Ухвала суду № 113361176, 15.06.2023, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/37169/15-ц

Провадження № 6/761/29/2023

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2023 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Сіромашенко Н.В.,

при секретарі Каніковському Б.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю « Вердикт Капітал», заінтересовані особи: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», ОСОБА_1 заміну стягувача у виконавчому листі,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року на адресу Шевченківського районного суду м. Києва надійшла заява ТОВ «Вердикт Капітал» про заміну сторони у справі шляхом заміни стягувача його правонаступником, а саме, замінити вибулого стягувача ПАТ «Альфа Банк» на його правонаступника - ТОВ «Вердикт Капітал» щодо виконання рішення у справі № 761/37169/15-ц за позовом ПАТ «Альфа Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором№ 630098729, оскільки на підставі Договору про відступлення прав вимоги № 16-01/19/1 від 16.01.2019 ТОВ «Вердикт Капітал» є Новим кредитором за вказаним зобов`язанням, а відтак, існують правові підстави на здійснення заміни сторони у справі, у зв`язку з чим просить заяву задовольнити.

Відповідно до протоколу розподілу справ між суддями у неавтоматичному режимі від 22.12.2020 вищевказана заява надійшла в провадження судді Сіромашенко Н.В.

Ухвалою суду від 14.01.2021 заяву залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків заяви, які заявник усунув 28.01.2021. Зокрема, заявником подано уточнену заяву, в якій він просить замінити вибулого стягувача ПАТ «Альфа Банк» на його правонаступника - ТОВ «Вердикт Капітал» у виконавчому листі у справі 761/37169/15-ц.

Ухвалою суду від 29.01.2021 заяву прийнято до розгляду та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У судове засідання, яке було призначене на 15.06.2023 представник заявника не з`явилися, про дату, час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку. У заяві про заміну сторони просив провести розгляд справи без його участі.

Заінтересована особаОСОБА_1 у судовому засіданні проти задоволення заяви заперечував, просив відмовити у її задоволенні.

Відповідно до ч. 3 ст. 442 ЦПК України неявка учасників справи не є перешкодою для вирішення цього питання.

Суд, заслухавши заінтересовану особу, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з`ясувавши всі фактичні обставини справи, дійшов наступного висновку.

Вирішуючи питання обґрунтованості наведених заявником підстав для заміни стягувача у виконавчому листі та відповідності таких обґрунтувань вимогам процесуального закону, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.5 ст.15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Згідно з ч.ч.1, 5 ст. 442 ЦПК України, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.

Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Судом встановлено, що 08.06.2016 рішенням Шевченківського районного суду міста Києва позов ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено та стягнуто з відповідача заборгованість у розмірі 51652 грн, з яких 50434 грн - заборгованість за кредитом та 1218 грн - судовий збір.

02.02.2017 рішенням Апеляційного суду м. Києва скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитом у розмірі 31213,61 грн та судові витрати у розмірі 1218 грн.

Рішення суду набрало законної сили 02.02.2017.

22.06.2017 Шевченківським районним судом м. Києва на підставі рішення Апеляційного суду м. Києва видано виконавчий лист, строк пред`явлення якого до 03.02.2020.

В той же час, 21.06.2016 між ПАТ «Альфа Банк» та ТОВ «Кредитні Ініціативи» було укладено договір факторингу №1, відповідно до якого ПАТ «Альфа Банк» відступило ТОВ «Кредитні Ініціативи» та набуло право вимоги за кредитним договором № 630098729.

26.12.2018 на підставі договору факторингу № 2019-1КІ/Веста, ТОВ «Кредитні Ініціативи» відступило ТОВ «ФК «Веста» право вимоги за кредитним договором № 630098729.

16.01.2019 ТОВ «ФК «Веста» на підставі договору про відступлення прав вимоги № 16-01/19/1 відступило ТОВ Вердикт капітал» право вимоги за кредитним договором № 630098729.

Ухвалою суду від 16.05.2019 виправлено помилку, допущену при оформленні виконавчого листа № 761/37169/15-ц, виданого Шевченківським районним судом м. Києва 22.06.2017, а саме зазначити та читати «31213,61 грн, судовий збір в сумі 1218,00 грн, а всього 32431,61 грн замість «50434,65грн, судовий збір в сумі 1218,00 грн, а всього 51652,00 грн.

За інформацією з Автоматизованої системи виконавчих проваджень від 21.01.2021 виконавчий лист перебував на виконанні Шевченківського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м.Київ), виконавче провадження № НОМЕР_1, дата відкриття 25.09.2018, Стягувач у ВП: ПАТ «Альфа Банк», боржник: ОСОБА_1 та дане виконавче провадження завершено.

Отже, судом встановлено, що 25.09.2018 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, що видав 22.06.2017 Шевченківський районний суд м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором, яке згідно даних АСВП від 21.01.2021 завершено.

В автоматизованій системі виконавчих проваджень існує статус виконавчого провадження (ВП) - «Завершено». Він не визначений законодавством і використовується виключно за ініціативою розробників реєстру автоматизованої системи виконавчих проваджень - НАІС.

Враховуючи встановлені судом обставини, аналізуючи документи, надані заявником на обґрунтування заяви про заміну стягувача, зважаючи, що законодавством не визначено поняття «завершення» виконавчого провадження, слід зазначити наступне.

Стаття 37 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) регулює підстави для повернення виконавчого документа стягувачу.

Згідно положень зазначеної статті виконавчий документ повертається стягувачу, зокрема, якщо:

- стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа;

- у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

- стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа;

- у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника);

- у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі;

- боржник - фізична особа чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;

- відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася;

- законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення;

- відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів";

- запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.

Про повернення стягувачу виконавчого документа виконавець виносить постанову.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Стаття 39Закону регулює питання закінчення виконавчого провадження.

Так, виконавче провадження підлягає закінченню,зокрема, у разі:

- визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення;

- затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення;

- припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника;

- скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;

закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів;

- фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;

- повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;

- надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону;

- якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини;

- непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону.

Згідно частин 2,3 цієї статті, постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

У випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац другий частини першої статті 40 Закону).

Стаття 41 Закону регулює питання відновлення виконавчого провадження, згідно якої, у разі, якщо постанова виконавця прозакінченнявиконавчого провадження абоповернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконноючи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленнюзапостановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Таким чином, входячи з аналізу зазначених положень Закону, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим, воно по суті є завершеним і ці поняття, не є тотожними.

Повернення виконавчого документа стягувачу не є закінченням виконавчого провадження, оскільки це різні стадії виконавчого провадження, які мають різні підстави виникнення та наслідки.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених статтею 37 Закону, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до примусового виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

В той же час, закінчене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Між тим, слід мати на увазі, що у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження абоповернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконноючи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленнюзапостановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення (частина перша статі 41 Закону).

Відповідно до положень частин 1,2,4,5 статті 12 Закону, в редакції на момент видачі виконавчого листа, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі:

1) пред`явлення виконавчого документа до виконання;

2) надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Суть переривання строку полягає у тому, що при настанні зазначених обставин (юридичних фактів) перебіг строку починається спочатку, а час, який минув до перерви, до нового строку не зараховується. Про це було безпосередньо зазначено у частині другій статті 23 України «Про виконавче провадження» (№ 606-XIV), яка є попередньою редакцією Закону № 1404-VIII, тоді як в чинній редакції Закону питання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання урегульовано статтею 12, але в ній ця норма відсутня.

Норми щодо переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебувають у системному зв`язку із застосуванням норм, що регулюють завершення виконавчого провадження шляхом повернення виконавчого документа стягувачу.

Отже, з аналізу частини четвертої та п`ятої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» висновується, що після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, у зв`язку з його пред`явленням до виконання, перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

За таких обставин, повернення виконавчого документа без виконання не позбавляє стягувача права на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання в межах строку, встановленого статтею 12 Закону.

Таким чином, після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, у зв`язку з його пред`явленням до виконання, перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі № 240/10258/19.

Таким чином, пред`явленням ПАТ «Альфа Банк» виконавчого листа Шевченківського районного суду м. Києва від 22.06.2017 у справі 761/37169/15-ц до виконання та відкриття 25.09.2018 Шевченківським РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) виконавчого провадження№ НОМЕР_1, строк його пред`явлення- 03.02.2020, перервався та його перебіг мав би визначатися моментом повернення виконавчого документа стягувачу, при цьому, в залежності від підстав такого повернення, в той час як закінчення виконавчого провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених Законом.

Однак, у будь-якому випадку, у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження абоповернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконноючи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця.

З урахуванням встановлених вище судом обставин справи, заявником не надано ані постанови державного виконавця про повернення стягувачу виконавчого документа з підстав, визначених статтею 37 Закону, ані постанови про закінчення виконавчого провадження, з підстав, визначених статтею 39 Законучи постанови про відновлення виконавчого провадження з підстав, визначених частиною першою статті 41 Закону.

В свою чергу, слід зазначити, що відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Окреслене завдання включає в себе як своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, так і досягнення мети ефективного захисту порушених прав шляхом своєчасного та ефективного виконання судового рішення.

Заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства, передбачених частиною першою статті 2 ЦПК України, в межах стадій судового процесу.

Реалізація процесуального правонаступництва має мати процесуальну мету, яку суд також враховує разом із доказами матеріального правонаступництва, яке стало підставою процесуального правонаступництва. Заміна судом сторони справи на підставі матеріального правонаступництва здійснюється з процесуальною метою реалізації правонаступником прав щодо виконання судового рішення у виконавчому провадженні, відтак потребує розгляду підстав поновлення такого виконавчого провадження, якщо воно вважається закінченим.

Враховуючи завдання виконавчого провадження як складової судового провадження, процесуальною метою заміни як сторони відкритого виконавчого провадження, так і сторони справи (стягувача у виконавчому документі) в цьому контексті є отримання виконання судового рішення в межах виконавчого провадження. За відсутності підстав відновлення виконавчого провадження, яке було закінчене, досягнення цієї процесуальної мети неможливе. Тому разом із заявою щодо правонаступництво, якщо виконавче провадження закінчене (закрито), заявник має здійснювати процесуальні дії (наприклад, оскаржити постанову про закінчення виконавчого провадження), спрямовані на відновлення виконавчого провадження, а суд має оцінювати ці питання в комплексі.

За відсутності підстав для відновлення закінченого (закритого) виконавчого провадження відсутні і підстави для процесуального правонаступництва.

В той же час, якщо ж виконавче провадження не закінчене, але виконавчий документ був повернутий стягувачу без виконання, у його правонаступника є можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання за умови дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання.

Тобто, з огляду на викладене, не можна замінити сторону виконавчого провадження, яке було закінчене, якщо не існує підстав для відновлення виконавчого провадження, з приводу чого особа має звернутися до суду, надавши переконливі аргументи щодо такого відновлення.

Разом з тим і заміна стягувача у виконавчому документі як сторони справи має мати дійсну процесуальну мету, а підстави такої заміни належним чином аргументовані. Саме тільки матеріальне правонаступництво без процесуальної мети не є достатнім аргументом, оскільки не відповідає вимогам частини першої статті 2 ЦПК України. Заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства. Якщо, наприклад, суд підтвердив зобов`язання однієї сторони договору перед іншою та відповідне судове рішення набуло законної сили, то суд не здійснює заміну його сторони у випадку уступки відповідним кредитором за цим договором своїх прав та обов`язків іншій особі на цю іншу особу лише заради процесуальної констатації цього матеріального правонаступництва. Суд може здійснити заміну учасника справи виключно для виконання вимог частини першої статті 2 ЦПК України.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, заявником у заяві про заміну стягувача у виконавчому документі не вказано дійсну процесуальну мету для такої заміни, належним чином не аргументовані підстави такої заміни, не зазначено та не надано жодного доказу, на підставі якого суд мав би можливість встановити підстави «завершення» виконавчого провадження,в той час як, на обґрунтування своєї заяви заявником додано лише копії виконавчого листа, низку договорів про переуступку прав вимоги за зобов`язанням та витягу з АСВП, що в свою чергу, позбавляє суд можливості вирішити питання про заміну стягувача його правонаступником.Інших належних та допустимих доказів матеріали зави не містять.

При цьому, саме тільки матеріальне правонаступництво, без обґрунтування процесуальної мети та належного обґрунтування підстав такої заміни, не є беззаперечним та достатнім аргументом для заміни сторони у виконавчому документі.

Крім цього, відповідно до положень ст. 368 ЦПК України в редакції станом на дату ухвалення рішення апеляційного суду від 02.02.2017, передбачено питання, пов`язані із зверненням судового рішення довиконання, вирішує місцевий суд, який розглянув справу. За кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, чи прокурора, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, видається один виконавчий лист.

Законом не передбачено видачі нового виконавчого листа із зазначенням іншого, ніж вказаний в рішенні суду стягувача, оскільки виконавчий лист видається із зазначенням сторін, вказаних у самому судовому рішенні. Законом не передбачене «переписування» у виконавчому листі стягувача на іншого стягувача (постанова Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 712/14175/16-ц).

За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За умовами ч.3 ст.12, ч.1 ст.13 ЦПК України обов`язок доказування покладається на сторони у справі.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи,

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно положень ст.ст. 77-80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, суд дійшов висновку, що заява про заміну стягувача у виконавчому документі його правонаступником задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 259-261, 353-355, 442 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю « Вердикт Капітал», заінтересовані особи: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», ОСОБА_1 заміну стягувача у виконавчому листі, залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвала, що постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвалу суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Н.В. Сіромашенко