Рішення № 113326294, 18.01.2023, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/14359/20

Провадження № 2/761/2082/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2023 року Шевченківський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Сіромашенко Н.В.,

при секретарі Яровій К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мурська Наталія Василівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2020 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з даним позовом, в якому просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 1981, вчинений 11.09.2019 Приватним нотаріусом КМНО Мурською Н.В. про стягнення з нього на користь відповідача заборгованості в розмірі 61452,02 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що, дійсно, 12.06.2014 між ним та ПАТ «ОТП Банк» було укладено договір про надання споживчого кредиту №2008856834 на загальну суму 49737,70 грн, строком до 12.06.2019, та на наданий час, враховуючи здійснені за даним договором платежі у сумі 9500,00 грн), розмір непогашеної частини суми кредиту становить 40237,70 грн.

Зауважив, що Наказом Міністерства оборони України № 542 від 18.06.2010 він був призначений командиром взводу НОМЕР_5 підрозділу військової частини НОМЕР_1 , відтак, на момент укладення договору та по сьогоднішній день він перебуває на військовій службі.

Перебуваючи на службі у військовій частині НОМЕР_1 , йому стало відомо, що приватним виконавцем Клітченко О.А. стосовно нього було відкрите виконавче провадження № 60748935 з примусового виконання виконавчого напису щодо стягнення із нього на користь ТОВ «ФК «Прайм Альянс» заборгованості у розмірі 61452,02 грн та про дану обставину він дізнався тільки після того, як на адресу військової частини надійшла постанова про звернення стягнення на його заробітну плату від 05.12.2019.

Позивач вважає, що оспорюваний виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом з грубим порушенням вимог ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений наказом Міністерства юстиції від 22.02.2012 року №296/5, Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172, у зв`язку з чим є підстави для визнання його таким, що не підлягає виконанню.

При цьому, зазначив, що нотаріус вчинив оспорюваний виконавчий напис на борговому документі, який не посвідчений нотаріально, сума заборгованості не є безспірною, жодних письмових повідомлень про наявність заборгованості та необхідність її погашення, письмової вимоги про усунення порушень за кредитним договором або що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за виконавчим написом на його адресу не надходило, що об`єктивно позбавило його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості за отриманим кредитом та можливості або оспорити вимоги відповідача, або ж виконати їх.

Крім того, позивач зазначив, що є військовослужбовцем, а тому, посилається на порушення статті 14 Закону України «Про соціально-правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції Закону України від 20 травня 2014 року № 1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації».

Таким чином, вважає, що є достатньо підстав, для визнання оспорюваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, що зумовило позивача звернутися до суду за захистом його порушених прав.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2020 вказана справа надійшла в провадження судді Сіромашенко Н.В.

Ухвалою суду від 21.05.2020 за заявою позивача вжито заходи забезпечення позову.

Ухвалою суду від 21.05.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

21.07.2020, засобами поштового зв`язку, від приватного нотаріуса Мурської Н.В. до суду надійшов лист, в якому вона зазначила, що виконавчий напис був вчинений з дотриманням вимог чинного законодавства. Просила розглядати справу без її участі.

19.08.2020, засобами поштового зв`язку, на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову з посиланням на те, що у зв`язку із невиконанням позивачем умов кредитного договору у позивача утворилась кредитна заборгованість.

При цьому, зазначив, що 13.06.2016 між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» було укладено договір факторингу №13/06/16, відповідно до якого останнє набуло право кредитора за кредитним договором №2008856834 від 12 червня 2014 року. В подальшому, 29.01.2019 між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та ТОВ «Фінансова компанія «Прайм Альянс» було укладено договір факторингу №29/01/19-2 від 29.01.2019, відповідно до якого право вимоги було набуто ТОВ «Фінансова компанія «Прайм Альянс». Отже, на підставі ст.ст. 512, 514 ЦК України до ТОВ «Фінансова компанія «Прайм Альянс» перейшло право вимоги до позивача за кредитним договором №2008856834 від 12.06.2014. На день відступлення заборгованості її прострочення складало 484 днів за строковими платежами.

На підставі зазначеного договору, 28.02.2019 позивачу було направлено цінним листом з описом вкладення повідомлення про відступлення прав вимоги грошових зобов`язань та вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором № 2008856834 від 12.06.2014.

Крім того, вважає, що нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Крім того звернув увагу, що при отриманні кредиту ОСОБА_1 не було надано документ, що він є військовослужбовцем, а тому вважає, що стаття 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не застосовується.

В подальшому, у судове засідання, призначене на 18.01.2023 позивач та його представник не з`явився, про день та час розгляду справи сповіщений належним чином, представник позивача надіслав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримав, просив задовольнити., з підстав, викладених у ньому.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи сповіщений належним чином, надіслав суду заяву про розгляд справи без його участі, просив відмовити в задоволенні позову.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, про розгляд справи повідомлялась належним чином, надіслала суду заяву про розгляд справи без її участі.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, з урахуванням положень ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін та третіх осіб, на підставі наявних в справі доказів.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалося.

Суд, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 12.06.2014 між ОСОБА_1 та ПАТ «ОТП Банк» було укладено договір про надання споживчого кредиту №2008856834 на загальну суму 49737,70 грн (кредит на споживчі цілі у розмірі 46811,95 грн + комісія за оформлення кредиту у розмірі 2925,75 коп), зі сплатою 0,01% річних, строком до 12.06.2019.

11.09.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н.В. вчинено виконавчий напис №1981 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Прайм Альянс» для часткового погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №2008856834 від 12.06.2014, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , право грошової вимоги за яким було відступлено «ОТП Банк» ТОВ «Фінансова компанія «Довіра» на підставі договору факторингу №13/06/16 від 13 червня 2016 року, яким в подальшому відступлено ТОВ «Фінансова компанія «Прайм Альянс» на підставі договору факторингу №29/01/19-2 від 29.01.2019 в розмірі 61452,02 грн, що складається з: що складається з суми кредиту 43937,47 грн та нарахованих процентів 17514,55 грн.

Строк за який провадиться стягнення з 29.01.2019 по 19.07.2019.

29.11.2019 приватним виконавцем виконавчого округу міста Київ Клітченко О.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №60748935 з примусового виконання виконавчого напису №1981 від 11.09.2019.

05.12.2019 приватним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, якою звернуто стягнення на 20 відсотків доходів, що отримує боржник у військовій частині НОМЕР_1 .

Також судом встановлено, що позивач є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 що підтверджується посвідченням офіцера НОМЕР_2 , виданим 18.06.2010, посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 05.11.2018.

Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.

За ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України «Про нотаріат» та глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5.

Положення ст. 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Аналогічні правила і умови вчинення виконавчого напису містяться у пунктах 1,3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172.

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. При цьому, цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій, а лише їх конкретизує.

26.11.2014 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». Зазначеною постановою були внесені зміни в розділ «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами» та доповнено новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Так, відповідно до пункту 2 Переліку документів № 1172 (із змінами внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів») для одержання виконавчого напису по кредитним договорам, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями подається: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашений заборгованості.

Тобто, нотаріус міг вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису кредитор мав би надати нотаріусу оригінал кредитного договору, засвідчену стягувачем виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14 постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині доповнення Переліку новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин», було визнано незаконною та нечинною.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі № 826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року було залишено без змін.

Як вбачається з преамбули оспорюваного виконавчого напису, останній вчинений 11.09.2019 приватним нотаріусом на підставі статей 34, 87 Закону України «Про нотаріат» та пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Отже, на час вчинення оспорюваного виконавчого напису, редакція Переліку вже не передбачала можливість вчинення виконавчого напису на підставі оригіналу кредитного договору.

В той же час, з огляду на викладене, до спірних правовідносин підлягали застосуванню положення пункту 1 Переліку № 1172 який регламентує, що для одержання виконавчого напису нотаріусу подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Тобто, на час вчинення оспорюваного виконавчого напису, редакція Переліку передбачала можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору.

Наявний у матеріалах справи кредитний договір 2008856834 від 12.06.2014 не є нотаріально посвідченим, відтак, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

За таких обставин, приватний нотаріус при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису не врахував тієї обставини, що норми, які дозволяють вчиняти виконавчі написи по кредитним договорам, укладених у простій письмовій формі вже не чинні, а тому, повинен був відмовити відповідачу у вчиненні виконавчого напису у відповідності до норм Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5.

Таким чином, оскільки, пункт 1 зазначеного Переліку стосується лише нотаріально посвідчених договорів, а оскільки, такого між позивачем та банком не укладалося, були відсутні правові підстави для вчинення виконавчого напису.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17 (провадження №12-5гс21), оскільки, у судовому порядку постанову КМУ № 662 від 26.11.2014визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Укладений між первісним кредитором та позивачем кредитний договір, який був наданий приватному нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

При цьому, в зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17 визначено наступну правову позицію: «95. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню».

Таким чином, з огляду на викладене, досліджуючи правові підстави вчиненого оскаржуваного виконавчого напису, який, зокрема, ґрунтувався на п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів № 1172 в редакції від 29.06.1999, у нотаріуса було відсутнє право на вчинення виконавчого напису, адже, нотаріус позбавлений можливості вчиняти такі написи щодо правочину, який не був нотаріально посвідчений, що є порушенням вимогст. 87 Закону України «Про нотаріат»,Постанови КМУ № 1172 від 29.06.1999, відтак, й сума заборгованості, яка стягнута за виконавчим написом не може вважатися безспірною.

Окрім наведених норм чинного законодавства, що впорядковують питання можливості вчинення виконавчого напису нотаріусу за наявності безспірності заборгованості, суд звертає увагу й на іншу умову, обов`язковість дотримання якої передбачена при вчиненні нотаріусами виконавчих написів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений п.п. 2.3 п.2 гл.16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

За умовами наведеного вище пункту 2 глави 16 Порядку, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Як окреслив у своїй постанові Верховний Суд від 27.08.2020 у справі №554/6777/17, провадження № 61-19494св18: «У нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення - письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджують безспірність заборгованості та обов`язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором). Процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів: перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса; другий етап - учинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі й повідомлення боржника (письмова вимоги про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Недотримання одного із етапів процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Також, у згаданій постанові Верховний Суд зазначає, що «Учинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання».

З урахуванням вищенаведеної правової позицій Верховного Суду, суд погоджується з доводами позивача, викладеними у позовній заяві щодо відсутності жодних письмових повідомлень на його адресу про наявність заборгованості або що стягувач розпочинає процедуру стягнення боргу за договором на підставі виконавчого напису нотаріуса або письмової вимоги стягувача про усунення порушення чи письмового повідомлення про вчинення виконавчого напису. Жодних повідомлень щодо наявності заборгованості у боржника матеріали справи не містять.

В той же час, відповідач мав надіслати позивачу повідомлення про існування заборгованості, її розмір та отримання позивачем такого повідомлення мало надати можливість заперечити проти існування боргу, його розміру або його сплати в разі згоди з ним. Натомість, не отримання такого повідомлення від відповідача порушило право позивача висловити свої заперечення проти боргу. Отже, право відповідача на стягнення заборгованості в безспірному порядку є спірним. В той же час, нотаріус не переконався у виконанні вищезазначених дій відповідачем, що свідчить про недотримання ним вимог п.п.2.3 п.2 гл.16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, а відтак, про спірність боргу.

В той же час, слід зазначити, що відповідач у відзиві зазначав, що позивачу 28.02.2019 було направлено цінним листом з описом вкладення повідомлення про відступлення прав вимоги грошових зобов`язань та вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором № 2008856834 від 12.06.2014.

Однак, зазначених повідомлень, їх дати та вихідного номеру, матеріали справи не містять та до відзиву не надано.

При цьому, до відзиву додано список № 16029-2-182-33 згрупованих поштових відправлень Укрпошта стандарт з описом вкладень з відбитком штампу пошти від 28.02.2019 як підтвердження направлення цих повідомлень.

Відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009, розрахунковий документ - (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) видається відправникові з додержанням вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» і підтверджує факт надання послуги відділенням зв`язку.

Згідно з п. п. 59, 61 Правил надання послуг поштового зв`язку внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відкритими для перевірки їх вкладення. У разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв`язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові.

Тобто, з наведеного вище слідує, що належним доказом направлення документів учасникам провадження може бути лише бланк опису вкладення, завірений відповідним відділенням поштового зв`язку, разом із фінансовим чеком про відправлення.

Разом з тим, ідентифікувати які саме документи були надіслані адресатам, зокрема позивачу, у цьому списку поштових відправлень, не вбачається можливим.

Крім того, згідно ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду висловлену по ряду питань у постанові від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18): «Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки. Строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень ст. 88 Закону України «Про нотаріат» безпосередньо пов`язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України. Фактично, законом визначено, що строк звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду.

Так, кредитний договір між позивачем та ПАТ «ОТП Банк» було укладено 12.06.2014 по 12.06.2019. Умовами кредитного договору визначена дата остаточного повернення кредиту, яка є датою припинення нарахування відсотків і комісій - 12.06.2019 року.

Додатком до договору було передбачено помісячну сплату процентів, комісій та частини тіла кредиту. Отже, право вимоги виникало по кожному платежу окремо щомісячно. До приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису відповідач звернувся 11.09.2019.

Таким чином, при вчиненні виконавчого напису 11.09.2019 нотаріус не перевірила, що з дня настання права вимоги за окремими платежами за цим договором пройшло більше трьох років, чим порушено ст. 88 Закону України «Про нотаріат».

Крім того, судом встановлено, що позивач є військовослужбовцем, у зв`язку з чим на нього поширюється дія Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Законом України від 20.05.2014 № 1275-VІІ «Про внесення змін о деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» внесено зміни до ст. 14 Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яку доповнено п. 15 наступного змісту: військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

За таких обставин, військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду не нараховуються штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом. В Україні особливий період розпочався 18 березня 2014 року і триває по теперішній час.

Таким чином, у стягувача було відсутнє право нараховувати відсотки за договором в сумі 17514,55 грн.

При цьому, за виконавчим написом було стягнуто 17514,55 грн процентів, однак згідно Додатку №1 до договору вся сума процентів за весь період користування кредиту встановлена в розмірі 12,69 грн. Жодного обґрунтування суми процентів в розмірі 17514,55 грн матеріали справи не містять.

Крім того, досліджуючи правові підстави вчинення виконавчого напису нотаріусом, слід звернути увагу, що відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» при вирішення справ пов`язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею відповідно до Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.

Пунктом 8 зазначеної вище постанови передбачено, що суд при вирішенні питання про обґрунтованість повинен виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи особи компетенцією і порядком їх вчинення.

У п. 10 «Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» від 07.02.2014 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснено, що однією з об`єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу. Тому, судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред`явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з`ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу. При цьому судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі.

Так, належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Крім цього, правова позиція щодо визначення документів такими, які підтверджують безспірність заборгованості, сформована вищими судовими інстанціями.

Так, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 15 червня 2011 року №6-4882св11 зазначено: «Відповідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» належними доказами, що підтверджують наявність або відсутність заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені в порядку цієї статті, які встановлюють розмір заборгованості».

У постанові Вищого господарського суду України від 27 жовтня 2011 року №5015/1965/11 вказано: «Безспірність заборгованості можуть підтверджувати виключно первинні бухгалтерські документи, оформлені у відповідності зі статтею 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» при вчиненні виконавчого напису».

З урахуванням вищезазначеного, на підтвердження факту безспірності заборгованості відповідач мав би надати нотаріусу первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та здійснення його погашення, чеки, квитанції, меморіальні ордера, платіжні доручення, виписки та інших документів, які підтверджують факти оплати або неналежної оплати, відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та ст. ст. 1,9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

На підтвердження безспірності заборгованості нотаріусу мають бути подані документи, що свідчать про визнання боржником вимог кредитора.

Тобто, нотаріус повинен упевнитися в пред`явлених до боржника вимог і визнанні їх останнім. Зокрема, документом, що може (з врахуванням заяв чи листів боржника) підтверджувати такий факт, є отримання боржником вимоги стягувача з підписом боржника про його отримання.

За таких обставин, з огляду на зазначене, встановлення наявності безспірної заборгованості, як того вимагає ст. 88 Закону України «Про нотаріат», можливе лише за наявності достовірної та повної інформації щодо суми заборгованості боржника та безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, що виключає можливість спору з його сторони як того вимагають ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений наказом Міністерства юстиції від 22.02.2012 року №296/5, Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172.

Враховуючи наведене вище, з урахуванням встановлених вище судом обставин, з матеріалів справи не вбачається будь-яких документів, які б підтверджували безспірність вимог стягувача та слугували підставою для вчинення оспорюваного виконавчого напису.

В свою чергу, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження права звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості у безспірному порядку, а також, які б спростовували заявлені позовні вимоги.

В той же час, нотаріус не переконався у безспірності заборгованості та вчинив виконавчий напис.

Вищевикладені факти порушують рівність кредитора та боржника перед законом, визнаючи суб`єктивну і необґрунтовану належним чином позицію сторони стягувача, як заінтересованої особи перед нотаріусом на шкоду законним інтересам боржника.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 05.07.2017 у справі №6-887цс17, з урахуванням приписів ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст.ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Тому, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість саме такого розміру як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Зазначене вище узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року, справа № 6-887цс 17 та у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018, справа № 61-154св18, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17.

Крім цього, Верховним Судом у постанові від 29.01.2019 у справі № 910/13233/17 наголошено, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку за який вона нарахована тощо, а відтак, і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не лише кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно положень ст.ст. 77-79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а відтак, їх задоволення, оскільки, на момент вчинення нотаріальної дії у нотаріуса не було належних доказів безспірності заборгованості та у разі вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності доказів, які б підтверджували факт безспірної заборгованості, такий виконавчий напис має визнаватися таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд відповідно до п. 6 ч. 1статті 264 ЦПК України вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат.

В матеріалах справи міститься квитанція №ПН247 від 13.05.2020 про сплату судового збору за подання позову до суду в розмірі 840,80 грн та квитанція №ПН241 від 13.05.2020 про сплату судового збору за подання до суду заяву про забезпечення позову 420,40 грн, а всього 1261,20 грн.

З огляду на викладене, а також з урахуванням частини першої статті 141 ЦПК України, суд вбачає наявність підстав для стягнення з відповідача судових витрат зі сплаті судового збору в розмірі 1261,20 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 274, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс», третя особа: Приватний нотаріус київського міського нотаріального округу Мурська Наталія Василівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 1981, вчинений 11 вересня 2019 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Наталією Василівною про звернення стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» за договором про надання споживчого кредиту №2008856834 від 30 червня 2014 року, укладеним з ПАТ «ОТП Банк» в сумі 61452,02 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» (код ЄДРПОУ 41677971, адреса: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 77) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) понесені ним судові витрати у виді судового збору у розмірі 1261 (одна тисяча шістдесят одна) гривня 20 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Н.В. Сіромашенко