Рішення № 113495053, 14.09.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2023 року № 320/11441/21

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Балаклицького А.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.04.2021 №1485992-2407-1006.

В обгрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що є фізичною особою-підприємцем, видами господарської діяльності якоїє 16.10 лісопильне та стругальне виробництво, відповідно використовує земельну ділянку у власній підприємницькій діяльності.При цьому, позивач зазначив, що перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку ІІІ групи, які за підпунктом 297.1.4 пунктом 297.1 статті 297 Податкового кодексу України звільнені від обов`язку нарахування, сплати, та подання податкової звітності з податку на майно в частині земельного податку, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим, протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 11 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що позивачем не дотримано однієї із обов`язкових умов для звільнення від сплати земельного податку, а саме економічна діяльність позивача не відповідає цільовому призначенню землі. Тому вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято в межах чинного законодавства і скасуванню не підлягає.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

27 травня 2021 року позивачем поштою було отримано податкове повідомлення-рішення №1485992-2407-1006 від 01.04.2021 року земельний податок з фізичних осіб за період 2021 рік в сумі 45 736,44 грн.

Незгода позивача із прийнятим рішенням зумовила його звернення до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Відповідно до підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовахоренди.

Згідно з пунктом 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

Пунктом 270.1 статті 270 ПК України визначено, що об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно з пунктом 287.6 статті 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

За змістом пункту 287.8 статті 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до частин першої, другої статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Як встановлено судом під час розгляду справи, згідноданих ІС «Податковий блок» за ФОП ОСОБА_1 облікується земельна ділянка за адресою: Київська область, Броварський район, с. Пухівка з кадастровим номером 3221286801:01:060:0021 та цільовим призначенням- для іншого сільськогосподарського призначення, загальною площею 3.6742 гектара.

Згідно рішення Пухівськоїсільської ради Броварського району Київськоїобластівід 16.07.2020 №1365-XLVII-VII «Про встановлення місцевих податків і зборів, ставок земельного та акцизного податка на території Пухівськоїсільської ради на 2021 рік», ставка земель з цільовим призначенням для іншого сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності фізичних осіб становить 1% від НГО. Базова вартість одного квадратного метра земель с. Пухівка становить 97,86 грн./м2.

Відповідно до ст. 289 ПКУ нормативно грошова оцінказемельно ділянки з кадастровим номером 3221286801:01:060:0021 становить 97,86 * 36742 м2 * 1,06 * 1,2 = 4 573 567,73664 грн.. Де: 1)1,06 - коефіцієнтіндексації; 2)97,86 - вартість одного квадратного метра земель с. Пухівка; 3) 1,2 - коефіцієнт функціонального призначення землі (технічна документація з нормативно грошової оцінки земель Пухівської сільської ради від 16.05.2016 №514). Таким чином, загальна сума земельного податку -1% від 4 573 567,73664 та становить 45736,44 грн.

На підставі вкзазаного розрахунку відповідачем було сформовано повідомлення - рішення на сплату земельного податку з фізичнихосібвід 01.04.2021 року №1485992-2407-1006 на суму 45736,44 грн.

Позивач, не погоджуючись із винесеним рішенням, зазначає, що звільнений від обов`язку сплати земельного податку, оскільки є фізичною особою-підприємцем, є платником єдиного податку ІІІ групи, має у власності земельну ділянку, яка використовується ним для ведення господарської діяльності, а саме на її території у частині власного нежитлового приміщення, розміщене устаткування для вироблення деталей з дерева та оброблення деревини.

Суд зазначає, що обов`язок зі сплати земельного податку для фізичної особи-власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй прав, у разі набуття нею статусу суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Суд не приймає доводи позивача, що як платник єдиного податку, останній звільнений від сплати земельного податку з огляду на наступне.

Особливості справляння податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу (пункт 269.2 статті 269 ПК України).

Згідно з пунктом 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Відповідно до підпункту 4 пункту 297.1. статті 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

У значенні наведених норм права, спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності

Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що у розумінні положень підпункту 14.1.72, підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, пунктів 269.1 - 269.2 статті 269, пунктів 270.1.1-270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємцівта громадських форумвань вбачається, що до основного виду підприємницької діяльності позивача належить лісопильне та стругальне виробництво.

Суд зазначає, що використання нежитлових приміщень для ведення господарської діяльності, що розташовані на земельній ділянці позивача, не є підставою для звільнення останнього від сплати земельного податку. Необхідно розмежовувати поняття "використання в господарській діяльності нежитлового приміщення" та "використання в господарській діяльності земельної ділянки".

Дана правова позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.02.2018 у справі № 826/8675/17, від 12.06.2018 у справі № 826/18434/15, від 26.06.2018 у справі № 826/18899/16, від 13.06.2018 у справі № 826/14615/16, від 15.02.2019 у справі № 826/9948/16, від 09.04.2019 у справі № 826/12960/16.

В матеріалах справи відсутні докази використання позивачем під час здійснення господарської діяльності саме земельної ділянки.

Щодо посилання позивача на наявність у нього трьох неповнолітніх дітей та, відповідно, права на пільги зі сплати земельного податку, суд зазначає наступне.

Згідно з п.п. 281.1.2 п. 281.1 ст. 281 Податкового кодексу України від сплати земельного податку звільняються фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років.

Звільнення від сплати податку за земельні ділянки, передбачене для такої категорії фізичних осіб, поширюється на земельні ділянки за кожним видом використання у межах граничних норм, встановлених п. 281.2 ст. 281 ПКУ.

Якщо подружжя виховує трьох і більше дітей віком до 18 років, то кожен із батьків має право на пільгу щодо сплати земельного податку за земельні ділянки, що належать йому на правах приватної власності, при цьому вид земельних ділянок і розмір, щодо яких застосовується пільга, визначені п. 281.2 ст. 281 ПКУ.

Пунктом 281.4 ст. 281 ПКУ встановлено, що якщо фізична особа, визначена у п. 281.1 ст. 281 ПКУ, має у власності декілька земельних ділянок одного виду використання, то така особа до 01 травня поточного року подає письмову заяву у довільній формі до контролюючого органу за місцем знаходження земельної ділянки про самостійне обрання/зміну земельної ділянки для застосування пільги.

Пільга починає застосовуватися до обраної земельної ділянки з базового податкового (звітного) періоду, у якому подано таку заяву.

Фізична особа для отримання пільги щодо сплати земельного податку має подати до контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки до 01 травня поточного року письмову заяву довільної форми про надання пільги та документи, що посвідчують її право на пільгу (посвідчення батьків багатодітної сім`ї (які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років)

Як свідчать матеріали справи, позивач таким правом не скористався, відповідних заяв до контролюючого органу не подавав, а у відповіді на відзив зазначив вказане законодавче право, як одну із підстав для звільнення його від сплати земельного податку.

Проте, жодних доказів про встановлення йому пільги щодо сплати земельного податку на цій підставі матеріали справи не містять.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про правомірність визначення відповідачем суми податкового зобов`язання з земельного податку, оскільки позивач є власником нежилого приміщення та земельної ділянки, на якій розташоване належне йому на праві власності приміщення, яке використовується у його господарській діяльності, на відміну від земельної ділянки, на якій воно розташоване.

Відповідно до частинипершої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Балаклицький А. І.