Рішення № 113332942, 08.09.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 540/1218/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В. за участю секретаря судового засідання Рижук В.І., представника позивача адвоката Фоменко О.В., представника відповідача Наумової Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Херсонської обласної прокуратури, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та невиплату ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні;

- зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку, обчислення якої здійснити відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та невиплату ОСОБА_1 заробітної плати з урахуванням посадового окладу згідно статті 81 Закону України Про прокуратуру за період з 26 березня 2020 року по 29 грудня 2020 року;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 , виходячи із розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України Про прокуратуру, з урахуванням усіх надбавок до посадового окладу, премій, та виплатити різницю недоотриманої суми заробітної плати за період з 26 березня 2020 року по 29 грудня 2020 року;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 30 грудня 2020 року по день постановлення рішення у справі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначала, що 29 грудня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Херсонської місцевої прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру. На день звільнення в порушення статті 44 КЗпП України ОСОБА_1 не нараховано та не виплачено вихідну допомогу при звільненні. Разом з тим, позивач стверджує, що у період роботи з 26 березня 2020 року по дату звільнення їй нараховувалась заробітна плата, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного постановою Кабінету Міністрів України №505, тобто з урахуванням положень Закону України Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин, у той час, як з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020, розмір посадового окладу прокурора окружної прокуратури повинен становити 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Позивач вважає, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем обов`язку проведення остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 існують підстави для застосування до нього відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 09 червня 2021 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року, позовні вимоги задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Херсонської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати, виходячи з розміру посадового окладу, передбаченого статтею 81 Закону України Про прокуратуру за період з 27 березня 2020 року до 29 грудня 2020 року включно;

- зобов`язано Херсонську обласну прокуратуру здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 , виходячи з розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України Про прокуратуру, з урахуванням належних їй надбавок та премій, та виплатити різницю недоотриманої суми заробітної плати за період з 27 березня 2020 року до 29 грудня 2020 року включно з відрахуванням податків та обов`язкових платежів.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 25.05.2023 року рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 09 червня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року у справі №540/1218/21 скасовано. Ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності щодо нездійснення нарахування та виплати заробітної плати з урахуванням посадового окладу згідно зі статтею 81 Закону України Про прокуратуру та зобов`язання здійснити перерахунок заробітної плати відмовлено.

Справу № 540/1218/21 у частині вимог про нарахування та виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні направлено на новий розгляд до суду першої інстанції Одеського окружного адміністративного суду.

31.05.2023 року адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення грошових коштів надійшла до Одеського окружного адміністративного суду та після проведення автоматичного розподілу справу призначено до розгляду судді Андрухіву В.В.

Ухвалою від 05.06.2023 року прийнято до провадження вказану справу. Ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 09.08.2023 року продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів.

Ухвалою від 09.08.2023 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання, призначене на 29.08.2023 року на 11:00 год., з`явилися представник позивача та представник відповідача.

Під час судового розгляду справи представник позивача позовні вимоги у тих межах, в яких справу направлено на новий розгляд Верховним Судом, підтримала повністю.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала, вважала їх необґрунтованими, просила в їх задоволенні відмовити.

12.07.2023 року від представника відповідача надійшли письмові пояснення, в яких останній зазначив, зокрема, таке.

Відповідно до вимог ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Проте позивачку звільнено з посади в порядку, передбаченому спеціальними нормативно-правовими актами - Законом №1697-VII та Законом №113-ІХ, а саме: відповідно до п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VII та п.3 пп.1 п.19 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №113-IX, а не з підстав, передбачених п. 1, 2, 6 ст.40, п.6 ст.36 Кодексу.

Законом №1697-VII не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі п.9 ч.1 ст.51 цього Закону.

У свою чергу, ст.44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-УІІ.

Відповідач зазначив, що звільнення позивачки, а саме юридичний факт (підстава звільнення позивача) є відмінним від того юридичного факту (підстави), у зв`язку з яким статтею 44 КЗпП України передбачено виплату вихідної допомоги.

Враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, встановлених Законом №1697-VІІ та Законом №113-ІХ, якими не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні у зв`язку із рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, позивачка не набула права на її отримання.

Крім того, відповідач просив врахувати, що позивач після виконання судового рішення про поновлення її на посади прокурора продовжує і до цього часу роботу в органах прокуратури, отримує заробітну плату, а тому підстав для стягнення середнього заробітку у зазначеному позивачем розмірі немає.

Відповідач також вказав, що з урахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути розрахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Заслухавши вступне слово представника позивача та представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що наказом керівника Херсонської обласної прокуратури від 23 грудня 2020 року № 927к, керуючись пунктом 3 і підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури, ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Херсонської місцевої прокуратури Херсонської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру (а.с. 16, т. 1).

04 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулася до керівника Херсонської обласної прокуратури із запитом, у якому просила нарахувати та виплатити вихідну допомогу відповідно до статті 44 КЗпП України, а також здійснити повний розрахунок, виплативши середній заробіток за весь час затримки з дати звільнення по день фактичного розрахунку (а.с. 26, т. 1).

Листом від 01 березня 2021 року №21-62вих-21 Херсонська обласна прокуратура повідомила ОСОБА_1 , що згідно наказу про звільнення від 23 грудня 2020 року № 927к та вимог частини першої статті 116 КЗпП України позивачу здійснена виплата всіх сум, що належать від Херсонської обласної прокуратури у день звільнення. Зазначила, що норми Закону України Про прокуратуру є пріоритетними перед нормами КЗпП України. Також відповідач роз`яснив, що виплата вихідної допомоги згідно зі статтею 44 КЗпП України здійснюється при звільненні з підстав, передбачених пунктом 3, 6 статті 36, статтями 38, 39, пунктами 1, 2, 6 статті 40 та пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України. У разі звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру виплата вихідної допомоги не передбачена (а.с. 27-28, т. 1).

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.5 ст.51 Закону України Про прокуратуру на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Відповідно до ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Відповідно до ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Частиною п`ятою статті 51 Закону України Про прокуратуру та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, до такого переліку не включені питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Наказом керівника Херсонської обласної прокуратури від 23 грудня 2020 року № 927к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Херсонської місцевої прокуратури Херсонської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру з 29 грудня 2020 року.

На день звільнення відповідач не виплатив позивачу вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України.

Таким чином, на час звільнення з посади прокурора позивач набула право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).

У постанові від 24 листопада 2022 року у справі №280/7483/20 40 Верховний Суд зазначив, що факт звільнення позивача з органів прокуратури є визначальним і достатнім для вирішення питання щодо виплати йому вихідної допомоги.

За загальним правилом у день звільнення роботодавець повинен повністю розрахуватися із працівником, зокрема, виплатити заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку, а в окремих випадках вихідну допомогу.

Тобто право на вихідну допомогу, у визначених законодавством випадках, виникає у працівника в день його звільнення.

Завданням адміністративного судочинства у силу приписів частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Питання щодо наявності/відсутності порушеного права позивача на отримання вихідної допомоги при звільненні вирішується адміністративним судом, зокрема, шляхом перевірки рішень, дій чи бездіяльності відповідача.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 КАС України).

Отже, під час розгляду справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди повинні перевірити їх на відповідність вимогам, установленим частиною другою статті 2 КАС України. Водночас правомірність оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності адміністративні суди перевіряють на момент їхнього прийняття/вчинення/невчинення суб`єктами владних повноважень. Тобто суд перевіряє правомірність оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень станом на момент виникнення спірних правовідносин.

Разом із тим, постановою від 11 липня 2022 року Верховний Суд скасував рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2021 року у справі №540/239/21 і ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) про визнання протиправним та скасування наказу, рішення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Тобто ОСОБА_1 є такою, що звільнена з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру з 29 грудня 2020 року наказом Херсонської обласної прокуратури від 23 грудня 2020 року № 927к, а тому, відповідно, вона набула право на виплату вихідної допомоги.

Враховуючи, що вихідну допомогу позивачу мали виплатити при звільненні (з органів прокуратури), однак цього зроблено не було (у зв`язку з чим і виник спір), то задовольняючи позовні вимоги про стягнення/нарахування цієї допомоги, одночасно є підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення/нарахування вихідної допомоги.

Обчислення середньої заробітної плати та розрахунок розміру суми відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має здійснюватися за правилами Порядку №100.

Так, постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.

Відповідно до п.2 вказаного Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно абз. 1, 2, п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Відповідно до наданої відповідачем довідки від 23.04.2021 №21-104вих-21, у жовтні 2020 року позивачу було нараховано заробітну плату за 17 відпрацьованих днів у сумі 16672,19 грн., а в листопаді 2020 року за 16 відпрацьованих днів - 15691,49 грн. Кількість робочих днів за графіком роботи прокуратури у жовтні та листопаді 2020 року становило 17 і 16 днів відповідно (а.с. 5, т. 2).

Сума заробітку за період жовтень-листопад 2020 становила: 16672,19 грн. + 15691,49 грн. = 32363,68 грн.

Кількість відпрацьованих робочих днів у розрахунковому періоді дорівнювала: 17 роб. дн. + 16 роб. дн. = 33 роб. дн.

Середньомісячна кількість робочих днів за період жовтень-листопад 2020 становила: 16,5 роб. дн. ((17 роб. дн. + 16 роб. дн.) / 2).

Таким чином, розмір середньомісячної заробітної плати позивачки складає 16181,88 грн. (32363,68 / 33 роб. дн. х 16,5).

За таких обставин, відповідач зобов`язаний здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі 16181,88 грн.

Стосовно вимоги про стягнення з Херсонської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Наведені вище норми КЗпП України викладені у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Синтаксичний розбір текстуального змісту ст.117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року по справі № 480/3105/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки від 23.04.2021 №21-104вих-21 позивачці за два повних місяці, що передували звільненню (жовтень та листопад 2020 року), було нараховане грошове забезпечення у розмірі 16672,19 грн. та 15691,49 грн. відповідно (а.с. 5, т. 2).

Кількість робочих днів у періоді жовтень-листопад 2020 року складає 33 дні.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача, розраховане відповідно до приписів Постанови КМ України №100 від 08.02.1995 року, складає: (16672,19 грн. та 15691,49)/ 33 дні = 980,72 грн.

Оскільки позивачку була звільнено з 29.12.2020 року, період затримки розрахунку при звільненні обраховується з 30.12.2020 року по 29.08.2023 року та складає 681 робочий день.

Вся сума середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні (100%) складає 667870,32 грн. (980,72 грн. (середньоденний заробіток) х 681 дні (кількість днів затримки розрахунку з 30.12.2020 року по 29.08.2023 року) = 667870,32 грн.).

Повна сума розрахунку при звільненні позивача повинна була становити 119436,46 грн., яка складається з суми виплати відповідно до розрахункового листа за грудень 2020 року - 103254,58 грн. (а.с. 25, т. 1), та суми невиплаченої позивачу вихідної допомоги - 16181,88 грн. (103254,58 грн. + 16181,88 грн. = 119436,46 грн.).

Отже, недоплачена сума розрахунку при звільненні складає 13,55% від загальної суми належного позивачу розрахунку при звільненні, що обраховується таким чином: (16181,88 грн. / 119436,46 грн.) х 100% = 13,55%.

Отже, сума належного позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, розрахована відповідно до останньої правової позиції Верховного Суду зі спірного питання щодо застосування ст.117 КЗпП України, висловленої у постанові від 30 листопада 2020 року по справі №480/3105/19, також має становити 13,55% від усієї суми середнього заробітку за час затримки розрахунку за 681 дні.

Така сума складає 90496,43 грн. ((667870,32 грн. (уся сума середнього заробітку за 681 роб. день затримки розрахунку) х 13,55% = 90496,43 грн.).

Таким чином, стягненню з Херсонської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 30 грудня 2020 року по 29 серпня 2023 року у розмірі 90496,43 грн.

Доводи відповідача про те, що у позивача відсутнє права на отримання вихідної допомоги при звільненні та відповідно право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд вважає безпідставними та не бере їх до уваги, оскільки вони суперечать правовим висновкам Верховного Суду у цій же справі, викладеним у постанові від 25.05.2023 року (див. пункти 67, 68, 82).

Також суд не бере до уваги доводи відповідача про те, що позивач продовжує працювати в органах прокуратури, оскільки за наявності факту звільнення позивача з 29.12.2020 року наказом, який на сьогодні є чинним, вказана відповідачем обставина не має правового значення для вирішення питання виплати позивачу вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, оскільки заявлена позивачем сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зменшена з урахуванням принципу пропорційності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 293 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) до Херсонської обласної прокуратури (адреса: вул. Михайлівська, 33, м. Херсон, 73000, код ЄДРПОУ 04851120) задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Херсонської обласної прокуратури щодо нездійснення нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні.

Зобов`язати Херсонську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі 16181,88 грн. (шістнадцять тисяч сто вісімдесят одна гривня вісімдесят вісім копійок).

Стягнути з Херсонської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 30 грудня 2020 року по 29 серпня 2023 року у розмірі 90496,43 грн. (дев`яносто тисяч чотириста дев`яносто шість гривень сорок три копійки).

У задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 08 вересня 2023 року.

Суддя В.В. Андрухів