Рішення № 113207217, 04.09.2023, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/12467/23

провадження № П/380/12560/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2023 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м. Львові, в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними та скасування наказів, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: 14321726), в якому просить:

- визнати протиправними та скасувати бойовий наказ начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 30.03.2023 №17/дск, посвідчення про відрядження військової частини НОМЕР_2 від 30.03.2023 № 1041 та наказ начальника 1 Прикордонного загону ДПСУ №44-ВВ від 30.03.2023 відносно ОСОБА_1 ;

- витребувати з НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України наказ начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 30.03.2023 №17/дск, посвідчення про відрядження військової частини НОМЕР_2 від 30.03.2023 №1041 та наказ начальника 1 Прикордонного загону ДПСУ №44-BB від 30.03.2023 відносно ОСОБА_1 ;

- постановити окрему ухвалу, якою ініціювати притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України за грубе порушення вимог чинного законодавства, причетних до внесення обмежено придатного до військової служби у воєнний час ОСОБА_1 до бойового наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 30.03.2023 №17/дск та - фактичної його відправки в зону активних бойових дій.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказує, що ним отримано лист від І Прикордонного загону ДПСУ поштою, в якому зазначено, що 31.03.2023 солдат ОСОБА_1 вибув у службове відрядження до районів проведення активних бойових дій на ділянку НОМЕР_3 прикордонного загону. До листа долучено витяг з наказу від 30.03.2023 №44-ВВ та повідомлено, що підставою службового відрядження солдата ОСОБА_1 є бойовий наказ начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 30.03.2023 № 17/дск, посвідчення про відрядження військової частини НОМЕР_2 від 30.03.2023 №1041. Однак, звертає увагу, що ОСОБА_1 є обмежено придатним до військової служби у воєнний час, що підтверджується довідкою госпітальної військово-лікарської комісії, виданої ЛВ МКЦ ДПСУ від 15.02.2023 №206. З огляду на викладене, вважає бойовий наказ від 30.03.2023 № 17/дск., посвідчення про відрядження військової частини НОМЕР_2 від 30.03.2023 №1041 та наказ №44-ВВ від 30.03.2023 протиправними, необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню.

Ухвалою судді від 14.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Цією ж ухвалою, витребувано у І Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) наказ начальника І прикордонного загону від 30.03.2023 №17/дск, посвідчення про відрядження Військової частини НОМЕР_2 від 30.03.2023 №1041 та наказ начальника НОМЕР_1 Прикордонного загону ДПСУ №44-BB від 30.03.2023 відносно ОСОБА_1 .

Від відповідача надійшов відзив, у якому відповідач заперечив проти позову, мотивуючи тим, що керівництво Військової частини НОМЕР_2 діяло у відповідності до вимог законодавства та, відповідно, до об`єму наданих повноважень. Зазначає, що позивачем не зазначено конкретних нормативно-правових актів, які були порушені посадовими особами Військової частини НОМЕР_2 та не надає відповідних доказів, які б вказували на грубе порушення вимог чинного законодавства. Відповідач додатково звертає увагу, що накази начальника І прикордонного загону від 30.03.2023 №17/дск, від 30.03.2023№44-BB станом на дату подання відзиву виконані. Щодо посвідчення про відрядження від 30.03.2023 №1041 зазначає, що таке посвідчення не є розпорядчим документом і видається на основі наказу, тому не може бути скасоване.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 проходить військову службу в І Прикордонному загоні Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

Згідно з свідоцтвом про хворобу, затвердженим Постановою 18 Регіональною ВЛК від 06.09.2019 №1611, на підставі статті 75-в графи І Розкладу хвороб ОСОБА_1 непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час. При цьому, у вказаному свідоцтві не зазначено види служби та роботи, які протипоказані ОСОБА_1 .

Згідно з довідкою госпітальної військово-лікарської комісії ЛВМКЦ ДПСУ від 15.02.2023 №206, проведено медичний огляд ВЛК військово-медичного клінічного центру ДПСУ м. Львів солдата ОСОБА_1 . На підставі статей 14 «б» графи ІІ Розкладу хвороб, станів, фізичних вад та пояснення щодо застосування статей, що визначають ступінь придатності до військової: обмежено придатний до військової служби. При цьому, у вказаному висновку також не зазначено види служби та роботи, які протипоказані ОСОБА_1 .

27.02.2023 позивач звернувся з рапортом №4364 про переміщення його до НОМЕР_4 прикордонного загону за станом здоров`я, який 22.03.2023 був розглянутий на засіданні атестаційної комісії НОМЕР_1 прикордонного загону, за результатами якої вирішено клопотати перед начальником НОМЕР_1 прикордонного загону щодо переміщення ОСОБА_1 до НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.

Враховуючи рішення комісії, на ім`я начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України та на ім`я начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України направлено клопотання від 25.03.2023 за вих. №12/2133-23вих щодо переміщення військовослужбовця, солдата ОСОБА_1 до НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.

ОСОБА_1 звернувся з рапортом від 25.03.2023 № 6113, в якому просив перевести його із займаної бойової посади «стрілець» на - не бойову, у зв`язку із станом його здоров`я.

Наказом начальника І Прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 08.03.2023 №120-ОС призначено солдата ОСОБА_1 , призваного на військову службу під час мобілізації, на посаду інспектора прикордонної служби 3 категорії четвертого відділення інспекторів прикордонної служби другої прикордонної застави відділу прикордонної служби № 1, звільнивши з посади інспектора прикордонної служби 3 категорії другого відділення інспекторів прикордонної служби другої прикордонної застави відділу прикордонної служби № 2, згідно з підпунктом 5 (на рівну посаду - для більш доцільного використання за напрямком підготовки або спеціальністю - за рішенням відповідних начальників або на особисте прохання військовослужбовця).

Відповідно до наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) від 30.03.2023 № 44-ВВ, солдата ОСОБА_1 (П-079221), інспектора прикордонної служби 3 категорії четвертого відділення інспекторів прикордонної служби №1, було направлено у службове відрядження для підтримання рівня укомплектованості відділу прикордонної служби № 2 на ділянку НОМЕР_3 прикордонного загону з 31 березня 2023 року на підставі бойового наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 30.03.2023 № 17/дск та посвідчення про відрядження Військової частини НОМЕР_2 від 30.03.2023 № 1041.

Згідно з наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) від 24.06.2023 № 96-ВВ, ОСОБА_1 прибув зі службового відрядження.

Не погоджуючись з наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 30.03.2023 №17/дск, посвідченням про відрядження військової частини НОМЕР_2 від 30.03.2023 № 1041 та наказом начальника 1 Прикордонного загону ДПСУ №44-ВВ від 30.03.2023 відносно ОСОБА_1 , останній звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадянина України. Громадяни відбувають на військову службу відповідно до закону.

Правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки та оборони України відповідно до п.21 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» згідно з Указом Президента України в Україні введено воєнний стан, який триває на даний час.

Указ затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні».

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) визначає правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (ч.2 ст.1 Закону №2232-XII).

Частиною 1 ст.2 Закону №2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ч.4 ст.2 Закону №2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби).

Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Статтею 9 Статуту внутрішньої служби встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 11 Статуту внутрішньої служби, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців, зокрема такі обов`язки: - свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; - бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; - беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; - постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; - дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; - вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання.

Статтею 30 Статуту внутрішньої служби визначено, що начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

Відповідно до ст.37 Статуту внутрішньої служби військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ.

Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.

Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов`язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.

Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 №551-XIV, затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут), який визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.

Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту (ч. 3 преамбули Дисциплінарного статуту).

Відповідно до вимог ст.1,2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі (ст.2 Дисциплінарного статуту).

Статтею 4 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: - додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; - бути пильним, зберігати державну таємницю; - додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; - виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; - поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; - не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) (ст.12 Статуту внутрішньої служби).

Відповідно до Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 № 661-IV, Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має таку загальну структуру: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; Морська охорона, яка складається із загонів морської охорони; органи охорони державного кордону - прикордонні загони, окремі контрольно-пропускні пункти, авіаційні частини; розвідувальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Частиною 3 розділу І Положення про орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30.11.2018 № 971 визначено, що у своїй діяльності орган охорони державного кордону керується Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України, цим Положенням, іншими нормативно-правовими актами, а також актами організаційно-розпорядчого характеру Адміністрації Держприкордонслужби.

Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - №1115/2009), яке регулює порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період.

Відповідно до пункту 88 Положення №1115/2009 військовослужбовці призначаються на посади, звільняються з посад та зараховуються у розпорядження прямими начальниками, яким надано право видавати накази по особовому складу відповідно до номенклатури посад, що затверджується наказом Міністерства внутрішніх справ України.

Пунктом 89 Положення № 1115/2009 визначено, що призначення військовослужбовців на посади, звільнення з посад та зарахування їх у розпорядження здійснюється:

1) осіб рядового складу, сержантського і старшинського складу:

на посади в органах Держприкордонслужби - наказом начальника цього органу;

на посади у структурних підрозділах регіонального управління та в разі переміщення військовослужбовця з одного органу Держприкордонслужби до іншого, якщо ці органи підпорядковані регіональному управлінню, - наказом начальника регіонального управління;

в інших випадках - наказом Адміністрації Держприкордонслужби.

Згідно з пунктом 102 Положення №1115/2009 необхідність переміщення військовослужбовців, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби і щодо яких прийнято рішення про можливість залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, з посад, які вони займають, на інші посади, на яких вони можуть виконувати обов`язки військової служби з урахуванням стану здоров`я, рівня фахової підготовки і досвіду служби, визначається начальниками, що мають право призначати військовослужбовців на відповідні посади.

Пунктом 121 Положення №1115/2009 встановлено, що вибуття військовослужбовця до нового місця служби здійснюється після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу або письмового повідомлення про його призначення на посаду чи зарахування у розпорядження начальника відповідного органу Держприкордонслужби, в тому числі доведеного технічними засобами передачі інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу органу Держприкордонслужби здійснюється після здавання ним посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання органом витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення військовослужбовця по службі.

Відповідно до пункту 124 Положення № 1115/2009, призначення військовослужбовця на рівну посаду, а в разі відсутності такої посади - на нижчу посаду в іншу місцевість за станом здоров`я його або членів його сім`ї, які проживають разом із ним, здійснюється начальником органу Держприкордонслужби в межах повноважень за зверненням військовослужбовця за наявності відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії, а таке призначення військовослужбовця, викликане потребою у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та проживають у місцевості, в яку планується переміщення військовослужбовця, здійснюється на підставі клопотання військовослужбовця за наявності документів, які це підтверджують.

Як встановлено судом, згідно з витягу із бойового наказу НОМЕР_1 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України № 17/дск. від 30.03.2023, начальнику другої прикордонної застави відділу прикордонної служби №1 в період з 31.03.2023 по 02.04.2023 здійснити переміщення підпорядкованого особового складу на 12 транспортних засобах зі штатним озброєнням та технікою у складі: четверте відділення інспекторів прикордонної служби, кулеметну групу, групу зв`язку другої прикордонної застави відділу прикордонної служби №1 на ділянку відповідальності НОМЕР_3 прикордонного загону СхРУ.

Згідно зі ст.254 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці зобов`язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов`язаний направити хворого до медичного пункту частини.

Статтею 255 Статуту внутрішньої служби передбачено, що амбулаторний прийом проводиться в медичному пункті військової частини лікарем (фельдшером) у години, встановлені розпорядком дня військової частини.

Відповідно до ст.257 Статуту внутрішньої служби висновок про часткове або повне звільнення військовослужбовців строкової військової служби від занять, робіт, несення служби у наряді, а офіцерів та військовослужбовців військової служби за контрактом, - від виконання службових обов`язків дається лікарем, а у військових частинах, де лікар за штатом не передбачений, - фельдшером не більше ніж на шість діб.

В той же час, ст. 260 Статуту внутрішньої служби передбачає, що на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини.

У разі необхідності надання особі екстреної медичної допомоги у відповідності до Закону України «Про екстрену медичну допомогу», кожен громадянин України та будь-яка інша особа мають право звернутися за отриманням екстреної медичної допомоги до найближчого відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги чи іншого закладу охорони здоров`я, який може забезпечити надання такої допомоги.

Отже, у випадках, коли військовослужбовець потребує екстреної (невідкладної) медичної допомоги, він має право самостійно звернутися за медичною допомогою до найближчих закладів охорони здоров`я, в тому числі, зателефонувавши до служби екстреної медичної допомоги за телефоном 103. При цьому військовослужбовець повинен повідомити медичним працівникам про те, що він перебуває на військовій службі у Збройних Силах України та доповісти безпосередньому командиру (начальнику).

Суд наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази, що позивач звертався до лікарень за медичною допомогою, потребував стаціонарного лікування або екстреної (невідкладної) медичної допомоги на дату відрядження, а відтак був позбавлений можливості відбути у службове відрядження для підтримання рівня укомплектованості впс №2.

Більш того, суд зазначає, що позивач міг виконати бойове розпорядження шляхом вибуття у службове відрядження, а в подальшому, у випадку особистої участі в бойових діях, звернутися до безпосереднього керівника з відповідним рапортом, однак позивачем вказані дії вчинені не були, протилежного матеріали справи не містять.

Також важливо звернути увагу на те, що з моменту зарахування в списки особового складу Військової частини НОМЕР_2 та призначення позивача на посаду з 21.10.2022 по 26.02.2023 ОСОБА_1 не звертався з рапортом про неможливість виконувати за станом здоров`я відповідні службові обов`язки, визначені за його посадою.

При цьому, позивач помилково посилається на Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402, оскільки ОСОБА_1 є військовослужбовцем Держприкордонслужби, у зв`язку з чим, питання визначення його обмежено придатним до військової служби та правові наслідки такого статусу регулюються Положенням про проходження медичного огляду у Державній прикордонній службі України, затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 06.05.2009 № 333 (далі - Положення №333).

Пунктом 1 Положення №333 встановлено, що це положення визначає порядок проведення військово-лікарськими комісіями Держприкордонслужби медичного огляду громадян призовного віку, військовозобов`язаних та жінок, які приймаються на військову службу за контрактом, кандидатів на навчання у вищих військово-навчальних закладах (далі - ВВНЗ), військовослужбовців Держприкордонслужби та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової служби), колишніх військовослужбовців Держприкордонслужби та військових частин прикордонних військ СРСР та їх органів управління, дислокованих на території України, працівників Держприкордонслужби, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I, II груп патогенності, працівників суден забезпечення плавскладу та працівників льотного складу Держприкордонслужби з метою визначення їх придатності за станом здоров`я до військової служби (роботи за фахом), установлення причинного зв`язку захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв та визначення необхідності і умов застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Згідно з підпунктом 4 пункту 3 підрозділу 11 розділу ІІІ Положення № 333 при медичному огляді військовослужбовців та інших контингентів ВЛК приймаються постанови такого змісту: обмежено придатний до військової служби: постанова приймається щодо військовослужбовців одночасно з постановою ВЛК в індивідуальному порядку з урахуванням військової спеціальності, посади, віку, роботи, що фактично виконується, пристосованості до неї того, хто пройшов медичний огляд, у довільній формі зазначається, які види служби та роботи даній особі протипоказані.

Так, згідно з довідкою Госпітальної військово-лікарської комісії ЛВМКЦ ДПСУ від 15.02.2023 №206, проведено медичний огляд ВЛК військово-медичного клінічного центру ДПСУ м. Львів солдата ОСОБА_1 . На підставі статей 14 «б» графи ІІ Розкладу хвороб, станів, фізичних вад та пояснення щодо застосування статей, що визначають ступінь придатності до військової: обмежено придатний до військової служби.

Суд звертає увагу, що у вказаному висновку госпітальної військово-лікарської комісії ЛВМКЦ ДПСУ не зазначено види служби та роботи, які протипоказані ОСОБА_1 .

В медичних документах ОСОБА_1 не зазначено також, що він не може виконувати службові обов`язки, визначені за його посадою.

Водночас, відповідно до абзацу 2 пункту 18 підрозділу 13 розділу ІІІ Положення № 333, постанови ВЛК щодо військовослужбовців, які визнані непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку або непридатними до військової служби у мирний час, обмежено придатними у воєнний час, повинні бути реалізовані у місячний строк після надходження висновку ВЛК до органу Держприкордонслужби, у якому вони проходять військову службу. Військовослужбовці, які визнані обмежено придатними до військової служби, можуть бути залишені на військовій службі відповідно до Положення № 333 про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115.

Абзацом 5 пункту 275 Положення № 1115/2009 визначено, що перелік посад, на яких може бути дозволено проходження військової служби військовослужбовцям, які визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до проходження військової служби, затверджуються наказом Міністерства внутрішніх справ України.

Станом на сьогодні, Міністерством внутрішніх справ України не затверджено вищевказаного переліку посад.

Також, здійснивши системний аналіз нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини щодо проходження громадянами України військової служби в Держприкордонслужбі, вбачається відсутність визначення таких понять як «бойова посада» та «не бойова посада», на які посилається позивач в поданому ним рапорті та у позовній заяві.

Таким чином, відповідно до пункту 102 Положення №1115/2009, необхідність переміщення позивача, який визнаний військово-лікарською комісією обмежено придатним до військової служби, з посади, яку він займає, на іншу посаду, на якій він може виконувати обов`язки військової служби з урахуванням стану здоров`я, рівня фахової підготовки і досвіду служби, визначається начальником, що має право призначати військовослужбовця на відповідні посади.

Враховуючи вищевикладене, та беручи до уваги те, що позивач визнаний обмежено придатним до військової служби, останній вважається придатним до служби на посадах, на яких він може виконувати обов`язки військової служби з урахуванням свого стану здоров`я, рівня фахової підготовки і досвіду служби, що в даному випадку і було визначено начальником, який має право призначати військовослужбовця на відповідні посади.

Разом з тим, суд зазначає, що обмежена придатність ОСОБА_1 не може слугувати причиною невиконання бойового розпорядження шляхом вибуття з пункту постійної дислокації в район зосередження прикордонних загонів, оскільки служба у частинах (підрозділах) забезпечення можлива на всій території України.

Саме по собі відрядження з пункту постійної дислокації в район зосередження прикордонних загонів не свідчить про покладення на ОСОБА_1 військових обов`язків, що протипоказані йому згідно висновку ЛВМКЦ ДПСУ від 15.02.2023 №206.

При цьому, в матеріалах справи відсутня довідка чи будь-який інший документ, який би свідчив про безпосередню участь позивача у бойових діях.

Частиною 5 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» передбачено, що від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначеним цим Законом.

З системного аналізу вищезазначених норм чинного законодавства у їх взаємозв`язку слідує висновок, що не дивлячись на наявність висновку ВЛК, позивач не втратив статусу військовослужбовця та не звільнявся від виконання військового обов`язку та військової присяги.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оскаржувані накази від 30.03.2023 №17/дск, від 30.03.2023 №44-ВВ та посвідчення про відрядження Військової частини НОМЕР_2 від 30.03.2023 № 1041 відносно ОСОБА_1 діяв на підставі та в межах повноважень, встановлених Законом, а тому у суду відсутні підстави для визнання їх протиправними та скасування.

Окрім цього, суд також звертає увагу на те, що в матеріалах справи є копія наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) від 24.06.2023 № 96-ВВ, згідно якого позивач прибув зі службового відрядження. Докази зворотнього у суду відсутні.

Таким чином, станом на дату прийняття цього рішення, оскаржуваний бойовий наказ від 30.03.2023 №17/дск., посвідчення про відрядження військової частини НОМЕР_2 від 30.03.2023 № 1041 та наказ №44-ВВ від 30.03.2023 повністю виконані позивачем.

З огляду на вищевикладене, визнання протиправними і скасування даних наказів та розпорядження не матиме за собою жодних позитивних юридичних наслідків для позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Згідно положень ч.ч.1-3 ст.249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Враховуючи те, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними та скасування наказів вирішено відмовити, то вимога позивача про постановлення окремої ухвали щодо притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України не підлягає задоволенню.

З огляду на висновки суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволені позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Братичак Уляна Володимирівна