Рішення № 113302730, 31.07.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2023 року № 320/8018/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я. В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України Донецькій області, в якому позивачка просить:

- визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах №103950002812 від 09.11.2021.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до пункту «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 03.11.2021.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка досягла 50-тирічного віку, має достатній загальний стаж, необхідний стаж роботи у шкідливих умовах, який дає право на пільгову пенсію за Списком №2, що є достатніми для призначення їй пенсії за віком на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». На цій підставі, вона звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії, при цьому нею були надані всі необхідні документи, які підтверджують наявність стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, проте відповідач необґрунтовано відмовив у призначенні пенсії на пільгових умовах. Позивачка, вважаючи рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах протиправним, звернулась до суду з цим позовом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.09.2022 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.09.2022 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази.

Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області позов не визнало та подало відзив на позовну заяву, у якому представник ГУ ПФУ у Київській області просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що рішення, яким відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно підпункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» прийнято у відповідності до норм законодавства України. Вказує, що аналіз документів, наданих позивачкою для призначення пенсії за віком на пільгових умовах засвідчив, що остання на момент подання заяви не досягла пенсійного віку згідно чинного законодавства.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.03.2023 задоволено клопотання позивача про заміну відповідача, суд замінив відповідача у даній справі - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області на належного Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, пл. Соборна, 3, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122), суд запропонував відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву.

Відповідач правом подати відзив на позовну заяву не скористався.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та спірні правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент подачі позову до суду працює Комунальному некомерційному підприємстві «Київська міська клінічна лікарня №2» на посаді сестри медичної операційної відділення для лікування дітей з опіками та відмороженнями, що підтверджується записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 .

Відповідно до Довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №66 від 29.10.2021, яка видана Київською міською клінічною лікарнею №2 ОСОБА_1 працює повний робочий день в Комунальному некомерційному підприємстві «Київська міська клінічна лікарня №2» з 01.12.2009 на посаді сестри медичної операційної відділення для лікування дітей з опіками та відмороженнями, безпосередньо перебуває і зайнята обслуговуванням опікових хворих повний робочий день і отримує надбавку до посадового окладу у розмірі 15% за роботу в шкідливих для здоров`я умовах. Посада сестри медичної операційної передбачена Списком №2 шкідливих професій Розділ ХХІV охорона здоров`я та соціальна допомога відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461 працівники, які безпосередньо обслуговують хворих в опікових і гнійних відділеннях. На 20.10.2021 пільговий стаж становить 11 років 10 місяців 19 днів.

03.11.2021 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Після реєстрації заяви позивачки та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності, було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області розглянуло заяву позивачки від 30.11.2021 №8152 та прийняло рішення №103950002812 від 09.11.2021, яким відмовило у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з посиланням на п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного пенсійного віку. ГУ ПФУ в Донецькій області в даному рішенні вказало, що право виходу на пенсію за віком по Списку № 2 позивач набуде при досягненні 55 років. При цьому відповідач вказав, що страховий стаж позивачки становить 34 роки 1 місяць, в тому числі робота за Списком №2 11 років 10 місяців.

Не погодившись з відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, позивачка звернулася до суду даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пунктом 6 частини 1статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б-г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Пунктом 2 цього Рішення передбачено, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б-г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, Рішенням №1-р/2020 КСУ встановлено неконституційність окремих положень Закону №1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.

У зв`язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності загального страхового та пільгового стажу роботи).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, однак вони явно суперечать одна одній. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (ToscutaandOthers v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У справі «Новік проти України» (18 грудня 2008 року) Суд зробив висновок, що «надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля».

Враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли віковий ценз та стаж роботи має бути встановлений на рівні найменшої величини, встановленої Законом, у даному випадку вік 45 років та стаж роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на роботах, зазначених у пункті «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Так у цих рішеннях зазначено, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Таким чином, перевагу слід віддати саме тому Закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, а саме, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статті 8 Конституції України.

Таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Отже, у спірних правовідносинах застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03.11.2021 в зразковій справі №360/3611/20 (провадження №11-209заі21).

Таким чином, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Судом встановлено, що на час звернення позивачки до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 (03.11.2021), позивачці виповнилось 50 років.

У оскаржуваному рішенні зазначено, що страховий стаж позивачки становить 34 роки 1 місяць, в тому числі робота в особливо шкідливих і особливо важкими умовами праці за Списком №2 11 років 10 місяців. Відтак, вказана обставина визнається відповідачем.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року (надалі - Порядок №637), встановлено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Механізм підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремої категорії працівників у разі ліквідації підприємства, установи та організації без визначення правонаступника, передбачений Порядком підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 10 листопада 2006 року №18-1 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2006 року за №1231/13105 (надалі - Порядок № 18-1). Дія цього Порядку поширюється на осіб, які працювали на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, а також на осіб, яким призначено пенсію до набрання чинності цим Порядком (далі - робота, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років).

За приписами пункту 3 Порядку №18-1 підтвердження періодів роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років (далі - підтвердження стажу роботи), здійснюється комісіями з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років.

Пунктом 11 Порядку №18-1 передбачено, що для підтвердження стажу роботи заявник подає до управління Пенсійного фонду України в районі, місті, районі у місті, об`єднаних управлінь, за місцем проживання (реєстрації) такі документи: 1) заяву про підтвердження стажу роботи; 2) документи, які підтверджують факт припинення підприємства, установи, організації в результаті їх ліквідації (у тому числі архівні) - щодо підприємств, установ, організацій, ліквідованих до 01.07.2004 та/або щодо яких відсутні дані про проведення реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр; 3) трудову книжку; 4) документи, видані архівними установами, зокрема: а) довідку про заробітну плату; б) копії документів про проведення атестації робочих місць; в) копії документів про переведення на іншу роботу, на роботу з неповним робочим днем, надання відпусток без збереження заробітної плати (у разі відсутності - довідку про їх відсутність). У разі необхідності заявник може подавати інші документи, які можуть підтверджувати виконання робіт, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років.

Системним аналізом наведених вище норм встановлено, що документами, які підтверджують наявність у особи трудового (в тому числі пільгового) стажу, є трудова книжка та/або інші документи (документи,що видані за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами; уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників тощо). Необхідність підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, відповідно до Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 10 листопада 2006 року №18-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2006 року за №1231/13105, виникає лише у тих випадках, коли відсутні відповідні записи у трудовій книжці та відсутні уточнюючі довідки про підтвердження виконання робіт, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах, на підприємстві, яке ліквідовано без правонаступника.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики №383 від 18.11.2005 затверджено Порядок застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (надалі - Порядок №383).

Згідно з пунктом 10 Порядку №383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка (пункт 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637, далі - Порядок №637).

Отже, уточнюючі довідки мають надаватися у разі, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 10 вересня 2013 року у справі №21-183а13 та Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 квітня 2018 року у справі №164/1993/14-а, від 19 червня 2018 року у справі №592/5846/17, від 25 вересня 2018 року у справі №242/65/17, від 28 березня 2019 року у справа №194/712/17, від 18 квітня 2019 року у справі №156/173/17, від 11 липня 2019 року у справі №423/1156/17 та від 11 липня 2019 року у справі №225/3845/17.

Пунктом 3 Порядку №383 встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 (приклади у додатках 1, 2).

Відповідно до довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №66 від 02.10.2021, яка видана Київською міською клінічною лікарнею №2 позивачка працює повний робочий день в Комунальному некомерційному підприємстві «Київська міська клінічна лікарня №2» з 01.12.2009 на посаді сестри медичної операційної відділення для лікування дітей з опіками та відмороженнями, безпосередньо перебуває і зайнята обслуговуванням опікових хворих повний робочий день і отримує надбавку до посадового окладу у розмірі 15% за роботу в шкідливих для здоров`я умовах. Посада сестри медичної операційної передбачена Списком №2 шкідливих професій Розділ ХХІV охорона здоров`я та соціальна допомога відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461 працівники, які безпосередньо обслуговують хворих в опікових і гнійних відділеннях. На 20.10.2021 пільговий стаж становить 11 років 10 місяців 19 днів.

На підприємстві, де працювала позивачка, було проведено атестацію робочих місць за умовами праці, за результатами яких підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за посадами, які займала позивачка, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці та копіями наказів про результати атестації робочих місць по умовам праці, зокрема копіями наказів: від 05.04.2000 №113, від 05.10.2003 №130, від 07.05.2008 №200, від 13.02.2013 №107, від 12.12.2017 №489.

Оформлена належним чином трудова книжка позивачки із відповідними записами про займані позивачкою посадами і періоди виконуваної роботи є підтвердженням пільгового трудового стажу позивачки на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці.

Таким чином, позивачкою подано до органу Пенсійного фонду України необхідні документи на підтвердження періодів її роботи за Списком №2, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Отже, станом на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 (03.11.2021) позивачка досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 34 роки 01 місяць (тобто не менше 25 років), з них 11 років 10 місяців (тобто не менше 10 років) на зазначених роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, а відтак, доводи відповідача про недосягнення позивачем відповідного віку, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах є помилковими, а оскаржуване рішення №103950002812 від 09.11.2021 прийняте відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, беручи до уваги, що оскаржувані дії відповідача, що полягають у відмові позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №2 виразилися саме у прийнятті оскаржуваного рішення №103950002812 від 09.11.2021, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №103950002812 від 09.11.2021.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що переглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права сформовано у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а.

Пунктом 4.2 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі Порядок №22-1) передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.

Після реєстрації заяви позивача та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності, було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Згідно з вимогами пункту 4.3 розділу ІV Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Відповідно до абзацу другого пункту 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Згідно з пунктом 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, а після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області є уповноваженим органом, який має право приймати рішення про призначення позивачу пенсії за віком, а прийнявши таке рішення, має передати електронну пенсійну справу засобами програмного забезпечення до Головного управління Пенсійного фонду у Київській області за місцем проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Зважаючи на вищевикладене, враховуючи приписи статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Порядку №22-1, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до пункту «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 03.11.2021, тобто з дня звернення за пенсією.

Частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зауважує, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області доказів на підтвердження правомірності своїх дій до суду не надано.

Відтак, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 9, 77, 134, 138, 139, 229, 243-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України

в и р і ш и в:

Позовну заяву задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах №103950002812 від 09.11.2021.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, пл. Соборна, 3, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122) призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до пункту «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 03.11.2021.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, пл. Соборна, 3, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.