних законодавчих вимог зазначає і Вищий адміністративний суд в оглядовому листі № 1776/100/13-08 від 24.10.2008 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів у справах за участю органів державної податкової служби (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим адміністративним судом України)», у п.4 якого зазначено, що Закон України «Про податок на додану вартість»не повязує виникнення права покупця на отримання бюджетного відшкодування з обставиною підтвердження його контрагентами факту сплати податку на додану вартість до бюджету.

Відповідно до пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), при цьому такі витрати повинні бути підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Таким чином, банківські виписки, податкові накладні, реєстри отриманих і виданих податкових накладних є документами, які підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість в ціні товару, та дають йому право на включення відповідних сум до податкового кредиту, а також на отримання бюджетного відшкодування у порядку, передбаченому п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Частина друга пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного закону встановлює відповідальність платника податку тільки у випадку включення в податковий кредит сум податку на додану вартість, не підтверджених податковими накладними. При цьому, Закон України «Про податок на додану вартість»не передбачає обов'язку або права одного платника податків контролювати показники податкової звітності іншого платника податків.

Однак з матеріалів справи вбачається, що обумовлені домовленістю позивача та ТзОВ “Профліга” роботи не виконувались. Обладнання, яке підлягало ремонту, не належало позивачу, жодних доказів наявності правових підстав для проведення його ремонту позивачем суду не надано.

Згідно із ч. 1 ст. 215, ст. 203 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1- 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зокрема, право чин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а його зміст не може суперечити актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства. Главою 61 ЦК України передбачені вимоги, встановлені до договорів підряду. Однак доказів їх дотримання з матеріалів справи, у т.ч. з наданих позивачем актів не вбачається, враховуючи відсутність письмової форми такого договору. Більше того, такий договір укладено щодо майна, неналежного позивачу без доказів будь-якого погодження із його власниками.

Згідно із ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається. Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1. ст. 3, Закону України «Про податок на додану вартість»обєктом оподаткування податку на додану вартість є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України. Згідно із п. 6.1. ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість»обєкти оподаткування, визначені ст. 3 Закону, оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Пунктом 7.1., пп. 7.2.1 п.7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. Платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну. Відповідно до п.п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. При цьому, правом видачі податкової накладної користується виключно платник податку на додану вартість, зареєстрований як такий на підставі ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість». Надані податкові накладні містять усі реквізити, передбачені пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно із п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у визначених законом випадках. Згідно із пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Відповідно до пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Враховуючи нікчемність правочину, податкові накладні, видані як його наслідок, не породжують для позивача правових наслідків. Відтак, оспорюване податкове повідомлення-рішення винесено підставно.

Ст. 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 69 -71, 86, 98, 158-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.У позові відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Львівському апеляційному адміністративному суду через Львівський окружний адміністративний суд.

Головуючий - суддя Костів М.В.

СуддіБрильовський Р.М.

Гулкевич І.З.

Повний текст постанови виготовлено 14.06.2010 року.