Рішення № 113238763, 04.09.2023, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2023 року Справа№200/4307/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до відповідача: Костянтинівського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

про: визнання дій Костянтинівського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, щодо відмови зняти арешт з коштів ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1 ), які нараховуються боржнику і мають статус зарплатних виплат протиправними, скасування постанову державного виконавця Костянтинівського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про арешт коштів боржника від 28.04.2023 року по виконавчому провадженню № НОМЕР_5 щодо накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на рахунку № НОМЕР_2 для зарплатних виплат, відкритого у АТ "УКРСИББАНК" на ім`я ОСОБА_1 , (ІПН - НОМЕР_1 ), зобов`язання Костянтинівський відділ державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт на кошти боржника ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1 ) накладений постановою державного виконавця Костянтинівського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про арешт коштів боржника від 28.04.2023 року по виконавчому провадженню № НОМЕР_5 щодо накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на рахунку № НОМЕР_2 для зарплатних виплат, відкритого у АТ "УКРСИББАНК".

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Костянтинівського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій Костянтинівського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, щодо відмови зняти арешт з коштів ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1 ), які нараховуються боржнику і мають статус зарплатних виплат протиправними, скасування постанову державного виконавця Костянтинівського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про арешт коштів боржника від 28.04.2023 року по виконавчому провадженню № НОМЕР_5 щодо накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на рахунку № НОМЕР_2 для зарплатних виплат, відкритого у АТ "УКРСИББАНК" на ім`я ОСОБА_1 , (ІПН - НОМЕР_1 ), зобов`язання Костянтинівський відділ державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт на кошти боржника ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1 ) накладений постановою державного виконавця Костянтинівського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про арешт коштів боржника від 28.04.2023 року по виконавчому провадженню № НОМЕР_5 щодо накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на рахунку № НОМЕР_2 для зарплатних виплат, відкритого у АТ "УКРСИББАНК".

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 28.04.2023 року старшим державним виконавцем Костянтинівського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Рудаченко Іриною Геннадіївною було винесено постанову в рамках ВП № НОМЕР_5, на підставі якої було накладено арешт на рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ «УКРСИББАНК» на ім`я ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1 ). Позивач вважає, що відповідач безпідставно прийняв постанову про накладення арешту на рахунок № НОМЕР_2 відкритий в АТ «УКРСИББАНК».

Позивач наголошує, що згідно зі статтею 68 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсі, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належним до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи. Позивач наголошує, що зазначена норма права визначає кошти, що складають заробітну плату, пенсію як особливий об`єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об`єктів для стягнення, видами боргових зобов`язань (періодичні платежі) та сумою стягнення. Позивач наголошує, що виконавцем надіслано вимогу до бухгалтерії військової частини НОМЕР_3 , в якій ОСОБА_1 проходить військову службу, щодо відрахування 50% заробітної плати в рахунок погашення боргу, проти чого він не заперечуємо, проте, він вважає, що накладення арешту на усі кошти наявні на рахунку порушують його право на вільне розпорядження належними йому коштами.

Крім того, позивача зазначає, що 26.03.2022 року набрав чинності Закон України «Про несення зміни до розділу ХІІІ Прикінцевих перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» № 2129-IXвід 15.03.2022 року, відповідно до яких тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України припиняється звернення стягнення на заробітну плату, пенсію та інші доходи боржника (крім рішень про стягнення аліментів та рішень, боржниками за якими є громадяни рф), що є ще однією підставою для скасування арешту з рахунку боржника.

На думку позивача не має жодних законних підстав для відмови у знятті арешту банківського рахунку боржника ОСОБА_1 , а державними виконавцями Костянтинівського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції грубо порушуються норми чинного законодавства України та законні права та інтереси ОСОБА_1 .

З огляду на зазначені обставини позивач просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в порядку письмового провадження, а також повідомлено учасників справи, що справа буде розглянута протягом десяти днів з дня отримання судом відзиву на позовну заяву або з дня закінчення строку для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач не погодившись з доводами позивача викладеними у позовній заяві надав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечував проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач зазначає, що на виконанні у відділі знаходиться зведене виконавче провадження стосовно боржника ОСОБА_1 за № АСВП № НОМЕР_6. Відповідач вказує, що відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державні виконавці зобов`язані вживати передбачених Законом заходів щодо примусового виконання рішень. Неупереджено, ефективно, своєчасно в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом. Відповідач наголошує, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець має право, зокрема, накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом) на рахунки в цінних паперах, а також опечатування каси, приміщення і місця зберігання грошей. Відповідач вказує, що державний виконавець може накласти арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладання арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову про арешт коштів боржника, відповідно до ч. 3 ст. 52 Закону № 1404 повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладання арешт, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для знаття виконавцем арешту із цих коштів зігдно із ч. 4 ст. 59 Закону № 1404.

Відповідач звертає увагу суду на те, що в межах повноважень визначених чинним законодавством державним виконавцем була прийнята постанова про накладення арешту на кошти боржника від 28.04.2023 року ВП № НОМЕР_5. Відповідно до якої державний виконавець визначив банківським установам порядок її виконання із застереженням щодо накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та які належать боржнику. Однак зазначає, що при накладанні арешту на кошти боржника, банківська установа не надала до відділу документів, що підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку заборонено звернення стягнення та постанова про арешт коштів не була повернута без виконання, також державним виконавцем не було отримано документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання або звернення на такі кошти заборонено законом. За таких обставин, відповідач вважає, що рахунок боржника не відноситься до рахунків зі спеціальним або обмеженим режимом використання, накладання арешту на кошти на якому заборонено, крім того вказує, що кошти після зарахування на рахунок отримувача є його власністю, втратили свій цільовий статус та набули статусу вкладу.

Також, відповідач зазначає, що 06.05.2023 року набув чинності Закон України від 11 квітня 2023 року № 3048 щодо окремих особливостей організації примусового виконання судових рішень і рішень інших органів під час дії воєнного стану, який передбачає зняття арешту із банківських рахунків тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні. Відповідно до внесених змін до Закону України «Про виконавче провадження» фізичні особи - боржники, на кошти яких накладено арешт органами державної виконавчої служби, приватними виконавцями, можуть здійснювати видаткові операції із поточного рахунку на суму в розмірі, що протягом одного календарного місяця не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на 1 січня поточного календарного року (це 13400 грн.), а також сплачувати податки, збори без урахування такого арешту, за умови що такий поточний рахунок визначений для здійснення видаткових операцій.

З огляду на зазначені обставини, відповідач вважає, що приймаючи спірну постанову про накладення арешту на кошти боржника, державний виконавець діяв у межах та у спосіб визначений чинним законодавством, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2023 року позивачу поновлено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Згідно ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), якими встановлено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суд зазначає, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указом Президента України від 18.04.2022 № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 21.04.2022 № 2212-ІХ, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", постановлено часткову зміну ст.1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14.03.2022 № 133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб.

Відповідно до Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 17.05.2022 № 341/2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, відповідно до Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 12.08.2022 № 573/2022 ще на 90 діб, відповідно до Указу Президента України від 7 листопада 2022 року № 757/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" ще на 90 діб, відповідно до Указу Президента України від 06 лютого 2023 року № 58/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" ще на 90 діб, відповідно до Указу Президента України від 01 травня 2023 року № 254/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" ще на 90 діб, відповідно до Указу Президента України від 26.07.2023 № 451/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» ще на 90 діб.

З огляду на збройну агресію Російської Федерації, справа розглядається судом в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін 04 вересня 2023 року.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Судом встановлено, що на виконанні у Костянтинівському відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_6 відкрито відносно боржника ОСОБА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що 11.02.2013 року заступником начальника ВДВС Костянтинівського міськрайонного управління юстиції відкрито виконавче провадження № НОМЕР_7 з примусового виконання виконавчого листа № 0527/5447, виданого Костянтинівським міськрайонним содом 19.09.2012 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів у розмірі 1/4 частині

11.09.2020 року старшим державним виконавцем Костянтинівського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) винесено постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження, відповідно до якої виконавче провадження № НОМЕР_7 приєднано до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_6.

27.05.2019 року головним державним виконавцем Костянтинівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області відкрито виконавче провадження № НОМЕР_8 з примусового виконання вимоги про сплату боргу № 3666-43, виданої Головним управлінням ДФС у Донецькій області 14.02.2019 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави боргу 4871,54 грн.

18.11.2019 року головним державним виконавцем Костянтинівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області в межах виконавчого провадження № НОМЕР_11 винесено постанову про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, відповідно до якої постановив об`єднати виконавчі провадження № НОМЕР_10, НОМЕР_11 у зведене виконавче провадження № НОМЕР_6.

18.11.2019 року державним виконавцем винесено постанову про приєднання виконавчого провадження № НОМЕР_8 до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_6.

28.01.2020 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження № НОМЕР_9 з примусового виконання вимоги про сплату боргу № Ф 3666-43, виданої Головним управлінням ДФС у Донецькій області 11.11.2019 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави боргу 11007,06 грн.

01.09.2020 року головним державним виконавцем Костянтинівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) прийнято постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження, відповідно до якої виконавче провадження № НОМЕР_9

Приєднане до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_6.

01.09.2020 року головним державним виконавцем Костянтинівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) відкрито виконавче провадження № НОМЕР_12 з примусового виконання виконавчого листа № 233/4826/19, виданого Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області 26.08.2020 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 боргу 105840 грн.

01.09.2020 року державним виконавцем винесено постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження, відповідно до якої виконавче провадження № НОМЕР_12 приєднане до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_6.

Крім того, 01.09.2020 року головним державним виконавцем Костянтинівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) відкрито виконавче провадження № НОМЕР_13 з примусового виконання виконавчого листа № 233/4826/19, виданого Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області 26.08.2020 року, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судового збору 1442,30 грн.

01.09.2020 року виконавче провадження № НОМЕР_13 приєднано до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_6, про що було державним виконавцем прийнято постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження.

05.10.2021 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_14 з примусового виконання вимоги про сплату боргу Ф-3666-43у, виданої Головним управлінням ДПС у Донецькій області 24.09.2021 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави боргу 11249,48 грн.

01.02.2022 року державним виконавцем була прийнята постанова про приєднання виконавчого провадження № НОМЕР_14 до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_6.

19.01.2022 року старшим державним виконавцем Костянтинівського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) відкрито виконавче провадження № НОМЕР_5 на підставі виконавчого листа № 225/4291/20, виданого Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області 13.01.2022 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 боргу 170000 грн.

01.02.2022 року державним виконавцем винесено постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження, відповідно до якої виконавче провадження № НОМЕР_5 приєднане до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_6.

Також, 19.01.2022 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження № НОМЕР_15 з примусового виконання виконавчого листа № 225/4291/20, виданого Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області 13.01.2022 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судового збору 1700 грн.

Зазначене виконавче провадження № НОМЕР_16 постановою державного виконавця від 01.02.2022 року також приєднано до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_6.

11.11.2022 року заступником начальника відділу Костянтинівського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) відкрито виконавче провадження № НОМЕР_17 з примусового виконання наказу № 905/275/21, виданого Господарським судом Донецької області 05.10.2021 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Донецькі енергетичні послуги» боргу 17295,46 грн.

08.06.2023 року державним виконавцем винесено постанову про приєднання виконавчого провадження № НОМЕР_17 до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_6.

З матеріалів справи встановлено, що 28.04.20223 року старшим державним виконавцем Костянтинівського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в межах виконавчого провадження № НОМЕР_18 винесено постанову про арешт коштів боржника, відповідно до якої постановив накласти арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонена законом, та належать боржнику ОСОБА_1 у межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 338591,42 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що на рахунок ОСОБА_1 відкритий у АТ «УКРСИББАНК» № НОМЕР_2 накладено арешт.

08.06.2023 року представник позивача звернувся до начальника Костянтинівського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) із заявою про зняття арешту з банківського рахунку, відповідно до якої просила зняти арешт з банківського рахунку № НОМЕР_2 відкритого в АТ «УКРСИББАНК» на ім`я ОСОБА_1 .

Листом №19.11-17/12799 від 09.06.2023 року Костянтинівський відділ державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) повідомив представника позивача, що заява про зняття арешту за банківського рахунку є безпідставною, необґрунтованою, та такою, що задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що в межах виконавчого провадження № НОМЕР_7 державним виконавцем 09.06.2023 року прийнято постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, відповідно до якої звернути стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , що отримує дохід у Військовій частині НОМЕР_3 .

13.06.2023 року представник позивача вдруге звернулась до відповідача із заявою про зняття арешту з банківського рахунку, однак листом від 14.06.2023 року № 19.11-17/13322 Костянтинівський відділ державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) повідомив представника позивача, що заява про зняття арешту з банківського рахунку є безпідставною, необґрунтованою, та такою, що задоволенню не підлягає, а також в якій боржнику запропонував винесення постанови про визнання поточного рахунку фізичної особи - боржника у банку для здійснення видаткових операцій.

16.06.2023 року представник позивача звернулась до відповідача із заявою про визнання поточного рахунку у банку для здійснення видаткових операцій.

16.06.2023 року державним виконавцем в межах виконавчого провадження № НОМЕР_5 винесено постанову про визнання поточного рахунку фізичної особи - боржника у банку для здійснення видаткових операцій.

Також, згідно відзиву на позовну заяву встановлено, що 13.06.2023 року державним виконавцем було сформовано платіжна інструкція по виконавчому провадженню № НОМЕР_5, яке входить до складу зведеного виконавчого провадження № АСВП НОМЕР_6 та надіслана АТ «УКРСИББАНК».

06.07.2023 року на адресу Військової частини НОМЕР_3 була направлена вимога виконавця, відповідно до якої державний виконавець повідомив, що державним виконавцем були стягнуті кошти з боржника згідно платіжної інструкції та перераховані стягувачу, у зв`язку з чим просив вважати борг по аліментам станом на 01.06.2023 року - 23899,67 грн.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови зняти арешт з карткового рахунку та постановою про накладення арешту на кошти боржника від 28.04.2023 року, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини у цій справі, зокрема врегульовані Конституцією України, Законом України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованої в Мін`юсті 02.04.2012 за № 489/20802 (далі - Інструкція).

Положеннями статті 1 Законом № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1-2 статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

За положенням статті 10 Закону № 1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини 1, пункту 3, 6, 7, 14, 21 частини 3 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні. У разі якщо боржник без поважних причин не з`явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.

Відповідно до частини 7 статті 26 Закону № 1404-VIII у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.

У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.

Статтею 48 Закону № 1404-VIII врегульовані питання порядку звернення стягнення на кошти та інше майно боржника.

Так, частиною 1 статті 48 Закону № 1404-VIII передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Відповідно до частини 2 статті 48 Закону № 1404-VIII стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Частиною 4 статті 48 Закону № 1404-VIII передбачено, що на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.

Законом № 1404-VIII також визначено, що виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника (частини 8 статті 48).

Частиною 1 статті 56 Закону № 1404-VIII передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

За змістом частини 2, 3 статті 56 Закону № 1404-VIII, арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Частиною 4 статті 56 Закону № 1404-VIII передбачено, що копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5) затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція № 512/5),

Відповідно до п. 7 Розділу І Інструкції № 512/5, постанова як окремий документ містить такі обов`язкові реквізити: номер виконавчого провадження; вступну частину із зазначенням: назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення; найменування органу державної виконавчої служби, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову або прізвища, імені та по батькові приватного виконавця, який виніс постанову, найменування виконавчого округу, в якому він здійснює діяльність; назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа); за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об`єднання виконавчих проваджень у зведене; мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову; резолютивну частину із зазначенням: прийнятого виконавцем рішення; строку і порядку оскарження постанови.

До постанов можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.

Інші посадові особи органів державної виконавчої служби у випадках, передбачених Законом та цією Інструкцією, виносять постанови з урахуванням вимог, визначених цим пунктом.

Відповідно до п. 8 Розділу VIII Інструкції № 512/5 на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.

Арешт на кошти боржника може бути накладено в національній та/або в іноземній валюті, про що зазначається у постанові.

Отже, зі змісту вищевказаних норм права видно, що арешт є початковою та окремою стадією провадження щодо звернення стягнення на майно боржника і являє собою сукупність заходів, що передбачають як наслідок обмеження в праві розпорядження майном, на яке накладається арешт. При цьому виконавець за відсутності відомостей про майно, повідомлених кредитором повинен самостійно здійснити заходи для виявлення такого майна, у тому числі грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках, і перед накладенням арешту на майно (кошти) боржника повинен отримати відомості про наявність у боржника відповідного майна та коштів, зокрема щодо коштів на банківських рахунках - відомості про володільця рахунку, номеру, виду рахунку, суми коштів, що зберігаються на ньому. Саме наявність таких даних дозволяє виконавцю здійснити арешт коштів, що знаходяться на банківських рахунках у відповідності до статті 18 Закону № 1404-VIII та розділу Інструкції.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника не є виконавчим документом в розумінні Закону України "Про виконавче провадження", технічні недоліки в її оформленні, самі по собі не можуть вважатись беззаперечними підставами для визнання постанови протиправною.

При цьому, за вимогами законодавства передбачено зазначення у постанові, як реквізитів рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, так і зазначення, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів. Отже, державний та/або приватний виконавець перед накладанням арешту повинен з`ясувати суму та статус грошей, що знаходяться на рахунку боржника, і у постанові про накладання арешту серед інших відомостей вказати про суму коштів, на яку накладається арешт, або зазначити, що арешт поширюється на кошти на усіх рахунках, у тому числі, що будуть відкрити після накладення арешту. Накладання арешту на суми, що перевищують суми, визначені виконавчим документом, та перевищують суми витрат виконавчого провадження, що підлягають стягненню, є незаконним.

При цьому законом, встановлено невичерпний перелік рахунків, кошти на яких не підлягають арешту, оскільки передбачено, що законом можуть бути визначені й кошти на інших рахунках боржника, звернення стягнення та/або накладення арешту на які заборонено законом.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) (пункт 7.13 постанови).

Суд зазначає, що вимогами законодавства обмежено право виконавця в частині накладення арешту на кошти боржника, звернення стягнення на які заборонено законом, та обов`язок банку (фінансової установи) повернути постанову, якщо рахунок має спеціальний режим використання або на грошові кошти, на які заборонено звертати стягнення.

За статтею 68 Закону № 1404-VIII стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.

За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 70 Закону № 1404-VIII розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

З пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру на утримання членів сім`ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств, установ і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у зв`язку із смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках (ч. 2 статті 70 Закону № 1404-VIII в редакції чинній до 21.03.2023).

Статтею 73 Закону № 1404-VIII визначено кошти, на які не може бути звернено стягнення.

Так, стягнення не може бути звернено на такі виплати: 1) вихідну допомогу, що виплачується в разі звільнення працівника; 2) компенсацію працівнику витрат у зв`язку з переведенням, направленням на роботу до іншої місцевості чи службовим відрядженням; 3) польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, що виплачуються замість добових і квартирних; 4) матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по безробіттю; 5) допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами; 6) одноразову допомогу у зв`язку з народженням дитини; 7) допомогу при усиновленні дитини; 8) допомогу на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування; 9) допомогу на дітей одиноким матерям; 10) допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною з інвалідністю, по тимчасовій непрацездатності у зв`язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом; 11) допомогу на лікування; 12) допомогу на поховання; 13) щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території, що зазнала радіоактивного забруднення; 14) дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання.

Стягнення не здійснюється також із сум: 1) неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги; 2) грошової компенсації за видане обмундирування і натуральне постачання; 3) вихідної допомоги в разі звільнення (виходу у відставку) з військової служби, служби в поліції та Державної кримінально-виконавчої служби України, а також грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках, передбачених законом; 4) одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві; 5) грошової допомоги, пов`язаної з безоплатним забезпеченням протезування (ортезування) учасника антитерористичної операції, учасника здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, які втратили функціональні можливості кінцівок, благодійної допомоги, отриманої зазначеними особами, незалежно від її розміру та джерела походження.

Отже, такі виплати, як грошове забезпечення, тобто заробітна плата військовослужбовців (окрім грошового забезпечення, що не має постійного характеру) не визначені законом як виплати на які не може бути звернено стягнення та суми із яких не здійснюється стягнення.

При цьому у відповідності до пунктів 1, 3, 4, 8 та 9 розділу Х Інструкції, звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, порядок здійснення відрахувань здійснюються відповідно до статей 68 - 70 Закону.

Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю за місцем отримання боржником відповідних доходів. Копія зазначеної постанови залишається у виконавчому провадженні на контролі.

Контроль за правильним і своєчасним відрахуванням із заробітної плати та інших доходів боржника здійснюється виконавцем за власною ініціативою, в тому числі за заявою стягувача шляхом перевірки правильності та своєчасності відрахувань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами та фізичними особами - підприємцями, з якими боржник перебуває у трудових відносинах, про що складається відповідний акт.

За кожною постановою про стягнення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, з якими боржник перебуває у трудових відносинах, щомісяця та після закінчення строку відповідних виплат або у разі звільнення працівника подається окремий звіт про здійснені відрахування та виплати за встановленою формою (додаток 9).

Звіт про здійснені відрахування та виплати долучається до матеріалів виконавчого провадження.

Таким чином, законодавство покладає зобов`язання з контролю за виконанням стягнення з доходів боржника як на підприємство, установу, організацію, фізичну особу-підприємця, що здійснюють боржнику певні виплати, та зобов`язано направляти виконавцю щомісячні звіти про відрахування з таких доходів, так і на виконавця, який здійснює контроль шляхом отримання таких звітів та їх перевірки з точки зору правильності нарахувань та розміру стягнення. Саме такий звіт надає виконавцю можливість контролю за сумами заробітної плати, які нараховані боржнику за місцем отримання доходів та сумами стягнення, які здійснюються з цього доходу.

Суд зазначає, що встановлення ст. 70 Закону відрахувань у певному відсотковому визначенні від заробітної плати боржника покликане гарантувати людині його право, що становить одне з основних прав людини, тому й законодавець обмежив розмір будь - яких утримань із пенсії, і таке обмеження є законодавчо встановленою забороною на накладення арешту.

Статтею 59 Закону №1404-VIII врегульовано порядок зняття арешту з майна, накладеного виконавцем. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (ч.5).

Суд наголошує, що зняття арешту з коштів, що складають заробітну плату, здійснюється виконавцем відповідно до частини 4 статті 59 Закону № 1404-VIII на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих статус коштів виключно із пенсії, або на підставі повідомлення банку про заборону накладення арешту на такий рахунок відповідно до частини 2 вищевказаної статті.

Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини 3 статті 52 Закону № 1404-VIII повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною 4 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження".

Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина 4 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження").

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) (пункти 7.14, 7.15 постанови).

При цьому передбачене абзацом другим частини 2 статті 59 Закону № 1404-VIII зобов`язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника, та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки у відповідності до підпункту 1 частини четвертої статті 59 цього закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом.

Для боржника надання вищевказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у зв`язку накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення спричинених негативних наслідків. Однак це не виключає зобов`язання банку при виконанні приписів державного та/або приватного виконавця окремо від боржника повідомити виконавця про неможливість накладення арешту на грошові кошти боржника у зв`язку з забороною встановленою законом.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 520/4794/20 (провадження № К/9901/18373/20), про оскарження дій державного виконавця з арешту грошових коштів боржника - фізичної особи у виконавчому провадженні з виконання виконавчого напису нотаріуса, дійшов висновку що банк повинен повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунках боржника та повернути постанову про накладення арешту на грошові кошти, накладення арешту на які заборонено законом. Одночасно боржник, звертаючись до виконавця з заявою про неможливість накладення арешту на кошти на рахунку та/або про зняття арешту, повинен надати підтверджуючі документи.

У постанові від 22 липня 2021 року у справі № 280/3860/20 (провадження № К/9901/32604/20) про оскарження постанови державного виконавця про накладення арешту на грошові кошти боржника - фізичної особи Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, встановивши, що постанова про накладення арешту містить застереження для банку про неможливість накладення арешту на кошти, звернення стягнення на які заборонено законом, дійшов до висновку про законність такої постанови виконавця і переконливих підтверджень про спеціальний режим банківського рахунку виконавцю надано не було, оскільки на зазначений рахунок було перераховано також кошти, що не були заробітною платою позивачки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20 дійшла до висновку, що у випадку, коли на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника-фізичної особи, що знаходяться на рахунку боржника та є заробітною платою боржника, виконавцю не вдалось виявити правову природу (статус) цих грошових коштів, як коштів на які накладення арешту заборонено законом, то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього та/або за результатами перевірки зазначених звітів.

При цьому, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 та 24 лютого 2021 року у справах № 756/1927/16-ц (провадження № 61-10611св20), № 756/1927/15-ц (провадження № 61-14725св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 711/4732/16-ц (провадження № 61-3203св21), суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зняття арешту із зазначених коштів, оскільки вони переказані платником боржнику і з моменту їх зарахування на банківський рахунок переходять у власність останнього, який має виключне право розпорядження ними, а банк, у свою чергу, в межах договору та відповідно до вимог законодавства виконує функції з обслуговування банківського рахунку клієнта (здійснює зберігання коштів, за розпорядженням клієнта проводить розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів, тощо) і не є набувачем цих коштів. Кошти після зарахування на рахунок отримувача є його власністю, втратили свій цільовий статус (пенсії, соціальних виплат) та набули статус вкладу.

Проте, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20 також дійшла до висновку, що висновок суду, який за загальним змістом цих постанов полягає у тому, що зарахування коштів заробітної плати на картковий рахунок змінює їх правову природу і в зв`язку з чим, на ці кошти можливе накладання арешту у виконавчому провадженні є помилковим, з огляду на висновки, що висловлені у цій постанові у пунктах 53-77. Крім того, порядок здійснення виконавчого провадження визначається не змістом правовідносин між банком та боржником, а положеннями спеціального законодавства, що регулює таке провадження та процедури і обсяги стягнення боргу у виконавчому провадженні, а тому Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити у цій частині від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зазначених у пункті 82 цієї постанови.

Суд з матеріалів справи встановлено, що на кошті наявні на рахунку № НОМЕР_2 відкритому позивачем в АТ «УКРСИББАНК» накладено арешт на підставі постанови про накладення арешту на кошти боржника від 28.04.2023 року прийняту в межах виконавчого провадження № НОМЕР_5.

Матеріалами справи підтверджено, що представник позивача 09.06.2023 року та 13.06.2023 року звертався до відповідача із заявами, відповідно до яких просив зняти арешт з рахунку № НОМЕР_2 відкритому позивачем в АТ «УКРСИББАНК», оскільки на вказаний рахунок перераховується грошове забезпечення позивача як військовослужбовця, яке в розумінні чинного законодавства є заробітної плати.

Згідно довідки Військової частини НОМЕР_3 від 01 червня 2023 року № 607, яка була долучена представником позивача до заяв про зняття арешту з рахунку від 09.06.2023 року та від 13.06.2023 року встановлено, що ОСОБА_1 солдат військової служби призваного по мобілізації перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 з 19.10.2022 року по теперішній час, грошове забезпечення отримує на рахунок IBAN НОМЕР_2 .

Отже, позивач надав державному виконавцю підтверджуючі документи про те, що арешт було накладено на кошти, які є його грошовим забезпеченням, тобто заробітною платою, які розміщені на рахунку призначеному для їх зарахування, однак виконавець в порушення частини 4 статті 59 Закону № 1404-VIII арешту з грошових коштів не зняв.

Посилання відповідача на те, що виконавцем в постанові про накладення арешту на кошти боржника зазначено про накладення арешту на рахунки та/або звернення стягнення на які заборонено законом та які належать боржнику, однак від банківських установ інформації про наявність у позивача рахунків із спеціальним режимом використання до відділу не надходило, що свідчить про те, що банк також не визнав цей рахунок та кошти на ньому такими, на які законом заборонено накладати арешт та звертати стягнення, суд вважає помилковим, оскільки спростовуються матеріалами справи щодо статусу зазначеного рахунку.

Як вже зазначалось вище, передбачене абзацом 2 частини 2 статті 59 Закону № 1404-VIII зобов`язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника, та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки у відповідності до підпункту 1 частини 4 статті 59 цього Закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом.

При цьому відповідач у відзиві не посилався, а судом не встановлено, що на підставі матеріалів виконавчого провадження за зазначеним боржником рахунком було перевірено та встановлено, що зазначені суми, які на ньому є, не є грошовим забезпеченням (заробітною платою).

Залишення арешту на кошти, які складають заробітну плату боржника, та звернення на них стягнення унеможливлює отримання позивачем будь-яких коштів, які є єдиним джерелом доходу/існування та порушує його право на соціальний захист.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 199/7977/16, від 22 серпня 2022 року у справі № 750/8498/21, від 17 червня 2022 року у справі № 203/4803/21.

Крім того суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів ст. 73 Закону № 1404 не допускається стягнення на кошти, які, зокрема, є грошовим забезпечення, що не має постійного характеру. У свою чергу державний виконавець не вчинив дії стосовно того, щоб перевірити, чи зараховувались на рахунок № НОМЕР_2 , відкритий позивачем в АТ «УКРСИББАНК», грошове забезпечення, що має не постійний характер.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що відповідачем було правомірно винесено постанову про накладення арешту на кошти боржника з метою виконання судового рішення в межах виконавчого провадження № НОМЕР_5.

Суд звертає увагу на те, що у постанові про накладення арешту на кошти боржника від 28.04.2023 року не визначено, що арешт накладено на грошові кошти, що знаходяться на рахунку № НОМЕР_2 для зарплатних виплат, відкритого у АТ "УКРСИББАНК" на ім`я ОСОБА_1 , а визначено про накладення арешту на грошову кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонена законом, та належать боржнику ОСОБА_1 .

Отже позовні вимоги в частині скасування постанови про накладення арешту на кошти боржника від 28 04.20.2023 року задоволенню не підлягають.

При цьому позовна вимога в частині визнання дій протиправними дій відповідача щодо відмови зняти арешт з коштів на рахунок № НОМЕР_2 , відкритому в АТ «УКРСИББАНК» та зобов`язання відповідача зняти арешт з рахунку є обґрунтованими та такими, що підлягає задоволенню.

Задовольняючи позов частково, суд також враховує рішення Конституційного Суду України від 22.03.2023 № 3-р(II)/2023 (справа № 3-98/2022(227/22)) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзаців четвертого, п`ятого частини другої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження», абзаців третього, четвертого частини другої статті 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (щодо гарантованості пенсії, що є основним джерелом існування, не нижче прожиткового мінімуму), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи абзаців четвертого, п`ятого частини другої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII, абзаців третього, четвертого частини другої статті 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV в тім, що вони унеможливлюють виплату - у розмірі не нижче прожиткового мінімуму - пенсії, що є основним джерелом існування, призначеної в установленому законом розмірі прожиткового мінімуму.

Конституційний Суд України у даній справі констатовано, що у приписах статті 73 Закону № 1404 міститься перелік коштів, на які взагалі не може бути звернено стягнення, у Додатку до Закону № 1404 визначено перелік майна, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами; також у приписах частини другої статті 6 Закону № 1058 вказано, що у разі якщо сукупність виплат, зазначених у частині першій цієї статті Закону № 1058, разом з пенсійними виплатами із системи пенсійного забезпечення та іншими доходами не досягають розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом для непрацездатних громадян, такі громадяни мають право на отримання державної соціальної допомоги в порядку, розмірах та за рахунок коштів, визначених законом. Однак Закон № 1404, Закон № 1058 не визначають дієвих заборон чи запобіжників щодо звернення стягнення на пенсію боржника у разі, якщо її фактично виплачений розмір після такого звернення та допустимих відрахувань стане нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Додаткові механізми, спрямовані на базову соціальну підтримку людини, не є належними у розумінні приписів частини третьої статті 46 Конституції України, оскільки не забезпечують виплати пенсії, що є основним джерелом існування, у розмірі, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За наслідками розгляду справи Конституційний Суд України дійшов висновку, що оспорювані приписи Закону № 1404, Закону № 1058 є невиконанням державою свого позитивного обов`язку забезпечити мінімальний соціальний захист людини відповідно до приписів частини третьої статті 46 Конституції України, що заперечує людську гідність як абсолютну цінність, нівелює сутність конституційних прав на соціальний захист та достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, а отже, не відповідають приписам статей 1, 3, 8, 21, 28, 46, 48 Конституції України.

Беручи до уваги вищенаведене, суд приходить до переконання, що дія арешту, накладеного на картковий рахунок особи, на який надходить грошове забезпечення, порушує її гарантоване Конституцією України право на одержання основного джерела існування, у розмірі, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Що ж стосується обрання найбільш ефективного способу відновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Костянтинівського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) в частині позовних вимог про визнання протиправними дії Костянтинівського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) щодо відмови у знятті арешту з коштів на р/р № НОМЕР_2 , відкритому в АТ «УКРСИББАНК» на ім`я ОСОБА_1 для отримання грошового забезпечення, зобов`язання Костянтинівський відділ державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) зняти у арешт з грошових коштів (в частині грошового забезпечення), що містяться на рахунку № НОМЕР_2 , відкритому в АТ «УКРСИББАНК», про що повідомити АТ «УКРСИББАНК».

Щодо вимоги позивача стягнути з відповідача на користь позивача витрати за отримання професійної правничої допомоги у розмірі 22800 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Загальний порядок розподілу судових витрат урегульовано статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Частина 4 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

За частиною 6 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Положення частин 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України , кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підтвердження складу та розміру витрат суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).

При цьому, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто законодавець визначив, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.

Суд звертає увагу, що відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу (постанови Верховного Суду від 29.03.2018 р. у справі №907/357/16, від 18.12.2018 р. у справі №910/4881/18).

Разом з цим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Так, суд вирішуючи питання про розподіл судових витрат, має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Позивач у позовній заяві просив суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 22800 грн.

До матеріалів справи позивачем надано до суду: договір № 07/06 про надання професійної правничої допомоги від 07 червня 2023 року, додаткова угода до договору № 07/06 про надання професійної правової допомоги від 04 серпня 2023 року, акт приймання - передачі наданих послуг до договору № 07/06 про надання професійної правничої допомоги від 04 серпня 2023 року.

Проаналізувавши матеріали справи, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, суд першої інстанції дійшов висновку, що витрати на правову допомогу підлягають стягненню з відповідача у сумі 1000 грн.

Щодо стягнення з відповідача судового збору, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 3 ст. 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд приходить висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судового збору на користь позивача в розмірі 572,58 грн.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -

В И РІ Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Костянтинівського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій Костянтинівського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, щодо відмови зняти арешт з коштів ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1 ), які нараховуються боржнику і мають статус зарплатних виплат протиправними, скасування постанову державного виконавця Костянтинівського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про арешт коштів боржника від 28.04.2023 року по виконавчому провадженню № НОМЕР_5 щодо накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на рахунку № НОМЕР_2 для зарплатних виплат, відкритого у АТ "УКРСИББАНК" на ім`я ОСОБА_1 , (ІПН - НОМЕР_1 ), зобов`язання Костянтинівський відділ державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт на кошти боржника ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1 ) накладений постановою державного виконавця Костянтинівського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про арешт коштів боржника від 28.04.2023 року по виконавчому провадженню № НОМЕР_5 щодо накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на рахунку № НОМЕР_2 для зарплатних виплат, відкритого у АТ "УКРСИББАНК" - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Костянтинівського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) щодо відмови у знятті арешту з коштів на р/р № НОМЕР_2 , відкритому в АТ «УКРСИББАНК» на ім`я ОСОБА_1 для отримання грошового забезпечення.

Зобов`язати Костянтинівський відділ державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) зняти у арешт з грошових коштів (в частині грошового забезпечення), що містяться на рахунку № НОМЕР_2 , відкритому в АТ «УКРСИББАНК», про що повідомити АТ «УКРСИББАНК».

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Костянтинівського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (код ЄДРПОУ 35035126, місцезнаходження: 78454, Івано-Франківська область, Надвірнянський район, село Добротів, вулиця Українська, буд. 37) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень, судовий збір в розмірі 572 (п`ятсот сімдесят дві) гривні 58 копійок.

Повний текст рішення складено та підписано 04 вересня 2023 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його підписання.

Суддя В.В. Олішевська