Рішення № 11341147, 25.05.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" травня 2010 р.Справа № 24-16-27/95-08-4296

За позовом: Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Лотос”;

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1. виробничо-комерційної фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Хвиля”;

2. виробничо-комерційної фірми „Конкорд” у вигляді товариства обмеженою відповідальністю;

3. фізичної особипідприємця ОСОБА_2;

про стягнення в доход держави вартості втраченого майна, що перейшло у власність держави, у сумі 200376,00 грн.

СуддяО.Ю. Оборотова

Представники:

Від позивача: не зявився;

Від відповідача: Чорноморченко А.Б. за довіреністю;

Від третьої особи на стороні відповідача ТОВ "Хвиля": Чорноморченко А.Б. за довіреністю;

Від третьої особи на стороні відповідача фізичної особи - підприємця ОСОБА_2: Чорноморченко А.Б. від 08.04.10р.;

Від третьої особи на стороні відповідача ТОВ "Виробничо комерційна фірма "Конкорд": Чорноморченко А.Б. від 05.02.09 р.;

Суть спору: Державна податкова інспекція у Київському районі м. Одеси 10.10.2008 р. звернулась до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Лотос” вартості втраченого майна, що перейшло у власність держави у сумі 200 376 грн. Ухвалою про порушення провадження по даній справі від 13.10.2008 р. (суддя Семенюк Г.В.) до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, судом було залучено Виробничо-комерційну фірму у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Хвиля” (код ЄДРПОУ 13878224).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.03.2009 р. до участі у даній справі в якості третіх осіб, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було також залучено Виробничо-комерційну фірму „Конкорд” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю та фізичну особу підприємця ОСОБА_2.

Згідно розпорядження Голови господарського суду від 12.06.2009 р. про передачу справи за № 249-р справу було передано на розгляд судді господарського суду Одеської області Желєзної С.П.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.06.2009 р. справу було прийнято до провадження судді Жеєсної С.П. та справі присвоєно № 16-27/95-08-4296.

Рішенням господарського суду Одеської області від 21.08.2009 р. по справі № 16-27/95-08-4296 Державній податковій інспекції у Київському районі м. Одеси у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.11.2009 р. рішення господарського суду Одеської області від 21 серпня 2009 року у справі № 16-27/95-08-4296 залишено без змін, а апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси, м. Одеса залишено без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.02.2010 р. касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.11.2009 р. та рішення Господарського суду Одеської області від 21.08.2009 р. у справі № 16-27/95-08-4296 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно резолюції в.о. голови господарського суду Одеської області справу № 16-27/95-08-4296 передано судді Оборотової О.Ю. для подальшого розгляду.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.02.2010 р. справу прийнято до провадження судді Оборотової О.Ю. та справі присвоєно № 24-16-27/95-08-4296.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.04.2010 р. строк розгляду справи продовжено до 24.05.2010 р.

11.05.2010 р. до господарського суду Одеської області надійшли пояснення відповідача (вх. 11844 від 11.05.2010 р.) відповідно до яких відповідач просить у задоволенні позовної заяви державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси до товариства з обмеженою відповідальністю „Лотос” відмовити у повному обсязі.

Розглянув матеріали справи, оцінивши докази, що мають значення для справи, заслухавши представників сторін, - суд встановив:

04.07.2007 р. співробітниками ДПІ у Київському районі м. Одеси було проведено обстеження території ТОВ ВКФ „Хвиля”. В ході обстеження було виявлено товарно-матеріальні цінності в асортименті, власник яких не встановлений, про що було складено протокол огляду від 04.07.2007 р.

Як вбачається з зазначеного протоколу огляду від 04.07.2007 р., в ході обстеження території ТОВ ВКФ „Хвиля” ДПІ у Київському районі м. Одеси було виявлено наступне майно:

- полівінілхлоридний металопрофіль білого кольору, без маркування (5655 шт.);

- занавески хлопкові „ІКЕА” (680 шт.);

- нові джинси, з ременями, різних розмірів фірми ''Westport" (180 шт.);

- нові футболки різних розмірів ХL, ХХL, S, М (72 шт.);

- автоматичні двохшпиндельні станки для зачищування імпоста „СF 3060 АUTОМАТІС END MILLING MACHINE WITH DOUBLE CUTTER SETS-VARIOUS ANGLES” (5 шт. - № 1474, № 1505, № 1521, № 1524, № 1525);

- ручні копіювально-фрезерні станки з трьома фрезами під ручку „DЕ 4050 МАNUAL СОРІ МАСНІNE WITH ТНRЕЕ ORILLS” (5 шт. № 2157, № 2317, № 2385, № 2386, № 2397);

- модульні станки для зачищування кутів „СА 3020 МODULER CORNER CLEANING МАСНІNE” (5 шт. № 2155, № 2203, № 2237, № 2278, № 2279);

- одноголовочні зварювальні станки ВА 2020 для зварювання кутів із ПВХ профілю „ВА 2020 SINGLЕ НЕАD WELDING МАСНІNE (5 шт. - № 2335, № 2427, № 2442, № 2448, № 2464);

- півавтоматичні трьохфрезерні станки для просвердлювання водозливних пазів „DD 4070 SEMI АUTОМАТІС WATER SLOT МАСНІNE WITH ТНRЕЕ DRILIS” (5 шт. - № 1824, № 1899, № 1916. № 1929, № 1934);

- одноголовочні станки АА 1020 з нижньою подачею пилки призначений для точної різки пластикового і алюмінієвого профілю „АА 1020 SINGELEHEAD МІRЕ SAW POR PVS AND ALUMINIUM” ( 2 шт. - № 1349, № 1622);

- автоматичні станки різки штапіка „AD 1050 АUTОМАТІС GLAZING BEAD SAW (5 шт. - № 2379, № 2393, № 2464, № 2517, № 2546;

- комплекти приналежностей до станка „AD 1050 АUTОМАТІС GLAZING BEAD SAW” (8 шт.);

- станок SINGLE СОRNЕR VELOING МАСНІNE КВ-512 № 116268 (1 шт.) ;

- станок АUTОМАТІС ЕND МІLLING МАСНІNE FА-152 № 116187 (1 шт.);

- cтанок АUTОМАТІС ВAZING SЕАD SAV ТС-292 № 116237 (1 шт.);

- cтанок АUTОМАТІС ONE ВЕАD SAV ТА-143 № 116251 (1 шт.);

- станок АUTОМАТІС CORNER CLEANING МАСНІNE СА-727 № 116252 (1 шт.);

- станок СОРІ АND DRAIN SLOTH ROUTERS FR-488 № 116221 (1 шт.);

- cтанок для відрізування металопрофілю модель 100 серія № 256 „МОТОR - 4НР ТЕSТ ЕВАDІ 3-4 х 40 (1 шт.).

- компресор - ГАРО - г. Бежецк, 1958 г., № 2728 (1 шт.);

- компресор „Code 1523870000 Serial № 320620190 Max pressure 10/145, Kg 150 (1 шт.).

У зв'язку з неможливістю встановлення власника, вказане майно було поставлено на облік у ДПІ Київського району м. Одеси та проведено його попередню оцінку, про що був складений акт опису і попередньої оцінки майна з ознаками безхазяйного № 79 від 18.07.2007 р. За попередньою оцінкою вартість майна була визначена у розмірі 200 376 грн.

На підставі акта опису і попередньої оцінки майна з ознаками безхазяйного № 79 від 18.07.2007 р., виявлене майно було передано на відповідальне зберігання ТОВ „Лотос” на підставі угоди про відповідальне зберігання безхазяйного майна та іншого майна, що належить або переходить у власність держави від 18.07.2007р., укладеного між ДПІ в Київському районі м. Одеси (Замовник) та ТОВ „Лотос” (Виконавець).

Відповідно до п. 1.1 цієї угоди Замовник доручив, а Виконавець прийняв на себе зобовязання зберігати передане йому майно, що переходить у власність держави на підставі акта опису і попередньої оцінки майна з ознаками безхазяйного № 79 від 18.07.2007р. При цьому, за умовами п.п. 2.2.2 цього договору відповідач зобовязався забезпечити власними силами зберігання майна та його споживчих якостей.

В свою чергу, ТОВ „Лотос” зазначене майно було передано на зберігання ТОВ ВКФ „Хвиля” на підставі договору зберігання № 1 від 18.07.2007 р.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 19.07.2007 р. з посиланням на приписи ч. 1 ст. 338 ЦК України ДПІ в Київському районі м. Одеси звернулася до Київського районного відділу ГУМВС України в Одеській області із заявою про виявлення майна з ознаками безхазяйного.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 338 ЦК України особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування, якщо: 1) не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі; 2) власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про свої права на річ особі, яка її знайшла, міліції або органові місцевого самоврядування.

Стверджуючи про те, що жодна особа не підтвердила своє право власності на виявлене майно та його власник так і залишився невизначеним, позивач наполягає на тому, що зазначене майно перейшло у власність держави в особі ДПІ в Київському районі м. Одеси.

14.02.2008 р. ДПІ в Київському районі м. Одеси була проведена інвентаризація товарно-матеріальних цінностей, які були передані на відповідальне зберігання ТОВ „Лотос”, за результатами якої була встановлена нестача майна вартістю 200 376 грн.

Посилаючись на неналежне виконання ТОВ „Лотос” умов угоди про відповідальне зберігання безхазяйного майна та іншого майна, що належить або переходить у власність держави від 18.07.2007 р., укладеної між сторонами по справі, внаслідок яких було завдано збитки у розмірі вартості зниклого майна, ДПІ в Київському районі м. Одеси звернулася до господарського суду Одеської області з позовними вимогами про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю „Лотос” вартості втраченого майна, що перейшло у власність держави у сумі 200 376 грн.

В свою чергу, відповідач наполягає на безпідставності заявленого позову, посилаючись на те, що майно, передане на відповідальне зберігання відповідачу, було витребувано його законним власником - ПП ОСОБА_2

Так, за положеннями ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди. У відповідності до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності. При цьому, згідно з положеннями ст.. 951 цього Кодексу збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

При цьому, для настання позаделіктної відповідальності необхідна наявність складу цивільного правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний звязок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина особи, яка заподіяла шкоду. Відсутність одного з елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за заподіяну шкоду оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Зважаючи на доводи сторін, які висувалися ним під час розгляду даної справи, суд вважає за необхідне, передусім, дослідити питання щодо наявності чи відсутності в даному випадку обєкту цивільного правопорушення як складового елементу останнього, тобто наявність чи відсутність факту заподіяння шкоди державі, у звязку з чим слід визначитися з правовим статусом майна, переданого відповідачу на зберігання.

Як вбачається з матеріалів справи, ще у вересні 2007 р. ДПІ у Київському районі м. Одеси звернулася до господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ виробничо-комерційної фірми „Хвиля” про визнання права власності на безхазяйне майно, яке було передано на зберігання відповідачу на підставі угоди про відповідальне зберігання безхазяйного майна та іншого майна, що належить або переходить у власність держави від 18.07.2007р., у звязку з чим було порушено провадження по справі № 15/266077300.

В свою чергу, в межах провадження у вказаній господарській справі 16.10.2007 р. ПП ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Одеської області із заявою про залучення його до участі у справі в якості третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, та з позовною заявою до ДПІ у Київському районі м. Одеси та ТОВ ВКФ „Хвиля” про визнання права власності на частину спірного майна (обладнання та його приналежності). Свої вимоги СПД ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що в 2006 р. на підставі вантажно-митних декларацій ним було придбане у власність майно, а саме: обладнання для обробки полівінілхлоридного профілю та алюмінію в асортименті.

За результатами розгляду справи № 15/266077300 рішенням господарського суду Одеської області від 22.11.2007 р. у задоволенні позову ДПІ у Київському районі м. Одеси до ТОВ ВКФ „Хвиля” про визнання права власності на безхазяйне майно було відмовлено, позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ДПІ у Київському районі м. Одеси було задоволено та за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 визнано право власності на спірне обладнання та приналежності до нього.

При цьому, зазначене судове рішення було мотивоване тим, що позивач, не маючи достатніх на це підстав, дійшов помилкового висновку, що виявлене під час обстеження території ТОВ ВКФ „Хвиля” майно є безхазяйним, зокрема, з огляду на заявлення ПП ОСОБА_2 права власності на частину спірного майна на підставі вантажних митних декларацій, яке знаходилося на території ТОВ ВКФ „Хвиля”. В свою чергу, в якості підстави для задоволення позову ПП ОСОБА_2 господарським судом Одеської області було покладено висновки про правомірність набуття даною особою права власності на обладнання для обробки полівінілхлоридного профілю та алюмінію.

В подальшому, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.01.2008 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 26.06.2008р., рішення господарського суду Одеської області від 22.11.2007 р. по справі № 15/266-07-7300 було змінено, в частині задоволення позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - скасовано, в позові відмовлено, а в решті рішення суду залишено без змін.

Однак, слід зазначити, що господарській суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення в цій частині, не спростував висновків господарського суду першої інстанції про належність спірного обладнання ПП ОСОБА_2, а лише вказав на відсутність підстав для задоволення позовних вимог ПП ОСОБА_2, оскільки право власності на майно, заявлене останнім в позовній заяві, не оспорювалося відповідачами. При цьому, господарській суд апеляційної інстанції вказав на те, що у ДПІ в Київському районі „взагалі відсутнє право на оспорювання права власності на майно, власник якої відомий”.

Таким чином, даними судовими рішеннями було встановлено, що майно, яке було передано на зберіганні відповідачу, не має статусу безхазяйного, а, відтак, у держави не має правових підстав вимагати визнання за собою права власності на дане майно.

Виходячи з приписів ст. 35 ГПК України, дані судові рішення мають преюдиціальне значення при вирішенні спору по даній справі.

З урахуванням обставин, які були встановлені судом при розгляді господарської справи № 15/266-07-7300, безпідставними та необґрунтованими є доводи позивача про набуття державою права власності на зазначене майно, як на знахідку, і в порядку ст. 338 ЦК України, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 338 ЦК України особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування, якщо: 1) не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі; 2) власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про свої права на річ особі, яка її знайшла, міліції або органові місцевого самоврядування.

Однак, як було зазначено вище, власник зазначеного майна був встановлений. Ще 02.08.2007 р., тобто в межах визначеного ст. 338 ЦК України строку, до ДПІ в Київському районі м. Одеси надійшов лист з документами від ПП ОСОБА_2, згідно з яким виявлене майно, описане і поставлене на облік ДПІ в Київському районі м. Одеси, належить на праві власності даній особі.

Більш того, суду взагалі вважаються безпідставними посилання позивача в обґрунтування позову по даній справі на вимоги ст. 338 ЦК України, якими врегульовані питання щодо набуття права власності на знахідку, оскільки зазначене майно самим позивачем вважається безхазяйним, що вбачається, зокрема, з акту опису і попередньої оцінки майна з ознаками безхазяйного № 79 від 18.07.2007 р., заяви ДПІ в Київському районі м. Одеси від 19.07.2007 р. Київського районного відділу ГУМВС України в Одеській області про виявлення майна з ознаками безхазяйного тощо.

Фактично позивачем плутаються поняття безхазяйного майна та знахідки, які являють собою зовсім різні обєкти цивільного обігу та питання набуття права власності на які регулюються різними правовим нормами.

Враховуючи той факт, що по-перше, статус даного майна як «знахідка»не було відображено позивачем у позові по господарській справі № 15/90-09-3624, де даному майну позивач присвоює статус «безхазяйного майна», а згодом протилежний статус «майна, від якого власник відмовився», тим самим визнаючи існування власника, а головне у акті опису і попередньої оцінки № 79 від 18.07.2007 року; по-друге, поняття «знахідка»передбачає існування власника (на відміну від безхазяйної речі) та передбачає загубленість речі, тобто вибуття із володіння власника не з його волі; у даному випадку не мало місця будь-якого вибуття із володіння власника поза його волею, більше того, власник добровільно передав дане майно на зберігання до ТОВ „ВКФ „Конкорд”, що підтверджується договором зберігання та актом приймання-передачі від 17.01.2007 року

Так, статтею 335 ЦК України передбачено, що безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність. Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених статтями 336, 338, 341 і 343 цього Кодексу.

Таким чином, із самого визначення поняття „безхазяйна річ” вбачається, що дана річ має бути такою, щодо якої право власності ніким не оспорюється, і безхазяйна річ, відповідно до приписів ст. 335 ч. 2 ЦК України, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність, а не в державну.

Набуття права на знахідку врегульовано ст. 338 зазначеного Кодексу, відповідно до якої особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування.

При цьому,за змістом п. 1 Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 р. N 1340, на який у тому числі посилався позивач, до предметів-знахідок відносяться товари та цінності, загублені або залишені у готелях, транспорті, театрах, інших громадських місцях, якщо вони не були затребувані їх власниками протягом установленого законом терміну. В свою чергу, відповідно до ст. 1 Закону України „Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення” від 22 вересня 2005 року N 2899-IVгромадське місце - частина (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, чи за запрошенням, або за плату, постійно, періодично або час від часу, в тому числі під'їзди, а також підземні переходи, стадіони. Виходячи з наведеного законодавчого визначення, територія будь-якого підприємства, в даному випадку ТОВ ВКФ „Хвиля”, на якій було виявлено майно, не може вважатися громадським місцем, а відтак, таке майно не можна вважати знахідкою та на нього не розповсюджуються приписи ст. 338 ЦК України. Як наслідок, доводи позивача про набуття державою права власності на зазначене майно, як на знахідку, є безпідставними та необґрунтованими.

За переконанням суду, обґрунтування позивачем даного позову приписами ст. 338 ЦК України, якими визначаються порядок набуття права власності на знахідку, фактично обумовлено відмовою господарського суду Одеської області у задоволенні позову ДПІ у Київському районі м. Одеси до ТОВ ВКФ „Хвиля” про визнання права власності на спірне майно як на безхазяйне.

Підсумовуючи все вищенаведене, суд доходить висновку, що майно, яке було передано ТОВ „Лотос” на підставі угоди про відповідальне зберігання від 18.07.2007р., у власність держави не перейшло.

В свою чергу, висновки суду щодо відсутності у держави права власності на майно, зазначене в акті опису і попередньої оцінки майна з ознаками безхазяйного № 79 від 18.07.2007р., свідчить про відсутність факту понесених позивачем збитків.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Законодавець у зазначеній статті однозначно визнав обовязковість єдності Закону і договору, а також передбачив наслідки невідповідності закону умов певного договору це нікчемність цього правочину. Тобто субєкт права може вільно обирати умови договору, але у межах встановлених законом.

Розпорядження майном це право визначати юридичну або фактичну долю майна (наприклад, продавати, дарувати, обмінювати, переробляти, заповідати, передавати на зберігання тощо).

Статтею 395 Цивільного кодексу України передбачений ряд прав особи на чуже майно (право володіння, право користування (сервітути) тощо), порядок набуття яких встановлений законом, однак, жодною нормою закону не передбачено право особи на розпорядження чужим майном, лише як за рішенням суду. Право розпорядження майном належить ЛИШЕ власнику або уповноваженій ним особі.

Як зазначається у договорі зберігання № 42/07 від 18.07.2007 року, останній був укладений на підставі (керуючись) Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1340 від 25 серпня 1998 року, із відповідними змінами та доповненнями. На підставі цього Порядку № 1340 був також складений і акт опису і попередньої оцінки № 79 від 18.07.2007 року.

Відповідно до пп. 6 п. 1 зазначеного Порядку № 1340, його дія поширюється на: предмети-знахідки, товари та цінності, загублені або залишені у готелях, транспорті, театрах, інших громадських місцях, якщо вони не були затребувані їх власниками протягом установленого законом терміну.

По-перше, дане майно було затребуване власником протягом установленого законом терміну. По-друге, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоровя населення»від 22 вересня 2005 року за №2899-IV, із відповідними змінами та доповненнями, дане офіційне законодавче визначення поняття «громадське місце». Так, «громадське місце»це частина (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, чи за запрошенням, або за плату, постійно, періодично або час від часу, в тому числі підїзди, а також підземні переходи, стадіони.

Очевидно, що територія ТОВ „ВКФ „Хвиля”, де було виявлене і описане вказане майно, не є готелем, транспортом, театром чи громадським місцем, а отже, дія даного Порядку №1340 не поширюється на будь-які «предмети-знахідки»виявлені у місцях, які не передбачені пп. 6 п. 1 зазначеного Порядку № 1340.

Для вчинення будь-якого правочину особа має володіти відповідним обсягом прав.

Відповідно до ст.ст. 317, 936 Цивільного кодексу України, поклажодавець визначає юридичну та фактичну долю відповідного майна розпоряджається ним. Але поклажодавець (позивач) у даному випадку не мав права на розпорядження даним майном, а так останній не мав права і на вчинення даного правочину.

Таким чином, враховуючи зазначене, договір зберігання № 42/07 від 18.07.2007 року, відповідно до ст. 203, 215 ЦК України є нікчемний.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, визнання нікчемного правочину недійсним судом не вимагається.

У своїй позовній заяві позивач посилається на порушення договору зберігання відповідачем, у результаті чого у першого виникло право на відшкодування збитків (реальні збитки).

Однак, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Цивільний Закон чітко проводить межу права на відшкодування: 1. наявність порушення цивільного права та 2. наявність збитків. І у цій же статті наведений вичерпний перелік збитків.

Вочевидь, що витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння не може порушувати прав недобросовісного поклажодавця (позивача) (статус якого навіть менше ніж статус недобросовісного володільця (відповідача), адже позивач фактично не володів даним майном) та по-друге, лише власник і тільки власник міг понести збитки при втраті даного майна, яким позивач не був і не є.

Враховуючи правову природу збитків та звертаючись до матеріалів справи та встановлених в процесі вирішення спору обставин, суд доходить висновку, що в даному випадку відсутній обєкт цивільного правопорушення як складовий елемент останнього, тобто суду не доведено наявність факту шкоди. За переконанням суду, збитки мають лише реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків так і факт їх понесення.

У контексті наведеного, суд вважає за необхідне також зазначити наступне.

Відповідно до приписів ст. ст. 6, 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, згідно з якими ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 12 ст. 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” від 4 грудня 1990 року N 509-XII податкові органи проводять роботу, пов'язану з виявленням, обліком, оцінкою та реалізацією у встановленому законом порядку, безхазяйного майна, майна, що перейшло за правом успадкування до держави, скарбів і конфіскованого майна.

Повноваження органів податкової служби щодо безхазяйного майна визначені у Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави і розпорядження ним, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України N 1340 від 25.08.1998 р., проте відповідно до п. 5 ст. 1 вказаного Порядку його дія поширюється лише на майно, яке вже визнано безхазяйним відповідно до чинного законодавства.

За змістом п. п. 11, 11-1 ст. 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції, зокрема, виконують функції щодо подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна, подають до судів позови про застосування санкцій, пов'язаних із забороною організації і проведення азартних ігор на території України. За змістом п.п. 17, 18 ст. 11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, зокрема, мають право звертатися у передбачених законом випадках до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, а також із заявою (позовною заявою) про застосування санкцій, пов'язаних із забороною організації і проведення азартних ігор на території України.

Отже, Закон України „Про державну податкову службу в Україні” містить вичерпний перелік підстав звернення податкових органів до суду.

На думку суду, звернення ДПІ у Київському районі м. Одеси з позовними вимогами про відшкодування вартості втраченого майна, яке не належить державі, є неправомірним, та таким, що суперечить приписами діючого законодавства.

Таким чином, податковий орган у спірних правовідносинах в порушення вказаних норм права діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В процесі розгляду справи відповідачем до суду не було доведено обставини та подано будь які докази які б спростували позовні вимоги позивача.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача ДПІ в Київському районі м. Одеси про стягнення з ТОВ „Лотос” збитків у сумі 200 76 грн. є недоведеними та безпідставними, у звязку з чим у задоволенні позову ДПІ в Київському районі м. Одеси слід відмовити у повному обсязі.

Судові витрати зі сплати державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, слід покласти на позивача згідно зі ст. 44, ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.. 22, 387, 391, 611, 950 ЦК України, ст.ст. 32, 33, 35, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Лотос” за участю третіх осіб виробничо-комерційної фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Хвиля”, виробничо-комерційної фірми „Конкорд” у вигляді товариства обмеженою відповідальністю, фізичної особипідприємця ОСОБА_2 про стягнення в доход держави вартості втраченого майна, що перейшло у власність держави, у сумі 200376,00 грн. відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Суддя