Рішення № 113327775, 08.09.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2023 року Справа № 160/14822/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/14822/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

29.06.2023 року через підсистему Електронний суд представник ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 07 жовтня 2009 року, як не працюючому пенсіонеру, із застосуванням всіх підвищень, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок, за заявою поданою представником.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2023 року адміністративну справу №160/14822/23 передано для розгляду судді Ількову В.В.

Ухвалою суду від 30.06.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, було залишено без руху, з підстав передбачених положеннями ст.ст. 160,161 КАС України.

Позивачем в строк визначений в ухвалі усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 10.07.2023 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.

Також ухвалою суду від 10.07.2023 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, зокрема:

- пенсійної справи позивача;

- відомості щодо призначення та призупинення пенсії позивачеві, із зазначенням таких підстав;

- звернення позивача про відновлення здійснення виплати пенсії від 27.03.2023 року;

- листи/відмови (рішення)Пенсійного органу на звернення позивача щодо здійснення відновлення пенсійних виплат позивачеві та інші докази щодо суті спору.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 08.09.2023 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що до червня 1995р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала в АДРЕСА_1 , отримувала пенсію за вислугу років, надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, в зв`язку з чим виплату пенсії припинено.

11.11.2020р. представник позивача Акерман О.М. звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Покровський відділ обслуговування громадян у м. Кривий ріг) із заявою перерахувати розмір, поновити з 07.10.2009р., як непрацюючому пенсіонеру, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат передбачених пенсійним законодавством України, здійснити осучаснення пенсії з 01.10.2017р. відповідно до пенсійної реформи України, здійснити запит пенсійної справи та архівної пенсійної справи, що знаходиться в ГУПФУ в Дніпропетровській області в Кам`янському відділу обслуговування громадян, пенсію виплачувати на банківський рахунок, відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк».

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 23682-23451/К-01/8-0400/20 від 14.12.2020р. ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії за вислугу років відмовлено.

В обґрунтування прийнятого рішення управлінням зазначено, що відповідно п. 2.9 порядку особа, яка звертається за пенсією повинна пред`явити паспорт або інший документ, що засвідчує цю особу, місце проживання, реєстрації.

03.08.2021р. представник ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Покровський відділ обслуговування громадян у м. Кривий ріг) із заявою та просила прийняти та надіслати на адресу представника саме рішення згідно ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за наслідком розгляду заяви ОСОБА_1 від 11.11.2020р. про здійснення запиту пенсійної справи та архівної пенсійної справи, перерахунок розміру, поновлення виплати пенсії з 07.10.2009р.

Відповіді не отримано.

09.03.2022р. представник ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Покровський відділ обслуговування громадян у м. Кривий Ріг) та просив:

1. Прийняти та надіслати на адресу представника саме рішення згідно ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за наслідком розгляду заяви ОСОБА_1 від 11.11.2020р., враховуючи усі надані документи.

2. Долучити до матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 заяву про перерахування пенсійних виплат на банківський рахунок відкритий в АТ «ОТП БАНК» від 19.01.2022р.

3. Пенсійні виплати ОСОБА_1 здійснювати на банківський рахунок відкритий в АТ «ОТП БАНК».

27.03.2023р. представник ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою (Додаток 1) перерахувати розмір, поновити з 07.10.2009р., як не працюючому пенсіонеру, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат передбачених пенсійним законодавством України, виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок відкритий в АТ «ОТП Банк».

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 20.04.2023 року відмовлено ОСОБА_1 в поновленні виплати пенсії за вислугу років.

В обґрунтування прийнятого рішення управлінням зазначено, що відповідно до пункту 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок), заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (сервісний центр). Відповідно до пункту 2.9 зазначеного Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або іншій документ, що посвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Відповідно до пункту 2.22 зазначеного порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт громадянина України (для громадян, які мають паспорт громадянина України у формі картки, що містить безконтактний електронний носій,-довідка про реєстрацію місця проживання особи, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органам реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру), тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - посвідка на постійне місце проживання, посвідчення на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист).

Відповідно п. 5 ст. 45 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Отже, розглянути питання щодо прийняття рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 , можливо після надання вищезазначеної заяви та документів відповідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.

Позивач вважає протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо непоновлення виплати пенсії за вислугу років, у зв`язку із чим звернулася до суду із цією позовною заявою.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Ухвалою суду від 10.07.2023 року відкрито провадження в цій адміністративній справі, та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, відповідно до ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ухвалою суду від 10.07.2023 року, відповідачу було запропоновано надати відзив на позовну заяву позивача по справі.

25.07.2023 року відповідачем отримано вказану вище ухвалу суду, що також підтверджується розпискою про вручення, яка міститься в матеріалах справи.

Згідно із ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно положень ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач є належно повідомленим про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач до червня 1995р. проживала в АДРЕСА_1 , отримувала пенсію за вислугу років, надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, в зв`язку з чим виплату пенсії припинено.

11.11.2020р. представник позивача Акерман О.М. звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Покровський відділ обслуговування громадян у м. Кривий Ріг) із заявою перерахувати розмір, поновити з 07.10.2009р., як не працюючому пенсіонеру, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат передбачених пенсійним законодавством України, здійснити осучаснення пенсії з 01.10.2017р. відповідно до пенсійної реформи України, здійснити запит пенсійної справи та архівної пенсійної справи, що знаходиться в ГУПФУ в Дніпропетровській області в Кам`янському відділу обслуговування громадян, пенсію виплачувати на банківський рахунок, відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк».

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 23682-23451/К-01/8-0400/20 від 14.12.2020р. ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії за вислугу років відмовлено.

В обґрунтування прийнятого рішення управлінням зазначено, що відповідно п. 2.9 порядку особа, яка звертається за пенсією повинна пред`явити паспорт або інший документ, що засвідчує цю особу, місце проживання, реєстрації.

03.08.2021р. представник ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Покровський відділ обслуговування громадян у м. Кривий ріг) із заявою та просила прийняти та надіслати на адресу представника саме рішення згідно ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за наслідком розгляду заяви ОСОБА_1 від 11.11.2020р. про здійснення запиту пенсійної справи та архівної пенсійної справи, перерахунок розміру, поновлення виплати пенсії з 07.10.2009р.

Лист/відповідь в матеріалах справи відсутній.

09.03.2022р. представник ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Покровський відділ обслуговування громадян у м. Кривий ріг) та просив:

1. Прийняти та надіслати на адресу представника саме рішення згідно ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за наслідком розгляду заяви ОСОБА_1 від 11.11.2020р. враховуючи усі надані документи.

2. Долучити до матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 заяву про перерахування пенсійних виплат на банківський рахунок відкритий в АТ «ОТП БАНК» від 19.01.2022р.

3. Пенсійні виплати ОСОБА_1 здійснювати на банківський рахунок відкритий в АТ «ОТП БАНК».

27.03.2023р. представник ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою (Додаток 1) перерахувати розмір, поновити з 07.10.2009р., як не працюючому пенсіонеру, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат передбачених пенсійним законодавством України, виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок відкритий в АТ «ОТПБанк».

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 20.04.2023 року відмовлено ОСОБА_1 в поновленні виплати пенсії за вислугу років.

В обґрунтування прийнятого рішення управлінням зазначено, що відповідно до пункту 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок), заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (сервісний центр). Відповідно до пункту 2.9 зазначеного Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або іншій документ, що посвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Відповідно до пункту 2.22 зазначеного порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт громадянина України (для громадян, які мають паспорт громадянина України у формі картки, що містить безконтактний електронний носій,-довідка про реєстрацію місця проживання особи, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органам реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру), тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - посвідка на постійне місце проживання, посвідчення на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист).

Відповідно п. 5 ст. 45 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Отже, Пенсійний орган вказує, що розглянути питання щодо прийняття рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 , можливо після надання вищезазначеної заяви та документів відповідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.

Вважаючи таку відмову/бездіяльність Пенсійного органу у проведенні перерахунку пенсії протиправною, позивач, через свого представника, звернулась до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував такі обставини справи та положення чинного законодавства України.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Стаття 25 Конституції України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України).

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Право на пенсію в Україні є конституційним правом громадянина України.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Поряд з цим, відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Відповідно до статті 3 «Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 14 січня 1998 року №16/98-ВР право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом №1058-IV та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV) загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим законом та досягли встановленого цим законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно з ч.4 ст.8 Закону №1058-IV іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Аналізуючи зазначені норми права, суд доходить висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 30 січня 2020 року у справі №489/5194/16-а.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону №1058-IV (в редакції до 07.10.2009р.) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 51 цього Закону встановлено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України №25рп/2009 від 07.10.2009 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV.

Так, означеним рішенням Конституційного Суду України встановлено, що конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Право громадянина на одержання пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» та рішення Конституційного Суду України №15-рп/2000 від 14.12.2000 року закони, правові акти або окремі положення визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню, як такі, що відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з дня набрання чинності Рішенням №25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058-ІV виникли підстави, у тому числі, для поновлення і виплати пенсії позивачу у розмірі, передбаченому Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У справі від 14 лютого 2019 року у справі №766/15025/16-а Верховний Суд сформулював наступні висновки:

1) право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України;

2) іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж обов`язки, як і громадяни України - за винятками, установленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України;

3) держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами;

4) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом;

5) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, застраховані згідно із Законом №1058-IV та які досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку, мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені в статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;

6) іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачене міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

7) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи за межами України або її відсутність (спірність) не може бути умовою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (перегляду, відтермінування тощо);

8) не може бути привілеїв чи обмежень у механізмі реалізації конституційного права на соціальний захист, зокрема, за ознаками етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.

В подальшому, Верховний Суд підтверджував вказану позицію в постановах від 13 червня 2019 року у справі № 204/1134/17 (2а/204/91/17), від 30 вересня 2019 року у справі № 475/164/17 та від 1 жовтня 2019 року у справі №804/3646/18.

Таким чином, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

При цьому, відсутність законодавчо визначеного порядку подання громадянами України заяв про призначення пенсії у випадку постійного проживання за межами України, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлене Конституцією України.

VІ. ОЦІНКА СУДУ

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014р., зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п.51 цього рішення). У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.1950р., згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст.1 Першого протоколу до конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частиною 1 статті 44 Закону №1058-IV (в редакції Закону №1217-IX від 05.02.2021р.) призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Відповідно до частини 5 статті 45 Закону №1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Частиною 2 статті 49 Закону №1058-IV встановлено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Згідно з пунктом 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005р. та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі Порядок № 22-1) (тут і далі в редакції, чинній з 30.03.2021р. та станом на час виникнення спірних правовідносин),заява пропризначення, перерахунок пенсії,поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (додаток 4)подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб(далі - сервісний центр).

Пунктом 1.3 Порядку №22-1 передбачено, що заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера може бути подана представником заявника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до п.1.5 Порядку №22-1 за осіб, які не досягли повноліття або є недієздатними, заява подається батьками, усиновителями, батьками-вихователями, прийомними батьками, патронатними вихователями, опікунами, піклувальниками, представниками закладів (органів опіки і піклування), які виконують функції опікунів і піклувальників, за місцезнаходженням таких закладів (органів) (далі - законні представники).

За змістом приписів пункту 2.8 Порядку №22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Відповідно до п.4.1 Порядку №22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію. Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Згідно з п.4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів працівник сервісного центру зокрема, ідентифікує заявника (його представника); реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування; з`ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку.

Абзацами 3-4 пункту 4.3 Порядку №22-1 передбачено, що рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Таким чином, Порядком №22-1 з 30.03.2021 року передбачено можливість подачі заяви про поновлення виплати пенсії саме заявником, на відміну від приписів цього Порядку в редакції, чинній до 30.03.2021р., згідно з якою п.1.5 цього Порядку передбачалось, що заява про поновлення виплати пенсії, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Разом з тим, можливість подачі заяв через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, відповідно до приписів п.1.3 Порядку №22-1 (в редакції з 30.03.2021р.) збереглася щодо всіх інших заяв, як-то заяв про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера тощо.

Водночас, як слідує з п.1.1 Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший оформлюється та подається за єдиним зразком - «Заява про призначення/перерахунок пенсії» який є Додатком 1 до Порядку №22-1.

При цьому, Порядок №22-1 хоча і мітить норму про необхідність подачі заяви про поновлення пенсії заявником (п.1.1. цього Порядку), проте, без зазначення у який саме спосіб має бути здійснена така подача особисто, або поштою, або іншим чином, в той час, як для інших видів заяв встановлено конкретні альтернативні процедури їх подачі (або представником заявника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - вебпортал) з використанням кваліфікованого електронного підпису або електронної системи BankID тощо).

Враховуючи наведені вище положення, слід дійти до висновку, що відповідач дійшов передчасних висновків щодо недотримання позивачем вимог щодо належного звернення за поновленням пенсі, оскільки як було вказано вище, Порядок №22-1 не містить конкретних положень стосовно того яким саме чином безпосередньо особисто або через засоби поштового зв`язку особа повинна звернутися з заявою про поновлення пенсії.

Відтак, відмовляючи у розгляді заяви позивача про поновлення пенсії через те, що така заява, подана/направлена до органу Пенсійного фонду її представником, відповідач діяв з надмірним формалізмом, в неналежний та непослідовний спосіб, що є неприпустимим, тим більше, зважаючи на те, що у даному випадку покладення на позивачку, яка є людиною похилого віку (позивачці понад 84 роки) та виїхала на постійне проживання до Держави Ізраїль і мешкає в цій державі також і станом на теперішній час, обов`язку особисто приїхати до України задля особистої подачі до пенсійного органу своєї заяви про поновлення пенсії є надмірним тягарем та порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу (щодо дотримання встановленого законодавством порядку звернення до пенсійних органів з заявою про поновлення пенсії) та вимогами захисту конституційного права позивача на пенсійне забезпечення та права власності позивача на її майно (пенсію).

При цьому, суд зважає на те, що у рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. При цьому, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (пункт 71 цього рішення).

Зважаючи на те, що наразі відсутній чіткий механізм щодо поновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, а тому існуючі «загальні» норми не повинні тлумачитись Пенсійним фондом з надмірним формалізмом, тим більше, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів.

Крім того, суд зауважує, що у справі, яка розглядається, відповідач не наводить жодних доказів того, що:

- відповідачем або іншими суб`єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після винесення рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі №25-рп/2009;

- наявна вина позивача у припиненні виплати пенсії;

- підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною);

- існують положення закону, який зобов`язує позивача вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була йому припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.

На противагу цьому суд наголошує, що позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду (вжив активні дії) з проханням поновити виплату пенсії, проте йому було відмовлено в такому поновленні.

Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, і у наведеному вище рішенні від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України». Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі №25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.

Водночас, невиконання державою покладених на неї обов`язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб`єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.

Як зазначено вище, відповідно до ч.2 ст.49 Закону №1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Отже, Законом №1058-IV не передбачено обов`язкового особистого звернення пенсіонера до пенсійного органу із заявою про поновлення виплати пенсії для здійснення такого поновлення. Разом з тим, у випадку отримання такої заяви, пенсійний орган повинен її належним чином розглянути.

Щодо доводів відповідача про те, що позивач не може звертатися до будь-якого органу Пенсійного фонду України, а лише до відповідного територіального органу ПФУ за місцем його реєстрації, суд зазначає про таке.

Положеннями Порядку №22-1 та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не передбачено до якого саме територіального Пенсійного фонду України має звертатися заявник для подання заяви про поновлення виплати пенсії, якщо раніше виплату було припинено виплату пенсії у зв`язку з виїздом за кордон та він не проживає на території України, та не перебуває на обліку у територіальних відділеннях Пенсійного фонду України.

На думку суду, вказана обставина не може бути перешкодою для реалізації позивачем свого права на отримання пенсії за умови дотримання інших вимог, передбачених Порядком №22-1 та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з наступним.

Відповідно до ч.3 ст.8 Конституції України норми Конституції є нормами прямої дії. Вони застосовуються безпосередньо, незалежно від того, чи прийнято на їх розвиток відповідні закони або інші нормативно-правові акти.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на пенсійне забезпечення. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Стаття 24 Конституції України гарантує громадянам України рівність конституційних прав незалежно від місця проживання. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч.3 ст. 25 Конституції України).

У силу приписів частини 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.

Статтею 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Отже, кожен громадянин України має право на вільний вибір свого місця проживання, в тому числі й за кордоном зі збереженням всіх конституційних прав, в тому числі й право на соціальний захист, що включає право на забезпечення громадянина у старості.

Відповідно до ч.3 ст.2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

У рішенні у справі «Будченко проти України» від 24.07.2014р. №38677/06 ЄСПЛ зазначив, що є втручанням у право заявника за ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та порушенням цієї статті у зв`язку з відмовою заявнику через не існування механізму реалізації відповідного законодавчого положення.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Крім того, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016р. №672-р. схвалено стратегію модернізації та розвитку Пенсійного Фонду України на період 2020 року, зокрема, впроваджено заходи обслуговування громадян незалежно від місця їх реєстрації.

Також, Постановою правління Пенсійного фонду України від 14.12.2015 №25-1 "Деякі питання впровадження електронних пенсійних справ на базі централізованих інформаційних технологій", зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 28.12.2015 за №1645/28090 визначено, що Порядок №22-1 застосовується з урахуванням того, що починаючи з 1 серпня 2016 року особи можуть звертатися із заявами про призначення пенсії до будь-якого органу Пенсійного фонду України незалежно від території обслуговування.

Таким чином, враховуючи відсутність у позивача постійного місця проживання на території України, суд вважає можливим звернення представника позивача із заявою про призначення пенсії саме до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.

За наведених обставин у сукупності, суд доходить висновку про визнання

протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо непоновлення виплати пенсії позивачу.

Щодо іншої частини позовних вимог, слід зазначити про таке.

Статтею 1 Закону №1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Як зазначалося вище, у рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення).

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону №1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Згідно із частиною другою статті 49 Закону №1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону.

Пунктом 2.8. Порядку №22-1 встановлено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

При цьому, приписами ч.1, абз.1 ч.2 ст.122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Аналогічні положення щодо строків звернення до суду та наслідків їх пропуску містили статті 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

За висновком Верховного Суду України, висловленим в постанові Верховного Суду України від 08 грудня 2015 року у справі №645/2730/15-а щодо застосування статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) у подібних правовідносинах (спорів, які виникли у зв`язку поновленням виплати раніше призначеної пенсії на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009), до спорів, виниклих у зв`язку поновленням виплати раніше призначеної пенсії на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, необхідно застосовувати положення статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

Водночас, судом встановлено, що ухвалою колегії суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 08.11.2019р. у справі №815/1226/18 передано вказану справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з посиланням на необхідність відступити від висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові Верховного Суду України від 08 грудня 2015 року у справі №645/2730/15-а стосовно необхідності застосування до спорів, виниклих у зв`язку поновленням виплати раніше призначеної пенсії на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, положень статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), з метою ефективного судового захисту права особи на поновлення пенсії відповідно до статей 46, 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV, а також вирішення аналогічних спорів стосовно інших осіб у майбутньому, оскільки, на думку колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, цей правовий висновок Верховного Суду України зроблено без урахування того, що процесуальний закон у частині визначення строків звернення до суду не містить особливостей стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема, тих, що стосуються регулярних (щомісячних тощо) виплат, які держава в особі її уповноважених суб`єктів владних повноважень з власної вини протягом тривалого часу не виплачувала такій фізичній особі пенсію або виплачувала у неповному розмірі.

Водночас право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.

Протиправна невиплата пенсії або протиправне невідновлення виплати пенсії, яке сталося з вини держави в особі її компетентних органів (зокрема, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду України) може бути віднесене до триваючих правопорушень, оскільки суб`єкт владних повноважень - відповідний орган Пенсійного фонду України - протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно пенсіонера, чим порушує його/її право на соціальних захист - пенсійне забезпечення.

Ініціюючи питання відступу від правового висновку Верховного Суду України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з посиланням на відповідну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що підставою для відступу є, зокрема, зміни, що відбулися протягом останнього часу у праворозумінні, зумовлені розширенням сфери застосування в Україні таких принципів, як «належне урядування», «мирне володіння майном», «захист законних очікувань», «правова визначеність», також у зв`язку із цим зміни доктринальних підходів до питання конституційних гарантій реалізації права людини на соціальний захист.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020р. у справі №815/1226/18 (провадження №11-1206апп19) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 08 грудня 2015 року у справі №21-5653а15, від 12 квітня 2016 року у справі №462/9427/13-а, від 08 червня 2016 року у справі №505/2135/14-а та від 11 жовтня 2016 року у справі №404/4541/15-а, про те, що виниклі спори щодо поновленням виплати раніше призначених пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 мають вирішуватися з урахуванням норм процесуального права - статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2015 року).

Так, відповідно до застосованих судом правових норм право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом. Необхідно відрізняти пенсію за віком, яка призначається довічно, та пенсії, які можуть мати термін дії (наприклад, пенсія по інвалідності - на період встановлення інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника дітям померлого годувальника призначається до досягнення 18 річного віку, а тим, що навчаються у вищому навчальному закладі - до закінчення навчання, але не більше, ніж до досягнення 23 років).

З 07 жовтня 2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону №1058-ІV. Із цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду.

При цьому, пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас, пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.

У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме частина 2 статті 46 Закону №1058-IV, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон №1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

Суд наголошує, що при первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону №1058-IV.

При цьому законодавцем було чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Водночас, відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України (254к/96-ВР) положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Суд повторно наголошує, що у рішенні ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06) було встановлено порушення Україною статті 14 у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Проте сам факт прийняття Конституційним Судом України Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 та рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України» не забезпечує необхідної правової визначеності, яка є головною умовою дії «презумпції знання закону», тим більше коли мова йде про літню людину, яка проживає в іншій країні, тобто поза інформаційним полем України.

Саме з метою забезпечення правової визначеності Конституційний Суд України у своєму рішенні звернув увагу Верховної Ради України на необхідність внесення відповідних змін до законодавства, які до цього часу не були внесені.

Водночас, відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

Невиконання державою покладених на неї обов`язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб`єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.

Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачу після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивача на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі №25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Верховний Суд України в постанові від 08 грудня 2015 року у справі № 21-5653а15, у якій спір є аналогічний тому, який розглядається в цій справі (№815/1226/18), тобто щодо поновлення раніше призначеної пенсії (але припиненої відповідно до пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування») починаючи з 07 жовтня 2009 року - дати прийняття Конституційним Судом України Рішення №25-рп/2009, а не дати звернення із заявою про поновлення пенсії до органу Пенсійного фонду України, висловив правову позицію про те, що виниклі в зв`язку із цим спори мають вирішуватися з урахуванням норм процесуального права, - статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2015 року).

У подальшому така правова позиція була неодноразово застосована Верховним Судом України (зокрема, у постановах від 12 квітня 2016 року у справі №462/9427/13-а, від 08 червня 2016 року у справі №505/2135/14-а та від 11 жовтня 2016 року у справі №404/4541/15-а).

Як зазначалося вище, у постанові від 20.05.2020р. у справі №815/1226/18 (провадження №11-1206апп19) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 08 грудня 2015 року у справі №21-5653а15, від 12 квітня 2016 року у справі №462/9427/13-а, від 08 червня 2016 року у справі №505/2135/14-а та від 11 жовтня 2016 року у справі №404/4541/15-а, про те, що виниклі спори щодо поновленням виплати раніше призначених пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 мають вирішуватися з урахуванням норм процесуального права - статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2015 року) та зазначила, що Велика Палата Верховного Суду вважає, що статті 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009; зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.

Також у постанові від 20.05.2020р. у справі №815/1226/18 (провадження №11-1206апп19) Велика Палата Верховного Суду наголосила, що такий висновок Великої Палати Верховного Суду є застосовним при розгляді подібних справ і щодо статей 122, та 123 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

За таких обставин, суд доходить висновку про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо непоновлення пенсії позивача.

При цьому, судом встановлено, що заява позивача від 27.03.2023 року про поновлення пенсії по суті відповідачем розглянута не була, оскільки з вищевказаного листа ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 20.04.2023 року за №17690-12981/А-01/8-0400/23 слідує, що Пенсійним органом не досліджувалось питання достатності поданих позивачем документів, необхідних для поновлення пенсії, та їх відповідність законодавству, та ці обставини не були підставою для відмови у її поновленні.

Таким чином, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про поновлення пенсії, суд, керуючись приписами ч.2 ст.9 КАС України, дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про поновлення пенсії від 27.03.2023 року, подану її представником, з урахуванням правових висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Щодо позовних вимог позивача в частині зобов`язання відповідача здійснити при поновленні пенсії позивача нарахування індексації та компенсації втрати частини доходів і виплачувати її на визначений пенсіонером банківський рахунок, то наразі такі вимоги є передчасними, оскільки безпосередньо залежать від вирішення питання про поновлення пенсії позивачки за результатами повторного розгляду її заяви від 27.03.2023 року, відтак, вирішення таких позовних вимог наперед суперечитиме приписам ст.5 КАС України, якими передбачено, що судовому захисту підлягає саме порушене право особи.

Враховуючи викладені обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За таких обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Щодо розподілу судових витрат, а саме судового збору.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 805,20грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо непоновлення виплати пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення пенсії від 27.03.2023 року, подану її представником, з урахуванням правових висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 805,20 гривень.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код ОКПП НОМЕР_1 ).

Представник ОСОБА_1 Богач Віта Іванівна (51931, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. Сачко, 24а/2, код ОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 08.09.2023 року.

Суддя В.В. Ільков