Рішення № 113339380, 07.09.2023, Сокальський районний суд Львівської області

Справа № 454/2519/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2023 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Струс Т. В. ,

за участю секретаря Синевської Г.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Полохайло І.В.,

представника відповідача Львівської обласної прокуратури Проць О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокалі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного Управління Національної поліції у Львівській області, Львівської обласної прокуратури про відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із даним позовом, свої вимоги мотивує тим, що 22.11.2010р. дізнавачем СД Сокальського РВ ГУ МВС України у Львівській області винесено постанову про порушення кримінальної справи №128-1450 відносно позивача за ч.2 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 12.11.2010р. близько 22.50год., з метою крадіжки чужого майна проник на територію шахти №6 «Лісова» ДП «Львіввугілля», що знаходиться в с. Сілець Сокальського району, звідки з метою особистого збагачення вчинив крадіжку металобрухту, а саме: обігріваючий пристрій типу батарея, металеву пружинку, три металевих секційних стійки, загальною вагою 160кг., чим заподіяв шахті №6 «Лісова» ДП «Львіввугілля» матеріальних збитків на загальну суму 240грн. Однак свого злочинного наміру до кінця не довів, оскільки був затриманий працівниками міліції на місці вчинення злочину. Підставою для реєстрації кримінальної спарви слугував рапорт начальника СДІМ Сокальського РВ ГУ МВС України у Львівській області Шпорука М.М. від 13.11.2010р., згідно якого ним спільно із іншим працівником міліції о 23.00год. 12.11.2010р. в с. Сілець Сокальського району біля території шахти №6 «Лісова» ДП «Львіввугілля» було затримано ОСОБА_1 , який викрав із території шахти металобрухт та намагався його вивезти. До матеріалів кримінальної справи долучено явку з повинною ОСОБА_1 від 13.11.2010р. на ім`я начальника райвідділу міліції, згідно якої він зізнався у вчиненні вищевказаної крадіжки та пояснення від 12.11.2010р. аналогічного змісту явці з повинною. Зазначає, що вказану заяву та пояснення ним надано під тиском працівників міліції.

27.12.2010р. слідчим СВ Сокальського РВ ГУ МВС України у Львівській області Павук А.М. винесено постанову про припинення кримінального переслідування щодо ОСОБА_1 , оскільки зібрані докази в повній мірі не дають підстав для кримінального переслідування останнього.

21.10.2011р. прокурором Сокальського району винесено постанову про скасування вказаної постанови слідчого про припинення кримінального переслідування ОСОБА_1 та цього ж дня слідчим винесено постанову про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України.

21.10.2010р. слідчим винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 як обвинуваченого за ч.2 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України.

31.10.2010р. заступником прокурора Сокальського району затверджено обвинувальний висновку по пред`явленому позивачу обвинуваченні та 07.11.2011р. справу скеровано для розгляду в Сокальський районний суд Львівської області.

15.11.2012р. Сокальсаьким районним судом постановлено обвинувальний вирок у справі, яким ОСОБА_1 засуджено за ч.2 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено від призначеного покарання з іспитовим строком в 1 рік.

22.11.2013р. Апеляційним судом Львівської області винесено ухвалу якою вирок суду першої інстанції від 15.11.2012р. скасовано, а справу повернуто прокурору на додаткове розслідування.

26.11.2013р. кримінальу справу Апеляційним судом направлено у суд першої інстанції.

17.12.2013р. Сокальський районний суд скерував кримінальу справу прокурору Сокальського району, яку цього ж дня прокуратурою отримано.

24.11.2021р. захисник Затхей Є.В. звернувся із клопотанням до начальника ВП №2 Червоноградського РВП ГУНП у Львівській області щодо досудового розслідування та надання копій документів.

26.11.2021р. на ім`я ОСОБА_1 надійшла відповідь за підписом заступника начальника ВП про те, що вказана кримінальна справа для додаткового розслідування ні в Сокальський РВ, ні в Сокальський ВП не надходила. Із даним питанням рекомендовано звернутися в Сокальський відділ Червонограджської окружної прокуратури.

В подальшому позивачем з`ясовано, що з 24.12.2013р. по 17.05.2019р. відомості по кримінальній справі №128-1450 за його обвинуваченням за ч.2 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України не було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань та відповідно не було розпочато та не проводилося досудове розслідування.

Лише 17.05.2019р. СВ Сокальського ВП Червоноградського РВП ГУНП у Львівській області відомості на підставі вказаної кримінальної справи внесені до ЄРДР та підставою чого фактично була заява тестя обвинуваченого ОСОБА_2 щодо зняття арешту із автомобіля марки «Ауді», р.н.з. НОМЕР_1 , що йому належить на праві приватної власності та який був визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні.

21.05.2019р. слідчий Сокальського ВП розглянувши матеріали кримінального провадження №12019140310000275 від 17.05.2019р. та заяву ОСОБА_2 прийняв рішення про відмову у визнанні речовим доказом автомобіля марки «Ауді», р.н.з. НОМЕР_1 , оскільки у такому відпала потреба.

Також зазначає, що слідчим прийнято рішення про закриття кримінального провадження №12019140310000275 від 17.05.2019р. на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України, яку ні позивач, ні його представник не отримали.

23.12.2021р. рішення слідчого про закриття кримінального провадження окружною прокуратурою скасовано.

Крім цього, звертає увагу на те, що оскільки 17.05.2019 року СВ Сокальського ВП Червоноградського РВП ГУ НП у Львівській області відомості на підставі вказаної кримінальної справи внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, відтак, станом на 01.12.2020 року строк досудового розслідування, згідно ст.219 КПК України, закінчився.

В подальшому, 22.07.2022р. Сокальським відділом Червоногриадської окружної прокуратури винесено постанову про закриття кримінального провадження №12019140310000275 від 17.05.2019р.

Зазначає, що проведеним досудовим розслідуванням та іншими зібраними, в ході досудового розслідування та судового розгляду доказами в їх сукупності, не встановлено факту вчинення ОСОБА_1 в 2010 році крадіжки із шахти №6 «Лісова» ДП «Львіввугілля».

Таким чином, проведеним досудовим розслідуванням очевидних ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України (в редакції Закону станом на 2010 рік) не встановлено, інших доказів вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення не здобуто.

Відтак, стверджує, що фактично з 22.11.2010 року по 27.12.2010 року, та з 21.10.2011 року по 22.07.2022 року (10 роки 10 місяців 06 днів), тобто 130 місяців, перебував під слідством і судом.

Внаслідок незаконних дій органів прокуратури, суду і досудового розслідування у зв`яку із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності у скоєнні тяжкого злочину та незаконного застосування запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд, які позивач змушений був переносити у зв`язку із такою протиправною поведінкою відносно нього, приниженні його честі, гідності та ділової репутації, позивачу завдало психологічні страждання як правова основа поняття моральної шкоди, що призвели до руйнування адаптативного рівня його життєдіяльності, тривалих негативних змін у основних сферах особистості, призвели до порушення його нормальних життєвих зв"язків, та до необхідності прикладання ним додаткових зусиль для організації свого життя. Незаконне притягнення позивача до кримінальної відповідальності, обмеження свободи у вигляді підписки про невиїзд, вимушеним звільненням з роботи, бо на «момент вчинення» ним інкримінованого йому злочину, за ст.15 ч.2, ст.185 ч.3 КК України - працював охоронцем шахти №8 «Візейська» ДП «Львіввугілля», та був засуджений, тривале залучення у ретравматизуючі судові засідання, судове слідство, необхідність правового захисту викликали гострий стрес небезпеки та невпевненості, розгубленість, страх, потребу у захисті, напруженість та неспокій, відчуття безпомічності, приниження, обурення та відчай. Усе це викликало у нього душевні хвилювання та спричинило душевний біль. У зв`язку із цим він також залишився без роботи та засобів для існування, що спричиняло матеріальні та моральні перживання. Через стрес у нього, інваліда ІІІ-ї групи погіршилось здоров`я та йому завдано значної моральної шкоди. У зв`язку з безпідставним перебуванням під слідством та судом понад 10 років, просить стягнути відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000000 грн., що відповідає принципу розумності та справедливості.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача ГУНП у Львівській області зокрема зазначив, що не визнає позовних вимог, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення оскільки позивачем не надано суду доказів заподіяння моральної шкоди, чим мають слугувати висновки психолого-психіатричної експертизи. Звертає увагу на те, що у позовній заяві не наведено жодних доказів щодо характеру, глибини та тривалості страждань.Також звертає увагу на відсутність доведення наявності вини управління, безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними на думку позивача діями та заподіянням моральної шкоди. Також зазначає, що позивачем не подано доказів, що б вказували на те, що він пережив душевні страждання, яких він зазнав у зв`язку із протиправною поведінкою щодо нього. У зв`язку із наведенним просить відмовити у задоволенні позову.

У відповіді на відзив ГУНП у Львівській області позивач повністю заперечує твердження відповідача, вказує на їх хибність та необґрунтованість, а тому просить суд не брати до уваги даний відзив.

У відзиві на позовну завяву представник відповідача Державної казначейської служби України заперечив вимоги позивача та вказав на їх необгрунтотваність. Зокрема вказав, що Казначейство не є учасником спірних відносин і не володіє будь-якими фактичними даними щодо справи. Окремо звертає увагу на безпідставність вимог позивача щодо стягнення коштів із Державної казначейської служби України.

У наданому суду клопотанні позивач уточнив вимоги та у випадку задоволення позову просив стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь 1000000грн. компенсації на відшкодування моральної шкоди.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача Львівської обласної прокуратури не визнав позовних вимог, зокрема з покликанням на роз`яснення, що викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, зазначив, що під час вирішення спорів про відшкодування шкоди доказуванню підлягають такі обставини: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. У п.9 вищезазначеної постанови передбачено, що суд визначає розмір моральної шкоди в залежності від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних) яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат. Зокрема, враховуються стан здоров`я, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступень зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Таким чином, зазначає, що позивач повинен обгрунтувати та надати належні докази на підтвердження факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі заявник оцінює заподіяну йому моральну шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Виходячи з приписів законодавства про відшкодування шкоди, розмір відшкодування шкоди повинен визначатись з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування, яке має бути не більш, ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок Держави.

Звертає увагу на те, що позивач ОСОБА_1 13.11.2010р. на ім`я начальника Сокальського РВ ГУМВСУ у Львівській області написав явку з повинною щодо вчинення саме ним крадіжки, з приводу чого також 12.11.2010р. надав аналогічні пояснення.

В подальшому 27.11.2010р. під час допиту як підозрюваного, в присутності захисника Затхей Є.В. повідомив про факт та обстиавини вчиненої ним крадіжки.

Відтак, зазначає, що згідно положень ч.4 ст. 1176 ЦК України позивач не має права на відшкодування шкоди, оскільки в процесі досудового розслідування шляхом само обмови перешкоджав зясуванню істини і цим сприяв незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності.

Також зазначає, що із змісту позову вбачається, що з 24.12.2013р. по 17.05.2019р. відомості по кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_1 за ст.15 ч.2, ст.185 ч.3 КК України не було внесено у ЄРДР та відповідно не було розпочато та не проводилося досудове розслідування. Відтак, зарахування вказаного строку до перебування позивача під слідством і судом є безпідставним. Зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт заподіяння йому моральних страждань, причинно-наслідкового зв`язку між заподіянням моральних страждань і оціненою шкодою.

У відповіді на відзив відповідача Львівської обласної прокуратури позивач зазначає, щодо самообмови, що він був затриманий працівниками міліції біля 22.00год. 12.11.2010р. та доставлений у Сокальський РВ де пробув до 03.00год. 13.11.2010р. та лише після написання явки з повинною, яку його заставили написати працівники міліції, застосувавши психологічний тиск та погрожуючи закриттям у КПЗ, його відпустили додому. Свідком вказаних погроз та тиску була його дружина ОСОБА_3 , яка приїхала у Сокальський РВ. В подальшому дані обставини здобули своє підтвердження при постановленні Апеляційним судом свого рішення за наслідками перегляду вироку суду першої інстанції.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Полохайло І.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили задовольнити. В обґрунтування вимог зіслалися на доводи викладені у позовній заяві.

Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не прибув та не повідомив суд про причину неявки.

Представник відповідача Головного управління національної поліції у Львівській області в судове засідання не прибув та не повідомив суд про причину неявки.

Представник відповідача Львівської обласної прокуратури Проць О.Б. в судовому засіданні позовних вимог не визнала, підтримала заперечення вимог позивача, що викладені у відзивах.

Заслухавши учасників судового розгляду та дослідивши докази в справі, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 22.11.2010р. дізнавачем СД Сокальського РВ ГУ МВС України у Львівській області винесено постанову про порушення кримінальної справи №128-1450 відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 12.11.2010р. близько 22.50год., з метою крадіжки чужого майна проник на територію шахти №6 «Лісова» ДП «Львіввугілля», що знаходиться в с. Сілець Сокальського району, звідки з метою особистого збагачення вчинив крадіжку металобрухту, а саме: обігріваючий пристрій типу батарея, металеву пружинку, три металевих секційних стійки, загальною вагою 160кг., чим заподіяв шахті №6 «Лісова» ДП «Львіввугілля» матеріальних збитків на загальну суму 240грн. Однак свого злочинного наміру до кінця не довів, оскільки був затриманий працівниками міліції на місці вчинення злочину.

12.11.2010р. ОСОБА_1 у кримінальному провадженні надано пояснення в яких він підтверджував факт вчинення ним крадіжки металобрухту.

13.11.2010р. ОСОБА_1 на ім`я начальника Сокальського РВ надано явку з повинною, згідно якої він зізнався у вчиненні вищевказаної крадіжки.

27.12.2010р. слідчим СВ Сокальського РВ ГУ МВС України у Львівській області Павук А.М. винесено постанову прро припинення кримінального переслідування щодо ОСОБА_1 , оскільки зібрані докази в повній мірі не дають підстав для кримінального переслідування останнього.

21.10.2011р. прокурором Сокальського району винесено постанову про скасування постанови слідчого про припинення кримінального переслідування ОСОБА_1 та цього ж дня слідчим винесено постанову про порушення кримінальної спарви відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України.

21.10.2010р. слідчим винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 як обвинуваченого за ч.2 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України.

31.10.2010р. заступником прокурора Сокальського району затверджено обвинувальний висновок по пред`явленому ОСОБА_1 обвинуваченні та 07.11.2011р. справу скеровано для розгляду в Сокальський районний суд Львівської області.

15.11.2012р. Сокальсаьким районним судом постановлено вирок у справі, яким ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за ч.2 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено від призначеного покарання з іспитовим строком в 1 рік.

22.11.2013р. Апеляційним судом Львівської області винесено ухвалу якою вирок суду першої інстанції від 15.11.2012р. скасовано, а справу повернуто прокурору на додаткове розслідування.

17.12.2013р. Сокальський районний суд Львівської області скерував кримінальу справу щодо ОСОБА_1 прокурору Сокальського району.

24.11.2021р. захисник Затхей Є.В. звернувся із клопотанням до начальника ВП №2 Червоноградського РВП ГУНП у Львівській області щодо досудового розслідування та надання копій документів.

26.11.2021р. на ім`я ОСОБА_1 надійшла відповідь за підписом заступника начальника ВП про те, що вказана кримінальна справа для додаткового розслідування ні в Сокальський РВ, ні в Сокальський ВП не надходила.

Також зясовано, що 17.05.2019р. СВ Сокальського ВП Червоноградського РВП ГУНП у Львівській області відомості на підставі вказаної кримінальної справи внесені до ЄРДР та підставою чого фактично була заява тестя обвинуваченого ОСОБА_2 щодо зняття арешту із автомобіля марки «Ауді», р.н.з. НОМЕР_1 , що йому належить на праві приватної власності та який був визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні.

21.05.2019р. слідчий Сокальського ВП розглянувши матеріали кримінального провадження №12019140310000275 від 17.05.2019р. та заяву ОСОБА_2 прийняв рішення про відмову у визнанні речовим доказом автомобіля марки «Ауді», р.н.з. НОМЕР_1 , оскільки у такому відпала потреба.

Також 21.05.2019р. слідчим прийнято рішення про закриття кримінального провадження №12019140310000275 від 17.05.2019р. на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України.

23.12.2021р. рішення слідчого про закриття кримінального провадження окружною прокуратурою скасовано.

22.07.2022р. Сокальським відділом Червоноградської окружної прокуратури винесено постанову про закриття кримінального провадження №12019140310000275 від 17.05.2019р. на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України ( в ред. Закону станом на 2010р.)

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 284 КПК України, передбаченого, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.

Згідно положень ч.1, 2, 7 ст. 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно з пунктами 1, 5 ч. 1 ст. 3 цього Закону, у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода.

Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 частини першої статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади) (частина перша статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Частинами першою та другою статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру грошових доходів, втрачених громадянами унаслідок незаконних дій зазначених органів, віднесено до компетенції цих органів, в тому числі і судом.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 1, пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно ч. 2 та ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Статтею 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобов`язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (ч. 3 ст. 13 Закону).

Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Судом встановлено, що на правовідносини, що виникли між сторонами розповсюджується Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду".

Так, статтею 56 Конституції України передбачено, що держава закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Рішенням Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Таким чином, відшкодування майнової шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави.

Звертаючись до суду із даним позовом позивач ОСОБА_1 зазначив, що перебував під слідством та судом в період з 22.11.2010р. з часу порушення кримінального провадження по 27.12.2010р. по прийняття рішення слідчим щодо припинення кримінального переслідування. А також з 21.10.2011р. тобто з часу скасування прокурором постанови слідчого про припинення кримінального переслідування по 22.07.2022р. закриття кримінального провадження.

Однак з даними твердженнями позивача суд погодитися не може, оскільки в ході розгляду справи встановлено, що після скасування вироку суду першої інстанції Апеляційним судом Львівської області, 17.12.2013р. кримінальну справу Сокальським районним судом Львівської області скеровано для проведення додаткового розслідування у прокуратуру Сокальського району.

Із копії відповіді на запит адвоката наданої Червоноградською окружною прокуратурою від 23.12.2021р., зокрема встановлено, що згідно книги обліку вихідної кореспонденції прокуратури, кримінальну справу для проведення подальшого досудового розслідування 24.12.2013р. скеровано у Сокальський РВ ГУМВСУ у Львівській області.

В подальшому, 17.05.2019р. СВ Сокальського ВП Червоноградського ВП ГУНП у Львівській області, відомості на півдставі вказаної кримінальної справи внесено у ЄРДР за №12019140310000275 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України.

Також встановлено, що фактичною підставою внесення вказаних відомостей до ЄРДР слугувало звернення гр. ОСОБА_2 щодо вирішення питання про відмову у визнанні речовим доказом у кримінальному провадженні належного йому автомобіля марки «Ауді», р.н.з. НОМЕР_1 .

Таким чином встановлено, що в період з 24.12.2013р. по 17.05.2019р. відомості за кримінальною справою щодо позивача ОСОБА_1 у ЄРДР не вносилися, жодних слідчих дій не проводилося, заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися, відповіно позивачу не було встановлено статусу ні свідків, ні підозрюваного.

Згідно п.14 ч.1 ст. 3 КПК України, притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно, період з 24.12.2013р. по 17.05.2019р. не підлягає включенню у строк перебування позивача під слідством та судом.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував під слідством та судом в період із 22.11.2010р. по 27.12.2010р., з 21.10.2011р. по 23.12.2013р. та з 17.05.2019р. по 22.07.2022р., тобто 66 місяців.

Згідно вимог ч.3 ст. 12 Закону, відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Таким чином Закон визначає мінімальну межу відшкодування розміру моральної шкоди. Законодавець не визначив верхньої межі визначення розміру моральної шкоди.

Згідно позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної у Постанові від 20.09.2018 року справа № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18 розмір мінімальної зарплати визначається згідно розміру на час звернення із заявою про відшкодування: «суди попередніх інстанцій правильно керувалися тим, що на підставі положень Закону № 266/94-ВР позивач має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили. Разом з тим суди не врахували, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.»

Таким чином, враховуючи мінімальний розмір заробітної плати на момент розгляду справи судом 6700грн., період перебування позивача під слідством та судом - 66 місяців, мінімальний розмір завданої позивачу моральної шкоди не може бути меншим 442200грн.

Як зазначає позивач, в період перебування під слідством та судом його життя значно погіршилося, він зазнав моральних страждань у зв`язку із незаконним кримінальним переслідуванням, зазнаав негативного впливу на його життя та свідомість.

За таких обставин, суд встановивши всі обставини справи та з`ясувавши доводи сторін, обґрунтування позивачем своїх вимог, розмір моральної шкоди, а також виходячи з принципу співмірності, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, дійшов висновку, що справедливою сатисфакцією є сплата на користь позивача моральної шкоди у розмірі, як гарантований в даному випадку законом, а саме 442200грн.

Відтак, позовну вимогу позивача про стягнення моральної шкоди в сумі 1000000грн., суд задовольняє частково, на суму 442200грн.

В свою чергу, згідно із ст. 3 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», пунктів 13, 17 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України № 6/5/3/41 від 04 березня 1996 року, відшкодування громадянинові шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу досудового розслідування чи прокуратури провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Виконання рішень про стягнення коштів з державного бюджету здійснюється Державною Казначейською службою України у відповідності до вимог Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Кабінету Міністрів України № 845 від 03 серпня 2011 року.

Пункт 35 Порядку передбачає, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

За таких обставин, у випадку прийняття судом рішення про відшкодування особі шкоди за рахунок державного бюджету, Державна Казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів відповідно до покладених на неї законом обов`язків.

Отже, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у рішенні таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номери чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

В свою чергу, згідно п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір несправляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Згідно ч.6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи зазначене витрати по сплаті судового збору у даній категорії справ мають бути віднесені за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 442200 (чотириста сорок дві тисячі двісті) грн. відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене учасниками розгляду шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Сокальський районний суд Львівської області.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_1 .

Відповідач: Львівська обласна прокуратура, місце знаходження м. Львів, пр.-т Шевченка, 17/19.

Відповідач: Державна казначейська служба України, місце знаходження м. Київ, вул. Бастіонна,6.

Відповідач: Головне управління національної поліції у Львівській області, місце знаходження м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3.

Відповідач: Львівська обласна прокуратура, місце знаходження м. Львів, пр.-т Шевченка, 17/19.

Повний текст рішення складено 11.09.2023 року.

Головуючий: Т. В. Струс