Рішення № 113333040, 08.09.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/10321/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2023 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут, у якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.12.2016 року по 28.04.2023 року включно;

зобов`язати Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.12.2016 року по 28.04.2023 року включно в сумі 682 337 гривень 52 копійки відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач - ОСОБА_1 з 03.03.2014 року по 07.12.2016 року проходив військову службу у Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації імені ОСОБА_2 . Відповідно до наказу від 07.12.2016 року №245 позивача з 07.12.2016 року було виключено зі списків особового складу, знято із всіх видів забезпечення, посаду здав.

Проте позивачу при виключенні зі списків особового складу не було виплачено індексацію грошового забезпечення, що стало предметом судового розгляду у справі №420/3250/20, а також у справі №420/21241/21.

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року у справі №420/3250/20 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 року по 07.12.2016 із застосуванням базових місяців грудень 2014 року та січень 2016 року в сумі 491,10 грн.

Пізніше на виконання постанови Верховного Суду від 24 березня 2023 року у справі №420/21241/21 відповідачем 29 квітня 2023 року виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період 01.12.2015 року по 07.12.2016 із застосуванням базового місяця січень 2008 року у сумі 29710,93 грн., що підтверджується повідомленням про надходження коштів.

Таким чином, позивач вказує, що 29 квітня 2023 відповідачем проведений остаточний розрахунок. У зв`язку з викладеним, позивач вважає, що оскільки його виключено зі списків особового складу 07.12.2016 року, а виплату відповідачем здійснено 24.04.2023 року, то відповідачем затримано розрахунок при звільненні з 08.12.2016 року по 28.04.2023 року.

Позивач зазначає, що за затримку повного розрахунку при звільненні для роботодавця ст.ст. 116, 117 КЗпП України передбачена відповідальність у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку, з цих підстав, як вважає позивач, він має право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.07.2020 року по 24.11.2022 року, розрахованого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, невиплата якої стала підставою звернення до суду із цим позовом.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена на суддю Токмілову Л.М.

15.05.2023 року ухвалою суду позовну заяву залишено без руху.

31.05.2023 року позивач усунув недоліки, які стали підставою залишення позову без руху.

Ухвалою від 05.06.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

28.08.2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідно до відзиву відповідач проти задоволення позову заперечує.

Щодо застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України, відповідач зазначив, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Відповідач вказує, що ним добровільно було виконане судове рішення та виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення, що свідчить про відсутність вини роботодавця в розумінні статті 116 КЗпП України.

Відповідач вважає, що з прийняттям судового рішення, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавців (Відповідача) виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Також відповідач зазначив, що положення Закону № 2011-XII не передбачають такого виду відповідальності військової частини як виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про право військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.

Разом із відзивом відповідачем надано Довідку про виплату грошового забезпечення позивачу за жовтень-листопад 2016 року.

За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Позивач ОСОБА_1 з 03.03.2014 року по 07.12.2016 року проходив військову службу у Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації.

Згідно витягу із наказу начальника Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації від 07.12.2016 року №245, старшого лейтенанта ОСОБА_3 , тимчасово виконуючого обов`язки курсового офіцера навчального курсу факультету інформаційних технологій, призначеного наказом начальника Генерального штабу-Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 29 листопада 2016 року №523 інженером інформаційно-телекомунікаційного вузла Західної військово-морської бази Військово-Морських Сил Збройних Сил України, з 07 грудня 2016 року виключено із списків особового складу інституту та всіх видів забезпечення, у зв`язку з вибуттям до нового місця служби м.Одеса.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 420/3250/20 визнано протиправною бездіяльність Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.12.2015 по 07.12.2016. Зобов`язано Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.12.2015 по 07.12.2016.

На виконання рішення суду від 12 серпня 2020 року у справі №420/3250/20 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 року по 07.12.2016 із застосуванням базових місяців грудень 2014 року та січень 2016 року в сумі 491,10 грн.

Позивач оскаржив застосування базових місяців при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016 року по 07.12.2016 року.

Постановою Верховного Суду від 24 березня 2023 року у справі №420/21241/21 змінено резолютивну частину рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2022 року у справі №420/21241/21, виклавши абзаци другий та третій у такій редакції: "Визнати протиправними дії Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 07.12.2016 із застосуванням місяця підвищення тарифної ставки (окладу) грудень 2014 року та січень 2016 року. Зобов`язати Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 07.12.2016 включно із застосуванням місяця підвищення тарифної ставки (окладу) для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року".

На виконання судового рішення у справі №420/21241/21 на картковий рахунок позивача 29.04.2023 року зараховані кошти у сумі 29710,93 грн.

Разом із позовною заявою позивачем надано до суду роздруківку про зарахування коштів по картковому рахунку.

Вказані обставини справи не заперечуються сторонами.

Спірним стало питання щодо наявності підстав для відшкодування позивачу середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у зв`язку з виплатою 29.04.2023 року індексації грошового забезпечення.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією із встановлених Державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Однак, Законом №2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 року у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 року у справі №807/3664/14, від 26.06.2019 року у справі №826/15235/16, від 30.04.2020 року у справі №140/2006/19.

В той же час, статтею 116 КЗпП України передбачено, що на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Судом встановлено, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено лише 29.04.2023 року, а тому, суд вважає, що позивач має право на середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В той же час, визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд виходив із наступного.

Метою встановлення передбаченої нормами ст. 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 року у справі №6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Велика Палата у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц теж окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 року (справа №816/1640/17), зазначивши про обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

Як вже зазначалося судом, основна мета покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Судом встановлено, що індексація грошового забезпечення позивачу не виплачена при виключенні зі списків особового складу, що було предметом судового розгляду в адміністративних справах №420/3250/20 та №420/21241/21.

Отже, оскільки відповідач не провів з позивачем при виключенні зі списків особового складу остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 29.04.2023 року позивачу на картковий рахунок зараховано суму коштів у розмірі 29710,93 грн.

Отже, остаточний розрахунок з позивачем було проведено 29.04.2023 року.

Відтак, період затримки становить проміжок часу з 08.12.2016 року по 28.04.2023 року, що становить 2333 календарні дні.

Згідно наданої відповідачем Довідки про розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням, його грошове забезпечення становить:

Жовтень 2016 року 9110,40 грн.;

Листопад 2016 року 10075,20 грн.

Кількість робочих днів за останні два місяці перед звільненням:

Жовтень 2016 року 20;

Листопад 2016 року 22.

Усього 42.

Отже, середньоденний заробіток позивача складає 456,80 грн. ((9110,40+10075,20)/42).

Відповідно, середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення позивача складає 1065714,40 грн. (456,80 грн. х 2333 дні).

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні значно перевищує розмір несвоєчасно виплаченої суму одноразову допомогу при звільненні з військової служби (29710,93 грн.).

Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 року по справі №825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року по справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 5 ст. 242 КАС України.

Так, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 року по справі №806/2473/18 сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 29710,93 грн. (виплачене грошове забезпечення) / 1065714,40 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) *100 =2,79 %.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 2,79% становить: 456,80 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) *2,79% * 2333 (кількість днів затримки розрахунку) = 29733, 43 грн.

Враховуючи пропорційність запропоновану Верховним Судом в постанові від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19 середній заробіток за час затримки, який підлягає нарахуванню на користь позивача разом із податками i зборами складає 29733, 43 грн.

Суд зауважує, що зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов`язковий. Критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.

Аналогічний правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 року у справі №240/12178/20 та 11.08.2021 року у справі №821/2093/16.

Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

З метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, слід:

визнати протиправною бездіяльність Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.12.2016 року по 28.04.2023 року включно;

зобов`язати Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.12.2016 року по 28.04.2023 року включно в сумі 29733, 43 грн. відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з ч. 1, ч. 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у відповідності до приписів ст. 139 КАС України, враховуючи часткове задоволення позову, розподіл судових витрат здійснюється на користь позивача у розмірі 1073, 60 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 263, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (01011, м. Київ, вул. Московська, 45/1; код ЄДРПОУ 24978555) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.12.2016 року по 28.04.2023 року включно.

Зобов`язати Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені ОСОБА_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.12.2016 року по 28.04.2023 року включно в сумі 29733, 43 грн. відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (01011, м. Київ, вул. Московська, 45/1; код ЄДРПОУ 24978555) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1073, 60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 коп.).

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя Токмілова Л.М.