Рішення № 113454073, 12.09.2023, Острозький районний суд Рівненської області

Справа № 567/556/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2023 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Назарук В.А.

при секретарі - Гічиновська Я.В.

за участю

представника позивачів - адвоката Таргонія В.М.

представника відповідача - адвоката Сімчука І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю

в с т а н о в и в:

в Острозький районний суд Рівненської області з позовом до АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю ОСОБА_3 , звернувся ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зазначаючи про те, що ОСОБА_3 була їх матір`ю.

В обґрунтування позову зазначають, що 22.12.2017 на залізничній станції «Острог» під час зустрічного роз`їзду потягів сполученням Ужгород-Київ та Лисичанськ-Ужгород, потяг №30 сполученням Ужгород-Київ, рухаючись по другій колії в напрямку м.Київ скоїв наїзд на ОСОБА_3 , 1964 року народження, яка внаслідок отриманих травм померла.

Зазначають, що за даним фактом до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017180170000530 було внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення та розпочато досудове розслідування, а постановою слідчого від 30.03.2018 зазначене кримінальне провадження було закрито.

Вказуючи на те, що відповідно до лікарського свідоцтва про смерть №128 від 22.12.2017, смерть ОСОБА_3 настала від масивної травми тіла з чисельними переломами кісток скелету та ушкодженням внутрішніх органів в результаті смертельного травмування пасажирським потягом, зазначають, що між наїздом на ОСОБА_3 , тобто дією джерела підвищеної небезпеки, в розумінні ст.1187 ЦК України, та смертю останньої наявний причинно-наслідковий зв`язок.

Зазначають, що втратили близьку людину - свою матір, з якою мали спільний побут та проживання і від якої отримували підтримку та допомогу і зі смертю ОСОБА_3 для них настали непоправні наслідки, пов`язані зі смертю матері, оскільки жодна людина не зможе замінити їм рідну матір.

Вказують, що внаслідок смерті матері були позбавлені можливості отримувати допомогу та підтримку від неї, належне виховання, матеріальну допомогу та втратили можливість тривалого життєвого зв`язку з одним із батьків протягом всього майбутнього життя.

Окрім того, ОСОБА_1 зазнав надзвичайних страждань від смерті матері, оскільки, будучи неповнолітнім, став свідком цієї трагічної події та сам був травмований потягом.

У зв`язку з цим просять стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 400000 грн. на відшкодування заподіяної моральної шкоди та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 300000 грн. на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Ухвалою Острозького районного суду Рівненської області відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд справи в порядку загального позовного провадження, відповідачу було встановлено строк протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження для подачі відзиву на позовну заяву та заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач позов не визнав, зазначивши, у поданому відзиві, що відповідно до акту службового розслідування нещасний випадок невиробничого характеру стався внаслідок порушення самою потерпілою пунктів 2.1, 2.2, 2.3, 2.5, 2.6 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, внаслідок власної необережності самої потерпілої, яка прибувши 22.12.2017 разом зі своїми дітьми на станцію Острог, побачивши потяг №30, помилково прийняла його за потяг №46, оскільки не чула по гучномовному зв`язку оголошення про прибуття потягів, почала безпосередньо перед потягом №30 перебігати пішохідний перехід на посадкову платформу, внаслідок чого стався наїзд на ОСОБА_3 .

За таких обставин, вважає, що існує умисел потерпілої, наявність шкоди їй і причинний зв`язок між ними.

Вважає, що обставини на які посилаються позивачі в частині заподіяння моральної шкоди, є загальними абстрактними твердженнями, а не конкретними фактами, які мають відношення до справи.

Окрім того, вважає, що заявлена сума моральної шкоди в розмірі 400000 грн. та 300000 грн. не відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності.

В судовому засіданні представник позивачів позов підтримав з підстав та доводів наведених в позовній заяві.

Додатково зазначив, що в даному випадку зі сторони ОСОБА_3 не було грубої необережності потерпілої, в розумінні ч.2 ст.1193 ЦК України, а мала місце проста необережність.

Представник відповідача в судовому засіданні, не заперечуючи факту смертельного травмування ОСОБА_3 потягом сполученням Ужгород-Київ на станції Острог, просить відмовити в позові з підстав та доводів, наведених у відзиві на позов, додатково наголосивши, що смерть ОСОБА_3 настала в результаті умислу в її діях, зазначивши, що машиніст потяга не мав технічної можливості уникнути наїзд на ОСОБА_3 .

Окрім того, зазначив, що відповідач на даний час знаходиться у скрутному матеріальному становищі, оскільки в умовах війни за власний кошт організовував евакуації громадян з територій, де існувала загроза життю людей.

Суд, розглянувши справу за правилами загального позовного провадження, визначивши юридичну природу правовідносин і закон який їх регулює, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані письмові докази в їх сукупності та взаємозв`язку, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 є сином ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 , а ОСОБА_2 є її дочкою, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища та свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 .

Зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 встановлено, що ОСОБА_3 , 1964 року народження, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.Оженин Острозького району Рівненської області.

Як вбачається з постанови про закриття кримінального провадження №12017180170000530 від 22.12.2017 за ч.3 ст.276 КК України, досудовим розслідуванням встановлено, що 22.12.2017 біля 05 год. 56 хв. на залізничній станції «Острог» Південно-західної залізниці, що в с.Оженин Острозького району Рівненської області, під час руху пасажирського потяга №30 сполученням Ужгорож-Київ, який рухався по другій колії в напрямку м.Київ, зазначеним потягом було здійснено наїзд на ОСОБА_3 , 1964 року народження, яка перетинала залізничну колію і від отриманих травм загинула за місці.

З зазначеної постанови вбачається, що на час прибуття на станцію Острог зі ОСОБА_3 був її син ОСОБА_1 , якого також в подальшому було травмовано потягом.

З висновку даної постанови встановлено, що смерть ОСОБА_3 настала від масивної травми тіла з чисельними переломами кісток скелету та ушкодженням внутрішніх органів внаслідок залізничної травми, між спричиненням якої та смертю потерпілої існує прямий причинно-наслідковий зв`язок.

Постановою слідчого від 30.03.2018 кримінальне провадження №12017180170000530 від 22.12.2017 за ч.3 ст.276 КК України закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України.

Зазначене підтверджується і матеріалами службового розслідування обставин невиробничого характеру на залізничному транспорті України. Відповідно до акту службового розслідування обставин невиробничого характеру на залізничному транспорті України від 28.12.2017, причинами, що призвели до нещасного випадку стала особиста необережність потерпілої ОСОБА_3 та недотримання нею вимог п.2.6 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України.

Відповідно до довідки АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», електровоз серії ЧС8 №031, яким було травмовано ОСОБА_3 перебуває на балансі виробничого підрозділу «Локомотивне депо Київ-Пасажирський» регіональної філії «Півненно-Західна залізниця» АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ», а з довідки виробничого підрозділу «Локомотивне депо Київ-Пасажирський» регіональної філії «Півненно-Західнга залізниця» АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» №45 від 07.04.2021 та акту службового розслідування встановлено, що ОСОБА_4 , який був машиністом зазначеного електровозу працює машиністом електровоза в зазначеному підрозділі.

Відповідно до ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 1168 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно з ч.1, 2 ст.1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої ст.1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч.1 ст.1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини машиніста, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо машиністом.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25.11.2020 у справі №760/28302/18-ц, від 02.11.2020 у справі №133/1238/17.

Відтак, АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», з яким машиніст перебував у трудових відносинах, має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Доводи представника відповідача з приводу того, що потерпіла ОСОБА_3 свідомо нехтуючи Правилами безпеки громадян на залізничному транспорті мала умисел на заподіяння шкоди є непереконливими, оскільки не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Таким чином, у спірному випадку ДТП мала місце внаслідок експлуатації джерела підвищеної небезпеки та поведінки потерпілого, а не внаслідок умислу потерпілого.

Якщо ж груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (ч.2 ст.1193 ЦК України).

Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

В пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 зазначено, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Відповідно до ст.23 ЦК України, кожна особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від майнової шкоди та розміру її відшкодування. Розмір відшкодування моральної шкоди позивачу визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, пов`язаних з противоправною поведінкою та страждань у зв`язку із пошкодженням майна, ступеня вини відповідача, який завдав шкоду.

Визначаючи суму грошового відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд враховує, що факт смертельного травмування ОСОБА_3 сталось внаслідок її грубої необережності, а саме порушення нею пункту 2.6 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, відповідно до якого пішоходам забороняється переходити і перебігати через залізничні колії перед поїздом (або локомотивом, вагоном, дрезиною тощо), що наближається, якщо до нього залишилося менше ніж 400 м.

Факт порушення вказаного пункту правил підтверджується постановою слідчого про закриття кримінального провадження №12017180170000530, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.12.2017, на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в діях машиніста складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.276 КК України.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона має довести доказами обставини, на які вона посилається, обґрунтовуючи позов.

Порушення ж працівниками залізниці правил безпеки руху, на день ухвалення рішення не встановлено та доказів на підтвердження цього позивачами не надано.

Отже, враховуючи наведені обставини та норми матеріального права, приймаючи до уваги те, що смерть ОСОБА_3 сталася внаслідок її грубої необережності, а саме порушення Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, суд погоджується з тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 завдано моральну шкоду, яка пов`язана з хвилюваннями та моральними стражданнями через передчасну смерть матері, порушенням укладу їх життя, погіршенням їх фінансового стану. Водночас, враховуючи той факт, що причиною нещасного випадку, який стався з ОСОБА_3 , є невиконання останньою вимог Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, розмір моральної шкоди суд визначає у сумі 130000 грн. на користь ОСОБА_1 та 115000 грн. на користь ОСОБА_2 , який відповідає принципам розумності і справедливості.

Крім того, суд зазначає, що сам факт загибелі матері позивачів є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань останніх, враховуючи те, що згідно з частиною першою статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, визначаючи більший розмір грошового відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 , суд виходить з того, що на момент смерті матері він був неповнолітнім, перебував на її утриманні та, як дитина, потребував більшої турботи зі сторони матері, якої був позбавлений.

Внаслідок смерті матері позивачі позбавлені можливості отримувати допомогу та підтримку від матері, матеріальну допомогу від неї та втратили можливість тривалого життєвого зв`язку з нею протягом всього майбутнього життя.

Відповідач вважає можливим зменшення розміру грошового відшкодування моральної шкоди у зв`язку з тим, що відповідач на даний час знаходиться у скрутному матеріальному становищі, оскільки в умовах війни за власний кошт організовував евакуації громадян з територій, де існувала загроза життю людей.

Частиною четвертою ст.1193 ЦК України визначено, що суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням кримінального правопорушення.

При вирішенні спору суд вважає, що в правовідносинах, які виникли немає підстав застосування ч.4 ст.1193 ЦК України, оскільки в даному випадку шкоду завдано не фізичною, а юридичною особою.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд приходить до наступних висновків.

Так, відповідно до ч.8 ст.6 Закону України «Про судовий збір», розподіл судового збору між сторонами здійснюються відповідно до процесуального законодавства.

Згідно з вимогами ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позову до суду позивачі були звільнені від сплати судового збору на підставі п.2 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір".

За ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позовні вимоги судом задоволені частково, витрати зі сплати судового збору у розмір 2147 грн. 20 коп. підлягають стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись статтями 5, 12, 13, 142, 211, 258, 263-265, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задоволити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" на користь ОСОБА_1 130000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяною смертю.

Стягнути з Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" на користь ОСОБА_2 115000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяною смертю.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" на користь держави 2147 грн. 20 коп. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ),

позивачка - ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ),

відповідач - Акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (місцезнаходження: м.Київ, вул.Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 240075815).

Повний текст рішення складено 14.09.2023.

Суддя Острозького районного судуНазарук В.А.