Рішення № 113490501, 05.09.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/6018/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2023 року Печерський районний суд міста Києва

суддя Матійчук Г. О.

секретар судового засідання Чепляка А. С.

справа №757/6018/21-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач 1: Державна казначейська служба України

відповідач 2: Національна поліція України

відповідач 3: Офіс Генерального прокурора,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Національної поліції України, Офісу Генерального прокурора про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування, -

представник позивача - адвокат Тимошенко А. В.

представник відповідача 2 - Грімова Г. М.

представник відповідача 3 - Орленко А. О.

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2021 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просить стягнути із Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 19 861 200, 00 грн, суми, сплачені у зв?язку із наданням юридичної допомоги у розмірі 180 000, 00 грн, а також судові витрати, пов`язані з проведенням експертизи у розмірі 9 152, 00 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що 12 грудня 2008 року Генеральною прокуратурою України стосовно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 15, ч. 3 ст. 368 КК України №49-2632.

25 листопада 2014 року ухвалою Бориспільського міжрайонного суду Київської області кримінальну справу направлено до Генеральної прокуратури України для проведення додаткового розслідування.

27 лютого 2015 року відомості про інкриміноване ОСОБА_1 кримінальне правопорушення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 42015000000000257.

У подальшому кримінальне провадження передавалося до Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, прокуратури Київської області, Броварської місцевої прокуратури.

Підслідність у кримінальному провадженні 14.05.2019 року визначено за Броварським ВП ГУ Національної поліції у Київській області.

Постановою слідчого Броварського ВП ГУ НП у Київській області від 18.10.2019 року кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 368; ч. 2 ст. 15 ч. 3ст. 368; ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 368; ч. 3 ст. 15 ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 369 КК України закрито у зв`язку із відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Зазначає, що період перебування його під слідством та судом має бути обрахований за час, починаючи від 12.12.2008 року до 18.10.2019 року (11 років 3 місяці 28 днів), тобто з моменту порушення кримінальної справи щодо нього та до моменту закриття кримінального провадження за не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Вважає, що за час перебування під слідством та судом у вказаному кримінальному провадженні, в тому числі під час перебування під вартою, він зазнав значних душевних страждань, втратив свою ділову репутацію, відбулись негативні зміни у особистому житті, тому за спричинені збитки його здоров`ю, за приниження честі та гідності, знищення ділової репутації та соціальних зв`язків підлягає стягненню моральна та матеріальна шкода, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05.02.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання. Встановлено строк 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження, протягом якого відповідач має право направити: суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; позивачу - копію відзиву та доданих до нього документів (а.с. 111, т. 1).

Копію ухвали направлено на адресу сторін, крім того відповідачам направлено копію позовної заяви з додатками (а.с. 112-116, т. 1).

05.03.2021 року від представника відповідача 3 Офісу Генерального прокурора надійшла заява про продовження строку на подання відзиву (а.с. 138-152, т. 1). Суд вважає за можливе продовжити даний строк.

07.06.2021 року від представника відповідача 3 Офісу Генерального прокурора надійшов відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у відзиві. Зокрема, у відзиві зазначено, що Генеральною прокуратурою України 12.12.2008 року стосовно позивача порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 15, ч. 3 ст. 368 КК України №49-2632. У травні 2010 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 направлено для розгляду до суду. Ухвалою Бориспільського міжрайонного суду Київської області від 25.11.2014 року кримінальну справу направлено до Генеральної прокуратури України для проведення додаткового розслідування. Відомості про вчинення інкримінованого ОСОБА_1 кримінального правопорушення 27.02.2015 року внесено до ЄРДР за №42015000000000257. Постановою слідчого Броварського ВП ГУ НП у Київській області від 18.10.2019 року кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України закрито у зв?язку із відсутністю в його діях складу цього кримінального правопорушення. Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України в редакції Закону від 13.04.2012 року притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Після направлення судом кримінальної справи на додаткове розслідування (25.11.2014 року) ОСОБА_1 повідомлення про підозру не складалося та не здійснювалося, будь-яких слідчих дій з ним не проводилося. Отже, після направлення кримінальної справи на додаткове розслідування досудове розслідування здійснювалося за правилами КПК України в редакції 2012 року, підтвердженням чого є внесення відповідних відомостей до ЄРДР за №42015000000000257 за фактом вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, в межах якого йому повідомлення про підозру не здійснювалося. Такий висновок підтверджується й тим, що згаданою постановою Броварського ВП ГУ НП у Київській області від 18.10.2019 року закрито кримінальне провадження саме за фактом вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, а не відносно його особи. Таким чином, з огляду на приписи ст. 3 КПК України, відсутні підстави вважати, що після направлення кримінальної справи на додаткове розслідування ОСОБА_1 перебував у статусі особи, яку притягнуто до кримінальної відповідальності. За таких обставин ОСОБА_1 перебував під слідством і судом 5 років 11 місяців 13 днів (з 12.12.2008 року - дня порушення кримінальної справи, до 25.11.2014 року - дати направлення кримінальної справи на додаткове розслідування). Також вказує, що позивачем не надано доказів на підтвердження розміру заподіяної йому моральної шкоди в розмірі 19 861 200 грн, у зв?язку з чим така вимога є недоведеною. Також не підлягає задоволенню вимога про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 180 000, 00 грн (а.с. 169-175, т. 1).

17.06.2021 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що не можна погодитися з позицією відповідача щодо того, що термін перебування ОСОБА_1 під слідством і судом слід зменшити до 5 років 11 місяців 13 днів. Так, відповідач обчислює строк з 12.12.2008 року - день порушення кримінальної справи і до 25.11.2014 року - дати направлення кримінальної справи на додаткове розслідування. Тобто у його розумінні, якщо ОСОБА_1 з моменту направлення кримінальної справи на додаткове розслідування не повідомлено про підозру, то він не перебував під слідством. Однак, вказане спростовується самими матеріалами кримінального провадження, а також постановою про закриття кримінального провадження (а.с. 177-181, т. 1).

23.06.2021 року від представника відповідача 1 Державної казначейської служби України надійшов відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у відзиві. Зокрема, у відзиві зазначено, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало (до того ж сам позивач не вказує на Казначейство як на порушника своїх прав). Відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства, й обов`язкових висновків Конституційного суду України Казначейство не повинно нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів. Також вказує, що позивачем необґрунтовано пред`явлені вимоги щодо відшкодування моральної шкоди у сумі 19 861 200, 00 грн, не зрозуміло з яких міркувань виходив позивач, оцінюючи шкоду в такому розмірі. Крім того, стягнення такої суми призведе до економічно необґрунтованих збитків державного бюджету. Таким чином, вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відсутні правові підстави для їх задоволення (а.с. 182-194, т. 1).

23.06.2021 року від представника відповідача 2 Міністерства внутрішніх справ України надійшов відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у відзиві. Зокрема, у відзиві зазначено, що Міністерство внутрішніх справ України є неналежним відповідачем у даній справі виходячи із наступного. Так, позов не містить жодних фактів, які б підтверджували здійснення протиправних дій з боку Міністерства внутрішніх справ України стосовно позивача. При цьому Міністерство внутрішніх справ України з 2015 року взагалі не здійснює діяльність, пов`язану з розглядом кримінальних проваджень. Вказане кримінальне провадження не перебувало на розгляді в центральному апараті Міністерства внутрішніх справ України, а отже Міністерством не порушувалось прав позивача. Також просить замінити неналежного відповідача 2 Міністерство внутрішніх справ України на належного - Національну поліцію України (а.с. 196-203, т. 1).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27.10.2021 року замінено відповідача 2 Міністерство внутрішніх справ України на належного відповідача у справі - Національну поліцію України (а.с. 238, т. 1).

03.02.2022 року від представника відповідача 2 Національної поліції України надійшов відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у відзиві. Зокрема, у відзиві зазначено, що позивачем не доведено як наявність у нього моральної шкоди та її розміру, так і вини Національної поліції України, як центрального органу управління поліцією, в її заподіянні. Зважаючи на викладене підстави для її відшкодування відсутні. Також, відсутнє документальне підтвердження витрат на правову допомогу, а відсутність розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивач надав копію договору про надання правової допомоги від 21 березня 2009 року №1/21/03, укладений не з позивачем, а між його братом - ОСОБА_2 та адвокатом Тимошенком В.М., а також довідку, підписану самим адвокатом Тимошенком В.М. про нібито отримання від клієнтів (не зазначено від кого саме) в межах договорів загальної суми гонорару в розмірі 180 000, 00 грн. Однак, такі документи не можуть вважатися належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами на підтвердження факту сплати гонорару адвокату в розмірі 180 000, 00 грн, оскільки позивачем не надано копії договору, укладеного між ним та адвокатом Тимошенком В.М. та документів, що дійсно підтверджують оплату гонорару адвокату (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки), а також свідчать, що така оплата була здійснена саме позивачем (а.с. 9-21, т. 2).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14.02.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 28, т. 2).

01.07.2023 року представник позивача подав клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів на підтвердження понесеної позивачем матеріальної шкоди у розмірі 180 000, 00 грн, а саме витрат на послуги адвоката. Також просить долучити попередній орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, де визначено розмір гонорару адвоката (а.с. 129-198, т. 2).

30.06.2023 року від представника відповідача 3 Офісу Генерального прокурора надійшли заперечення на клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів (а.с. 124-128, т. 2).

Позивач, його представник у судове засідання не заявились, повідомлялись належним чином, від представника позивача - адвоката Тимошенка А. В. надійшла заява про розгляд справи у відсутність позивача та його представника, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі, також просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу.

Представник відповідача 1 Державної казначейської служби України у судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, у відзиві на позовну заяву просив розглядати справу у відсутність представника відповідача 1 Державної казначейської служби України.

Представник відповідача 2 Національної поліції України Грімова Г. М. у судовому засіданні надала пояснення, просила відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у відзиві.

Представник відповідача 3 Офісу Генерального прокурора Орленко А. О. у судовому засіданні надав пояснення, просив відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у відзиві.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, суд ухвалив розглядати справу в судовому засіданні за відсутності представника відповідача 1, з урахуванням обставин, зазначених ним у відзиві на позовну заяву, а також у відсутність позивача та його представника.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що 12 грудня 2008 року Генеральною прокуратурою України стосовно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 15, ч. 3 ст. 368 КК України №49-2632.

15.12.2008 року постановами Києво-Святошинського районного суду Київської області надано дозвіл на проведення обшуку у житловому приміщенні за місцем реєстрації та місцем проживання ОСОБА_1 (а.с. 49, 51, т. 1).

06.03.2009 року старшим слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Криніна І. О. винесено протокол про пред`явлення ОСОБА_1 обвинувачення від 12.01.2009 року (а.с. 45, т. 1).

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.03.2009 року обрано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді взяття під варту (а.с. 46-47, т. 1).

25 листопада 2014 року ухвалою Бориспільського міжрайонного суду Київської області кримінальну справу направлено в Генеральну прокуратуру України для проведення додаткового розслідування.

27 лютого 2015 року відомості про інкриміноване ОСОБА_1 кримінальне правопорушення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42015000000000257.

У подальшому кримінальне провадження передавалося до Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, прокуратури Київської області, Броварської місцевої прокуратури.

Підслідність у кримінальному провадженні 14.05.2019 року визначено за Броварським ВП ГУ Національної поліції у Київській області.

Постановою слідчого Броварського ВП ГУ НП у Київській області від 18.10.2019 року кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 368; ч. 2 ст. 15 ч. 3ст. 368; ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 368; ч. 3 ст. 15 ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 369 КК України закрито у зв`язку із відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення (а.с. 24-40, т. 1).

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою для покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст. 1173, 1174 цього Кодексу).

Спеціальним Законом, який регламентує порядок відшкодування шкоди, завданої органами, що здійснюють кримінально-правову діяльність, досудове розслідування, прокуратури, суду - є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Як встановлено статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів.

Згідно із ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках: встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода (п. 5 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону).

За змістом статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Частинами 2, 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвали про закриття кримінального провадження. Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року, справа № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).

Так, у позовній заяві позивач вказує, що загальний строк кримінального переслідування відносно нього складає 11 років 3 місяці 28 днів (з 12.12.2008 року - дня порушення кримінального провадження, до 10.02.2020 року - дати внесення змін до бази МВС України).

Разом з тим, судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що ОСОБА_1 перебув під слідством і судом з 12.12.2008 року - дня порушення кримінальної справи до дати закриття кримінального провадження - 18.10.2019 року, тобто 10 років 10 місяців 8 днів.

При цьому, суд не бере до уваги доводи відповідачів, що строк перебування під слідством і судом ОСОБА_1 становить 5 років 11 місяців 13 днів (з 12.12.2008 року - дня порушення кримінальної справи, до 25.11.2014 року - дати направлення кримінальної справи на додаткове розслідування), оскільки вказане спростовується матеріалами справи та доводами сторін, а також постановою слідчого Броварського ВП ГУ НП у Київській області від 18.10.2019 року, якою кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 368; ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 368; ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 368; ч. 3 ст. 15 ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 369 КК України закрито у зв`язку із відсутністю в його діях складу цього кримінального правопорушення.

Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено, що з 01.01.2023 року розмір мінімальної заробітної плати становить 6 700 грн.

Враховуючи викладене, ту обставину, що при визначені розміру моральної шкоди суд має керуватися принципами поміркованості, розумності, справедливості, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення, має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, тому, враховуючи строк перебування ОСОБА_1 під слідством, мінімальний розмір компенсації моральної шкоди становить 872 786, 67 грн, що розраховується наступним чином: 6 700, 00 грн х 130 місяців (10 років х 12 місяців + 10 місяців) + (6 700, 00 грн : 30 місяців х 8 днів).

Що стосується посилань позивача на завдання йому душевних страждань, втрату здоров?я за весь час його перебування під слідством, втрату його честі, гідності та ділової репутації, тощо, суд зазначає таке.

Як роз`яснено у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду із урахуванням ст. 23 ЦК України та Постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4.

Таким чином, законом визначений мінімальний розмір моральної шкоди, яка відшкодовується, та не встановлено граничний розмір такої шкоди.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, межі якого визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, слід виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що був установлений на час розгляду справи, з урахуванням обставин, викладених у вищевказаній Постанові Пленуму Верховного Суду України.

Разом з тим, такий розмір має визначатись з урахуванням вимог розумності і справедливості такого відшкодування, оскільки мінімальний розмір такого відшкодування визначається в ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Дана норма Закону не зобов`язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування.

При цьому, суд враховує, що визначений законом розмір - є мінімальним, який гарантований державою, а тому суд, виходячи із обставин конкретної справи може визначити і більший розмір відшкодування, оскільки обмежень щодо максимального розміру закон не містить.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зазначено, що межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

При цьому, суд наголошує, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її надмірного збагачення за рахунок держави.

Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи час перебування позивача під слідством і судом, беручи до уваги статус позивача, його ділову репутацію, місце у суспільстві, з огляду на засади розумності та справедливості та з урахуванням практики ЄСПЛ, суд прийшов до висновку, що в даному випадку підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 1 000 000, 00 грн.

Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 1 ст. 2 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Схожий за змістом висновок міститься у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 199/6713/14-ц, від 11 серпня 2021 року в справі № 352/2255/19, від 18 серпня 2021 року в справі № 591/6891/18, від 18 серпня 2021 року в справі № 200/8310/18, від 08 вересня 2021 року в справі № 751/7182/19.

Згідно з ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Тлумачення ч. 2 ст. 48 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду.

Отже, моральна шкода, завдана під час проведення досудового розслідування у рамках кримінальної справи №49-2632, в подальшому кримінального провадження №42015000000000257, підлягає відшкодуванню за рахунок держави Україна, яку у цій справі представляли компетентні органи.

Так, суд вважає за необхідне наголосити, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року, справа №757/24363/20-ц, провадження № 61-20822св21.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Позивачу були спричинені моральні страждання, що безумовно змінило його нормальний життєвий ритм, ділові зв`язки, громадське життя, тощо, отже, враховуючи характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, виходячи із засад розумності та виваженості, суд вважає що позивачам не мотивовано заподіяння йому моральної шкоди в розмірі 19 861 200, 00 грн, однак суд вважає, що відшкодування в розмір 1 000 000, 00 грн буде співмірним з понесеними позивачем моральними втратами.

Щодо стягнення матеріальної шкоди у розмірі 180 000, 00 грн, понесеної позивачем у зв?язку із наданням йому правової допомоги, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала в зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою для покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Так, судом встановлено, що під досудового розслідування та суду розгляду кримінальної справи №49-2632, в подальшому кримінального провадження №42015000000000257, захист ОСОБА_1 здійснював адвокат Тимошенко В. М., вказане підтверджується доказами, поданими позивачем, в тому числі протоколами допиту обвинуваченого ОСОБА_1 , постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.05.2009 року, копіями клопотань, поданих захисником Тимошенком В. М. в інтересах ОСОБА_1 , а також постановою про відмову у задоволенні вказаних клопотань.

Отже, суд не бере до уваги доводи відповідачів, що оскільки договір про надання правової допомоги №1/21/03 від 21.03.2009 року (а.с. 92-94, т. 1), долучений до матеріалів справи, укладений між адвокатом Тимошенком В. М. та ОСОБА_2., братом ОСОБА_1 , то відсутні підстави вважати, що правова допомога надавалась саме ОСОБА_1 ..

При цьому, із долученого договору про надання правової допомоги №1/21/03 від 21.03.2009 року вбачається, що він укладений саме для надання правової допомоги ОСОБА_1 (п.1.1 Договору).

Таким чином, встановленим є факт надання правової допомоги із захисту прав та законних інтересів ОСОБА_1 адвокатом Тимошенко В. М. при розгляді справи №49-2632.

Заявлена сума витрат, понесених позивачем на захист його прав та законних інтересів при розгляді справи №49-2632 у розмірі 180 000, 00 грн підтверджується долученими актами прийому-передачі послуг від 04.01.2010 року (а.с. 137, т. 2), від 03.01.2011 року (а.с. 138, т. 2), 02.01.2012 року (а.с. 139, т. 2), від 05.04.2012 року (а.с. 140, т. 2).

Таким чином, позивачем надано належні та допустимі докази щодо понесених збитків, а саме витрат у зв?язку із наданням йому юридичної допомоги у розмірі 180 000, 00 грн, а отже позовні вимоги у вказаній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Розподіл судових витрат між сторонами регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом ч. 1 та п. 1 ч.3 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, крім іншого, витрати пов`язані із проведенням експертизи.

Частиною 6 ст. 139 ЦПК України визначено, що розмір витрат на проведення експертизи встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до п. 45 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10 витрати, пов`язані з проведенням судової експертизи, під час судового розгляду має нести сторона, яка заявила клопотання про проведення судової експертизи, а якщо таке клопотання заявлено двома сторонами, то витрати несуть обидві сторони порівну. Тому в ухвалі про призначення експертизи суд вправі зобов`язати відповідну сторону перерахувати, у тому числі шляхом здійснення попередньої оплати, суму витрат на проведення експертизи експертній установі (судовому експерту, який не є працівником державної спеціалізованої установи) (стаття 7 Закону України «Про судову експертизу»). Після закінчення розгляду справи витрати, пов`язані з проведенням судової експертизи, підлягають розподілу судом на загальних підставах, визначених статтею 88 ЦПК України (ст. 141 ЦПК України в чинній редакції).

Так, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення ст. 141 ЦПК України та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Як встановлено з матеріалів справи, за проведення експертизи та складання до висновку експерта №192 позивач сплатив 9 152, 00 грн, що підтверджується договором №77/1 про проведення експертизи від 24.11.2020 року та квитанцією від 25.11.2020 року, що свідчить про понесення позивачем витрат на проведення експертизи, а отже суд приходить до висновку про необхідність їх відшкодування.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правовою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

В силу вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частинами 5, 6 зазначеної статті передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12 лютого 2020 року, справа № 648/1102/19, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Крім того, у п.п. 113-117 рішення ЄСПЛ у справі «Бєлоусов проти України» від 07 листопада 2013 року, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що навіть у разі не сплати заявником адвокатського гонорару на час розгляду справи, витрати за цим гонораром є «фактично понесеними», оскільки заявник має сплатити такий гонорар згідно із договірними зобов`язаннями.

Дослідивши надані представником позивача документи на підтвердження оплати професійних послуг адвоката, враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку, про задоволення вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000, 00 грн, такий розмір гонорару адвоката є співмірним зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Судовий збір компенсується за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. 56 Конституції України, ст. ст. 2, 22, 23, 1166, 1167, 1176 ЦК України, ст. ст. 1, 2, 4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 133, 137, 141, 174, 258-259, 263-265, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Національної поліції України, Офісу Генерального прокурора про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування - задовольнити частково.

Стягнути із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 1 000 000, 00 грн.

Стягнути із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію матеріальної шкоди у розмірі 180 000, 00 грн.

Стягнути із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію витрат на проведення експертизи у розмірі 9 152, 00 грн.

Стягнути із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000, 00 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимоги - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач 1: Державна казначейська служба України, адреса: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01014, код ЄДРПОУ: 37567646.

Відповідач 2: Національна поліція України, адреса: вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40108578.

Відповідач 3: Офіс Генерального прокурора, адреса: вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 00034051.

Повний текст рішення складено 15.09.2023 року.

Суддя Г.О. Матійчук