Ухвала суду № 113297637, 31.08.2023, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 754/10011/23

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про призначення судового розгляду

"31" серпня 2023 р. Дніпровський районний суд м. Києва (далі - Суд) у складі головуючої судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 та сторін кримінального провадження: прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , та його учасників - потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду у м. Києві кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09 листопада 2019 року за № 12019100030008084 за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу (далі КК) України, установив :

І. Суть питання, що вирішується ухвалою

У провадження суду надійшов обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні з огляду на, що, у ньому, було призначено підготовче судове засідання на розгляд у якому винесено питання регламентовані ст. 314-316 Кримінальним процесуальним кодексом (далі КПК) України.

Також, прокурор Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 подала клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого.

ІІ. Позиції сторін

Учасники кримінального провадження вважали за можливе призначити кримінальне провадження до судового розгляду, оскільки обвинувальний акт складений із дотриманням вимог ст. 291 КПК України, підстав для закриття провадження, внесення подання про визначення підсудності немає.

Щодо запобіжного у вигляді тримання під вартою, то прокурор його дійсність умотивувала наявністю обставин визначених п. 1 - 3 ч. 1 ст. 194 КПК України, в той час, як захист вказав на їх відсутність у провадженні, а потерпілі погодилися з аргументами прокурора.

ІІІ. Правове регулювання питання, що вирішується ухвалою

З правової природи та мети підготовчого судового провадження, яке є першою стадією судового провадження і завданням якого є з`ясування можливості призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта, а також вирішення питань, пов`язаних з підготовкою до судового розгляду.

Положення ст. 314, 315 КПК України, які регулюють порядок проведення підготовчого судового засідання, не передбачають дослідження та оцінку доказів, які стосуються винуватості або невинуватості обвинуваченого.

Зокрема, відповідно до ст. 315 КПК України якщо під час підготовчого судового засідання не будуть встановлені підстави для прийняття рішень, передбачених п. 1-4 ч. 3 ст. 314 цього Кодексу, суд проводить підготовку до судового розгляду.

З метою підготовки до судового розгляду суд: 1) визначає дату та місце проведення судового розгляду; 2) з`ясовує, у відкритому чи закритому судовому засіданні необхідно здійснювати судовий розгляд; 3) з`ясовує питання про склад осіб, які братимуть участь у судовому розгляді; 4) розглядає клопотання учасників судового провадження про: здійснення судового виклику певних осіб до суду для допиту; витребування певних речей чи документів; здійснення судового розгляду в закритому судовому засіданні.

ІV. Мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали

Суд, заслухавши думку учасників кримінального провадження, зауважує наступне, в силу виниклих перед ним питань у ході підготовчого судового провадження:

(і) щодо можливості призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта

Дане кримінальне провадження, відповідно до ухвали КАС від 31 липня 2023 року, підсудне Дніпровському районному суду м. Києва.

Обвинувальний акт складено у відповідності до вимог кримінального процесуального законодавства, при його затвердженні прокурором дотримані вимоги закону, позаяк

(а) відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України виключною підставою для повернення обвинувального акта прокурору є його невідповідність вимогам закону, а саме наявність таких порушень вимог процесуального закону, які перешкоджають призначенню справи до судового розгляду. При цьому законодавець надає суду право, а не встановлює обов`язок під час підготовчого судового засідання повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України (див. постанову Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 520/8135/15-к);

(б) згідно з п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України у обвинувальному акті викладаються фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими. Тож суд враховує, що визначення обсягу фактичних обставин кримінального правопорушення, що викладаються у обвинувальному акті, належить до дискреційних повноважень прокурора, а наведені в обвинувальному акті фактичні дані, в своїй сукупності дають уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, а також можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

Вказана позиція кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 03.07.2019 у справі № 273/1053/17, відповідно до якої кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов`язувати його змінювати цей обсяг, у тому числі й у сторону збільшення, повертати за наслідком підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв`язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого тощо. Визначення обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акту до суду належить виключно до повноважень прокурора;

(в) суд позбавлений можливості перевірити правильність кваліфікації інкримінованого кримінального правопорушення на даному етапі, оскільки вимогами ч. 4 ст. 291 КПК України (якою заборонено до початку судового розгляду надавати суду інші документи, крім обвинувального акту та додатків до нього), для перевірки обвинувального акту на відповідність вимогам КПК у розпорядженні суду на стадії підготовчого судового провадження фактично є лише сам обвинувальний акт, реєстр матеріалів досудового розслідування, цивільний позов.

Підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 5-8, 10 ч. 1, ч. 2 ст. 284 КПК України судом не встановлено, та відповідне клопотання стороною захисту не заявлялось

Таким чином, відсутні підстави для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 ч. 3 ст. 314 КПК України.

За відсутності обставин, які б перешкоджали призначенню кримінального провадження до судового розгляду, суд, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 314 КПК України, вважає за можливе призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта у даному кримінальному провадженні та перейти до вирішення питань, пов`язаних з підготовкою до судового розгляду.

(іі) вирішення питань, пов`язаних з підготовкою до судового розгляду

Перелік питань, вирішення яких необхідне для призначення судового розгляду, закріплений у ч. 2 ст. 315 КПК України.

З огляду на зазначене судом проведено підготовку до судового розгляду у ході якої, відповідно до ст. 315 КПК України, вирішено питання, пов`язані власне з такою підготовкою визначені п. 1-5 ч. 2 вказаної статті зазначеного Кодексу.

У підготовчому судовому засіданні, згідно положень ч. 2 ст. 318, п. 19, 25, 26 ч. 1 ст. 3 КПК України, судом визначено коло осіб з боку обвинувачення та захисту, які братимуть участь у судовому розгляді.

Встановлено, що зазначене судове засідання, з урахуванням принципу гласності та відкритості судового провадження, слід проводити відкрито, обмеження щодо цього, передбачені ст. 27 КПК України, відсутні.

Щодо запобіжного заходу, то Суд зауважує про таке.

Прокурор у клопотанні вказує, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 309 КК України.

Під час досудового розслідування слідчим суддею Деснянського районного суду міста Києва відносно ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з забороною залишати місце проживання цілодобово, який в подальшому було продовжено до 28 липня 2023 року включно. Строк дії вказаного запобіжного заходу закінчився та не був продовжений виключно через відсутність об`єктивної можливості, оскільки обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні після надходження до Деснянського районного суду міста Києва було скеровано до Київського апеляційного суду для визначення підсудності.

Однак, на теперішній час продовжують існувати обставини та ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КК України, які дають підстави говорити про необхідність обрання запобіжного заходу більш суворого ніж домашній арешт, а саме запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Так, наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, підтверджується тим, що ОСОБА_5 може спробувати переховуватися від суду з метою уникнення відповідальності, розуміючи тяжкість та неминучість покарання за скоєні кримінальні правопорушення за які, у разі визнання його винуватості йому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років.

Існує реальний ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме з метою уникнення кримінальної відповідальності, може незаконно впливати на свідків. Так, враховуючи, що ОСОБА_5 добре знайомий з особами, які були очевидцями вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, а також знайомий з особами, які дали показання, щодо вчинення ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 263 КК України та допитані в рамках даного кримінального провадження як свідки, він може здійснити спроби шляхом підкупу, залякування, погроз, підбурювання до дачі неправдивих показань, або до безпідставної відмови від дачі показань.

Окрім того, слід зазначити, що обвинуваченому ОСОБА_5 під час досудового розслідування обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з забороною залишати місце проживання цілодобово, що мало б забезпечити виконання ним покладених на нього обов`язків, однак, ОСОБА_5 під час здійснення досудового розслідування, а саме 23 травня 2023 року повідомлено про підозру у вчиненні ще одного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України.

Інкриміновані події сталися 09 квітня 2023 року, тобто в період дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту та покладених на нього обов`язків не відлучатися цілодобово з місця проживання. Не дивлячись на те, що вина у інкримінованому злочині не доведена ще судом, однак факт перебування у магазині та факт того, що обвинувачений взяв з полиць магазину продукти та не розрахувався за них не спростовується навіть самим обвинуваченим, що зокрема підтверджує порушення умов перебування під домашнім арештом та тенденцію до вчинення кримінальних правопорушень.

Крім того, працівниками поліції Деснянського УП ГУНП в місті Києві здійснювались неодноразові перевірки виконання ОСОБА_5 покладених на нього обов`язків, якими встановлено, що 13 квітня, 07 червня, 12 липня 2023 року обвинувачений ОСОБА_5 вдома не перебував, тим самим порушивши обов`язки покладені на нього ухвалою слідчого судді про застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Отже, наявні ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, зокрема ОСОБА_5 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, впливати на свідків та потерпілих, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Окрім того, обвинувачений ОСОБА_5 , не має місця роботи, у нього відсутні стійкі соціальні зв`язки, характеризується негативно, офіційно не працює, раніше не судимий в силу ст. 89 КК України, оскільки притягувався до кримінальної відповідальності в 2017 році та судимість була погашена.

Враховуючи викладене, на думку прокурора, є доцільним обрати обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, без визначення розміру застави.

Суд заслухавши позицію захисту (див. розділ ІІ ухвали) та дослідивши матеріали провадження зауважує, що порядок встановлений КПК України (процесуальний порядок, форма, процедура), як певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій (Верховний суд України постанова від 16.03.2017 у справі № 671/463/15-к) та з порушеного питання регламентує в ч. 3 ст. 315 КПК, що під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.

При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу (ч. 3 ст. 315 КПК), які передбачають у собі таке:

- заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості провадження (ч. 1 ст. 131 КПК);

- метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується (ч. 1 ст. 177 КПК);

- підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК (ч. 2 ст. 177 КПК);

- при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини (ч. 1 ст. 178 КПК)

- під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК);

- при розгляді доцільності продовження строку тримання під вартою у т.ч. ураховуються обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню розгляду справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ст. 199 КПК).

Отже, застосування запобіжного заходу здійснюється у конкретному кримінальному провадженні та вимагає досить детального аналізу не тільки фактичних обставин вчинення правопорушення, але й врахування особи, яка є ймовірним суб`єктом його вчинення.

Перелік обставин, які б свідчили «за» або «проти» обрання запобіжного заходу, може бути лише приблизним і не є вичерпним. З огляду на це, у кожному випадку при розгляді клопотання щодо запобіжного заходу суд вирішуючи питання, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини з числа передбачених ст. 178 вказаного Кодексу.

В цій ситуації відносно обвинуваченого встановлено такі відомості, як-то:

- ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Києві, громадянин України, з середньою освітою, не працює, неодружений, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий;

- за своїм віком, має задовільні соціальні зв`язки, для особи його віку та статусу, прийнятну репутацію;

- за станом здоров`я прийнятний;

- у цьому провадженні повідомлено про обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 309 КК України, тобто у

а.) спричиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть;

б.) закінченому замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинений в умовах воєнного стану;

в.) носінні, зберіганні, придбанні бойових припасів, без передбаченого законом дозволу;

г.) незаконному придбанні та зберіганні наркотичного засобу без мети збуту, відповідно.

В розрізі наведеного, вирішуючи по суті поставлене питання, Суд має з`ясувати наявність ряду обставин, на які вказує прокурор:

(і) щодо обґрунтованості підозри

Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (частина 5 статті 9 КПК), а відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, пункт 32 рішення у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» від 30.08.1990 (заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04)).

Обвинувальний акт стосовно обвинуваченого перебуває на розгляді в суді.

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Наведеного вище достатньо для висновку, не вирішуючи питання про доведеність вини під час розгляду клопотань, що підозра відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».

(іі) щодо наявності ризиків

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання наявним ризикам, у той час як підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України (ч. 2 ст. 177 КПК України).

Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності здійснення підозрюваним зазначених дій.

При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Зазначений стандарт доказування (переконання) Суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні.

З його (стандарту) урахуванням Суд погоджується з доводами клопотання про наявність ризиків:

(а) переховування від суду, який визначати з урахуванням того, що у рішенні ЄСПЛ «Loizidou проти Туреччини» від 18 грудня 1996 року (заява № 15318/89, п. 43, 53), у тому числі йшлося про події, що мали місце на території Республіки Кіпр під час окупації частини її території Туреччиною та судом було прямо зазначено, що норми Конвенції не можуть застосовуватись у відриві від реального стану справ та загального контексту проблеми.

Суд враховує фактичну ситуацію в Україні, а саме те, що з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території нашої держави введений воєнний стан, який триває по цей час.

Введення в країні воєнного стану було обумовлено збройною агресією Російської Федерації проти України, розпочатої 20 лютого 2014 року, внаслідок чого частина території України (Автономна Республіка Крим і місто Севастополь) є анексованою, деякі райони Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованими, а сама збройна агресія починаючи з 24 лютого 2022 року набула повномасштабного характеру (див. п. 5.1 Рішення КС України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022 у справі № 3-192/2020 (465/20), відповідно, на думку слідчого судді, положення КПК України не можуть застосовуватись у відриві від реального стану справ в України та загального контексту проблеми, викликаної збройною агресією РФ.

Підсумовуючи наведене, Суд зауважує, що до обставин ризику втечі безумовно належить військова агресія проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях (див. в т.ч. з цього питання пункт 8 рекомендацій Ради суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, котрі відповідають критеріям офіційних згідно Рішення РС України № 23 від 05.08.2022).

Також, при вирішенні питання щодо запобіжного заходу, Суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі наявні обставини, зокрема, серед таких обставин підлягає оцінюванню «тяжкість покарання», що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується (п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України).

Це твердження узгоджується із позицією ЄСПЛ, викладеною у рішенні по справі «Ilijkov v Bulgaria» від 26.06.2001 (§ 80, заява № 33977/96), за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений, та у рішенні по справі «Punzelt v. Czech Republic» від 25.04.2000 (§ 76, заява № 31315/96), відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.

Разом з тим зазначена обставина має враховуватися крізь призму суб`єктивного сприйняття особою можливої загрози настання покарання за вчинення правопорушення, тобто фактично йдеться про ту потенційну загрозу, настання якої вона може спробувати уникнути. Саме тому, на думку суду, комплексний аналіз суворості можливого покарання має включати не тільки вид і міру санкції, передбаченої КК України, але й інші обставини негативного характеру для особи, яких вона може зазнати не тільки в результаті постановлення обвинувального вироку, але й під час самого розгляду.

Небезпеку переховування від правосуддя, на думку суду, не можна виміряти тільки залежно від тяжкості можливого покарання з точки зору самої санкції статті КК, адже її треба визначати з урахуванням низки інших релевантних чинників, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її незначною, зокрема, треба враховувати характер особи, його моральні якості, наявні кошти, зв`язки з державою, у якій його переслідували за законом, а також його контакти. В цьому ключі тяжкість є тільки релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.

Відповідно, забезпечуючи таку оцінку, Суд враховує, що (1) обвинувачений підозрюється у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень, які, відповідно до ст. 12 КК України, є в т.ч. тяжкими злочинами, за які може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років, що в поєднанні (2) з даними про його особу, зокрема, характер, моральні якості, наявні кошти, зв`язки з державою, контакти, вказують на те, що в сукупності ці обставини дають підстави вважати, що серйозність покарання, в даному випадку, є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.

На користь вказаного ризику вказують і дані відображені в ухвалі суду від 22 серпня 2023 року при примусовий привід обвинуваченого до суду, позаяк останній проігнорував наявний у нього обов`язок за ст. 42 КПК України про інформування суду та умисно не прибув в засідання.

Так, судом було констатовано, що йдеться про те, що неявка обвинуваченого викликана неповажними причинами - умисним ухиленням від явки в суд.

На етапі досудового розслідування працівниками поліції Деснянського УП ГУНП в місті Києві здійснювались неодноразові перевірки виконання ОСОБА_5 покладених на нього обов`язків, якими встановлено, що 13 квітня, 07 червня, 12 липня 2023 року обвинувачений ОСОБА_5 вдома не перебував, тим самим порушивши обов`язки покладені на нього ухвалою слідчого судді про застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Вказані дії в своїй сукупності додатково вказують на реальність ризику ухилення, як таку щодо обвинуваченого в поєднанні з даними про його особу з числа визначених ст. 178 КПК України;

(b) впливу, оцінюючи який у кримінальному провадженні, Суд виходить з встановленого КПК України порядку отримання показань від свідків у кримінальному провадженні на різних його етапах, та вважає, що ризик такого впливу зберігається до отримання показань свідків безпосередньо судом під час розгляду справи по суті. Тим самим, не виключена ймовірність того, що обвинувачений, не будучи обмежений у спілкуванні із свідками, яким відомі обставини вчинення злочину, у якому останній обвинувачується, може здійснювати на них вплив шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Тим самим, наявність ризику впливу існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом.

(с) вчинення іншого кримінального правопорушення, котрий слідує з характеру самої підозри, яка стосується 4 окремих складів злочинів та біографії обвинуваченого в минулому. Ці відомості Суд враховує при оцінці наведеного ризику без прив`язки до обставин вказаних в ст. 89 КК, оскільки вирішуване питання не стосується питання покарання, а враховується лише як інформація про особу (факт) через призму її біографії, так само, як і інформація про дата, місце народження, громадянство, ПІБ, та вплив цих відомостей на загальну карту даних про особу в ключі питання ризиків.

Відповідно є доведеними обставини, визначені п. 2 ч. 1 ст. 194 КПК України.

(ііі) щодо недостатності застосування більш м`яких запобіжних заходів

Відповідно до ст. 194 КПК України наявність ризику є підставою для застосування запобіжного заходу, а тому визначаючись з тим, який саме запобіжний захід на даному етапі у кримінальному провадженні убезпечить від його настання, суд ураховує таке.

Більш м`якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт.

При оцінці можливості застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, Суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м`які запобіжні заходи ніж окреслені заявником по відношення до кожного з обвинувачених не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.

При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м`якого запобіжного заходу обов`язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов`язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

З огляду на викладене Суд у ракурсі установлених фактичних обставин уважає, що на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого (1) буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки та (2) зможе запобігти ризикам, які передбачені статтею 177 КПК, та які були встановлені судом.

Відповідно Суд сприймає критично з даного питання доводи сторони захисту щодо відсутності обставин визначених п. 3 ч. 1 ст. 194 КПК, тим паче в ключі того, що з`явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, та до вказаних обставин (ризиків) безумовно належить військова агресія проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку та поведінка обвинуваченого в ході розгляду справи в суді (факт ухилення).

За таких умов, Суд вважає за доцільне за наслідками розгляду питання клопотання прокурора задовольнити та обрати обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, взявши його під варту негайно в залі суду.

Щодо застави, то Суд не знаходить підстав для її визначення. Так, згідноч. 4 ст. 183 КПК суд має право не визначати розмір застави, а саме: щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; щодо злочину, який спричинив загибель людини, а в цій ситуації, згідно сформульованого обвинувачення, кримінальне правопорушення за ст. 121 КПК спричинило загибель людини, відповідно з урахуванням підстав та обставин, передбачених статтями 177 та 178 КПК України, Суд не визначає розмір застави у кримінальному провадженні.

V. Висновок

Підготовка до судового розгляду є завершеною, а тому Суд, у порядку ч. 1 ст. 316 КПК України, постановляє ухвалу про призначення судового розгляду.При визначенні строку проведення судового розгляду Суд виходить з положень ст. 28, 316 КПК України.

З цих підстав Суд, керуючись ст. 314-318, 369-372, 376 КПК України, постановив:

призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта у межах кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09 листопада 2019 року за № 12019100030008084 за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України, у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва за адресою: м. Київ, вулиця Пластова, 3, каб. 24 на 07 вересня 2023 року о 12:00 год.

Клопотання прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого задовольнити.

Обрати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 29 жовтня 2023 року, взявши його під варту негайно в залі суду.

У судове засідання викликати учасників кримінального провадження (ч. 2 ст. 318, п. п. 19, 25, 26 ч. 1 ст. 3 КПК України) в т.ч. у порядку визначеному рішенням Ради суддів України № 26 від 05.08.2022 «Щодо підвищення використання інструментів електронного судочинства у відправленні правосуддя».

Ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`яти днів з дня її оголошення, а для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, як і не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.

Ухвала суду в іншій частині окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 392 Кримінального процесуального Кодексу України.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали - 17:30 год. 05 вересня 2023 року.

С у д д я ОСОБА_1