Рішення № 11329798, 09.09.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ

Справа № 13/32909.09.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб"

до Акціонерного комерційного банку "Національний кредит"

про стягнення боргу 4 607,55 грн.

Суддя Курдельчук І.Д.

Представники сторін:

від позивача: Гопкало М.М. дов. № 151 від 25.08.2010р.

від відповідача: Сайко Ю.В. дов. № 39 від 01.03.2010р.

в судовому засіданні 09.09.10, відповідно до ст.85 ГПК України, оголошено вступну і резолютивну частини

ОБСТАВИНИ СПРАВИ і СУТЬ СПОРУ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хлібороб»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного комерційного банку "Національний кредит" про стягнення збитків в розмірі 4607,55 грн. за несвоєчасне виконання відповідачем умов договору банківського рахунку, а також про визнання банківського рахунку ТОВ «Хлібороб»№ 2600330125874 закритим.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2010р. порушено провадження у справі № 13/329, зобов'язано сторін вчинити певні дії, а також витребувано документи та докази, розгляд справи призначено на 22.07.2010р.

У звязку із задоволенням клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та невиконанням сторонами вимог ухвали суду про порушення провадження у справі, розгляд справи було відкладено на 26.08.2010р.

Ухвалою суду від 26.08.2010р. продовжено строк вирішення спору за клопотанням сторін у справі, а також розгляд справи було відкладено на 09.09.2010р.

В судове засідання 09.09.2010р., зявились представники сторін та надали пояснення по справі. Представник позивача надав заяву про зміну позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача понесені фінансові санкції за спірний період у вигляді збитків в розмірі 1098,19 грн. та пені - 561,94 грн.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Таким чином, суд приймає до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін ознайомлено з їх правами та обовязками у відповідності із ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

Відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

Господарський суд визнав подані документи достатніми для вирішення спору та відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

22.05.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хлібороб»(далі позивач, клієнт за договором) та Акціонерним комерційним банком "Національний кредит" (далі відповідач, банк за договором) було укладено договір банківського рахунку № 3-150/2-3 (далі - договір).

Згідно положень п. 1.1. договору, банк відкрив клієнту поточний рахунок № НОМЕР_1 та зобовязався надавати послуги, передбачені умовами договору, а клієнту зобовязався здійснювати оплату наданих банком послуг у розмірі, строки та в порядку, передбаченому договором.

Відповідно до п. 2.4. договору, банк зобовязався виконувати операції по рахунку на підставі розрахункових документів, які надаються до банку безпосередньо або за документами, що передаються клієнтом по електронних каналах звязку відповідно до умов окремого договору.

Банк виконує операції по рахунку в національній валюті України та в іноземній валюті за розрахунковими документами, які надійшли від клієнта протягом операційного часу, в день їх надходження, при умові належного оформлення документів, необхідних для здійснення зазначених операцій відповідно до законодавства України та вимог банку, і наявності достатніх коштів на рахунку (п. 2.5. договору).

Відповідно до умов 3 розділу договору, клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на рахунку, а також вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків та інших обумовлених цим договором послуг, але не виходячи з термінів, встановлених чинним законодавством.

Згідно положень п. 5.2. договору, у випадку несвоєчасного списання з вини банку коштів з рахунку, а також несвоєчасного зарахування сум, що належить власнику рахунку, банк сплачує клієнту пеню у розмірі 0,2 % від не зарахованої/списаної суми за кожний день прострочки.

14.11.2008р. позивач протягом операційного часу надав відповідачу платіжне доручення № 541 для списання коштів з банківського рахунку № НОМЕР_1 на рахунок Управління Пенсійного фонду України у Бориспільському районі (банк одержувача - Київ ГУ ВАТ «Ощадного банку України») в розмірі 10404,96 грн.

Як вбачається з платіжного доручення № 541 призначенням платежу є сплата внесків за жовтень 2008р., 19,92 % - 10 404,96 грн., без ПДВ.

Розрахунковий документ був отриманий банком, що підтверджується відміткою банку та підписом повноважної особи.

Згідно п.п. 5, 6 ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»встановлено що, страхові внески, нараховані за відповідний базовий період, сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є календарний місяць.

Відповідно до п. 9 ст. 20 даного закону, днем сплати страхових внесків вважається, у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду, день списання установою банку суми платежу з банківського рахунку страхувальника.

Таким чином, можна зробити висновок, що позивач перерахував страхові внески за жовтень 2008 р. на суму 10 404,96 грн. у встановлені законом строки.

Однак, відповідачем розпорядження позивача щодо перерахування страхових внесків вчасно виконано не було, у звязку з чим призначені кошти на рахунок Пенсійного фонду вчасно не надійшли. В підтвердження чого позивач надав довідки про рух коштів на рахунку № НОМЕР_1, відповідно до яких станом на 04.12.2008р. по платіжному доручені № 541, з затримкою розрахунку в 20 днів, списано лише частину суми, в розмірі 5 202,48 грн. Залишок суми по даному платіжному доручені, а саме 5 202,48 грн., списано 18.12.2008р., з затримкою в 34 дні, що підтверджується довідкою про рух коштів по рахунку від 18.12.2008р.

Отже, банком були порушені умови договору, які призвели до застосування до ТОВ «Хлібороб»фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків до Пенсійного фонду.

Розділ 14 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачає відповідальність страхувальників у сфері загальнообовязкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до п.9 ч. 2 ст. 106 закону, виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників фінансові санкції, а саме за несплату (неперерахування), несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.

10.12.2008р. позивач отримав від Управління Пенсійного фонду України у Бориспільському районі Київської області вимогу про сплату боргу зі страхових внесків № 256 від 04.12.2008 та Рішення УПФУ №228-2 від 02.12.2008 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату страхувальниками страхових внесків до підприємства в розмірі 1691,43 грн.

Оскільки, кошти по платіжному доручені списувалися двома частинами і остаточний розрахунок відбувся 18.12.2008р., до товариства, на підставі рішення УПФУ №22-2 від 30.01.2009р., були застосовані повторні фінансові санкції та нарахована пеня в розмірі 2 354,18грн.

Таким чином, суд встановив, що саме з вини відповідача, страхові внески надійшли до рахунок Пенсійного фонду із запізненням.

Позивачем було самостійно сплачено штрафні санкції за несвоєчасну сплату страхових внесків за жовтень 2008р. у сумі 1098,19 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків в розмірі 1098,19 грн. та пені в сумі 561,94 грн. підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст.1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.

Розмір страхових внесків, у тому числі розмір частини внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду, встановлює Верховна Рада України відповідно для страхувальників і застрахованих осіб за результатами актуарних розрахунків, виходячи з того, що вони повинні забезпечувати надання особам пенсійних виплат і соціальних послуг, передбачених цим Законом, а також покриття адміністративних витрат для забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (ч. 1 ст. 18 закону).

Відповідно до п.п. 4 та 5 ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків.

Згідно Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатором переказу вважається особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та подання відповідного документа на переказ або використання спеціального платіжного засобу.

Відповідно до п. 22.4 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. При цьому банк має забезпечити фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Таким документом, відповідно до п. 1.6 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»є електронний або паперовий документ, що використовується банками, їх клієнтами, кліринговими, еквайринговими установами або іншими установами - членами платіжної системи для передачі доручень на переказ коштів.

Що ж до проведення самого переказу коштів, то це є обов'язковою функцією, яку має виконувати платіжна система (п. 1.29 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).

З положеннями п. 22.4 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»узгоджуються положення підпункту 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», відповідно до якого днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах.

Щодо обовязковості виконання платіжного доручення банком та відповідальності за порушення строків такого виконання необхідно зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Положення ч. З ст. 1068 ЦК України встановлюють, що банк зобовязаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Також ст. 1074 ЦК України чітко встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Крім того, п. 8.1. ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»зазначає, що банк зобовязаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Відповідно до п. 30.1 ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Таким чином, банк не виконав обовязків, передбачених договором укладеним між сторонами у справі та положеннями чинного законодавства України.

Крім того, ст. 1073 ЦК України передбачено, що уразі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»також встановлено відповідальність банків при здійсненні переказу коштів, так, відповідно до п.п. 32.1. - 32.2. названої статті банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між: ними договорів. У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Також ст. 22 ЦК України встановлено збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

В статті 225 ГК України зазначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

З огляду на вищенаведене, суд прийшов до висновку, що позивачем вчасно та належним чином виконано зобов'язання по страхових внесків до Пенсійного фонду за жовтень 2008р., тоді як, відповідачем свого обов'язку по перерахуванню коштів виконано із порушенням строків, що спричинило застосування УПФ України в Бориспільському районі Київської області штрафних санкцій до позивача по справі в розмірі 1098,19 грн.

Отже вимога позивача про стягнення з відповідача збитків в розмірі 1098,19 грн. та пені в сумі 561,94 грн. визнаються судом обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню.

З приводу заявленої вимоги позивача про визнання банківського рахунку ТОВ «Хлібороб»№ 2600330125874 закритим слід зазначити наступне.

Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України “Про судоустрій України” місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх підсудності.

Згідно з частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Господарського процесуального кодексу України, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів. Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим кодексом та іншими законами України. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім: спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Таким чином, серед переліку наведених статей відсутній такий спосіб захисту права як визнання банківського рахунку закритим.

Отже, позовна вимога позивача про визнання банківського рахунку ТОВ «Хлібороб»№ 2600330125874 закритим суперечить способам захисту цивільних прав та інтересів, оскільки така вимога не призводить до поновлення порушеного права і не може бути самостійним предметом позову, а тому не може розглядатись господарським судом.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Враховуючи те, що позовна вимога про визнання банківського рахунку ТОВ «Хлібороб»№ 2600330125874 закритим не підлягає вирішенню в господарських судах України, провадження у справі в цій частині підлягає припиненню.

Відповідно до ст.49 ГПК України витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 80, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі в частині заявленої позовної вимоги щодо визнання банківського рахунку ТОВ «Хлібороб»№ 2600330125874 закритим.

2. В іншій частині позов задовольнити повністю.

3. Стягнути з Акціонерного комерційного банку "Національний кредит" (04053, м. Київ, вул. Тургенівська, 52/58; код ЄДРПОУ 20057663) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем при виконанні рішення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб»(08350, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Глибоке, вул. Леніна, 25; код ЄДРПОУ 31856098) 1098 (одна тисяча девяносто вісім) грн. 19 коп. збитків, 561 (пятсот шістдесят одна)грн. 94 коп. пені, та судові витрати в розмірі 102(сто дві) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті триста шість) 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя І.Д. Курдельчук

дата складення 16.09.10