Рішення № 113470810, 07.09.2023, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 226/947/23

Справа № 226/947/23

Провадження № 2/226/256/2023

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

7 вересня 2023 року м. Мирноград

Димитровський міський суд Донецької області в складі:

головуючого судді Рибкіна О.А.,

за участю секретаря Чередниченко В.В.,

представника відповідача Юдіна В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Мирнограді Донецької області справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , звернувся з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що він з 16.04.2019 року по 11.02.2021 перебував у трудових відносинах з відповідачем та 11.02.2021 бувзвільнений завласним бажаннямза ст.38КЗпП України.При звільненнівідповідач своєчасноне провівз ним повний розрахунок, чим порушив вимоги ст.ст.47, 116 КЗпП України щодо повного розрахунку в день звільнення. Заборгованість по заробітній платі склала 130879,30 грн. Судовим наказом Димитровського міського суду Донецької області від 29.05.2023 року було стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» на його користь нараховану, але не виплачену суму заборгованості по заробітній платі 130879,30 грн. Виплату цих сум було проведено у примусовому порядку виконавцем 07.06.2023 року. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З урахуванням суми заборгованості та тривалості невиплати заробітної плати, вважає, що справедливим буде стягнення середнього заробітку за затримку виплат при розрахунку в розмірі суми, яка буде еквівалентна розміру заборгованості по заробітній платі - 150000 грн. Просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 150000,00 грн.

Позивач та його представник до судового засідання не з`явилися, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином, представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи без їх участі.

Відповідач надав відзив на позов, в якому зазначив, що позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Позивач дійсно перебував в трудових відносинах з відповідачем у період з 16.04.2019 року по 11.02.2021 року. 11.02.2021 року день звільнення, не робочий день для ОСОБА_1 та позивач не працював, що підтверджується копіями заяви про надання відпустки та записки про надання частини щорічної відпустки на 11.02.2021 року. З вимогою про проведення розрахунку при звільненні позивач до відповідача не звертався. Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми, мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимого про розрахунок. Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.99 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. В день звільнення та після позивач до відповідача з вимогою про розрахунок не звертався. Звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП України (якщо така вимога раніше не пред`являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі ст.117 КЗпП України наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем усіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача отримання відповідачем наказу Димитровського міського суду Донецької області від 29.05.2023 року справа № 226/836/23. Наказ відповідач отримав 29.05.2023 року, з платформи «Електронний суд». Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за ст. 117 КЗПП України наступає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця (власника або уповноваженого ним орган). До таких висновків дійшов Верховний суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 682/3060/16-ц, а також в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2018 року у справі № 635/6277/14-ц (справа № 61-29403св18) та колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2018 року у справі № 233/688/16-ц (провадження № 61-482св17). Таким чином, за змістом статті 117 КЗпП України відповідальність роботодавця за несвоєчасну виплату належних звільненому працівникові сум настає за умови наявності вини відповідача. Оскільки працівник в день звільнення не працював, з вимогою про розрахунок належним чином до роботодавця не звертався, то, враховуючі положення частини першої статті 116 КЗпП України, виплата нарахованих сум повинна бути проведена не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим ним вимоги про розрахунок. Проте після звільнення з вимогою про розрахунок позивач не звертався. Просить суд відмовити позивачу у задоволені позову.

В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позову з підстав, зазначених у відзиві.

Представник позивача надав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що позивач звертався із заявою про розрахунок 09.06.2021 року, яка була направлена рекомендованим поштовим відправленням на адресу відповідача. Відсутні докази надання позивачу відпустки. Відповідно до ст.26 ЗУ «Про відпустки» відпустка надається за обов`язковою згодою працівника. Як правило така згода та волевиявлення підвернуться заявою працівника, а роботодавець своє волевиявлення оформлює наказом. Тобто записка про надання відпустки не є належним доказом того, що у день звільнення позивач перебував у відпустці за своєю волею, та не підтверджує факту того, що в день звільнення не працював. Але ця обставина (про те чи працював позивач у день звільнення або не працював) не має жодного значення для правильного вирішення справи, адже обов`язок сплатити позивачу заробітну плату виник у відповідача в день винесення наказу. Записка про надання відпустки не містить дати надання відпустки, та з нею позивач не ознайомлений - відсутній його підпис у верхній частині записки, також відсутні підписи головного бухгалтера, начальника РО, бухгалтера РО та керівника. Тобто відпустка у день звільнення не надавалась. Законом № 2352-IX від 01.07.2022 було внесено редакцію в ст.117 КЗпП України, згідно якої підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Оскільки, згідно з статтею 58 Конституції України «закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, то зобов`язання сплатити середній заробіток обмежено шестимісячним строком лише з 01.07.2022 року, та в даному випадку строк для виплати скоротиться до 01.01.2023 року. До 01.07.2022 року до внесення змін до ст.117 КЗПП України підлягає стягненню середній заробіток повністю. А після внесення змін до ст.117 КЗПП України такий середній заробіток обмежений 6-ти місячним строком.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач з 16.04.2019року по11.02.2021 року знаходився у трудових відносинах з відповідачем, працював у якості гірника очисного забою 5 розряду з повним робочим днем у шахті, був звільнений за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України (а.с. 5-8).

Судовим наказом Димитровського міського суду Донецької області від 29.05.2023 року по справі № 226/836/23 з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 було стягнуто заборгованість по заробітній платі в сумі 130879,30 грн (а.с.13).

Позивач звертався до відповідача з вимогою про проведення повного розрахунку, що підтверджується відповідною заявою позивача від 09.06.2021 року та фіскальним чеком від 09.06.2021 року (а.с.11).

Згідно довідки відповідача середньоденна заробітна плата позивача становить 911,20 грн. (а.с. 13, 27).

Згідно заяви позивача від 10.02.2021 він звернувся до директора ТОВ «Краснолиманське» з проханням надати йому частину щорічної відпустки з 11.02.2021 року тривалістю один календарний день. Також згідно записки про надання відпуски позивачу надається щорічна відпустка тривалістю 1 день з 11.02.2021 по 11.02.2021 (а.с.26).

Відповідно до ч.1 ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП України, ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу,при відсутностіспору проїх розмірпідприємство,установа,організація повиннівиплатити працівниковійого середнійзаробіток завесь часзатримки подень фактичногорозрахунку,але небільш якза шістьмісяців (в редакції Закону№ 2352-IX від 01.07.2022).

Позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі, як зазначено в позові, еквівалентній розміру заборгованості по заробітній платі, а саме 150000грн.,при цьомупозивач невказує період,за якийвін проситьстягнути середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.

Відповідно до змін внесених в ст.117 КЗпП України Законом № 2352-IX від 01.07.2022, які набули чинності 19.07.2022, період, за який працівнику має бути нарахований середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, обмежено шістьма місяцями. Закон № 2352-IX від 01.07.2022, яким працівнику обмежено нарахування відповідно до ст.117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями, відповідно до ст.58 Конституції України не має зворотної дії в часі та не поширюється на правовідносини, які існували до набуття цим Законом чинності, тобто до 19.07.2022.

Тому, враховуючи що період з 12.02.2021 (наступний день після звільнення позивача) до 19.07.2022 (дата набуття чинності змін в ст.117 КЗпП України згідно з Законом № 2352-IX від 01.07.2022) становить значно більше шести місяців, суд вважає, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні саме за цей період - з 12.02.2021 по 18.07.2022 включно.

Середній заробіток позивача за затримку розрахунку при звільненні за період з 12.02.2021 по 18.07.2022 становить: 911,20 грн. х 365 робочих днів за вказаний період = 332588,00 грн.

В той же час, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), з урахуваннямконкретних обставин справи,які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тому, з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), приймаючи до уваги розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум (станом на час звільнення 130879,30 грн.), період затримки виплати цієї заборгованості, дії позивача і відповідача та інші обставини справи, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 12.02.2021 по 18.07.2022 у сумі 100000 грн.

При цьому суд не приймає доводи відповідача, зазначені у відзиві, щодо відсутності підстав для задоволенню позову, оскільки вони не ґрунтуються на законі.

Так, зокрема, відповідач зазначає, що 11.02.2021 в день звільнення позивач не працював, а перебував у щорічній відпустці, в цей день та після цього з вимогою про розрахунок з ним не звертався, а тому днем звернення позивача за належними йому сумами вважає 29.05.2023, коли відповідач отримав в особистому кабінеті «Електронний суд» судовий наказ про стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі, тому вважає, що до цієї дати відповідно до ст.116 КЗпП України у відповідача відсутній обов`язок щодо виплати позивачу середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Відповіднодо ч.ч.1,5-7ст.81ЦПК України,кожна сторонаповинна довеститі обставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом.Докази подаютьсясторонами таіншими учасникамисправи.Доказування неможе ґрунтуватисяна припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд не приймає доводи відповідача про те, що позивач у день звільнення не працював, оскільки відповідачем не надано належних доказів перебування позивача у відпустці в день звільнення 11.02.2021, а саме не надано наказ про надання позивачу відпустки на цей день, що є підставою перебування особи у відпустці, не надано табелю обліку робочого часу, що підтверджує неробочий день 11.02.2021 для позивача, при цьому надані відповідачем копії заяви позивачаз проханнямнадати йомучастину щорічноївідпустки на11.02.2021та запискипро наданнявідпуски не підтверджують перебування позивача у відпустці в день звільнення 11.02.2021.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 800,00 грн. (100000,00 грн. х 1200 грн. : 150000 грн. = 800,00 грн.).

На підставі ст.ст.47, 115, 116, 117 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці», керуючись ст.ст.4, 10, 12, 13, 76, 81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське», місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул.Прорізна, буд.12-а, код ЄДРПОУ 32281519, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні без утримання податків та інших обов`язкових платежів за період з 12.02.2021 по 18.07.2022 в сумі 100000 (сто тисяч) грн. та судовий збір в сумі 800 (вісімсот) грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 12.09.2023.

Суддя О.А.Рибкін