Рішення № 113202885, 02.08.2023, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" серпня 2023 р. м. Київ Справа № 911/1582/22

Суддя: Грабець С.Ю.

Секретар судового засідання: Передрій І.В.

Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця»

до Глевахівської селищної ради

про стягнення збитків,

за участю представників:

позивача: Сімчука І.А. адвоката (посвідчення №000798 від 06.09.2019 року);

відповідача: Боженка І.Ф. адвоката (посвідчення №1317/10 від 25.12.1997 року),

ВСТАНОВИВ:

05 вересня 2022 року на адресу Господарського суду Київської області надійшла позовна заява акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі позивач) до Глевахівської селищної ради (далі відповідач) про стягнення збитків у сумі 647 381,14 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що відповідач не відшкодував у повному обсязі витрати на пільгові перевезення окремих категорій громадян залізничним транспортом за період з січня 2021 року до грудня 2021 року, у зв`язку з чим, просив стягнути з відповідача 647 381,14 грн. збитків.

Ухвалою суду від 12.09.2022 року відкрите провадження у справі, підготовче засідання призначене на 05 жовтня 2022 року.

Представники позивача та відповідача у засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвалою суду від 05.10.2022 року підготовче засідання відкладене на 02 листопада 2022 року.

12 жовтня 2022 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, долучений до матеріалів справи.

24 жовтня 2022 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, долучена до матеріалів справи.

27 жовтня 2022 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшли письмові пояснення щодо обставин справи, долучені до матеріалів справи.

02 листопада 2022 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, на виконання вимог ухвали суду від 05.10.2022 року, яке підлягало задоволенню судом.

У підготовчому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримала, вважала їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача у засіданні проти задоволення позову заперечував.

Ухвалою суду від 02.11.2022 року строк підготовчого провадження продовжений на тридцять днів, підготовче засідання відкладене на 30 листопада 2022 року.

11 листопада 2022 року на електронну адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

29 листопада 2022 року на електронну адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, у задоволенні якої судом було відмовлено.

У засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечував, просив поновити пропущений процесуальний строк для подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву.

Представник позивача у засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд, розглянувши у засіданні клопотання представника відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку для подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву, визнав його таким, що підлягало задоволенню, причини пропуску процесуального строку для надання заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву поважними, поновив його та прийняв до розгляду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 30.11.2022 року підготовче засідання відкладене на 21 грудня 2022 року.

14 грудня 2022 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, на виконання вимог ухвали суду від 07.12.2022 року, яке підлягало задоволенню судом.

У підготовчому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача у засіданні проти задоволення позову заперечував.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.12.2022 року закрите підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду по суті на 18 січня 2023 року.

Ухвалою суду від 10.01.2023 року судове засідання відкладене на 01 березня 2023 року.

Згідно з ч. 2 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

22 лютого 2023 року судом на сайті Судової влади України розміщено оголошення про виклик до суду позивача та відповідача в справі №911/1582/22 у засідання, призначене на 01 березня 2023 року.

17 лютого 2023 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

28 лютого 2023 року та 01 березня 2023 року на електронну адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшли клопотання про розгляд справи без його участі.

У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі не заперечував.

Суд розглянув у засіданні клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі та визнав його таким, що підлягало задоволенню.

Крім цього, суд розглянув у засіданні клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі №911/1582/22 до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду справи №916/3938/21 та дійшов наступних висновків.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зупинення провадження у справі це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Так, причиною зупинення провадження у справі є неможливість її розгляду до вирішення пов`язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження в якій зупинено.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 року в справі "Фрідлендер проти Франції").

Згідно з ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках: перебування учасника справи на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі; призначення судом експертизи; направлення судового доручення щодо збирання доказів у порядку, встановленому статтею 84 цього Кодексу; звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги або вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави; прийняття ухвали про тимчасове вилучення доказів державним виконавцем для дослідження судом; перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що розгляд справи №916/3938/21 не перешкоджає встановленню судом обставин у цій справі під час її розгляду, у задоволенні клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі судом було відмовлено.

Представник відповідача у засіданні проти задоволення позову заперечував.

Представник позивача у засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Судове засідання відкладене на 19 квітня 2023 року, про що постановлена ухвала суду.

У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, просив суд позов задовільнити.

Представник відповідача у засіданні проти задоволення позову заперечував.

У судовому засіданні оголошена перерва до 07 червня 2023 року.

Представник позивача у судовому засіданні заявлені вимоги підтримав, просив суд позов задовільнити.

Представник відповідача у засіданні проти задоволення позову заперечував.

У судовому засіданні оголошена перерва до 02 серпня 2023 року.

14 червня 2023 року на електронну адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшли письмові пояснення щодо обставин справи.

У судовому засіданні представник відповідача просив поновити пропущений процесуальний строк для їх долучення до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні проти задоволення вищевказаного клопотання не заперечував.

Відповідно до ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Частиною 4 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Суд, розглянувши у засіданні клопотання представника відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку для долучення доказів до матеріалів справи, визнав його таким, що підлягало задоволенню, причини пропуску процесуального строку для їх подання поважними, поновив його та долучив до матеріалів справи письмові пояснення щодо обставин справи.

Представник позивача у судовому засіданні заявлені вимоги підтримав, просив суд позов задовільнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини враховуються судом при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

У зв`язку із введенням воєнного стану, а також з метою дотримання принципів змагальності та рівності сторін, розгляд справи по суті закінчився 02 серпня 2023 року.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність, вірогідність кожного доказу окремо, а також взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що діяльність позивача передбачає обов`язкове перевезення громадян на пільгових умовах, встановлених законодавством України, а саме: Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; Законом України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам"; Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист"; Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні"; Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а також Законом України "Про охорону дитинства".

Так, у період з січня 2021 року до грудня 2021 року позивач здійснював пасажирські перевезення пільгової категорії громадян залізничним транспортом.

14 січня 2021 року позивач направив на адресу відповідача лист №ДН-1-16/84, в якому просив відповідача передбачити у міському бюджеті на 2021 рік кошти на відшкодування збитків за перевезення пільгових категорій громадян у приміському сполученні, у сумі 655 000,00 грн.

Також, 28 січня 2021 року позивач направив на адресу відповідача лист №ДН-1-16/310 з пропозицією укласти договір на пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом загального користування та відшкодування витрат за надані послуги на 2021 рік.

12 квітня 2021 року відповідач направив на адресу позивача лист №740/02-22, в якому, зокрема, повідомив про те, що програма відшкодування компенсаційних виплат за пільговий проїзд залізничним транспортом приміського сполучення пасажирів пільгових категорій громадян смт. Глеваха на 2021 рік (далі програма) розробляється.

За твердженнями представника позивача, за період з січня 2021 року до грудня 2021 року позивачем надані послуги з перевезення залізничним транспортом на пільгових умовах (далі послуги) категоріям споживачів, передбачених вищезазначеними законодавчими актами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач направляв на адресу відповідача рахунки - фактури, а саме: №3352 від 12.02.2021 року, на суму 36 937,55 грн.; №3444 від 16.03.2021 року, на суму 36 136,69 грн.; №3514 від 07.04.2021 року, на суму 43 867,00 грн.; №3601 від 12.05.2021 року, на суму 43 073,86 грн.; №3699 від 07.06.2021 року, на суму 60 085,51 грн.; №3787 від 08.07.2021 року, на суму 67 002,97 грн.; №3874 від 05.08.2021 року, на суму 67 836,90 грн.; №3958 від 08.09.2021 року, на суму 68 027,07 грн.; №4066 від 12.09.2021 року, на суму 75 135,73 грн.; №4130/353 від 10.11.2021 року, на суму 58 548,43 грн.; №4207 від 09.12.2021 року, на суму 46 506,10 грн.; №4297 від 11.01.2022 року, на суму 44 223,33 грн.; акти звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги, між АТ «Українська залізниця» регіональна філія «Південно-Західна залізниця» та виконавчим комітетом Глевахівської об`єднаної територіальної громади: станом на 01.02.2021 року, - на суму 36 937,55 грн.; станом на 01.03.2021 року, - на суму 36 136,69 грн.; станом на 01.04.2021 року, - на суму 43 867,00 грн.; станом на 01.05.2021 року, - на суму 43 073,86 грн.; станом на 01.06.2021 року, - на суму 60 085,51 грн.; станом на 01.07.2021 року, - на суму 67 002,97 грн.; станом на 01.07.2021 року, - на суму 67 836,90 грн.; станом на 01.08.2021 року, - на суму 68 027,07 грн.; станом на 01.09.2021 року, - на суму 75 135,73 грн.; станом на 01.10.2021 року, - на суму 58 548,43 грн.; станом на 01.11.2021 року, на суму 46 506,10 грн.; станом на 01.12.2021 року, - на суму 44 223,33 грн., а також облікові форми про недоотримання коштів за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного та місцевого бюджетів: за січень 2021 року; за лютий 2021 року; за березень 2021 року; за квітень 2021 року; за травень 2021 року; за червень 2021 року; за липень 2021 року; за серпень 2021 року; за вересень 2021 року; за жовтень 2021 року; за листопад 2021 року; за грудень 2021 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами про відшкодування збитків за перевезення пільгових категорій громадян залізничним транспортом, що підтверджується листами №ДН-1-16/979 від 17.03.2021 року, №ДН-1-16/1350 від 16.04.2021 року, №ДН-1-16/1516 від 12.05.2021 року, №ДН-1-16/1711 від 17.06.2021 року, №ДН-1-16/1848 від 12.07.2021 року та №ДН-1-16/2424 від 13.12.2021 року, копії яких долучені до матеріалів справи.

Відповідач направив на адресу позивача відповіді №1422/02-22 від 02.07.2021 року, №1438/02-22 від 06.07.2021 року та №3556/02-22 від 19.11.2021 року, в яких повідомив позивача про відсутність підстав для відшкодування понесених позивачем витрат, оскільки договір на пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом загального користування укладений не був, а у відповідача відсутні підстави на відшкодування витрат, пов`язаних із пільговими перевезеннями громадян залізничним транспортом.

20 січня 2022 року позивач направив на адресу відповідача вимогу №ДН-1-16/127, в якій просив відповідача відшкодувати понесені витрати, пов`язані з перевезеннями пільгових категорій громадян залізничним транспортом, за період з січня 2021 року до грудня 2021 року.

Оскільки відповідачем вищевказані витрати відшкодовані не були, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 647 381,14 грн. збитків.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.

12 жовтня 2022 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона проти задоволення позову заперечувала, послалась на те, що між сторонами не був підписаний договір на пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом загального користування, тому у відповідача відсутні підстави на відшкодування витрат, пов`язаних із пільговими перевезеннями громадян залізничним транспортом.

Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Судом встановлено, що в період з січня 2021 року до грудня 2021 року позивач здійснював діяльність у сфері пасажирських перевезень залізничним транспортом та був зобов`язаний надавати такі послуги на пільгових умовах окремим категоріям споживачів, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам", Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а також Закону України "Про охорону дитинства".

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначені Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантій».

Пунктами 1, 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України встановлено, що, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту тощо визначаються виключно законами України.

Згідно зі ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантій», зокрема, виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних і електронних комунікаційних послуг та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону України "Про залізничний транспорт", для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Так, норми вищевказаних законів, зокрема, закріплюють механізм реалізації державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії. Обов`язку перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує обов`язок держави, в особі її органів, відшкодувати їх. Забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава взяла на себе обов`язок відшкодовувати ці збитки за рахунок державного або місцевого бюджетів, у залежності від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у цьому Кодексі, застосовуються відповідні норми цього Кодексу.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що бюджетна система України ґрунтується на таких принципах: принцип самостійності - Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов`язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних місцевих бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов`язання одне одного, а також за бюджетні зобов`язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети.

Стаття 89 Бюджетного кодексу України передбачає видатки, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Відповідно до п. 1 Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №252 від 19.03.1997 року (далі - Порядок №252), цей Порядок визначає загальні умови обслуговування громадян, які здійснюють поїздки, перевозять багаж чи вантажобагаж у межах України в рухомому складі акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування (далі - АТ "Укрзалізниця") та у вагонах інших суб`єктів господарювання, і є обов`язковим для суб`єктів господарювання незалежно від форми власності, що провадять підприємницьку діяльність на території України у сфері обслуговування та перевезень пасажирів, багажу і вантажобагажу та громадян.

Згідно з п. 6 Порядку №252, зокрема, суб`єкти господарської діяльності, які займаються перевезенням та обслуговуванням пасажирів, повинні забезпечити надання пільг особам, які мають на це право згідно із законодавством України.

Так, позивач не має права відмовити громадянам України, які мають право на пільговий проїзд залізничним транспортом, з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування цих витрат.

Відповідно до абз. 3 ст. 4 Закону України "Про залізничний транспорт", управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях здійснюється централізовано і належить до виключної компетенції АТ "Укрзалізниця".

Так, позивач є суб`єктом господарської діяльності, який здійснює перевезення та обслуговування пасажирів та повинен забезпечити надання пільг особам, які мають на це право, у порядку, встановленому законодавством.

Отже, перевезення пасажирів залізничним транспортом на пільгових умовах здійснюється позивачем не за власною ініціативою, а на виконання імперативних норм законодавства.

Судом встановлено, що позивачем надані послуги з перевезення громадян на пільгових умовах залізничним транспортом за період з січень 2021 року до грудня 2021, на загальну суму 647 381,14 грн., що підтверджується рахунками - фактурами, а саме: №3352 від 12.02.2021 року, на суму 36 937,55 грн.; №3444 від 16.03.2021 року, на суму 36 136,69 грн.; №3514 від 07.04.2021 року, на суму 43 867,00 грн.; №3601 від 12.05.2021 року, на суму 43 073,86 грн.; №3699 від 07.06.2021 року, на суму 60 085,51 грн.; №3787 від 08.07.2021 року, на суму 67 002,97 грн.; №3874 від 05.08.2021 року, на суму 67 836,90 грн.; №3958 від 08.09.2021 року, на суму 68 027,07 грн.; №4066 від 12.09.2021 року, на суму 75 135,73 грн.; №4130/353 від 10.11.2021 року, на суму 58 548,43 грн.; №4207 від 09.12.2021 року, на суму 46 506,10 грн.; №4297 від 11.01.2022 року, на суму 44 223,33 грн.; актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги, між АТ «Українська залізниця» регіональна філія «Південно-Західна залізниця» та виконавчим комітетом Глевахівської об`єднаної територіальної громади: станом на 01.02.2021 року, - на суму 36 937,55 грн.; станом на 01.03.2021 року, - на суму 36 136,69 грн.; станом на 01.04.2021 року, - на суму 43 867,00 грн.; станом на 01.05.2021 року, - на суму 43 073,86 грн.; станом на 01.06.2021 року, - на суму 60 085,51 грн.; станом на 01.07.2021 року, - на суму 67 002,97 грн.; станом на 01.07.2021 року, - на суму 67 836,90 грн.; станом на 01.08.2021 року, - на суму 68 027,07 грн.; станом на 01.09.2021 року, - на суму 75 135,73 грн.; станом на 01.10.2021 року, - на суму 58 548,43 грн.; станом на 01.11.2021 року, на суму 46 506,10 грн.; станом на 01.12.2021 року, - на суму 44 223,33 грн., а також обліковими формами про недоотримання коштів за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного та місцевого бюджетів: за січень 2021 року; за лютий 2021 року; за березень 2021 року; за квітень 2021 року; за травень 2021 року; за червень 2021 року; за липень 2021 року; за серпень 2021 року; за вересень 2021 року; за жовтень 2021 року; за листопад 2021 року; за грудень 2021 року.

За твердженнями представника позивача, надані ним послуги за вищевказаний період, відповідачем оплачені не були.

З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами про відшкодування збитків за перевезення пільгових категорій громадян, що підтверджується листами №ДН-1-16/979 від 17.03.2021 року, №ДН-1-16/1350 від 16.04.2021 року, №ДН-1-16/1516 від 12.05.2021 року, №ДН-1-16/1711 від 17.06.2021 року, №ДН-1-16/1848 від 12.07.2021 року та №ДН-1-16/2424 від 13.12.2021 року, копії яких долучені до матеріалів справи.

Відповідач направив на адресу позивача відповіді №1422/02-22 від 02.07.2021 року, №1438/02-22 від 06.07.2021 року та №3556/02-22 від 19.11.2021 року, в яких відмовив у відшкодуванні понесених позивачем витрат.

На думку представника позивача, витрати, пов`язані з пільговим перевезенням громадян залізничним транспортом, підлягають відшкодуванню відповідачем, на підставі ч. 6 ст. 9 Закону України "Про залізничний транспорт", ст. 91 Бюджетного кодексу України, а також Порядку №252 від 19.03.1997 року, оскільки зобов`язання відповідача щодо компенсації виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян виникли безпосередньо із закону і не залежать від наявності чи відсутності бюджетних асигнувань.

Разом з цим, судом встановлено, що до 2017 року, до видатків, що здійснювались із бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створювались згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, які включали в себе державні програми соціального захисту, серед яких були передбачені компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян (абз. 5 п.п. "б" п. 4 ч. 1 ст. 89 Бюджетного кодексу України).

01 січня 2017 року набрав законної сили Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України" №1789-VIII, відповідно до якого, були внесені зміни до Бюджетного кодексу України, зокрема, була виключена норма щодо здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту.

Відповідно до п.п "г" п. 3 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на: соціальний захист та соціальне забезпечення, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Частиною 6 ст. 9 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Згідно з п. 204 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на: пільги з послуг зв`язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; постраждалим учасникам Революції Гідності; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветеранам праці; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби; ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам Національної поліції; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту; ветеранам Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного захисту та ветеранів Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; особам, звільненим з військової служби, які стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби; особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю та особам, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше одного супроводжуючого); реабілітованим громадянам, які стали особами з інвалідністю внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою; багатодітним сім`ям, дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім`ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім`ям (крім багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування.

Так, до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватись з усіх місцевих бюджетів, належать й, зокрема, пільги з послуг перевезення залізничним транспортом, інші передбачені законодавством пільги, що надаються особам, визначеним п. 204 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України.

Стаття 91 Бюджетного кодексу України передбачає видатки, які можуть здійснюватись з усіх місцевих бюджетів, але не передбачає прямого обов`язку всіх місцевих бюджетів на відшкодування послуг з перевезення пільгових категорій громадян. Тобто кожна рада сама вирішує, на що саме вона буде витрачати кошти, з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України, зокрема, статті 91.

Так, виходячи з вищевикладеного, витрати на пільги з послуг перевезення громадян залізничним транспортом можуть фінансуватися з видатків місцевих бюджетів, проте органи місцевого самоврядування можуть робити це виключно з огляду на фінансову спроможність відповідного місцевого бюджету, а відтак відшкодування таких витрат здійснюється міською радою не в силу обов`язку, покладеного законом, а з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні висновки Верховним Судом викладені в постановах від 02.03.2021 року в справі №640/21817/18, від 01.02.2022 року в справі №904/141/20, від 20.01.2022 року в справі №904/138/21.

Враховуючи внесені до законодавства зміни, місцеву бюджетну програму та прийняте органом місцевого самоврядування, з огляду на фінансову спроможність відповідного місцевого бюджету, рішення, вимога позивача про стягнення з відповідача 647 381,14 грн. витрат, понесених позивачем внаслідок надання послуг з перевезень залізничним на пільгових умовах, є необґрунтованою та такою, що задоволенню судом не підлягає.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ч. 2 ст. 19, п.п. 1, 6 ч. 1 ст. 92, ст. 124 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантій», абз. 3 ч. 4, ч. 6 ст. 9 Закону України "Про залізничний транспорт", п. 2 ч. 2 ст. 4, п. 3 ч. 1 ст. 7, ст. 89, п.п. "г", п. 3, п. 204 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України, ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 14, ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14 - 15, ст. 18, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ст. 86, ч. ч. 1, 4 ст. 119, ч. ч. 2, 3 ст. 120, ч. 1 ст. 123, п. 2 ч. 4 ст. 129, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 1 ст. 228, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ч. 4 ст. 236, ст. 238, ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити повністю у позові акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» до Глевахівської селищної ради про стягнення збитків.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складений 04.09.2023 року.

Суддя С. Грабець