Рішення № 113291874, 30.08.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.08.2023Справа № 910/6010/23Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Служби зовнішньої розвідки України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Абсолют-Клімат»

про стягнення 1250672,43 грн

Представники сторін:

від позивача: Орлюк В.М.;

від відповідача: Микитишин О.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

19.04.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Служби зовнішньої розвідки України з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Абсолют-Клімат» про стягнення 1250672,43 грн, з яких 823613,55 грн пені та 427058,88 грн штрафу.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №16/1/3-4 від 31.03.2021 прострочив виконання обумовлених договором робіт, у зв`язку з чим позивачем (замовником) нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 823613,55 грн пені та 427058,88 грн штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2023 відкрито провадження у справі №910/6010/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.05.2023, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

24.05.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зауважив, що договір було укладено в період карантинних обмежень, існування яких є форс-мажорними обставинами, у зв`язку з чим відповідач звернувся до позивача з листом про підписання додаткової угоди про продовження строку виконання робіт. Втім, позивач додаткову угоду не підписав. Також, відповідач зауважив, що між сторонами було досягнуто домовленості про зменшення цін договору до 3806645,86 грн. Також, відповідач повідомив, що на строки виконання робіт вплинуло відсутність забезпечення необхідного обсягу електроенергії для проведення комплексу пусконалагоджувальних робіт, про що позивач був повідомлений.

У підготовчому засіданні 24.05.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 05.07.2023.

31.05.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 05.07.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 19.07.2023.

19.07.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 19.07.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 26.07.2023.

26.07.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

26.07.2023 відповідачем подані додаткові пояснення, в яких заявлено клопотання про витребування доказів.

У підготовчому засіданні 26.07.2023 судом було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів.

У підготовчому засіданні 26.07.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 30.08.2023.

Представник позивача у судовому засіданні 30.08.2023 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 30.08.2023 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 30.08.2023 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

31.03.2021 між Службою зовнішньої розвідки України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Абсолют-Клімат» (підрядник) укладено Договір №16/1/3-4, відповідно до умов якого підрядник зобов`язується за завданням замовника на свій ризик виконати та здати йому в установлений цим договором строк закінчені роботи з реконструкції частини існуючої мережі теплопостачання зі стальних труб, прокладеними в каналі на об`єкті, розташовану у с. Липівка, Миколаївського району, Львівської області, а замовник зобов`язується надати підряднику фронт робіт, прийняти закінчені роботи на об`єкті та оплатити їх.

Відповідно до п. 1.4 Договору №16/1/3-4 від 31.03.2021 склад та обсяги робіт, що доручаються до виконання підряднику, визначені кошторисною документацією, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору №16/1/3-4 від 31.03.2021 договірна ціна цього договору визначається на основі договірної ціни, що є невід`ємною частиною цього договору, є динамічною і складає 6100841,10 грн.

Відповідно до п. 14.1 Договору №16/1/3-4 від 31.03.2021 замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі оплатити виконані роботи; приймати у встановленому порядку обсяги виконаних робіт шляхом перевірки, підписання актів виконаних підрядником форми КБ-2в та довідок про вартість виконаних робіт і витрати форми КБ-3; своєчасно відповідно до умов договору надати будівельний майданчик для реконструкції об`єкту; своєчасно надати підряднику фронт робіт, проектну документацію з метою своєчасного виконання умов договору підрядником.

Відповідно до п.14.3 Договору №16/1/3-4 від 31.03.2021 підрядник зобов`язаний забезпечити виконання робіт у строки, встановлені договором.

Відповідно до п. 17.1 Договору №16/1/3-4 від 31.03.2021 цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2021, а стосовно взаєморозрахунків - до їх повного виконання, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №16/1/3-4 від 31.03.2021 прострочив виконання обумовлених договором робіт, у зв`язку з чим позивачем (замовником) нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 823613,55 грн пені та 427058,88 грн штрафу.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зауважив, що договір було укладено в період карантинних обмежень, існування яких є форс-мажорними обставинами, у зв`язку з чим відповідач звернувся до позивача з листом про підписання додаткової угоди про продовження строку виконання робіт. Втім, позивач додаткову угоду не підписав. Також, відповідач зауважив, що між сторонами було досягнуто домовленості про зменшення ціни договору до 3806645,86 грн. Також, відповідач повідомив, що на строки виконання робіт вплинуло відсутність забезпечення необхідного обсягу електроенергії для проведення комплексу пусконалагоджувальних робіт, про що позивач був повідомлений.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір №16/1/3-4 від 31.03.2021 є договором підряду.

Частиною 1 ст. 837 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з ч. 1 ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Згідно з п. 2.1 Договору №16/1/3-4 від 31.03.2021 роботи за цим договором виконуються у строк до 01.08.2021.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з наявних в матеріалі справі актів виконаних робіт, зокрема, з акту №4, акт №4/1, акту №4/2, акту №5, - вони підписані сторонами 15.12.2021.

Згідно з п. 10.1 Договору №16/1/3-4 від 31.03.2021 приймання-передача закінчених робіт (об`єкта) проводиться шляхом підписання сторонами актів приймання-передачі виконаних робіт (форма КБ-2в).

Отже, датою виконання відповідачем робіт за Договором №16/1/3-4 від 31.03.2021 є 15.12.2021.

У відзиві на позовну заяву відповідач повідомив, що строк дії Договору №16/1/3-4 від 31.03.2021 було продовжено до 31.12.2023, а ціну договору зменшено до 3806645,86 грн.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни (ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

У п. 2.3 Договору №16/1/3-4 від 31.03.2021 сторонами погоджено, що строк виконання робіт може змінюватися із внесенням відповідних змін у договір у разі: - виникнення обставин непереборної сили, - невиконання або неналежного виконання замовником своїх зобов`язань, обумовлені об`єктивними підтвердженими обставинами (несвоєчасне надання фронту робіт, проектної документації, порушення умов фінансування, тощо), - внесення замовником змін до проектно-кошторисної документації (вихідних даних), плану фінансування, - виникнення інших обставин, що не залежать від підрядника та можуть вплинути на строки виконання робіт (у тому числі несвоєчасне - терміном більше трьох робочих днів з дати письмового повідомлення підрядника, забезпечення замовником допуску працівників підрядника на об`єкт).

Згідно з п. 2.4 Договору №16/1/3-4 від 31.03.2021 перегляд та зміна строків виконання робіт, введення об`єкта в експлуатацію і передача його замовнику може здійснюватися за умови підписання сторонами відповідної додаткової угоди до договору (з обгрунтуванням обставин, що його спричинили).

Відповідно до п. 16.2 Договору №16/1/3-4 від 31.03.2021 усі зміни чи доповнення до даного договору, що були підписні обома сторонами, є невід`ємною частиною цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач звернувся до позивача з листом вих. №26/07-2 від 26.07.2021, в якому просив у зв`язку з карантинними обмеженнями продовжити строк виконання робіт до 01.10.2021. Втім, відповідач листом вих. №16/1/3057 від 06.08.2021 відмовив відповідачу у продовженні строку виконання робіт у зв`язку з відсутністю об`єктивно існуючих підстав.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів, що між сторонами Договору №16/1/3-4 від 31.03.2021 було досягнуто домовленості як щодо продовження строку виконання робіт за вказаним договором (до 01.10.2021 чи до 31.12.2021), так і щодо зменшення ціни вказаного договору до 3806645,86 грн.

Зокрема, відповідних додаткових угод між сторонами укладено (підписано) не було, а той проект Додаткової угоди №1, який долучено відповідачем до відзиву на позовну заяву, позивачем не підписано, та позивач у заявах по суті справи заперечує факт погодження ним зменшення ціни Договору №16/1/3-4 від 31.03.2021.

Однозначно ж встановити про продовження строку дії Договору №16/1/3-4 від 31.03.2021 та зменшення його ціни з роздруківок з сайту Прозорро не вбачається за можливе.

За наведених обставин, у суду відсутні підстави вважати, що строк виконання робіт за Договором №16/1/3-4 від 31.03.2021 було змінено (до 01.10.2021 або до 31.12.2021), а ціну договору зменшено до 3806645,86 грн.

Що стосується посилання відповідача на Covid-19 як на форс-мажорні обставини, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із статтею 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За загальним правилом обов`язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов`язання є вина особи, яка його порушила (частина перша статті 614 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, норма частини другої статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

В статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.

Суд зазначає, що карантин, спричинений Covid-19, станом на дату укладення Договору №16/1/3-4 (31.03.2021) вже було введено, у зв`язку з чим відповідач безпідставно посилається на Covid-19 як на обставину-форс мажору у правовідносинах, які склались між сторонами.

При цьому, сертифікату ТППУ, який би підтверджував існування форс-мажорних обставин при виконанні Договору №16/1/3-4 від 31.03.2021 відповідачем суду не надано.

Також, відповідач повідомив, що на строки виконання робіт вплинуло відсутність забезпечення необхідного обсягу електроенергії для проведення комплексу пусконалагоджувальних робіт, про що позивач був повідомлений.

Однак, суд вважає вказані твердження відповідача недоведеними, так як відповідно до п.п. 2.3 та 2.4 Договору №16/1/3-4 від 31.03.2021 зміна строків виконання робіт може здійснюватися за умови підписання сторонами відповідної додаткової угоди до договору (з обгрунтуванням обставин, що його спричинили), а доказів підписання відповідної додаткової угоди про продовження строку виконання робіт відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У п. 15.3 Договору №16/1/3-4 від 31.03.2021 визначено, що підрядник несе відповідальність за порушення зі своєї вини таких зобов`язань за договором і у таких сумах: - у разі порушення строку виконання робіт за цим договором з підрядника стягується пеня у розмірі 0,1% ціни договору за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Оскільки у встановлені Договором №16/1/3-4 від 31.03.2021 строки відповідачем не були виконані роботи, суд вважає обґрунтованим нарахування позивачем штрафних санкцій, передбачених умовами п. 15.3 Договору №16/1/3-4 від 31.03.2021.

Прийменники «до» і «по» визначають кінцеву календарну дату чинності чи виконання чого-небудь, проте вони розрізняються лише сферами свого використання: «до» закріплений за офіційно-діловим стилем, а «по» - за розмовним. Інколи, щоб виразити входження певної дати до встановленого терміну, додають прислівник «включно». Проте, його вживання поряд з останньою датою не доречне.

Тобто, кінцева дата строку виконання відповідачем робіт - 01.08.2021 (відповідно до п. 2.1 Договору №16/1/3-4 від 31.03.2021).

Перевіривши розрахунок пені, суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Оскільки 01.08.2021 це неділя, то останнім днем строку виконання відповідачем робіт за Договором №16/1/3-4 від 31.03.2021 є понеділок - 02.08.2021.

Отже, обґрунтованим для нарахування пені за прострочення виконання відповідачем робіт за Договором №16/1/3-4 від 31.03.2021 є період з 03.08.2021 до 14.12.2021 включно.

За розрахунком суду, обґрунтованим розміром за прострочення виконання відповідачем робіт за Договором №16/1/3-4 від 31.03.2021 (за період з 03.08.2021 до 14.12.2021 включно) є пеня у сумі 817512,71 грн., з огляду на що позовні вимоги Служби зовнішньої розвідки України про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Абсолют-Клімат» пені у розмірі 823613,55 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 817512,71 грн.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 427058,88 грн, вказані позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі у зв`язку з їх обґрунтованістю.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Абсолют-Клімат» (02091, м. Київ, вул. Вербицького Архітектора, буд. 1Г; ідентифікаційний код: 35837877) на користь Служби зовнішньої розвідки України (04107, м. Київ, вул. Нагірна, буд. 24/1; ідентифікаційний код: 33240845) пеню у розмірі 817512 (вісімсот сімнадцять тисяч п`ятсот дванадцять) грн 71 коп, штраф у розмірі 427058 (чотириста двадцять сім тисяч п`ятдесят вісім) грн 88 коп. та судовий збір у розмірі 18668 (вісімнадцять тисяч шістсот шістдесят вісім) грн 58 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 07.09.2023.

Суддя О.М. Спичак