Рішення № 113484649, 07.09.2023, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.09.2023м. СумиСправа № 920/473/23

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши матеріали справи № 920/473/23

за позовом Керівника Окружної прокуратури міста Суми

(вул. Герасима Кондратьєва, 79, м. Суми, 40000,

ІНФОРМАЦІЯ_2)

в інтересах держави в особі позивача:

Регіонального відділення Фонду державного майна України

по Полтавській та Сумській областях (вул.. Небесної Сотні, 1/23,

м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 42769539,

poltava_sumy@spfu.gov.ua)

до відповідача: Фізичної особи - підприємця Пащетника Віктора Івановича

( АДРЕСА_1 ,

реєстраційний номер облікової картки

платника податків НОМЕР_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 )

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з

громадськістю Сумської обласної державної адміністрації

(майдан Незалежності, 2, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 39263522)

про стягнення 156 288 грн 20 коп.,

за участю представників сторін:

прокурор: Васянович М.В.,

від позивача: Бояринова А.А.,

від відповідача - не з`явився,

від третьої особи - не з`явився,

при секретарі судового засідання Виходцева О.М.

Суть спору: 05.05.2023 прокурор в інтересах держави в особі позивача звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до вимог якої просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 156 288 грн 20 коп. за невиконання обов`язку щодо повернення майна згідно з договором оренди державного майна від 17.06.2014 № 2081 за період з 29.07.2021 по 17.03.2023; а також просить стягнути з відповідача судові витрати.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.05.2023 справу № 920/473/23 розподілено судді Заєць С.В.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 08.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 920/473/23 та призначено підготовче засідання у справі на 08.06.2023, 10:00.

08.06.2023 представником позивача надано до суду Клопотання від 08.06.2023, б/н (вх.№2033) про продовження строку підготовчого провадження, відповідно до положень якого позивач просить продовжити строк підготовчого провадження у справі №920/473/23 на 30 днів.

Ухвалою суду від 08.06.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів - до 05.08.2023.

Протокольною ухвалою суду від 08.06.2023 оголошено перерву в підготовчому засіданні з розгляду справи №920/473/23 до 18.07.2023, 10:00.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 08.06.2023 повідомлено Фізичну особу - підприємця Пащетника Віктора Івановича та Департамент інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації про дату, час і місце судового засідання на 18.07.2023, 10:00.

04.07.2023 Департаментом інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації надано до суду пояснення від 30.06.2023, №01-19/403 (вх.№4046) щодо позову, відповідно до змісту яких просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 18.07.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу № 920/473/23 до судового розгляду по суті, призначено розгляд справи по суті на 17.08.2023, 10:00.

Розгляд справи 17.08.2023 не відбувся в зв`язку з перебуванням судді Заєць С.В. у відпустці з 14.08.2023 по 18.08.2023.

Ухвалою суду від 21.08.2023 призначено розгляд справи по суті на 07.09.2023, 10:20.

В судовому засіданні 07.09.2023 прокурор надав усні пояснення в обґрунтування позовних вимог, в свою чергу просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні 07.09.2023 надав усні пояснення в обґрунтування позовних вимог та зазначив, що позов підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача та третьої особи в судове засідання 07.09.2023 не прибув, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 07.09.2023 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України вбачається, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно частиною третьою статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до частини третьої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта цієї ж статті).

Частиною першою статті 55 ГПК України встановлено, що органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті.

Частинною першою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина третя статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рп/99 "інтереси держави" охоплюють широку і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду, у кожному випадку, звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів.

Підстави для звернення прокурора до суду із зазначеною позовною заявою обумовлено наступним.

У даній справі наявність інтересу держави полягає у порушенні права держави у сфері використання державного майна.

Забезпечення економічної безпеки України, згідно зі статтею 17 Конституції України, є однією з найважливіших функцій держави, справою всього українського народу.

Не повернення відповідачем орендованого державного майна позбавляє можливості орендодавця передавити це майно в оренду більш добросовісному орендарю та отримувати кошти до бюджету своєчасно.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справи "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Згідно із статтею 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" контроль за виконанням умов договорів оренди нерухомого та рухомого майна покладається на орендодавців майна.

Такими органами щодо оренди державного майна відповідно до статті 4 зазначеного Закону є Фонд державного майна та його регіональні відділення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 цього ж Закону, підпункту 3 пункту 5 Положення про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 31.01.2019 № 83 Фонд державного майна України та його органи здійснюють контроль за надходженням до державного бюджету України плати за оренду державного майна по договорах оренди, укладених регіональним відділенням, та договорах оренди, укладених підприємствами, організаціями, установами, розмір орендної плати по яких погоджений регіональним відділенням.

Відповідно до пункту 8.1 договору орендодавець має право контролювати з можливим залученням балансоутримувача виконання умов договору та використання майна, переданого в оренду за договором, і у разі необхідності спільно з балансоутримувачем вживати відповідних заходів регулювання.

Таким чином, органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, яке на місцевому рівні реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, та Департамент інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації, який згідно із Законом здійснює контроль за використанням нерухомого та рухомого майна та на користь якого згідно з договором повертається майно.

Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під "нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій", у зв`язку з чим прокурор у кожному випадку обргрунтовує та доводить наявність відповідних факторів самостійно з огляду на конкретні обставини справи. При цьому враховуються висновки Верховного Суду наведені в ухвалах від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16 та постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 13.06.2018 у справі № 687/379/17-ц, від 13.06.2018 у справі № 924/1256/17, від 13.11.2019 у справі № 925/315/19 та від 21.01.2020 у справі № 910/2538/19.

Великою Палатою верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 висловлено правовий висновок щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді у разі здійснення неналежним чином захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, який визначає наступне.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрутованим.

Тобто, бездіяльність уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Зважаючи на вказані правові висновки Верховного Суду, лише звернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з відповідним позовом можна вважати належним здійсненням захисту інтересів держави. Інші вжиті заходи, в тому числі, досудового врегулювання, які не призвели до реального усунення порушень інтересів держави, не відповідають вимогам чинного законодавства.

Листом від 22.03.2023 за № 10-125-01251 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях повідомило прокуратуру про нарахування ФОП Пащетник В.І. неустойки за невиконання обов`язку щодо повернення майна за договором оренди державного майна № 2081 від 17.06.2014 та просило стягнути її в судовому порядку.

Окружною прокуратурою міста Суми спрямовано до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях лист від 21.04.2023 № 51-2835вих23 із пропозицією самостійно звернутися до суду із позовом до ФОП Пащетник В.І.

Однак листом від 26.04.2023 № 10-125-01747 Регіональне відділення повідомило про те, що враховуючи відсутність фінансування витрат на оплату судового збору Регіональне відділення не має можливості вирішити в судовому порядку питання стягнення з ФОП Пащетник В.І. неустойки за час прострочення повернення майна згідно з договором оренди державного майна № 2081 від 17.06.2014.

Ураховуючи викладене, позивач не вжив заходів щодо стягнення неустойки в судовому порядку, що свідчить про неналежне виконання вказаними органами своїх повноважень.

Отже, у цьому випадку наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом у зв`язку із доведеною бездіяльністю вказаних компетентних органів та необхідністю невідкладного захисту інтересів держави в даному випадку.

Окружною прокуратурою міста Суми попередньо до пред`явлення позовної заяви до суду до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях надіслано лист від 02.05.2023 № 51-3129вих-23, яким поінформовано про представництво прокурором інтересів держави у вказаних правовідносинах.

Окружною прокуратурою міста Суми за результатами вивчення стану законності у сфері використання об`єктів державної власності встановлено наступне.

Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області (на цей час - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, далі - орендодавець) з фізичною особою-підприємцем Пащетником Віктором Івановичем (далі - орендар) 17.06.2014 укладено договір оренди державного майна № 2081 (далі - договір).

Відповідно до зазначеного договору орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 261,9 кв.м., розташовані в одноповерховій будівлі складу під літерою "Г-1" за адресою: місто Суми, вул. Кузнечна, 2, що перебуває на балансі Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації (далі - балансоутримувач), вартість якого, з урахуванням внесених змін, становить 242 460,00 грн.

Вищезазначене майно балансоутримувачем передано орендарю на підставі акту приймання-передавання майна від 17.06.2014, який є невід`ємною частиною договору.

Договором від 15.08.2019 до договору оренди від 17.06.2014 № 2081 внесено зміни, зокрема, строк дії вказаного договору оренди було продовжено до 15.06.2022 включно.

Відповідно до пункту 3.6 договору оренди від 17.06.2014 № 2081, з врахуванням внесених змін договором від 15.08.2019, орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50 % до 50 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Орендар зобов`язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу. Щомісяця до 5 (п`ятого) числа сплачувати орендну плату за попередній місяць (пункти 5.3, 5.9 договору).

Пунктом 5.10 договору передбачено, що у разі припинення або розірвання договору орендар зобов`язується повернути балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.

Відповідно до пункту 8.1 договору орендодавець має право контролювати з можливим залученням балансоутримувача виконання умов договору та використання майна, переданого в оренду за договором, і у разі необхідності спільно з балансоутримувачем вживати відповідних заходів реагування.

Пунктом 8.4 договору визначено, що у разі, якщо орендар не вносить плату за користування майном протягом трьох місяців підряд, у відповідності до статті 782 ЦК України договір буде припинено з моменту одержання орендарем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Відповідно до пункту 10.7 договору у разі відмови орендодавця від договору, що передбачено пунктом 8.4 договору, договір є розірваним з моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору.

За приписами пункту 10.10 договору у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів орендар повертає балансоутримувачу.

Згідно з пунктом 10.11 договору майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акту приймання-передавання. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.

Ураховуючи, що ФОП Пащетник В.І. упродовж 2020 року - червня 2021 року систематично не сплачував оренду плату (як на користь орендодавця, так на користь балансоутримувача), зокрема не вносив відповідну плату протягом трьох місяців підряд, Регіональне відділення ФДМУ по Полтавській та Сумській областях, керуючись ст. 782 ЦК України, п.п. 7.4, 10.7 договору 23.07.2021 направив орендарю листа, яким повідомив останнього про відмову від Договору і зобов`язав орендаря повернути орендоване майно в належному стані балансоутримувачу. Разом з цим листом орендодавець направив ФОП Пащетнику В.І. для підписання проект акту повернення нерухомого майна. Вказане повідомлення ФОП Пащетник В.І. отримав 28.07.2021. Таким чином, договір оренди державного нерухомого майна від 17.06.2014 №2081 є розірваним з 28.07.2021.

У зв`язку з не виконанням ФОП Пащетник В.І. умов договору щодо своєчасної та повної сплати орендної плати за користування майном державної власності, а також неповернення вищезазначеного майна 13.10.2021 Окружна прокуратура міста Суми звернулася до Господарського суду Сумської області з позовною заявою про стягнення заборгованості з орендної плати та пені та зобов`язання повернути нерухоме майно.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 02.06.2022 у справі №920/1133/21 позов задоволено, зобов`язано ФОП Пащетника В.І. повернути балансоутримувачу вищевказане державне нерухоме майно.

Не погодившись з вказаним рішенням, ФОН Пащетник В.І. подав апеляційну скаргу. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2022 у справі № 920/1133/21 вказану апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Відповідно до п. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській , цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При прийнятті рішення у справі № 920/1133/21 суд прийшов до висновку, що договір є розірваним з 28.07.2021, відтак відповідач мав упродовж трьох робочих днів, а саме до 02.08.2021 повернути орендоване майно балансоутримувачу.

Разом з тим, до цього часу орендарем нерухоме майно не повернуто, акт приймання-передавання не підписаний.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 1 статті 193 ГК України передбачає, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 230 ГК України порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених кодексом, іншими законами або договором. Штрафними санкціями у Господарському Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно із ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (далі Закону) у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Згідно з ч.2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

За приписами п. 10.10 договору у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів орендар повертає балансоутримувачу (або юридичній особі, яку вкаже орендодавець).

Згідно з п. 10.11 договору майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акту приймання - передавання. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.

Пунктом 10.12 договору визначено, що якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення до моменту фактичного повернення майна.

Ураховуючи те, що майно відповідачем - ФОП Пащетник В.І. не повернуто, акт приймання-передачі не підписаний, орендодавцем нарахована неустойка за несвоєчасне повернення державного майна, яка згідно з наданим розрахунком за період з 29.07.2021 по 17.03.2023 становить 156 288 гри 20 коп.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у зв`язку з не виконанням ФОП Пащетником В.І. умов договору щодо повернення нерухомого майна державної власності, наявні підстави для стягнення в судовому порядку неустойки.

Крім того, слід зазначити, що правові висновки щодо застосування ч. 2 ст. 785 ЦК України викладено у постанові Верховного Суду від 20.11,2020 у справі № 916/1319/19.

Зокрема, Верховний Суд прийшов до висновку, що передбачена ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойка є особливою мірою відповідальності та має певну специфіку у застосуванні. З огляду на те, що зазначена міра відповідальності застосовується до триваючого правопорушення (неповернення майна орендодавцю), санкція також є тривалою у часі (зобов`язання сплатити подвійну плату за користування річчю за весь час неправомірного користування майном). Відтак на неї не поширюється скорочений строк позовної давності, оскільки передбачено право сторони стягнути таку неустойку за весь час неправомірного користування майном після припинення дії договору. До зазначеної неустойки також не застосовуються положення статті 232 ГК України про припинення нарахування штрафних санкцій після закінчення 6 місяців, оскільки інше встановлено частиною другою статті 785 ЦК України.

Приймаючи до уваги, викладені вимоги законодавства, положення договору оренди та враховуючи факт не повернення майна, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача ФОП Пащетник В.І. неустойки у розмірі 156288 грн 20 коп., а тому позов підлягає задоволенню.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, та достовірними доказами, у розумінні статей 76-78 ГПК України, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі з урахуванням вищевикладеного.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України, судовий збір в сумі 2 684,00 грн підлягає відшкодуванню на користь Сумської обласної прокуратури за рахунок відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240-241, 255 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Керівника Окружної прокуратури міста Суми в інтересах держави в особі позивача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях до Фізичної особи - підприємця Пащетника Віктора Івановича про стягнення 156 288 грн 20 коп. задоволено повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Пащетника Віктора Івановича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (вул. Небесної Сотні, 1/23, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 42769539) 156 288 (сто п`ятдесят шість тисяч двісті вісімдесят вісім) гривень 20 коп неустойки за невиконання обов`язку щодо повернення майна згідно з договором оренди державного майна від 17.06.2014 № 2081 за період з 29.07.2021 по 17.03.2023.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Пащетника Віктора Івановича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Сумської обласної прокуратури (вул. Герасима Кондратьєва, буд. 33, м. Суми, 40000; код 03527891, р/р UA598201720343120001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) відшкодування витрат зі сплати судового збору в сумі 2 684,00 грн (дві тисячі двісті шістсот вісімдесят чотири) гривні 00 коп..

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 15.09.2023.

Суддя С.В. Заєць