Рішення № 113346713, 07.09.2023, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/9506/22

Категорія 67

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

07 вересня 2023 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Головчака М. М.,

за участю секретаря судового засідання - Губенко О. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітньої дитини, -

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Незвінського Д.Я. звернулася до Подільського районного суду м. Києва з позовом, у якому просила визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю до досягнення ним чотирнадцятирічного віку.

В обґрунтування позову зазначила, що вона та ОСОБА_2 перебувають в шлюбі, який зареєстровано 07.07.2012 Відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 49. Разом з цим, нею також подано позов про розірвання шлюбу (справа № 758/7425/22), остаточне рішення в якій станом на день звернення до суду з даним позовом не ухвалене.

У шлюбі народилися діти - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Шлюбні стосунки між сторонами фактично припинено, вони не проживають разом, не ведуть спільного господарства, що і стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про розірвання шлюбу.

Питання щодо опіки спільних дітей сторонами не вирішено, а тому, на підставі ч. 4 ст. 29 СК України, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 02.11.2022 провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження та зобов`язано Орган опіки та піклування Подільської районної в місті Києві адміністрації надати суду висновок щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, подала до суду заяву, у якій просила розглянути справу за її відсутності, позов підтримує в повному обсязі, просила його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом неодноразового надсилання судових повісток за зареєстрованим місцем проживання, які повернулися до суду не врученими з відмітками «за закінченням терміну зберігання» (а.с.53,54), «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.63,64, 72,73, 81,82, 94,95, 105,106, 118, 130,131, 1137,138), про причини своєї неявки суд не повідомив, будь-яких заяв, клопотань, письмових пояснень/відзиву щодо заявлених позовних вимог від відповідача до суду не надійшло.

Представник третьої особи Органу опіки та піклування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації у судове засідання не з`явився, подав до суду пояснення в яких вказав на неможливість подання висновку щодо розв`язання спору про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 у зв`язку з його перебуванням разом з матір`ю за межами території України. Також просив здійснювати розгляд справи без його участі.

Відповідно до п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо відповідач не подав відзив та позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв`язку із тим, що відповідач своєчасно та належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, у судове засідання жодного разу не з`явився, не використав наданого законом права на подачу відзиву на позовну заяву, тому суд, відповідно до положень ч. 1 ст. 280 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи, вирішити справу за наявними в матеріалах доказами та ухвалити заочне рішення.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на законності і повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Із матеріалів справи вбачається, що сторони перебували в шлюбі, який зареєстровано 07.07.2012 Відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 49.

ОСОБА_1 подано до Подільського районного суду м. Києва позов до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу (справа № 758/7425/22).

Відповідно до копії акту обстеження умов проживання від 26.08.2022, складеного посадовими особами служби у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, у вказану дату відбулось обстеження умов проживання у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 . За наслідками обстеження з`ясовано, що умови проживання задовільні, у дитини окрема кімната, де є ліжко, шафа-купе, письмовий стіл, іграшки особисті речі дитини та одяг. За адресою квартири мешкають та зареєстровані позивач та спільна дитини сторін. Стосунки у родині добрі. Мати створила всі умови для повноцінного виховання та розвитку дитини (а.с. 27,28).

Відповідно до витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на території України станом на 25.08.2022 до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває (а.с. 30).

З медичної довідки про проходження обов`язкового попереднього та періодичного психіатричних оглядів серії 12ЯЯТ № 794789 від 14.09.2022 вбачається, що у позивача ознак психіатричних захворювань не виявлено (а.с. 31).

З медичної довідки про проходження профілактичного наркологічного огляду серії 10ААЖ № 976527 від 14.09.2022 вбачається, що у позивача ознак наркологічних захворювань не виявлено (а.с. 32).

Також суд бере до уваги рішення Подільського районного суду міста Києва від 03.08.2022 у справі № 758/6113/22 за заявою ОСОБА_1 , в якому судом встановлено безумовні факти систематичного вчинення з боку ОСОБА_2 відносно заявниці психологічного насильства (а.с.22-25).

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Частиною 1 ст. 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Аналіз наведених норм права, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із суб`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Вказане вище співпадає з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 09.11.2020 у справі № 487/7241/18, провадження № 61-22623св19.

Частиною четвертою та п`ятою статті 19 СК України передбачено обов`язкову участь органу опіки та піклування при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її виховані, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Водночас у частині шостій вказаної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Матеріали справи свідчать про відсутність висновку відповідного органу опіки та піклування з наданням відповіді про неможливість надання висновку, оскільки позивач разом з дітьми перебувають за кордоном через воєнний стан.

Тобто, саме з підстав наявності об`єктивних причин неможливості виконання заходів, передбачених ст. 19 СК України та п. 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою КМУ від 24.09.2008 № 866, вказаний орган опіки та піклування не зміг подати до суду висновок щодо розв`язання спору.

При таких обставинах суд приходить до висновку, що передбачений ч.5 ст.19 СК України письмовий висновок щодо розв`язання спору з приводу визначення місця проживання дітей не може бути поданий суду у цей час та при таких обставинах з об`єктивних причин.

Разом із тим суд наголошує, що орган опіки був залучений до участі у справі, повідомлявся судом про дату, час та місце розгляду справи та представником органу опіки подано заяву про розгляд справи в його відсутність.

При цьому згідно з частиною 10 статті 10 ЦПК України, забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини. А частиною першою цієї статті врегульовано, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Виходячи з необхідності захисту прав дітей та керуючись вимогами верховенства права, виключно у вказаній справі за наведених обставин, встановлених судом, суд доходить висновку, що дану справу можна вирішити без письмового висновку органу опіки та піклування щодо розв`язання спору.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Стаття 8 Конвенції про права дитини включає як право батьків на вжиття заходів для повернення дитини, так і обов`язок національних органів влади вживати такі заходи. Зазначене застосовується не лише у справах, пов`язаних із обов`язковим відібранням дітей на державне утримання та вжиттям заходів соціального захисту, а також у справах, у яких між батьками та іншими членами сім`ї дитини виникає спір щодо спілкування з дитиною та її проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Хокканен проти Фінляндії» від 23 вересня 1994 року та у справі «Фуска проти Румунії» від 13 липня 2010 року).

Крім того, таке спілкування, а також його характер та обсяг обумовлюють обставинами кожної справи та повинні визначатися з урахуванням основних інтересів дитини. Незважаючи на те, що національні органи влади зобов`язані максимально сприяти такій взаємодії, будь-який обов`язок застосування примусу з цих питань має бути обмежено, оскільки мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам за статтею 8 Конвенції (MAMCHUR v. UKRAINE, N 10383/09, N 10383/09, § 79, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Разом з тим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява N 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Вказане вище співпадає з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 205/1621/18, провадження № 61-23366св19.

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 235/139/16-ц Верховний Суд не зауважує, що усталеним є підхід при вирішенні спорів про визначення місця проживання дитини, що суд вирішує з ким із батьків буде проживати дитина. Якщо спір також існує щодо визначення конкретної адреси проживання дитини, то суд вирішує спір і в цій частині.

Зазначення у резолютивній частині рішення суду про визначення місця проживання дитини з одним з батьків, без зазначення конкретної адреси, не суперечить усталеним підходам Верховного Суду при вирішені цієї категорії спорів (за відсутності спору саме про адресу), адже є тотожним визначенню місця проживання дитини за місцем проживання одного з батьків, з ким суд ухвалює рішення про спільне проживання дитини.

Відповідно до частини 1 статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією рф проти України на всій території України введено воєнний стан.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20 (провадження № 61-9115св22) зазначено, що з огляду на введення воєнного стану в Україні, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави є забезпечення її безпеки і права на життя.

Внаслідок загрози життю та здоров`ю дитини через масові ракетні обстріли позивач разом із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виїхали до Норвегії, де отримали тимчасовий захист та знаходяться тепер, тож на сьогодні дитині безпечніше залишатись з матір`ю у Норвегії у стійкому та безпечному середовищі.

Судом не встановлено жодних обставин, які б створювали реальну небезпеку для життя та здоров`я дитини або обставин, що вказують на зміну обставин, які б суперечили інтересам дитини. Також не встановлено протиправної поведінки матері у відношенні до малолітньої дитини, що давали підстави для відмови їй у визначенні місця проживання дочки разом із нею.

Суд вважає, що в найкращих інтересах дитини, враховуючи, що в наступний час у зв`язку з воєнним вторгненням російської федерації на території України ведуться бойові дії, вважає за необхідне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Суд звертає увагу також на те, що в Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року (принцип 6), проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, яка набула чинності для України 27.09.1991 року, наголошується, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Виходячи з рівності прав матері та батька, у п. 1 ст. 9 Конвенції, визначено правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини, при цьому діти мають право на належне спілкування та допомогу.

Дані гарантії закріплені і в інших нормативних документах щодо охорони дитинства.

Так, одним із завдань Сімейного кодексу України є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (ст. 1).

Відповідно до ч. 4 ст. 150 СК України батьки повинні поважати дитину.

Статтею 155 цього ж Кодексу встановлено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Тобто, можна зробити висновок, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини, поведінка батьків повинна бути такою, щоб дитина сама прагнула до них.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 76 визначає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Слід звернути увагу, що ОСОБА_2 , який є батьком малолітніх дітей, відносно яких розглядається питання щодо визначення місця проживання, у призначені судом підготовчі та судове засідання не з`явився, жодного разу не поцікавився ходом розгляду справи та не надав жодних документів та аргументів щодо обставин, зазначених у позові.

Виходячи з вимог чинного законодавства та наявних у справі доказів, суд вважає, що проживання дитини з матір`ю буде відповідати її інтересам, а тому вимога позивача підлягає задоволенню.

Разом з цим, суд зауважує, що батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль в її житті та розвитку, має право та обов`язок піклуватися про її здоров`я, стан розвитку, незалежно від того, з ким вона проживатиме.

У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, у першу чергу, стосунках між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з сином, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII, ст.ст. 3, 8, 21, 32, 48, 55, 129, 129-1 Конституції України, ст.ст. 3, 7, 19, 141, 161 Сімейного кодексу України, ст.ст. 8, 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 137-141, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітньої дитини - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 до досягнення ним чотирнадцятирічного віку.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн 40 коп.

Сторони у справі:

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

відповідач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

третя особа - Орган опіки та піклування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації (Контрактова площа, 2, м. Київ, ЄДРПОУ: 37333608);

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст рішення суду складено 11 вересня 2023 року.

Суддя М. М. Головчак