Єдиний державний реєстр судових рішень
ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
Іменем України
05 вересня 2023 рокум. ДніпроСправа № 360/817/23
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Пупиніна Олександра Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Луганського окружного адміністративного суду 25 липня 2023 року через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява адвоката Пупиніна Олександра Миколайовича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати противоправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані щорічну чергову оплачувану відпустку за 2015 рік у кількості 3 діб, щорічну чергову оплачувану відпустку за 2021 рік у кількості 30 діб, щорічну чергову оплачувану відпустку за 2022 рік у кількості 45 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2020 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 134 доби;
- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 3 доби щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2015 рік, 30 діб щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2021 рік, 45 діб щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2022 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2019 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення за 2020 рік;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Луганській області судові витрати на правничу допомогу у сумі 1750,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 07.11.2015 по 31.05.2023 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області. Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 26.05.2023 №123 о/с позивача звільнено з посади поліцейського відділення комунально-експлуатаційного забезпечення центру забезпечення Головного управління Національної поліції в Луганській області за ст. 77 ч.1 п.2 (через хворобу) Закону України «Про Національну поліцію», з 31.05.2023, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 25 років 06 місяців 12 днів, у пільговому обчисленні (з урахуванням календарної вислуги): 39 рік 03 місяців 14 днів, з виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції та стаж служби в поліції для її виплати складає 21 рік, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 19 діб, встановивши відсоток премії за травень 2023 року 308,236 %.
Позивач звернувся за правничою допомогою до адвоката.
З метою досудового врегулювання спору, адвокат, діючи в інтересах Позивача, звернувся з запитом від 10.07.2023 №20/23 до відповідача, на отримання інформації про всі невикористані відпустки позивачем з 2015 по 2023 рік, про здійснення відповідачем виплати позивачу компенсації за всі невикористані відпустки, і якщо компенсації не здійснені, виплатити їх позивачу.
Крім того, оскільки позивач в період з 01.01.2015 по 06.11.2015 працював в Головному управління МВС України у Луганській області, адвокат звернувся з запитом від 10.07.2023 № 19/23 до Голови Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Луганській області, на отримання інформації про надання в період з 01.01.2015 по 06.11.2015 позивачу додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік, та виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік при звільненні 06.11.2015 з Головного управління МВС України у Луганській області.
Після отримання та вивчення листа відповідача від 21.07.2023 № 1667/111/19/05- 2023, довідки Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Луганській області від 21.07.2023 № 1336/111/19-2023 щодо використаних та невикористаних відпусток позивачем, вивчення листа Голови Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Луганській області від 22.07.2023 № 1683 лк встановлено, що позивачем не використовувались наступні відпустки за які позивачу не виплачено компенсацію при звільненні: щорічна чергова оплачувана відпустка за 2015 рік у кількості 3 діб, щорічна чергова оплачувана відпустка за 2021 рік у кількості 30 діб, щорічна чергова оплачувана відпустка за 2022 рік у кількості 45 діб, додаткова відпустка із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік у кількості 14 діб, додаткова відпустка із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, додаткова відпустка із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб додаткова відпустка із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2020 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 134 доби.
У виплаті компенсації позивачу за невикористані відпустки: щорічну чергову оплачувану відпустку за 2015 рік у кількості 3 діб, щорічну чергову оплачувану відпустку за 2021 рік у кількості 30 діб, щорічну чергову оплачувану відпустку за 2022 рік у кількості 45 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2020 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 134 доби, відповідачем у відповіді від 21.07.2023 № 1667/111/19/05-2023 фактично відмовлено.
З посиланням на норми Конституції України, Законів України «Про Національну поліцію» позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною.
Головне управління Національної поліції в Луганській області позов не визнало, подало відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.
В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що у спірних правовідносинах застосуванню підлягають норми спеціального законодавства, а тому посилання позивача на норми загального трудового законодавства є безпідставними. Статтями 92, 93 Закону України «Про Національну поліцію» регламентовано порядок надання відпусток поліцейським.
Згідно з якими поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Статтею 93 Закону України «Про Національну поліцію» (надалі - Закон), за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
У відповідності до Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС від 06.04.2016 № 260, відповідно до якого за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку
При звільненні поліцейського зі служби в поліції проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. Кількість днів надмірно нарахованої частини щорічної відпустки вказується в наказі про звільнення.
Наказом МВС України від 23.11.2016 № 1235, затверджено, «Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції».
Абзацом 2 п. 10 розділу III, вищезазначеного наказу визначено, що в наказі про звільнення, зазначається інформація щодо необхідності виплати грошової компенсації за кількість діб невикористаних відпусток за фактично відпрацьований час у році звільнення або відрахування з грошового забезпечення коштів за кількість діб відпусток за час невідпрацьованої частини календарного року.
ОСОБА_1 звільнено з 31.05.2023 наказом ГУНП в Луганській області від 26.05.2023 №123 о/с.
В наказі від 26.05.2023 №123 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції зазначається, «... з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 19 діб...».
ОСОБА_1 ознайомлений з наказом про звільнення 31.05.2023, про що свідчить власноруч зроблена позивачем розписка на витягу з наказу про звільнення.
Позивач наказ ГУНП в Луганській області від 26.05.2023 № 123 о/с про своє звільнення в частині встановлення компенсації за дні невикористаної відпустки не оскаржував, відтак, даний наказ є чинним та продовжує встановлювати для позивача спірні юридичні наслідки, а отже визнання протиправною бездіяльність ГУНП в Луганській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки чергової та додаткової відпустки: за 2015 рік у кількості 3 діб, за 2021 рік у кількості 30 діб, за 2022 рік у кількості 45 діб є передчасними за відсутності визнання судом протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень.
Частина перша статті 83 КЗпП України та частина перша статті 24 Закону України «Про відпустки» передбачають, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А І групи.
Виплата грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток статтею 83 КЗпП України та статтею 24 Закону України «Про відпустки» не передбачена.
З огляду на роз`яснення Міністерства соціальної політики «Щодо застосування окремих норм законодавства про відпустки» від 18 серпня 2016 року види щорічних відпусток наведені пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України «Про відпустки». До них належать: щорічна основна відпустка (стаття 6 Закону), додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 Закону), додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону), інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Додаткова відпустка учасникам бойових дій визначена статтею 16-2 розділу III «Додаткові відпустки у зв`язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності» Закону України «Про відпустки», тому вона не належить до категорії щорічних відпусток, а отже на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток.
Така відпустка, на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни. Невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься. Право на неї працівник може реалізувати протягом календарного року, конкретний період та черговість її надання визначається за погодженням між працівником і роботодавцем.
Згідно офіційних роз`яснень посадових осіб Південно - Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 07.12.2021 додаткову відпустку для учасників бойових дій та інвалідів війни не можна перенести на інший період або подовжити у разі хвороби працівника, перенесення на наступний календарний рік, поділити на частини, замінити грошовою компенсацією під час звільнення, в порівнянні з основною щорічною відпусткою - gov.uaov.ua.
Таким чином компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, яка надається відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII, законодавством не передбачена.
З урахуванням вищевикладеного, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Представник позивача до Луганського окружного адміністративного суду через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» надав відповідь на відзив в якій просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі вказавши обставин зазначені в позовній заяві.
Ухвалою суду від 31.07.2023 про відкриття провадження в адміністративній справі суд вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 15.08.2023 у задоволенні заяви Головного управління Національної поліції в Луганській області про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду у справі № 360/817/23 відмовлено.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса мешкання: АДРЕСА_2 ) є учасником бойових дій з 12.05.2015 та з 07.11.2015 до 31.05.2023 проходив службу у Головному управлінні Національної поліції в Луганській області.
Відповідно до витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 26.05.2023 № 123 о/с позивача звільнено з посади поліцейського відділення комунально-експлуатаційного забезпечення центру забезпечення Головного управління Національної поліції в Луганській області за ст. 77 ч.1 п.2 (через хворобу) Закону України «Про Національну поліцію», з 31.05.2023, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 25 років 06 місяців 12 днів, у пільговому обчисленні (з урахуванням календарної вислуги): 39 рік 03 місяців 14 днів, з виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції та стаж служби в поліції для її виплати складає 21 рік, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 19 діб, встановивши відсоток премії за травень 2023 року 308, 236 %.
Позивач через свого представника звернувся із запитами №№ 19/23, 20/23 від 10.07.2023.
Згідно з листом № 1667/111/19/05-2023 від 21.07.2023 відповідач повідомив про надання інформації щодо виплати грошової компенсації за не використану в році звільнення відпустку та відсутності відстав виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій.
Відповідно до довідки Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Луганській області від 21.07.2023 № 1336/111/19-2023 та від 02.08.2023 № 1419/111/19-2023 позивачем не використовувались наступні відпустки: частина відпустки за 2015 рік у кількості 3 доби, за 2021 рік у кількості 30 діб, за 2022 рік у кількості 45 діб, за період з 07.11.2015 по 15.03.2023 додаткова відпустка із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2019, 2020 роки, що підтверджується витягами з наказів про надання відпусток № 325 о/с від 24.05.2016, № 788 о/с від 11.11.2016, № 479 о/с від 07.07.2017, № 881 о/с від 18.12.2017, № 96 о/с від 06.03.2018, № 464 о/с від 28.09.2018, № 418 о/с від 23.05.2019, № 789 о/с від 28.08.2019, № 1136 28.09.2020, № 369 о/с від 05.10.2021, № 440 о/с від 30.11.2021, № 282 о/с від 02.08.2021, № 165 о/с від 29.03.2021, № 365 о/с від 03.10.2022, № 68 о/с від 27.03.2023.
Згідно з листом Ліквідаційної комісії ГУМВС України у Луганській області № 1683 л/к від 22.07.2023 позивачу додаткова відпустка як учаснику бойових дій з 01.01.2015 по 06.11.2015 не надавалась.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
До спірних правовідносин необхідно застосувати Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР у редакції, яка діяла на час звільнення позивача зі служби в поліції), Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII у редакції, яка діяла на час звільнення позивача зі служби в поліції), Закон України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХІІ), Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260 у редакції, яка діяла на час звільнення позивача зі служби в поліції).
Закон № 504/96-ВР встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР).
Подібні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з статтею 5 Закону № 3551-ХІІ учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Закон № 580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону № 580-VIII).
Відповідно до частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за станом здоров`я (через хворобу) - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції (пункт 2).
Частиною першою статті 92 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки (частина друга статті 92 Закону № 580-VIII).
Статтею 93 Закону № 580-VIII визначено порядок обчислення тривалості відпусток поліцейських, зокрема:
- тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються (частина перша);
- тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки (частина друга);
- за кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів (частина третя);
- тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби (частина четверта);
- відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або керівного складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році (частина п`ята);
- чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року (частина сьома);
- поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному закономчи іншим нормативно-правовим актом порядку (частина восьма);
- поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року (частина дев`ята);
- за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону (частина десята);
- відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік (частина одинадцята).
Отже, законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарному році.
Частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положення Порядку № 260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - ЗВО).
Пунктом 3 розділу І "Загальні положення" Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Розділом ІІІ Порядку № 260 врегульовано окремі питання виплати грошового забезпечення.
Абзацом сьомим пункту 8 розділу ІІІ "Окремі питання виплати грошового забезпечення" Порядку № 260 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення (абзац восьмий пункту 8 розділу ІІІ "Окремі питання виплати грошового забезпечення" Порядку № 260).
Аналізуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.
Відповідно до абзаців першого, третього пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100 у редакції, яка діяла на час звільнення позивача зі служби в поліції), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць (абзац другий пункту 2 Порядку № 100).
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
Подібна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11.10.2018 у справі № 806/829/17, від 24.10.2018 у справі № 806/277/16.
З огляду на не врегулювання положеннями Закону № 580-VIII та Порядку № 260 питання компенсації невідбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню положення КЗпП України, Закону № 504/96-ВР, Порядку № 100.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 826/8185/18.
При розгляді вказаної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду від 07.05.2020 у справі № 360/4127/19 та від 20.07.2023 у справі № 200/18480/21.
Відповідно до частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Подібні положення містяться в частині першій статті 24 Закону № 504/96-ВР.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки в тому числі як учаснику бойових дій.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19, від 04.02.2021 у справі № 160/5393/19, від 11.02.2021 у справі № 160/13220/19 та від 31.03.2021 у справі № 320/3843/20.
З наведених підстав суд відхиляє як безпідставні твердження відповідача, що за спеціальним законодавством, якими є Закон № 580-VIII та Порядок № 260, поліцейські мають право на отримання виключно компенсації за невикористану в році звільнення зі служби відпустку.
Матеріалів справи підтверджено, що позивачем не використано за 2015 рік 3 доби щорічної основної відпустки, за 2021 рік 15 діб щорічної основної відпустки та 15 діб додаткової відпустки, за 2022 рік 30 діб щорічної основної відпустки та 15 діб додаткової відпустки, а також у 2015, 2016, 2019, 2020 роках додаткові відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій у загальній кількості 56 календарних днів.
Проте всупереч положень статті 24 Закону № 504/96-ВР та статті 83 КЗпП України відповідач при звільненні позивача зі служби в поліції не нарахував та сплатив останньому компенсацію за всі дні невикористаної відпустки, як основної, так і додаткових.
Суд зазначає, що відсутність в наказі про звільнення відомостей про виплату позивачу компенсації за невикористані дні відпустки минулих періодів не позбавляє позивача права на отримання відповідної гарантованої трудовим законодавством компенсації, тому жодним чином не впливає на результат розгляду цієї справи. Крім того, відповідач наділений повноваженнями на самостійне внесення змін до наказу про звільнення позивача щодо кількості діб невикористаної відпустки.
З наведеного, посилання відповідача, що не оскарження наказу про звільнення позивача є підставою для визнання позову передчасним, суд вважає незмістовним.
Європейським судом з прав людини у рішенні у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010, № 4241/03 (пункт 54) зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (див. рішення у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1).
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32), зокрема, у пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 № 4909/04 зазначив, що згідно з його усталеною практикою, що відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; […].
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Зважаючи на обставини справи, враховуючи, що настання для позивача негативних наслідків пов`язано із не нарахуванням та невиплатою позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, щорічної основної відпустки та додаткової відпустки, суд вважає, що належним, достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною такої бездіяльності, а також зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату спірної компенсації.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2015, 2016, 2019-2022 роках відпустки;
зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 56 календарні дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2019, 2020 роки, за 03 доби щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015 календарний рік, за 15 діб щорічної основної оплачуваної відпустки та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2021 календарний рік, за 30 діб щорічної основної оплачуваної відпустки та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2022 календарний рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції - 31.05.2023.
У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити, оскільки обраний спосіб захисту не відповідає ефективному способу захисту порушених прав у судовому порядку.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VІ "Про судовий збір" від сплати судового збору звільнений.
Щодо розподілу судових витрат.
Позивач просить суд стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Луганській області судові витрати на правничу допомогу у сумі 1750,00 грн.
З цього приводу суд зазначає таке.
Згідно положень статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Аналіз положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (пункт 2 частини третьої статті 134 КАС України).
Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд звертає увагу на те, що зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
Згідно частин шостої, сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, законодавець визначив, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.
Відповідач заперечуючи проти стягнення витрат на правничу допомогу зазначає, що спірні правовідносини є незначної складності.
З матеріалів справи встановлено, що позивачем на підтвердження оплати послуг адвоката надано договір № 61 від 10.07.2023 про надання юридичних послуг, додаток № 1 до договору про надання юридичних послуг № 61 від 10.07.2023, акт № 38 здачі прийняття надання правничої допомоги від 25.07.2023, квитанція № 38 від 25.07.2023.
Матеріали справи містять договір № 61 від 10.07.2023 (далі - Договір) про надання юридичних послуг, укладений між позивачем та адвокатом Пупиніним Олександром Миколайовичем.
Відповідно до пункту 3.1. п.3 Договору за роботу виконану Юристом Клієнт здійснює оплату згідно умов викладених у Додатку № 1 до цього Договору, але це не позбавляє Клієнта здійснювати оплату шляхом внесення авансових платежів в розмірі узгодженому Сторонами.
Факт надання послуг підтверджується актом наданих послуг (п.3.2 п.3 Договору).
Відповідно до Акту № 38 здачі-приймання наданої правничої допомоги від 25.07.2023 вартість наданих послуг становить: попереднє отримання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні правовідносини, консультація 250 грн; складання і направлення адвокатського запиту від 10.07.2023 вих. № 20/23 до Головного управління Національної поліції в Луганській області, збір інформації та документів, аналіз отриманих до запиту матеріалів 250,00 грн; складання і направлення адвокатського запиту від 10.07.2023 вих. № 19/23, збір інформації та документів, аналіз отриманих до запиту матеріалів 250,00 грн; підготовка процесуального документу по справі (позовна заява) 1000 грн, усього 1750,00 грн.
Відповідно до інформації, зазначеної у квитанції № 38 від 25.07.2023, позивачем сплачено 1750,00 грн як вартість послуги - правнича допомога на підставі Договору про надання юридичних послуг № 61 від 10.07.2023 відповідно до Акту № 38 здачі-приймання наданої правничої допомоги.
Таким чином, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу на суму 1750,00 грн, витрачені позивачем, є документально підтвердженими, вони співмірні зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами понесенні судові витрати на правничу допомогу у сумі 1750,00 грн, а тому вони підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов адвоката Пупиніна Олександра Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (ідентифікаційний код 40108845, місцезнаходження: вул. Вілєсова, буд. 1, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93406) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2015, 2016, 2019-2022 роках відпустки.
Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 56 календарні дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2019, 2020 роки, за 03 доби щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015 календарний рік, за 15 діб щорічної основної оплачуваної відпустки та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2021 календарний рік, за 30 діб щорічної основної оплачуваної відпустки та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2022 календарний рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції - 31.05.2023.
Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 1750,00 (одна тисяча сімсот п`ятдесят грн 00 коп.) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.В. Смішлива
Судове рішення № 113240015, Луганський окружний адміністративний суд було прийнято 05.09.2023. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 360/817/23. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: